Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.8.3. Організаційно-економічні форми зв 'язків підприємств.

3. Організаційно-економічні форми зв'язків підприємств

У сучасних умовах жорсткої конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках фірмам досить часто доводиться в тій чи іншій формі об'єднувати свої зусилля, ресурси. Підприємства з метою поліпшення організаційних умов господарювання можуть створювати будь-які об'єднання чи входити до діючих. В Україні відповідно до чинного законодавства підприємства можуть об'єднуватись в:

-  асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації   господарської   діяльності;    не    мають    права втручатись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з своїх учасників;

- корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

-   консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

-  концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

-  інші  об'єднання  за  галузевим,  територіальним  та  іншими принципами.

У багатьох країнах XX ст. існували і подекуди існують такі форми господарських об'єднань, як:

- картель   -   об'єднання   самостійних   підприємств   заради встановлення   єдиних   цін,  розподілу  ринків   збуту;   кожне підприємство має угоду щодо своєї частки в загальному обсязі виробництва тощо;

- синдикат -  об'єднання  підприємств,  які  зберігають  свою юридичну і виробничу самостійність, проте об'єднують свою комерційну діяльність, мають єдині маркетингові служби, що займаються збутом продукції;

-  трест - господарські об'єднання, в яких повністю встановлена єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів тощо.

Господарські форми об'єднань підприємств спроможні призвести до виникнення монополізму в економіці. Запобіганню цьому служить антішонопольна політика держави.

В умовах перехідного періоду поширеними формами кооперації великих, середніх та малих господарських структур є: субпідряд, франчайзинг, лізинг та венчурне фінансування. Змістом перелічених форм є інтеграція (переплетіння) функціональних сфер діяльності різних за розмірами підприємств.

Серед організаційних форм взаємодії (кооперації) великих, середніх і малих фірм у виробничій сфері слід передусім виділити субпідрядну систему. Це довгострокові відносини у сфері постачання між великою (головною) компанією, що виробляє значні обсяги масової продукції, та багатьма малими підприємствами, які працюють на основі подетальної, технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції, що виробляється відносно невеликими обсягами, або вузької номенклатури.

Сутність субпідряду полягає у збільшенні обсягу робіт, що передаються великими компаніями за контрактами малим та середнім фірмам, а також у скороченні загальної кількості прямих постачальників комплектуючих.

Субпідрядна система особливо поширена в галузях масового складального виробництва (автомобільній, електротехнічній, електронній промисловості, деяких сферах машинобудування).

Система субпідряду як форма кооперування великого, середнього і малого виробництва заснована на об'єктивних чинниках, пов'язаних з науково-технічним прогресом, передусім принциповими змінами в технічній базі виробництва. Саме останні сприяли зростанню ролі малого підприємництва в будь-якому промисловому комплексі. Розвиток спеціалізації і механізму кооперації перетворює середнє і мале підприємництво на складову великого виробництва. Зростають їх місце і роль в підвищенні ефективності суспільного виробництва.

Франчайзинг - це форма організації та здійснення підприємницької діяльності на засадах кооперації матеріальних та фінансових ресурсів і зусиль різних підприємств, спосіб доставки продукції та послуг споживачеві.

За угодою франчайзингу виробник або одноосібний розповсюджувач  продукції чи  послуги,  які  захищені  товарним знаком, передає ексклюзивні права на розповсюдження на певній території своєї продукції або послуг незалежним підприємцям (роздрібним торговцям) в обмін на отримання від них платежів (роялті) за умови дотримання технологій виробничих та обслуговуючих операцій.

Найбільша кількість фірм, що працюють за системою франчайзингу, зосереджена в таких сферах: мережа ресторанів та кафе, продуктових магазинів, будівельна та реконструкційна діяльність, автосервіс тощо. Активно використовується франчайзинг у роздрібній та оптовій торгівлі товарами, при наданні різних послуг (бухгалтерських, аудиторських, юридичних, у сфері туризму та готельного господарства).

Яскравим прикладом використання франчайзингової системи є індустрія пляшкових безалкогольних напоїв. Так, компанії "Кока-Кола", "Пепсі" і "Севен-Ап" завдяки франчайзингу отримали можливість виробляти концентрований сироп централізовано і постачати його місцевим заводам, що спеціалізуються на розливі, власники яких у кінцевому підсумку ставали керівниками місцевих роздрібних продажів. Компанія "Соса-Соlа Amatil Ukraine Ltd" уже вклала в економіку України понад 300 млн. дол., завершено будівництво заводу з виробництва цього напою в Броварах (Київська область).

