9.13. В. Ойкен про людину, що господарює
В. Ойкен про людину, що господарює
В. Ойкен формулює питання: який відбиток накладають на господарський процес розбіжності між людьми різні історичні епохи? Автор констатує, що наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. панувала думка, що найбільш чітко історична мінливість суб’єкта, що господарює, виявляється в тім, що раніше він діяв за принципом задоволення потреб, а в епоху капіталізму діє вже на основі принципу максимізації доходу. Це положення найбільш виразно сформулював В. Зомбарт, який уважав також, що капіталізм переходить у посткапіталізм, а
в соціалістичній господарській системі знову затвердиться принцип задоволення потреб.
Ойкен на основі аналізу господарських порядків
демонструє, що теза про принцип задоволення як в
античному, так і середньовічному світі далека від істини.
У господарствах ойкосів прагнення до прибутку виступає контрастно, здійснюється нещадна експлуатація рабів не заради задоволення потреб, а заради прибутку. Середньовічний купець-роздавальник мав на меті прибуток, та й у ремісників прагнення до поліпшення харчування виступало контрастно.
Оскільки одним з різноманітних типів господарського порядку як античності, так і середньовіччя виступає централізовано кероване господарство, то в ньому не може бути реалізованим один лише принцип — задоволення потреб. Історичний досвід спростовує думку Аристотеля і багатьох новітніх дослідників, що начебто потяг до доходу можливий тільки після появи грошей і господарського обміну.
Не можна протиставляти здобування грошей і задоволення потреб. Ті самі Афіни дають цьому підтвердження. Там, де є поділ праці, можливий і брак грошей. Економічна поведінка людини, — говорить Ойкен, — одночасно і незмінна, і змінюється. Очевидна істина: у своїх господарських планах люди прагнуть досягти своїх цілей з найменшими затратами цінних для себе речей, тобто вони діють за «економічним принципом». Поява бухгалтерського обліку — результат діяльного вдосконалення економічного розрахунку — вплинула на розвиток економічного розрахунку.
«Економічний принцип» використовував такі засоби, як система ваг, бухгалтерія, грошовий обіг, баланси. Він — фундаментальний принцип нового господарювання. Номо sapiens скрізь у всі часи діє на основі економічного принципу. Цей принцип притаманний і Номо faber (людині, що робить). У цьому —
єдність, але людині, що господарює, притаманне і різноманіття. Одним з елементів різноманіття людини, що хазяйнує, є розбіжність у об’єктивній оцінці бачення економічного принципу і
його суб’єктивній реалізації. Це відбувається через стрімкий техніко-технологічний прогрес, а вже для централізовано-адміністративного господарства обмеженість позицій у безупин-
но змінюваному світі не має інструментів вибору найкращого варіанта.
Далі потреби фіксуються — чи вони порушуються, чи розчиняються. «На питання, чому люди мають рухливий чи незмінний рівень потреб у матеріальних благах, можна відповісти тільки стосовно до окремих народів, станів і певних періодів часу в рамках відповідної історичної ситуації»[1].
«З історії Єгипту, Давнього Риму чи раннього середньовіччя відомо, як хитке становище фелахів, чи рабів-кріпаків, залежало від великих чи менших домагань панів¼ Кріпосне право розбестило поміщиків Росії»[2].
Для мінового господарства вирішальне значення має форма ринків. Принцип максимізації чистого доходу — граничні витрати дорівнюють цінам, або ціна знижується до такого рівня, що починає дорівнювати граничним витратам.
В. Ойкен виділяє в різноманітті рис людини її орієнтацію на майбутнє. Перші християни, віруючи у швидке пришестя царства небесного, не піклувалися про майбутнє. А людина кінця XIX — початку XX ст. складала господарські плани на десятиріччя. Вона робить заощадження, щоб не терпіти злидні в майбутньому (старість, хвороби, навчання дітей, їхня стабільна влаштованість). Нарешті, традиційна прихильність або до рідних цвинтарів, або до мобільності. Американський шахтар під час депресії 1929—1934 рр. мігрував. Український шахтар наприкінці XX — початку XXI ст. бідує «в рідній хаті». Висновок: усі люди, будучи в здоровому розумі, завжди і всюди діють на основі економічного принципу, у чому й полягає незмінність. З іншого боку, необхідно встановити ті ознаки, що констатують розбіжності людей в їхній господарській поведінці.