4.2. А. Сміт про доходи та їхні джерела

А. Сміт про доходи та їхні джерела

А. Сміт стверджує: «Будь-яка людина, що одержує свій дохід з джерела, що належать особисто йому, повинна його отримати або від своєї праці, або від свого капіталу, або від своєї землі. Дохід, який отримують від праці, називається заробітною платою; дохід, одержаний з капіталу особою, яка особисто застосовує його для справи, називається прибутком; дохід, отриманий від капіталу особою, яка не застосовує його в діло, а позичає іншому, називається процентом, або грошовим зростанням. Він являє собою винагороду, що сплачується позичальнику кредитором за той прибуток, який він має можливість отримати за допомогою цих грошей. Частина цього прибутку, природно, належить позичальнику, який бере на себе ризик і турботи щодо залучення капіталу в справу, а частина природно належить позикодавцеві, який надає позичальнику можливість отримати прибуток. Дохід з землі називається рентою і дістається землевласнику»[1].

Сміт розглядає заробітну плату як робітників, так і управителів, яким заробітна плата дається за особливий вид праці, а саме за працю з нагляду та управління справою.

Сміт — протестант, для нього праця — це служіння Богові і обов’язок доброчесної людини, тому він не засуджує дохід від капіталу як плату за ризик. «Він не мав би жодного інтересу наймати цих робітників, якби він не міг розраховувати одержати від продажу виготовлених ними виробів щось понад суму, достатню лише для відшкодування його капіталу»[2].

«Робітнику не завжди належить увесь продукт його праці. У більшості випадках він повинен ділити його з власником капіталу, який наймає його¼ З власником землі — його рента є першим вирахуванням з праці¼ Не існує, мабуть, заняття, яке б потребувало таких різноманітних знань і такого великого досвіду»[3] — так каже він про працю землевласника.

Сміт не робить висновку про гармонію інтересів цих трьох класів — хоч у теорії трудової вартості він наголошує, що заробітна плата становить лише частину справжньої ціни, джерелом якої виступає праця, а з цього випливає, що прибуток є вирахуванням з вартості, а значить, праці. Тут знову виступає Сміт як дитина свого часу. Бізнесмен — людина доброчесна, він слуга Всевишнього. Він ощадливий, розважливий, він через нагромадження створює умови для тих, хто живе на заробітну плату.

Дохід земельних власників — рента — це дохід від третього фактора виробництва — землі.

«¼Рента входить до складу ціни продукту інакше, ніж заробітна плата і прибуток. Висока чи низька заробітна плита і прибуток на капітал є причиною високої чи низької ціни продукту; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої»[4]. Якщо виходити з засновку, що праця лежить в основі ціни, то положення Рікардо про те, що «хліб дорогий не тому, що висока рента, а земельна рента висока тому, що хліб дорогий», практично запозичається у А. Сміта.

«Але земля майже за всіх умов виробляє більшу кількість їжі, ніж це необхідно для утримання всієї тієї праці, яка витрачається на добування цієї їжі»[5]. Тут уже чітко видно, що рента — дар природи, її результат.

Однією з найважливіших проблем суспільства «економічної людини», яку досліджує Сміт, є проблема доходів класів та їхніх джерел. Фізіократи, як відомо, поділяли суспільство з позицій «чистого продукту» — клас земельних власників, клас фермерів і клас безплідний. Перший привласнює чистий продукт, другий — його виробляє, третій — необхідний суспільству, але не створює «чистого продукту» Вони відображують природний порядок відтворення.

А. Сміт подолав обмеженість фізіократів в їхньому становому поділі суспільства і їхніх поглядів на джерело «чистого продукту». Він живе і творить у нову епоху — епоху входження на арену нової історичної особи — промислового підприємця-капіталіста. Він — одна з чільних постатей цього нового функціонера в галузі промисловості — підприємця-функціонера капіталу. «Плани й проекти власників капіталу регулюють і спрямовують усі найважливіші пропозиції, і прибуток становить кінцеву мету всіх цих планів та проектів»[6].

Для одержання прибутку вводиться в обіг капітал, який приводить у рух більшу частину корисної праці будь-якого суспільства.

«Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами будь-якого прибутку, рівно як і будь-якої мінової вартості»[7].

Первісні джерела мінової вартості — праця, капітал і земля. Це три фактори виробництва. «Увесь річний продукт землі і праці кожної країни або, що те саме, вся ціна цього річного продукту, природно розпадається на три частини: ренту з землі, заробітну плату за працю та прибуток на капітал — і становить дохід трьох різних класів народу: тих, хто живе на ренту, тих, хто живе на заробітну плату, і тих, хто живе на прибуток з капіталу»[8].