У громадському харчуванні значного зростання бізнесу на засадах франчайзингу досягла компанія "Мак-Доналдс" з новою стратегією швидкого обслуговування клієнтів як у США, так і в інших країнах, у тому числі в Україні. Перший ресторан "Мак-Доналдс" у Києві було відкрито в травні 1997 р. Обсяг інвестицій цієї фірми в економіку України має сягати майже 100 млн. дол. Для організації та ефективного функціонування проекту будуть побудовані сучасні заводи з переробки м'яса та картоплі.

Однією з головних умов успішного поширення франчайзингу є поєднання у ньому глибоких знань, досвіду та стійкого фінансового стану франчайзера - організатора справ, власника генеральної ліцензії, "ноу-хау" або патенту, головного консультанта і досвідченого постачальника продуктів, матеріалів, сировини, обладнання, технології, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, та франчайзі - енергійного підприємця, менеджера, діяльність якого є повністю самостійною, але його підприємство функціонує не як відокремлений суб'єкт правовідносин, а як частина єдиного комплексу, що об'єднаний франчайзером, який є власником нематеріальних активів підприємства, що належить франчайзі.

Одним із методів оновлення матеріальної бази і основних фондів малих та середніх підприємств різних форм власності є лізинг. Це ефективний спосіб стимулювання інвестиційної активності, залучення додаткових вкладень, у тому числі іноземних, в розвиток економіки, передусім її виробничої сфери.

Лізинг є підприємницькою діяльністю, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виняткове користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У перехідній економіці більшість суб'єктів малого та середнього підприємництва не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти кредит, адже, по-перше, вони не в змозі забезпечити його заставою, а, по-друге, комерційні банки таких кредитів не надають. Для розв'язання цих суперечностей застосовують фінансові методи, відомі під назвою "лізинг".

Для суб'єктів малого і середнього підприємництва лізинг забезпечує такі переваги:

- стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів; договір підписується на повну вартість, а лізингові платежі є поточними і, як правило, починають сплачуватися після постачання майна або пізніше;

- контракт за лізингом отримати набагато простіше, ніж позику;

- до лізингових операцій залучаються великі кошти банківських установ, страхових, акціонерних та інших товариств;

-  лізинг привабливий також можливістю, яка надається суб'єктам малого підприємництва, що не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди, крім того, на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу;

-  можливість   через   лізинг   сучасних   і   високопродуктивних технічних   засобів   не   тільки   оперативно   реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби;

-  лізинг  дає  можливість   отримати  додаткові   інвестиції  від іноземних партнерів, причому не у грошовому вираженні, що викликає певні складнощі, а в машинах та устаткуванні, які

потрібні для виробничої діяльності.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регламентує правовідносини між суб'єктами лізингу і залежно від особливостей здійснення лізингових операцій може бути двох видів: фінансовий або оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним.

Лізинговий бізнес позитивно впливає на економіку країни: сприятливо діє під час перехідного періоду, який характеризується спадом виробництва, нестабільністю фінансового сектора, кризою банківської системи.

Велике значення для підвищення життєздатності суб'єктів малого та середнього підприємництва має система організації доступу цих фірм до механізму передачі технологій та результатів наукових розробок у виробництво на основі їх кооперації з великими компаніями.

Венчурне (ризикове) фінансування слід розглядати як у широкому, так і у вузькому значеннях. У широкому значенні - це вклад у ризикові, з погляду фінансових результатів, проекти, передусім у галузі високих технологій. У вузькому значенні венчурне фінансування означає довго- або середньострокові інвестиції у вигляді кредитів або вкладень у акції, які здійснюються венчурними фондами з метою створення і розвитку малих компаній, що швидко розвиваються.

Як правило, малі венчурні (ризикові) підприємства пов'язані зі сферою НДЕКР (науково-дослідних і експериментально-конструкторських розробок). Через це для їх позначення часто використовують поняття "малі інноваційні підприємства". Венчурні фонди утворюються в кількох організаційних формах, головною з яких є спеціалізована незалежна фірма венчурного капіталу. Іншими формами є: венчурні фонди великих корпорацій, інвестиційні компанії малого бізнесу, науково-дослідні товариства з обмеженою відповідальністю тощо.

Саме через свої венчурні фонди корпорації здійснюють ринкове фінансування малих і середніх фірм. Виходячи з цього, перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування як форми інтеграції великих і малих структур пов'язані передусім з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп. Взаємодія останніх із малими інноваційними фірмами ефективно сприятиме вирішенню суперечності між творчими можливостями українських учених, які не знаходять практичного застосування, і необхідністю керованого оновлення технічної бази фактично усіх галузей господарства. Це певною мірою вирішило б і проблему збереження інтелектуального потенціалу нації.