Словник термінів (А-Д)

Автобус — пасажирський автомобіль, з кількістю місць для сидіння більше дев’яти, з місцем водія включно. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Автовокзал — комплекс споруд для обслуговування населення, пасажирів і перевізника на кінцевих і вузлових пунктах маршрутів. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Аеростат — повітряне судно, легше за повітря, що не приводиться до руху силовою установкою. Підпункт 2.1.2 пункту 2.1 «Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України 07.12.98 р. № 486.

Акваторія морського порту — відведені порту водні простори. Стаття 74 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року, № 176/95-ВР.

Акт про несправність при перевезенні багажу — (PІR — Property Іrregularіty Report) — документ, що оформлюється авіаперевізником (авіакомпанією) у присутності пасажира негайно після виявлення шкоди, завданої багажу, перевезення якого здійснювалося повітряними суднами одного чи декількох послідовних авіаперевізників (авіакомпаній). Цей акт підписується авіаперевізником (авіакомпанією) та паса-
жиром. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерст­ва транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Акт про пошкодження багажу (DBR — Damage Baggage Report) — документ, що складає авіаперевізник (авіакомпанія) у присутності пасажира або без нього з метою констатації й описання характеру пошкодження багажу. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Багаж — означає будь-який предмет чи автомашину, що перевозяться перевізником за договором перевезення, за винятком: а) речей або автомашин, що перевозяться за договором фрахтування, коносамен­том чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення вантажів; b) живих тварин; Стаття 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року, складеної в Афінах 13 грудня 1974 року.

Багаж авіаційний — особисті речі пасажирів або екіпажу, що перевозяться на борту повітряного судна за згодою з перевізником. Пункт 2 «Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеропортів та авіапід­приємств щодо забезпечення авіаційної безпеки», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1997 р. № 140.

Багаж автомобільний — речі, вантаж, упаковані для відправлення транспортом і які перевозяться окремо від пасажира. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Багаж залізничний — речі та інші матеріальні цінності, що відправ-
ляються пасажиром за окрему плату за наявності проїзних документів
у багажному вагоні, який прямує в тому ж напрямку, що і пасажир. Стаття 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року, № 273/96-ВР.

Багаж понад норму — багаж, маса якого перевищує встановлену авіаперевізником (авіакомпанією) норму безкоштовного провозу багажу. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Багажна бирка — документ, що видається авіаперевізником (авіакомпанією) про визнання перевезення ним багажу. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Багажна відомість — документ внутрішньовідомчого використання, що призначений для оформлення приймання та здавання зареєстрованого багажу (між особами, відповідальними за його збереження при перевезенні). Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Мініс­терства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Багажна квитанція — офіційна розписка, яка підтверджує прийнят­тя багажу для перевезення. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Багажний вагон — спеціальний вагон пасажирського парку, придатний для прямування в пасажирському поїзді зі встановленою швидкістю. Має одне відділення для перевезення вантажу. Також обладнаний для проїзду обслуговуючого персоналу. Пункт 1.1 «Правил пере-
везення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України», затверджених Наказом Міністерства зв’язку і Міністерства транспорту України від 20.03.97 № 26/90.

Багажно-поштовий вагон — це вагон, одне із відділень якого пристосоване для перевезення багажу, а друге — для перевезення пошти. Пункт 1.1 «Правил перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України», затверджених Наказом Міністерства зв’яз­ку і Міністерства транспорту України від 20.03.97 № 26/90.

Безномерна багажна бирка — документ, що видається авіаперевіз­ником (авіакомпанією) на багаж, який не прийнятий до перевезення в багажних відсіках під відповідальність перевізника. Пункт 1.3 «Інструк­ції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Безпека руху поїздів — комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв. Стаття 11 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР.

Бербоут-чартер — надання фрахтувальнику судна, не спорядженого і не укомплектованого екіпажем. Стаття 203 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Бирка «VІP» (Very Іmportant Person) — розпізнавальна бирка, що закріплюється додатково до звичайної багажної бирки з метою позначення багажу дуже важливих пасажирів. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Бирка «груповий рух» — розпізнавальна бирка, що закріплюється додатково до звичайної багажної бирки з метою позначення та виділення багажу, що належить групі пасажирів. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Бирка досильна (rush — терміновий рух) — бирка для оформлення досилання багажу (незнайденого, незатребуваного, багажу, що відсилається). Заповнення граф бирки регулюється відповідним керівницт­вом, затвердженим Міністерством цивільної авіації СРСР 27.11.85. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспор­ту України від 01.11.99 року № 526.

