4.1. А. Сміт про гроші
А. Сміт про гроші
У підґрунті економічної теорії Сміта — схильність людей до обміну. З обміну він виводить поділ праці, хоч ступінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку.
З поділом праці лише незначна частина потреб людини може бути задоволена продуктами його праці. Простір обміну реалізується через гроші. Єдине призначення грошей — сприяти обігу предметів споживання.
Сміт, як найосвіченіша людина свого часу, розкриває історію грошового матеріалу: у варварів — худоба (озброєння Діомеда, за Гомером, коштувало десять биків); в Абіссінії — сіль, на узбережжі Індії — особливі мушлі; у Ньюфаундленді — сушена тріска, у Віргінії — тютюн, у деяких англійських колоніях — цукор. Однак через свої фізичні якості ця роль закріплюється за металами. Вони подільні, вони більш-менш постійні у вазі і можуть бути у формі злитків. «Під грошовою ціною товарів завжди розумію кількість чистого золота і срібла, за які вони продаються, зовсім не беручи до уваги назву монети»[1]. Сміт іронізує, що саме на вазі й чистоті металу шахраювали королі.
З позиції категоріального апарату Сміт розглядав тільки одну функцію грошей — обіг. Та в його працях можна знайти геніальні здогади про те, що стане арсеналом зрілої економічної теорії.
Цікавим є варіант функції грошей як рахункової одиниці. Бухгалтерський облік — одна з умов вирахування ефективності економічних операцій. Ефективність підприємницької діяльності немислима без нього.
Підприємець не зможе оволодіти виробничою сферою без бухгалтерського обліку, тому він з’являється в італійських містах, де налагоджується виробництво тканин (Генуя, Падуя, Венеція, Флоренція) у капіталістичних мануфактурах. Тут більш жорсткі відносини, закріплені у сталості грошової одиниці в монеті (за рахунком, а не за вагою).
У Сміта «хоча сіклі (грошова одиниця іудеїв до Різдва Христового), очевидно, були ходячою монетою в торгівлі, проте вони приймалися за вагою, а не рахунком, точно так як зливки золота і срібла в наш час»[2].
«Якщо колись дістане загального поширення звичай вести рахунки і виражати будь-які грошові зобов’язання та кредитні білети в золоті, то золото, а не срібло буде взяте як метал, що спеціально слугуватиме як мірило вартості»[3].
В Англії того часу всім було надано свободу перетворювати зливки на золоту монету. При цьому золота монета цінувалася вище, ніж кількість золота в ній. У меркантилізмі вихідне положення полягає в тому, що багатство має форму грошей у вигляді золота або у вигляді срібла.
Сміт розбиває тезу меркантилістів про те, що вивезення грошей з країни загрожує їй зменшенням багатства. Він розглядає вивезення грошей як фактор, який не сприяв зростанню зайнятості й багатства нації, а також такий, що свідчить про падіння темпів національної економіки через вивезенення грошової маси, необхідної для обігу товарів. Кількість грошей, яка може бути щорічно спожита в якійсь країні, має визначатися вартістю споживчих благ, що перебуває в обігу в ній протягом року.
Зменшення вартості продукту зменшує кількість грошей. Проте гроші не можуть бути залишені без застосування, вони мають бути запущені у обіг. «Щорічне вивезення грошей буде протягом деякого часу збільшувати річне споживання понад вартість її власного річного продукту. Вивезення золота та срібла в цьому разі є не причиною, а наслідком занепаду країни і, можливо, на деякий час пом’якшить тяжкі наслідки»[4].