2.2.2. Безробіття: основні визначення та вимірювання
2.2.2. Безробіття: основні визначення та вимірювання
Програмна анотація
Повна зайнятість і потенційний ВВП, неповна зайнятість і безробіття,
види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, природне; втрати ВВП від
циклічного безробіття.
Збалансоване (рівноважне) економічне зростання економіки
безпосередньо пов’язане із зайнятістю і безробіттям.
Зайнятість – участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує
задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене
відтворення робочої сили. Зайнятістю прийнято вважати суспільно корисну
діяльність громадян, яка приносить їм, зазвичай, заробіток.
У відповідності з Законом України “Про зайнятість”, прийнятим
Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих відносяться особи, які:
- працюють за наймом;
- самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, особи творчої
праці, інженерно-технічні працівники, члени кооперативів, фермери);
- обрані, призначені або затверджені на посади в органах державної
влади, що оплачуються, в суспільних об’єднаннях;
- проходять дійсну службу у Збройних Силах;
- отримують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від
виробництва;
- є учнями і студентами денних форм навчання;
- направлені на виконання громадських робіт, що оплачуються;
- виховують малолітніх дітей;
- доглядають за хворими і людьми похилого віку;
- є громадянами інших країн, що працюють в народному господарстві
України.
В економічній теорії використовують два види показників, які можуть
характеризувати об’єктивний стан економічної нестабільності на ринку
праці. Це – рівень зайнятості і середня тривалість незайнятості.
Рівень зайнятості, тобто залучення до трудового процесу, залежить
від співвідношення між кількістю працездатного населення і робочих місць, а
також від можливостей надати ці робочі місця бажаючим, згідно здобутих
ними професії, спеціалізації, досвіду роботи, знань та умінь. Тривалість
незайнятості показує середній час перерви в роботі.
Розрізняють декілька видів зайнятості. Основні: повна, неповна,
раціональна, ефективна, подвійна, випадкова та зайнятість, що не відповідає
кваліфікації.
Повна зайнятість – це ситуація, за якої є достатня кількість робочих
місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення
країни. Практично, це – відсутність довготривалого безробіття, можливість
надавати всім бажаючим робочі місця, які відповідають їх професійній
орієнтації, освіті, досвіду.
Таке розуміння повної зайнятості характерне для ринкової економіки. З
позиції планової економіки повна зайнятість сприймається як “загальна”,
“поголовна” зайнятість працездатного населення.
Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість – наявність
працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може
носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.
Неповна (часткова) зайнятість – наявність в країні, регіоні осіб, які
мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них
причин (виробничих, організаційних і т.д.) не можуть бути зайняті на повну
норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу
на неповний робочий день, на сезонний період. Вона може бути явною або
прихованою.
Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема
необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. ЇЇ
можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток,
відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.
Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між
робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов’язана,
зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємств і
виявляється в низьких доходах людей, неповному використанні професійної
компетенції або низькій продуктивності праці.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована
законом; вона набула загрозливих розмірів.
Раціональна зайнятість – зайнятість в народному господарстві з
урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх
статево-вікової й освітньої структури. Особливістю цього виду є те, що
зайнятість не завжди буває ефективною, позаяк здійснюється з метою
покращення статево-вікової структури, залучення до трудової діяльності
працездатного населення окремих відсталих регіонів та ін.
Ефективна зайнятість – зайнятість, яка здійснюється у відповідності з
вимогами інтенсивного типу відтворення, критеріями економічної
доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення
ручної, непривабливої і важкої фізичної праці.
Подвійна зайнятість – ситуація, яка має місце тоді, коли людина
працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного
джерела доходу. Класичними прикладами такої є зайнятість поштових
робітників, продавців молока і шкільних учителів. В США приблизно 5%
всіх зайнятих працюють не лише в одному місці. В слаборозвинених країнах
подвійна зайнятість – звичайне явище.
Випадкова зайнятість – робота від випадку до випадку, без певного
робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше
винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом – в країнах, що
розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес,
утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.
Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації – це ситуація, коли, з одного
боку, на ринку праці є багато робітників, які або уже опанували кваліфікацію,
необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а
з іншого боку, при наявності бар’єрів для доступу на ринок вони вимушені
виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути
недозавантаженими. Недозавантаженими вважаються ті робітники, які цінять
дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати
більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень,
нерідко шукають роботу на стороні – за умов неповного робочого часу і як
додаток до своєї основної роботи.
Між зайнятістю і ВВП існує взаємозалежність, яка знаходить
відображення в певних обсягах продукції, що виробляється. Повна зайнятість
позитивно впливає на рівень ВВП. Якщо економіка в змозі створити
достатню кількість робочих місць для всіх, хто бажає і може працювати,
забезпечується досягнення потенційного можливого рівня виробництва
товарів і послуг. І, навпаки, якщо вона не в змозі цього зробити, то
потенційне виробництво товарів і послуг втрачається безповоротно.
Відсутність повної зайнятості заважає суспільству постійно рухатись вгору
по кривій своїх потенційних можливостей. Ця втрачена продукція
розглядається як відставання обсягу ВВП, тобто це – обсяг, на який
фактичний ВВП менший, ніж потенційний ВВП. Останній визначається,
виходячи із припущення про те, що існує природний мінімальний сталий
рівень зайнятості при “нормальних” темпах економічного зростання.
Мінімальний сталий рівень зайнятості – це рівень, при якому чинники,
які впливають на підвищення і пониження заробітної плати і ціни,
знаходяться в рівноважному стані. Це найвищий рівень зайнятості, який
відповідає потенційному ВВП. Згідно концепції мінімального сталого рівня
зайнятості потенційний ВВП досягається при повному завантаженні
основного капіталу. Мається на увазі ситуація, коли індекс використання
виробничих потужностей обробної промисловості дорівнює приблизно 86%.
На малюнку 2.2.3. показано відставання фактичного обсягу ВВП від
потенційного і тісний взаємозв’язок між фактичним рівнем зайнятості і
відставанням обсягу ВВП. Чим вищий рівень зайнятості, тим менше
відставання ВВП, і, навпаки, чим він нижчий, тим більше відставання. Цифри
умовні.
Мал. 2.2.3. Відставання реального ВВП від потенційного
Неповна зайнятість служить основою, джерелом безробіття.
Безробіття – соціально-економічна ситуація, при якій частина
активного, працездатного населення не може знайти роботу, яку ці люди
здатні виконувати. Воно обумовлене перевищенням кількості людей, які
бажають знайти роботу, над фактично існуючою кількістю робочих місць,
що відповідають профілю і кваліфікації претендентів на них.
В Законі України “Про зайнятість” безробітними вважаються
працездатні громадяни, які шукають роботу, зареєстровані на біржі праці і не
мають реальної можливості отримати працю у відповідності зі своїми
освіченістю, профілем, трудовими навичками.
Стан безробіття характеризують його рівень і тривалість.
Рівень (норма) безробіття – показник, який відображає
співвідношення між кількістю безробітних і загальною кількістю робочої
сили. До робочої сили відносять всіх людей, які можуть і хочуть працювати,
тобто працюючих і безробітних, але таких, що активно шукають роботу.
(Робоча сила = число зайнятих + число безробітних). Рівень безробіття – це
відсоток безробітної частини робочої сили.
Рівень (норма) безробіття = кількість безробітних / робоча сила × 100%.
Тривалість безробіття – час, протягом якого працездатна, що бажає
людина працювати, залишається безробітною. Якщо загальний час безробіття
поділити на кількість зайнятих, можна одержати показник середньої
тривалості безробіття у розрахунку на одного працюючого за рік.
Наприклад, якщо рівень безробіття 5%, то протягом року кожний працівник
пересічно є безробітним 5% робочого часу, що складає близько 2,5 тижня на
рік. В реальній же дійсності одні працівники постійно зайняті, інші
втрачають роботу на недовгий час, а деякі отримують її час від часу.
Існує багато видів і форм прояву безробіття, які характеризуються
певними специфічними ознаками. За критерієм відкритості розрізняють
відкрите і приховане безробіття.