Білетний касир — працівник підприємства, призначений на цю посаду або виконуючий його обов’язки згідно з наказом керівника підприємства. Розділ 2 «Інструкції про порядок обліку разових квитків на проїзд у міському електротранспорті та абонементних квитків на проїзд у міському громадському транспорті України», затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 11.05.99 року № 116.

Буксирування — це транспортування механічним транспортним засобом іншого транспортного засобу, технічний стан якого не відповідає вимогам, що пред’являються до експлуатації транспортних составів, на жорсткому чи гнучкому зчепленні або способом часткового навантаження на платформу чи на спеціальне опорне пристосування. Пункт 1.9 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094.

Вагон безпересадковий — пасажирський вагон, який прямує до станції призначення з двома або більше поїздами без пересадки пасажирів. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон зі змінним трафаретом — вагон у поїзді, обладнаний двома маршрутними дошками (трафаретами), продаж проїзних документів у який здійснюється не далі станції зміни трафарету і окремо від станції зміни трафарету. На першій вказується маршрут від станції відправлення поїзда до станції зміни трафарету, на другій — маршрут від станції зміни трафарету до станції призначення поїзда. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон купейний — вагон з окремими чотиримісними купе з місцями для лежання. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон м’який — вагон з окремими одномісними, двомісними (СВ) та тримісними купе з місцями для лежання. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспор­том України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон пасажирський спеціальний — пасажирський вагон, який в установленому порядку призначений в рейс за замовленням будь-якої юридичної або фізичної особи для перевезення групи пасажирів, багажу чи вантажобагажу. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 ро­ку № 297.

Вагон підвищеного комфорту — м’який або купейний вагон типової або спеціальної конструкції з наданням харчування та особливих умов і послуг. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон плацкартний — вагон із відкритими купе з місцями для лежання. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон штабний — вагон для перевезення пасажирів, обладнаний радіостанцією, радіовузлом, де знаходиться начальник поїзда, поїзний електромонтер. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагони пасажирські — вагони, призначені для перевезення пасажирів. До числа таких вагонів належать також поштові, багажні, вагони-ресторани, службово-технічні (службові, клуби, санітарні, випробувальні та вимірювальні, лабораторії та інші спеціальні вагони паса-
жирського типу). Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, ван-
тажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вантаж автомобільний — усі предмети з моменту їх прийняття для перевезення до видачі одержувачу. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Вантаж залізничний — матеріальні цінності, які перевозяться заліз­ничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі. Стаття 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР.

Вантаж повітряний — будь-яке майно, що перевозиться на борту повітряного судна, за винятком бортових припасів та багажу. Пункт 2 «Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеропортів та авіапід­приємств щодо забезпечення авіаційної безпеки», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1997 р. № 140.

Вантажна митна декларація (ВМД) — заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів. Пункт 2 «Положення про вантажну митну декларацію», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 9 черв­ня 1997 р. № 574.

Вантажне відправлення — предмети, відправлені фізичними чи юридичними особами, що надходять в Україну на адреси громадян, які не перебували за кордоном, або предмети, що відправляються за межі України на адреси фізичних чи юридичних осіб і власники яких не виїжджають за межі України (в країну, до якої відправляються предмети). До вантажних відправлень не відносяться предмети, що переміщуються через митний кордон України офіційними каналами поштового зв’язку («Правила митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України», затверджені Наказом Державного митного комітету України від 13 червня 1995 р. № 253). Вантажне відправлення — транспортні засоби (номерні вузли чи агрегати), що надходять в Україну на адреси громадян, які не перебували за кордоном, або транспортні засоби (номерні вузли чи агрегати), що відправляються за межі України на адреси фізичних чи юридичних осіб і власники яких не в’їжджають в Україну. Розділ «Терміни ...» «Правил митного оформлення транспортних засобів, номерних вузлів та агрегатів, що переміщуються через митний кордон України», затверджених Наказом Державної митної служби України від 25 червня 1999 р. № 393.

Вантажне місце — умовна одиниця вантажу для приймання його для перевезення або здачі вантажоодержувачу при здійсненні навантаження або розвантаження рухомого складу. Пункт 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 p. № 363.

Вантажний контейнер — одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, призначена для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручна для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та виванта-
ження (внутрішній об’єм дорівнює 1 м³ і більше). Пункт 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 p. № 363.

