9.11. В. Ойкен про економічну політику

В. Ойкен про економічну політику

Економічна політика, за В. Ойкеном, має бути вбудована в господарський порядок. Господарська діяльність має різноманітні форми, але існують дві основні. Централізовано керована — коли план господарської діяльності створюється з одного пункту (у натуральному господарстві індивідом чи адміністративним центром),
і план діяльності створюється самостійним суб’єктом, що хазяйнує (окреме виробниче підприємство, фірма, асоціація — ринкове господарство). Перше координується підпорядкуванням господарської діяльності єдиному пла­ну, друга регулюється через ціни і мінову вартість.

Усе різноманіття форм ринку здійснюється в межах конкурентної форми попиту та пропонування. На її основі досліджується економічна політика використання економічних і правових інститутів.

Ойкен виокремлює дві форми економічної політики: 1) lasser faire — ліберальну; 2) епохи історичних експериментів. Перший період — незалежної від держави політики, але саме тут утворюються такі інститути ринкового господарства, як право власності, договірне і патентне право, сукупність правових норм компаній, що стосуються об’єднань. Так само створювались економічні і правові порядки, але нагляд за економічними порядками не входив у спеціальну функцію держави. Необхідні форми можуть розвиватися тільки самі по собі.

Ойкен зазначає, що економічна політика, якщо вона додержується принципів lasser faire, повинна рахуватися
з тим, що тут реалізуються найрізноманітніші форми ринку і грошових систем (США, Франція, Англія). Тут виникають небезпечні тенденції появи й утвердження влади монополій і олігополій, наростання панування фінансового капіталу. Відповіддю на це з 70-х рр. XIX століття стає поява інтервенціоністської політики, яка виникає як спосіб вирішення завдання впорядкування індустріального життя.

Постійні технічні вдосконалення, прориви в науці, нестабільність сільського господарства, еміграція, зміни в психології суспільства порушують індустріальний рівноважний розвиток. Це порушення вимагає регулювання щодо спрямовування економічного процесу до нового стану рівноваги.

Отже, Ойкен виходить з того, що історична тенденція розвитку ринкового господарства породжує економічні і правові інститути, є й інститути «системи регулювання», але вбудовані в економічний порядок, непрямої дії. Інструменти налаштування кон­курентного порядку — підвалини ринкового господарства. Вони — фактор розвитку. Своє місце в системі регулювання посідає валютно-грошова політика. Вихідне положення в економічному порядку — свій грошовий порядок.

Економічна політика формує умови політики порядків, останні формують тенденції, що нерідко не беруться в розрахунок, хоч їх можна було б передбачити й урахувати. Це вже потребує найвищого мистецтва, установлення інститутів і їхнього цілеспрямованого функціонування.

Цього мистецтва потребує дуже складна ситуація, коли діє історична тенденція і виникають нові актуальні проблеми. Так, історична тенденція, виражена в концепції класичної школи про регулювання економічних процесів «невидимою рукою», яка стала теоретичним підґрунтям політики лібералізму, повинна була зазнати перетворень. 70-ті роки XIX ст. — час виходу на історичну арену цих нових форм господарських порядків. Це відоб­разилось в економічній політиці інтервенціонізму. Нові форми неминуче мали відбитись у нових концепціях, отже, з’являються маржиналізм і інституціоналізм.

Економічна політика інтервенціонізму підготувала умови до нового етапу — економічної політики експериментів. З часу війни 1914—1918 рр. світова економічна політика вступила в нову еру. Цей поворот був підготовлений інтервенціоністською політикою останніх десятиліть, що передували їй. Проте він відбувся зненацька. Економічна політика в багатьох країнах була орієнтована на створення монополій і стимулювання їхньої діяльності, а дальше забезпечення в умовах ліквідації золотого стандарту універсально узгоджувалося з кредитуванням.

Експерименти не були результатом наукового передбачення, у них значну роль відігравали нагальні завдання, що розв’язуються економічною політикою без наукової обґрунтованості. Вони призвели до нестабільності грошових порядків, до утворення автономних владних структур, до депресії, масового безробіття, розмивання середнього класу, малозабезпеченості й злиднів, до тоталітаризму в найогиднішому вигляді.

Проте також до того, що був нагромаджений величезний матеріал емпіричних рішень, що показав можливості інституціональних інструментів у розкритті ресурсів, закладених у ринкових відносинах соціальної складової. Цей матеріал мав величезне значення для економічної науки і її методу.

«Не залишаючись більш зв’язаною формулою неминучості історичного процесу, наука показує ті моменти, в яких економічна політика має волю, а також те, яким чином вона може уникнути небажаних тенденцій¼ Отже, економічна політика в змозі формувати дійсність і протистояти небезпеці бути віднесеною бурхливим ходом історичного процесу, і вона може стати вільною лише в тому разі, якщо мислення категоріями виштовхне мислення категоріями історичної неминучості»[1].

Глибоке переконання В. Ойкена: «Конкурентна економіка — умова соціальної забезпеченості; конкурентний порядок, що добре функціонує, може позбавити людину не тільки економічного нестатку. Лише він один захистить від погрози тоталітаризму»[2].