Відкрите безробіття – ситуація, при якій людина визнає, що вона не
має роботи, і реєструється на біржі праці, якщо така для нього доступна. Цей
термін використовується, зазвичай, стосовно країн, що розвиваються.
Приховане безробіття – ситуація, при якій частина безробітних людей
не облікована в офіційних даних. Позаяк чисельність робочої сили
змінюється (постійно коливається), то при підрахунку безробіття
зменшується фактична чисельність безробітних внаслідок не врахування
людей, які припинили пошук роботи; вони і створюють ситуацію
прихованого безробіття. Такі люди могли би працювати, якщо б не вважали,
що пошуки роботи є марними. Виходячи з цього, оцінка прихованого
безробіття повинна додаватися до офіційних даних про безробіття – для
отримання реальної картини в’ялості ринку праці.
Виходячи із виявленої ініціативи, виділяють добровільне і вимушене
безробіття.
Добровільне безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина
працездатного населення не бажає працювати за ставку заробітної плати, яка
визначається співвідношенням попиту і пропозиції в умовах ринку. Вона
існує при наявності вільних робочих місць, коли потенційного робітника не
влаштовує рівень заробітної плати або характер праці (важка, нецікава,
непрестижна).
Вимушене безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина людей
у працездатному віці, яка може і бажає працювати, не має роботи і трудового
доходу з незалежних від неї причин. Воно виникає з установленням
заробітної плати, вищої від точки ринкової рівноваги, коли намічається
розрив між попитом на працю і її пропозицією. Вимушене безробіття можна
ліквідувати через підвищення сукупного попиту, який спричиняє зростання
цін і зниження реальних ставок оплати праці.
Сучасна західна економічна наука виділяє такі форми безробіття:
фрикційну, структурну, циклічну.
Фрикційне безробіття – тимчасова незайнятість, яка пов’язана з
добровільним переходом робітника з однієї роботи на іншу. Для того, щоб
людина знайшла роботу, потрібний час: внаслідок цього безробіття і
незаповнені вакансії завжди існують одночасно. Виникає у зв’язку з
регіональними, професійними і віковими переміщеннями працівників
(отримання нової професії, кваліфікації, догляд за дітьми, навчання, переїзд
на нове місце проживання і т.п.). В демократичному суспільстві, де немає
примусової праці і режиму прописки, фрикційне безробіття не усунене.
Структурне безробіття – безробіття, яке пов’язане зі змінами в
структурах споживчого попиту і технології виробництва. Воно є результатом
співіснування і невідповідності безробітних і вільних вакансій. Безробітні
або не володіють необхідною професією, або живуть в таких місцях, які не
дозволяють їм посісти вільні вакансії. Така ситуація є найбільш явною
формою фрикційного безробіття, яка може бути ліквідована або шляхом
перепідготовки робітників, чи зміною місця розташування промисловості чи
місця проживання безробітних, проте не збільшенням сукупного попиту.
Якщо відносні ставки заробітної плати адаптуються до того зрушення
попиту, який викликав зміну структури попиту на працю, то ця форма
безробіття зникне.
Елементом структурного безробіття виступає сезонне безробіття, яке є
наслідком сезонного характеру роботи в деяких галузях виробництва.
Сільське господарство, будівництво і туристичний бізнес традиційно
демонструють значну сезонність в характері зайнятості.
Циклічне безробіття – короткострокове безробіття, пов’язане із
циклічними спадами виробництва. Його виникнення обумовлюється
недостатнім сукупним попитом. При спаді, коли суттєво зменшуються
загальні, або сукупні витрати, зменшується і сукупний попит на товари і
послуги, скорочується зайнятість і зростає безробіття. Циклічне безробіття
знижується в час економічного підйому і збільшується в період криз.
Різниця між фрикційним і структурним безробіттям остаточно не
визначена. Суттєва відмінність полягає в тому, що у “фрикційних”
безробітних є навички, які вони можуть продати, а “структурні” безробітні не
можуть одразу отримати роботу – без перепідготовки, додаткового навчання
чи і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить більше
короткостроковий характер, а структурне – частіше довгостроковий і тому
вважається серйознішим.