Вантажні операції — навантаження вантажу на залізничний рухомий склад, вивантаження вантажу із залізничного рухомого складу, сор­тування дрібних відправок та контейнерів, перевантаження, перевалка на транспортні засоби іншого виду транспорту (пункт 6 «Статуту залізниць України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457). Вантажні операції — вантаження, вивантаження і перевантажування вантажу, завантаження і розвантаження транспортного засобу. Розділ 3 «Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.12.98 року № 497.

Вантажобагаж — вантаж, що перевозиться в пасажирських і пош­тово-багажних поїздах. Стаття 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР.

Вантажовідправник автомобільного вантажу — будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення (пункт 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 p. № 363). Вантажовідправник — юридична або фізична особа, яка пред’являє перевізнику вантаж для перевезення автомобільним транспортом. Пункт 1.2 «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи», затвердженої Наказом Мінстату України і Мінтрансу України від 07.08.96 р. № 228/253.

Вантажовідправник залізничного вантажу — зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення. Пункт 6 «Статуту залізниць України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457.

Вантажовідправник морського вантажу — будь-яка особа, яка діє від свого імені і виконує зобов’язання з відправлення вантажу за договором морського перевезення. Розділ 3 «Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.12.98 року № 497.

Вантажоодержувач автомобільного вантажу — будь-яка фізич-
на або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспорт-
них засобів у встановленому порядку (пункт 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 p. № 363). Вантажоодержувач — юридична або фізична особа, яка здійснює прийняття вантажу, доставленого автомобільним транспортом. Пункт 1.2 «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи», затвердженої Наказом Мінстату України і Мінтрансу України від 07.08.96 р. № 228/253.

Вантажоодержувач залізничного вантажу — зазначена у докумен­ті на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж. Пункт 6 «Статуту залізниць України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457.

Вантажопасажирський автомобіль — автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення як пасажирів, так і вантажу. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Вантажопасажирські перевезення — це перевезення пасажирів з вантажем вантажопасажирськими автомобілями. Вантажопасажирські перевезення можуть виконуватись на замовлення або за встановленими маршрутами. Вимоги щодо організації вантажопасажирських перевезень встановлюються Мінтрансом. Пункт 14 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Ввізна вантажна митна декларація — заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби, які ввозяться на митну територію України, мету їх ввезення з-за меж митного кордону України або про зміну митного режиму для таких товарів та інших предметів і транспортних засобів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів. Стаття 1 Закону України «Про гербовий збір» від 13 травня 1999 року № 643-XІV.

Велосипед — транспортний засіб, крім інвалідних колясок, що приводиться в рух мускульною силою людини. Пункт 1.9 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094.

Вертоліт — повітряне судно, важче за повітря, що підтримується в польоті переважно за рахунок реакції повітря з одним або декількома основними гвинтами, що обертаються силовою установкою навколо осей, які знаходяться приблизно у вертикальному положенні. Підпункт 2.1.3 пункту 2.1 «Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 07.12.98 р. № 486.

Вид руху — це пасажирські, вантажні та змішані перевезення. Пункт 3.17 «Положення про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів на ринок авіаційних перевезень та робіт», затвердженого Наказом Державного департаменту авіаційного транспорту України від 24.04.96 р. № 118.

Види проїзних документів: повні, пільгові, безплатні, дитячі, групові, службові. У приміських поїздах та місцевих поїздах без нумерації місць у вагонах проїзним документом є квиток. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Відомчий транспорт — транспорт, до складу якого входять транспортні засоби підприємств, установ та організацій. Підприємства та організації, які мають відомчий транспорт, повинні забезпечувати його розвиток і утримання на рівні, що відповідає вимогам безпеки при наданні транспортних послуг. Відносини підприємств, які мають відомчий транспорт, з підприємствами, установами, організаціями та громадянами, яким вони надають транспортні послуги, та підприємствами транспорту загального користування регулюються кодексами (статутами) окремих видів транспорту. Стаття 36 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР.

Відправник — особа, що передала або має передати заявлені у ВМД товари у розпорядження перевізника відповідно до договору перевезення для доставлення одержувачу, зазначена в транспортному документі або та, яка самостійно доставляє ці товари одержувачу, не користуючись послугами перевізника. Пункт 1.7 «Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації», затвердженої Наказом Державної митної служби України від 09.07.97 р. № 307.