У вітчизняній літературі суму фрикційного і структурного безробіття
називають поки що терміном “природне” безробіття, що визначає його
природний рівень.
Природний рівень безробіття розраховується як процентне відношення
числа безробітних, які визначені структурними і фрикційними чинниками до
загальної чисельності робочої сили:
Природний рівень безробіття = природне безробіття / робоча сила × 100%.
В західній літературі термін “природний рівень безробіття” в сучасних
умовах звичайно не використовується. Замість нього вживають термін
“мінімальний сталий рівень безробіття”. Відмову пов'язують з тим, що
нічого природного в стані, описаному цим рівнем, немає.
Мінімальний сталий рівень безробіття – це рівень, який може
підтримуватись довготривалий час, не впливаючи на зростання інфляції.
Цей рівень безробіття вказує, що в будь-який момент в економіці
присутні інерційні (непорушні, незмінні) або очікувані темпи інфляції. Якщо
немає надлишкового попиту, то безробіття характеризується таким сталим
рівнем, при якому тиск на ріст заробітної плати внаслідок наявності вакансій
практично урівноважується тиском на зниження заробітної плати,
обумовленим кількістю безробітних. Відсутність шоків в пропозиції означає
відсутність будь-яких неочікуваних змін в витратах виробництва, пов’язаних
з заробітною платою, вартістю інших ресурсів; тому сукупна пропозиція буде
зростати інерційними темпами.
Серед конкретних чинників, що забезпечують цей рівень безробіття, є
відносно сталі обсяги плинності кадрів, міграції, демографічних змін.
Фрикційне і структурне безробіття, яке взагалі не можна ліквідувати,
зберігається навіть і при повній зайнятості, лежить в основі певного
мінімального сталого рівня безробіття. При повній зайнятості немає
циклічного безробіття – існує лише стале.
Дослідження, які проводяться в різних країнах, показують, що
мінімальний сталий рівень безробіття не є постійним: він, зазвичай, зростає.
Якщо в 60-х роках неминучий мінімум фрикційного і структурного
безробіття складав 4% робочої сили, у 80-х – 5-6%, то наприкінці 90-х – 7-
8%. Підвищення мінімального сталого рівня безробіття пов'язується з
демографічними змінами в складі робочої сили (зростанням на ринку робочої
сили частки жінок і молоді) та інституційними змінами (в законах,
соціальних програмах допомоги безробітним), які дозволяють збільшувати
час на пошуки роботи.
При всіх змінах мінімальний сталий рівень безробіття, все-таки
залишається меншим порівняно з фактичним рівнем безробіття, що свідчить
про наявність втрат певних обсягів ВВП. Чим більша різниця між фактичним
рівнем безробіття і мінімальним сталим, тим більша частка ВВП суспільству
не додається.
Провідному американському економісту Артуру Оукену (1928-1980)
вдалося математично виразити залежність між ВВП і циклічним безробіттям
- нині відому як закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує
мінімальний сталий рівень на один відсоток, то відставання обсягу
фактичного ВВП від потенційного становить 2,5%. За допомогою
коефіцієнта 2,5, названого коефіцієнтом Оукена, можна обчислювати
абсолютні втрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.
Наприклад, якщо в даному році мінімальний сталий рівень безробіття 4%,
фактичний 6%, то різниця складає 2% (6-4). Помноживши ці 2% на
коефіцієнт Оукена (2,5), отримуємо відставання обсягу ВВП на 5% (2%× 2,5).
Інакше кажучи, суспільство отримало продукції на 5% менше, ніж мало
отримати без циклічного безробіття. Наприклад, якщо фактичний
номінальний ВВП дорівнював в даному році 45 млрд. доларів, то суспільство
отримало продукції на 2,25 млрд. доларів менше (45×5%). Таким чином,
якщо б не було циклічного безробіття, потенційний ВВП досягнув би 47, 25
млрд. доларів (45+2,25).
Розуміння мінімального сталого рівня безробіття дуже важливе для
аналізу проблем економічного зростання, інфляції.
Програмна анотація
Повна зайнятість і потенційний ВВП, неповна зайнятість і безробіття,
види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, природне; втрати ВВП від
циклічного безробіття.
Збалансоване (рівноважне) економічне зростання економіки
безпосередньо пов’язане із зайнятістю і безробіттям.
Зайнятість – участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує
задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене
відтворення робочої сили. Зайнятістю прийнято вважати суспільно корисну
діяльність громадян, яка приносить їм, зазвичай, заробіток.
У відповідності з Законом України “Про зайнятість”, прийнятим
Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих відносяться особи, які:
- працюють за наймом;
- самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, особи творчої
праці, інженерно-технічні працівники, члени кооперативів, фермери);
- обрані, призначені або затверджені на посади в органах державної
влади, що оплачуються, в суспільних об’єднаннях;
- проходять дійсну службу у Збройних Силах;
- отримують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від
виробництва;
- є учнями і студентами денних форм навчання;
- направлені на виконання громадських робіт, що оплачуються;
- виховують малолітніх дітей;
- доглядають за хворими і людьми похилого віку;
- є громадянами інших країн, що працюють в народному господарстві
України.
В економічній теорії використовують два види показників, які можуть
характеризувати об’єктивний стан економічної нестабільності на ринку
праці. Це – рівень зайнятості і середня тривалість незайнятості.
Рівень зайнятості, тобто залучення до трудового процесу, залежить
від співвідношення між кількістю працездатного населення і робочих місць, а
також від можливостей надати ці робочі місця бажаючим, згідно здобутих
ними професії, спеціалізації, досвіду роботи, знань та умінь. Тривалість
незайнятості показує середній час перерви в роботі.
Розрізняють декілька видів зайнятості. Основні: повна, неповна,
раціональна, ефективна, подвійна, випадкова та зайнятість, що не відповідає
кваліфікації.
Повна зайнятість – це ситуація, за якої є достатня кількість робочих
місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення
країни. Практично, це – відсутність довготривалого безробіття, можливість
надавати всім бажаючим робочі місця, які відповідають їх професійній
орієнтації, освіті, досвіду.
Таке розуміння повної зайнятості характерне для ринкової економіки. З
позиції планової економіки повна зайнятість сприймається як “загальна”,
“поголовна” зайнятість працездатного населення.
Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість – наявність
працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може
носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.
Неповна (часткова) зайнятість – наявність в країні, регіоні осіб, які
мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них
причин (виробничих, організаційних і т.д.) не можуть бути зайняті на повну
норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу
на неповний робочий день, на сезонний період. Вона може бути явною або
прихованою.
Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема
необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. ЇЇ
можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток,
відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.
Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між
робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов’язана,
зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємств і
виявляється в низьких доходах людей, неповному використанні професійної
компетенції або низькій продуктивності праці.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована
законом; вона набула загрозливих розмірів.
Раціональна зайнятість – зайнятість в народному господарстві з
урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх
статево-вікової й освітньої структури. Особливістю цього виду є те, що
зайнятість не завжди буває ефективною, позаяк здійснюється з метою
покращення статево-вікової структури, залучення до трудової діяльності
працездатного населення окремих відсталих регіонів та ін.
Ефективна зайнятість – зайнятість, яка здійснюється у відповідності з
вимогами інтенсивного типу відтворення, критеріями економічної
доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення
ручної, непривабливої і важкої фізичної праці.
Подвійна зайнятість – ситуація, яка має місце тоді, коли людина
працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного
джерела доходу. Класичними прикладами такої є зайнятість поштових
робітників, продавців молока і шкільних учителів. В США приблизно 5%
всіх зайнятих працюють не лише в одному місці. В слаборозвинених країнах
подвійна зайнятість – звичайне явище.
Випадкова зайнятість – робота від випадку до випадку, без певного
робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше
винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом – в країнах, що
розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес,
утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.
Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації – це ситуація, коли, з одного
боку, на ринку праці є багато робітників, які або уже опанували кваліфікацію,
необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а
з іншого боку, при наявності бар’єрів для доступу на ринок вони вимушені
виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути
недозавантаженими. Недозавантаженими вважаються ті робітники, які цінять
дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати
більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень,
нерідко шукають роботу на стороні – за умов неповного робочого часу і як
додаток до своєї основної роботи.
Між зайнятістю і ВВП існує взаємозалежність, яка знаходить
відображення в певних обсягах продукції, що виробляється. Повна зайнятість
позитивно впливає на рівень ВВП. Якщо економіка в змозі створити
достатню кількість робочих місць для всіх, хто бажає і може працювати,
забезпечується досягнення потенційного можливого рівня виробництва
товарів і послуг. І, навпаки, якщо вона не в змозі цього зробити, то
потенційне виробництво товарів і послуг втрачається безповоротно.
Відсутність повної зайнятості заважає суспільству постійно рухатись вгору
по кривій своїх потенційних можливостей. Ця втрачена продукція
розглядається як відставання обсягу ВВП, тобто це – обсяг, на який
фактичний ВВП менший, ніж потенційний ВВП. Останній визначається,
виходячи із припущення про те, що існує природний мінімальний сталий
рівень зайнятості при “нормальних” темпах економічного зростання.
Мінімальний сталий рівень зайнятості – це рівень, при якому чинники,
які впливають на підвищення і пониження заробітної плати і ціни,
знаходяться в рівноважному стані. Це найвищий рівень зайнятості, який
відповідає потенційному ВВП. Згідно концепції мінімального сталого рівня
зайнятості потенційний ВВП досягається при повному завантаженні
основного капіталу. Мається на увазі ситуація, коли індекс використання
виробничих потужностей обробної промисловості дорівнює приблизно 86%.
На малюнку 2.2.3. показано відставання фактичного обсягу ВВП від
потенційного і тісний взаємозв’язок між фактичним рівнем зайнятості і
відставанням обсягу ВВП. Чим вищий рівень зайнятості, тим менше
відставання ВВП, і, навпаки, чим він нижчий, тим більше відставання. Цифри
умовні.
Мал. 2.2.3. Відставання реального ВВП від потенційного
Неповна зайнятість служить основою, джерелом безробіття.
Безробіття – соціально-економічна ситуація, при якій частина
активного, працездатного населення не може знайти роботу, яку ці люди
здатні виконувати. Воно обумовлене перевищенням кількості людей, які
бажають знайти роботу, над фактично існуючою кількістю робочих місць,
що відповідають профілю і кваліфікації претендентів на них.
В Законі України “Про зайнятість” безробітними вважаються
працездатні громадяни, які шукають роботу, зареєстровані на біржі праці і не
мають реальної можливості отримати працю у відповідності зі своїми
освіченістю, профілем, трудовими навичками.
Стан безробіття характеризують його рівень і тривалість.
Рівень (норма) безробіття – показник, який відображає
співвідношення між кількістю безробітних і загальною кількістю робочої
сили. До робочої сили відносять всіх людей, які можуть і хочуть працювати,
тобто працюючих і безробітних, але таких, що активно шукають роботу.
(Робоча сила = число зайнятих + число безробітних). Рівень безробіття – це
відсоток безробітної частини робочої сили.
Рівень (норма) безробіття = кількість безробітних / робоча сила × 100%.
Тривалість безробіття – час, протягом якого працездатна, що бажає
людина працювати, залишається безробітною. Якщо загальний час безробіття
поділити на кількість зайнятих, можна одержати показник середньої
тривалості безробіття у розрахунку на одного працюючого за рік.
Наприклад, якщо рівень безробіття 5%, то протягом року кожний працівник
пересічно є безробітним 5% робочого часу, що складає близько 2,5 тижня на
рік. В реальній же дійсності одні працівники постійно зайняті, інші
втрачають роботу на недовгий час, а деякі отримують її час від часу.
Існує багато видів і форм прояву безробіття, які характеризуються
певними специфічними ознаками. За критерієм відкритості розрізняють
відкрите і приховане безробіття.