Власник повітряного судна — юридична або фізична особа, право власності якої на повітряне судно підтверджене відповідними документами. Пункт 1.4 «Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 07.09.99 року № 434.

Власник судна — суб’єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності. Стаття 20 Кодексу торговельного мореплавст­ва України, 23 травня 1995 року, № 176/95-ВР.

Водій — особа, яка керує механічним або немеханічним транспортним засобом; погонич тварин, який веде їх за повід, прирівнюється до водія. Водієм є також особа, яка навчає керування безпосередньо у транспортному засобі (пункт 1.9 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094).

Вокзал — комплекс спеціальних споруд, приміщень, обладнання, призначений для обслуговування пасажирів, надання їм платних та безплатних послуг, управління рухом поїздів та розміщення персоналу. До складу вокзального комплексу входять: посадкові платформи, пішохідні тунелі та мости, переходи через залізничні колії, багажні приміщення, частина прилеглої до споруди привокзальної площі. Залежно від обсягів роботи з відправлення пасажирів вокзали бувають позакласні, 1, 2 та 3 класу. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Втрата або пошкодження багажу — факт матеріальної шкоди, заподіяної тим, що багаж не було видано пасажирові в розумний строк після прибуття судна, на якому багаж перевозився або мав перевозитись, але не включає затримки, спричиненої трудовими конфліктами. Стаття 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року, складеної в Афінах 13 грудня 1974 року.

Втрата багажу — факт неприбуття багажу до аеропорту призначення, визнаний авіаперевізником (авіакомпанією) після закінчення ним розшуку багажу. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Газотранспортна система — система газопроводів, яка з’єднує продавця та споживача газу і включає магістральні газопроводи, газопроводи-відводи, газорозподільні мережі, що перебувають на балансі у газотранспортних, газозбутових організацій або споживача (пункт 1 «Положення про порядок організації та проведення аукціонів із продажу природного газу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1998 року № 1424).

Генеральні вантажі — різноманітні поштучні вантажі, металопродукція, рухома техніка, залізобетонні вироби і конструкції, контейнери, поштучні вантажі в транспортній тарі і упаковці, збільшені вантажні одиниці, великогабаритне устаткування і великовагові вантажі, лісові вантажі. Розділ 3 «Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.12.98 ро­ку № 497.

Головний пасажир — посадова особа України або іноземної держави, яка очолює делегацію. Пункт 3.10 «Положення про організацію та забезпечення польотів повітряних суден цивільної авіації літерними та підконтрольними рейсами», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 24.12.96 № 415.

Декларація про вантаж — документ установленого зразка, що вміщує транспортні характеристики вантажу та умови його безпечного морського перевезення, а також заяви вантажовідправника про належну підготовку вантажу до транспортування. Розділ 3 «Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.12.98 року № 497.

Депо — комплекс споруд, що забезпечують зберігання та технічне обслуговування рухомого складу. Пункт 1.1 «Правил експлуатації трам­вая та тролейбуса», затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 103 від 10.12.96 р.

Державне повітряне судно — повітряне судно є державним, якщо воно використовується на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службах, а також для виконання мобілізаційно-оборонних зав­дань та зареєстровано у реєстрі державних повітряних суден. Пункт 1.4 «Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 07.09.99 року № 434.

Державний знак повітряного судна — знак, який складається з групи символів та визначає національну належність повітряного судна. Надається державі реєстрації Міжнародною організацією цивільної авіації (ІKAO). Цей знак надається Укравіацією повітряним суднам, що реєструються у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України. Пункт 1.4 «Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 07.09.99 року № 434.

Джерело підвищеної небезпеки — під цим терміном належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовір­ність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню пред-
метів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.92 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Директива льотної придатності — обов’язковий для виконання документ, який встановлює профілактичні чи коригувальні дії або обмеження щодо льотної придатності або експлуатації авіаційної техніки. Пункт 1.5 «Правил видачі сертифікатів льотної придатності цивільних повітряних суден України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 07.09.99 року № 435.

Диспетчер автотранспорту — особа, яка регулює рух транспорту чи роботу підприємства пасажирського автомобільного транспорту. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Диспетчер електротранспорту — особа, яка регулює рух транспор­ту чи роботу підприємства міськелектротранспорту. Розділ 1 «Правил користування трамваєм і тролейбусом у містах України», затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 18.11.1997 р. № 22.