Відкрите безробіття – ситуація, при якій людина визнає, що вона не
має роботи, і реєструється на біржі праці, якщо така для нього доступна. Цей
термін використовується, зазвичай, стосовно країн, що розвиваються.
Приховане безробіття – ситуація, при якій частина безробітних людей
не облікована в офіційних даних. Позаяк чисельність робочої сили
змінюється (постійно коливається), то при підрахунку безробіття
зменшується фактична чисельність безробітних внаслідок не врахування
людей, які припинили пошук роботи; вони і створюють ситуацію
прихованого безробіття. Такі люди могли би працювати, якщо б не вважали,
що пошуки роботи є марними. Виходячи з цього, оцінка прихованого
безробіття повинна додаватися до офіційних даних про безробіття – для
отримання реальної картини в’ялості ринку праці.
Виходячи із виявленої ініціативи, виділяють добровільне і вимушене
безробіття.
Добровільне безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина
працездатного населення не бажає працювати за ставку заробітної плати, яка
визначається співвідношенням попиту і пропозиції в умовах ринку. Вона
існує при наявності вільних робочих місць, коли потенційного робітника не
влаштовує рівень заробітної плати або характер праці (важка, нецікава,
непрестижна).
Вимушене безробіття – безробіття, пов’язане з тим, що частина людей
у працездатному віці, яка може і бажає працювати, не має роботи і трудового
доходу з незалежних від неї причин. Воно виникає з установленням
заробітної плати, вищої від точки ринкової рівноваги, коли намічається
розрив між попитом на працю і її пропозицією. Вимушене безробіття можна
ліквідувати через підвищення сукупного попиту, який спричиняє зростання
цін і зниження реальних ставок оплати праці.
Сучасна західна економічна наука виділяє такі форми безробіття:
фрикційну, структурну, циклічну.
Фрикційне безробіття – тимчасова незайнятість, яка пов’язана з
добровільним переходом робітника з однієї роботи на іншу. Для того, щоб
людина знайшла роботу, потрібний час: внаслідок цього безробіття і
незаповнені вакансії завжди існують одночасно. Виникає у зв’язку з
регіональними, професійними і віковими переміщеннями працівників
(отримання нової професії, кваліфікації, догляд за дітьми, навчання, переїзд
на нове місце проживання і т.п.). В демократичному суспільстві, де немає
примусової праці і режиму прописки, фрикційне безробіття не усунене.
Структурне безробіття – безробіття, яке пов’язане зі змінами в
структурах споживчого попиту і технології виробництва. Воно є результатом
співіснування і невідповідності безробітних і вільних вакансій. Безробітні
або не володіють необхідною професією, або живуть в таких місцях, які не
дозволяють їм посісти вільні вакансії. Така ситуація є найбільш явною
формою фрикційного безробіття, яка може бути ліквідована або шляхом
перепідготовки робітників, чи зміною місця розташування промисловості чи
місця проживання безробітних, проте не збільшенням сукупного попиту.
Якщо відносні ставки заробітної плати адаптуються до того зрушення
попиту, який викликав зміну структури попиту на працю, то ця форма
безробіття зникне.
Елементом структурного безробіття виступає сезонне безробіття, яке є
наслідком сезонного характеру роботи в деяких галузях виробництва.
Сільське господарство, будівництво і туристичний бізнес традиційно
демонструють значну сезонність в характері зайнятості.
Циклічне безробіття – короткострокове безробіття, пов’язане із
циклічними спадами виробництва. Його виникнення обумовлюється
недостатнім сукупним попитом. При спаді, коли суттєво зменшуються
загальні, або сукупні витрати, зменшується і сукупний попит на товари і
послуги, скорочується зайнятість і зростає безробіття. Циклічне безробіття
знижується в час економічного підйому і збільшується в період криз.
Різниця між фрикційним і структурним безробіттям остаточно не
визначена. Суттєва відмінність полягає в тому, що у “фрикційних”
безробітних є навички, які вони можуть продати, а “структурні” безробітні не
можуть одразу отримати роботу – без перепідготовки, додаткового навчання
чи і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить більше
короткостроковий характер, а структурне – частіше довгостроковий і тому
вважається серйознішим.
У вітчизняній літературі суму фрикційного і структурного безробіття
називають поки що терміном “природне” безробіття, що визначає його
природний рівень.
Природний рівень безробіття розраховується як процентне відношення
числа безробітних, які визначені структурними і фрикційними чинниками до
загальної чисельності робочої сили:
Природний рівень безробіття = природне безробіття / робоча сила × 100%.
В західній літературі термін “природний рівень безробіття” в сучасних
умовах звичайно не використовується. Замість нього вживають термін
“мінімальний сталий рівень безробіття”. Відмову пов'язують з тим, що
нічого природного в стані, описаному цим рівнем, немає.
Мінімальний сталий рівень безробіття – це рівень, який може
підтримуватись довготривалий час, не впливаючи на зростання інфляції.
Цей рівень безробіття вказує, що в будь-який момент в економіці
присутні інерційні (непорушні, незмінні) або очікувані темпи інфляції. Якщо
немає надлишкового попиту, то безробіття характеризується таким сталим
рівнем, при якому тиск на ріст заробітної плати внаслідок наявності вакансій
практично урівноважується тиском на зниження заробітної плати,
обумовленим кількістю безробітних. Відсутність шоків в пропозиції означає
відсутність будь-яких неочікуваних змін в витратах виробництва, пов’язаних
з заробітною платою, вартістю інших ресурсів; тому сукупна пропозиція буде
зростати інерційними темпами.
Серед конкретних чинників, що забезпечують цей рівень безробіття, є
відносно сталі обсяги плинності кадрів, міграції, демографічних змін.
Фрикційне і структурне безробіття, яке взагалі не можна ліквідувати,
зберігається навіть і при повній зайнятості, лежить в основі певного
мінімального сталого рівня безробіття. При повній зайнятості немає
циклічного безробіття – існує лише стале.
Дослідження, які проводяться в різних країнах, показують, що
мінімальний сталий рівень безробіття не є постійним: він, зазвичай, зростає.
Якщо в 60-х роках неминучий мінімум фрикційного і структурного
безробіття складав 4% робочої сили, у 80-х – 5-6%, то наприкінці 90-х – 7-
8%. Підвищення мінімального сталого рівня безробіття пов'язується з
демографічними змінами в складі робочої сили (зростанням на ринку робочої
сили частки жінок і молоді) та інституційними змінами (в законах,
соціальних програмах допомоги безробітним), які дозволяють збільшувати
час на пошуки роботи.
При всіх змінах мінімальний сталий рівень безробіття, все-таки
залишається меншим порівняно з фактичним рівнем безробіття, що свідчить
про наявність втрат певних обсягів ВВП. Чим більша різниця між фактичним
рівнем безробіття і мінімальним сталим, тим більша частка ВВП суспільству
не додається.
Провідному американському економісту Артуру Оукену (1928-1980)
вдалося математично виразити залежність між ВВП і циклічним безробіттям
- нині відому як закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує
мінімальний сталий рівень на один відсоток, то відставання обсягу
фактичного ВВП від потенційного становить 2,5%. За допомогою
коефіцієнта 2,5, названого коефіцієнтом Оукена, можна обчислювати
абсолютні втрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.
Наприклад, якщо в даному році мінімальний сталий рівень безробіття 4%,
фактичний 6%, то різниця складає 2% (6-4). Помноживши ці 2% на
коефіцієнт Оукена (2,5), отримуємо відставання обсягу ВВП на 5% (2%× 2,5).
Інакше кажучи, суспільство отримало продукції на 5% менше, ніж мало
отримати без циклічного безробіття. Наприклад, якщо фактичний
номінальний ВВП дорівнював в даному році 45 млрд. доларів, то суспільство
отримало продукції на 2,25 млрд. доларів менше (45×5%). Таким чином,
якщо б не було циклічного безробіття, потенційний ВВП досягнув би 47, 25
млрд. доларів (45+2,25).
Розуміння мінімального сталого рівня безробіття дуже важливе для
аналізу проблем економічного зростання, інфляції.