Договір лізингу судна — угода, за якою власник судна (лізингодавець) зобов’язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно. Лізингоодержувач зобов’язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу. Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 Кодексу. Стаття 215 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір міжпортового буксирування — угода, за якою власник одного судна (буксира) зобов’язується за винагороду буксирувати інше судно або інший плавучий об’єкт з одного порту (пункту) до іншого порту (пункту). Стаття 232 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір морського буксирування — угода, за якою власник одного судна зобов’язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об’єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу, чи для виконання маневру. Стаття 222 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір морського круїзу — угода, за якою одна сторона — організатор круїзу зобов’язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов’язані з цим послуги (морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а інша сторона — учасник круїзу зобов’я-
зується сплатити за це встановлену плату. Стаття 195 Кодексу тор­говельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір морського перевезення вантажу — угода, за якою перевіз­ник або фрахтівник зобов’язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов’язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником вважаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер). Стаття 133 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір морського перевезення пасажира — угода, за якою перевізник зобов’язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — і плату за провезення багажу. Перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадки на судно і висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення, було надано перевізником. Перевезення іншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час з моменту прийняття його перевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту судна до моменту його видачі одержувачу або уповноваженій на одержання багажу особі. Стаття 184 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір морського страхування — угода, за якою страховик зобов’язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об’єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збит­ки. Стаття 239 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір морської іпотеки — угода, за якою будь-яке судно, зареєст­роване у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, може бути закладено згідно з чинним законодавством судновласником (іпотечним заставодавцем) для забезпечення зобов’язання кредиторові (іпотечному заставодержателю). Іпотечним заставодержателем може бути будь-яка юридична або фізична особа України чи іноземної держави, якій відповідно до законодавства України може бути відчужено судно. Договір про іпотеку повинен бути укладений у письмовій формі, з обов’язковим зазначенням найменування, місцезнаходження сторін, суть вимоги, що забезпечується іпотекою, її розмір і тер-
мін виконання зобов’язання, оцінка і місцезнаходження судна, а також будь-які інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Права і обов’язки сторін договору про іпотеку, а також порядок його оформлення визначаються законодавством держави іпотечного заставодержателя, якщо інше не встановлено угодою сторін. Іпотека не означає відчуження судна іпотечному заставодержателю, так само як іпотечний заставодавець не може розглядатися як осо-
ба, що втратила право власності на закладене судно. Статті 364, 365 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір перевезення — означає укладений перевізником або від його імені договір про перевезення пасажира або у відповідному випадку пасажира та його багажу. Стаття 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року, складеної в Афінах 13 грудня 1974 року.

Договір портового буксирування — угода, за якою буксиров-
ласник за винагороду здійснює ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об’єктів виконання маневрів судна, що буксирується, швартовних та інших операцій у портових водах. Договір портово-
го буксирування може бути укладено в усній формі. Стаття 229 Ко-
дексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договір про перевезення вантажів — двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, яка є юридичним документом регламентування обсягу, терміну та умов перевезення вантажів, а також прав, обов’язків та відповідальності сторін щодо їх дотримання. Пункт 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транс-
порту України від 14.10.97 p. № 363.

Договір фрахтування суден — за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер). Стаття 203 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Договірний перевізник — особа, яка є стороною договору повітряного перевезення, укладеного з пасажиром чи відправником вантажу або з особою, яка діє від імені пасажира або відправника вантажу. Пункт 1.4 «Положення про порядок проведення конкурсу на право експ­луатації міжнародної повітряної лінії».

Дорожній транспортний засіб (ДТЗ) — транспортний засіб, призначений для експлуатації переважно на автомобільних дорогах транспорту загального користування усіх категорій і сконструйований згідно з нормами. Пункт 1.3 «Положення про технічне обслугову-
вання і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту», зат­вердженого Наказом Мінтрансу України від 30.03.98 р. № 102.

Дорожня багажна (вантажобагажна) відомість — перевізний документ установленої форми, який є письмовою угодою між відправником і залізницею про перевезення багажу чи вантажобагажу. Дорожня відомість супроводжує багаж чи вантажобагаж на всьому шляху перевезення до кінцевої станції призначення. Розділ 2 «Інструкції про порядок дій митниць та залізниць України при переміщенні через митний кордон України багажу та вантажобагажу в багажних вагонах пасажирських та поштово-багажних поїздів», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України і Державної митної служби України від 10.11.98 р. № 442/696.