4. 3.3. Сирійсько-фінікійська релігія

Східне Середземномор'я розташоване в дуже сприят­ливих природнокліматичних умовах. Це визначило роз­виток землеробства, тваринництва, ремесел. У Сирії й Фінікії динамічно розвивалися духовні процеси, зокрема у сфері культури і релігії. Давні сирійці разом з фінікійцями сформували стійке семантичне етнічне утворення зі спільною культурою і спорідненими релігіями.

На півночі Сирійської пустелі в другій половині НІ тис. до н.е. проживали племена хананеїв і амореїв. Во­ни створили кілька невеликих міст-держав: Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Ці землі весь час були об'єктом загар­бання, що, безумовно, позначилося на сирійській куль­турі. У період розширення арабського халіфату в VII ст. н.е. Сирія якийсь час була центром цієї держави, а місто Дамаск — його столицею.

Фінікія — територія між Середземним морем і Лі­ванським хребтом. Приблизно в V—IV тис. до н.е. тут осе­лилися чужинці з берегів Епітрейського моря, хоч деякі дослідники вважають, що вони були корінними жителями. Цих людей звали фінікійцями. Вони побудували в II тис. до н.е. міста Угарит, Сидон, Бібл та інші, які були центра­ми торгівлі, бо знаходилися на перетині торговельних шляхів. Фінікія стала майстернею цих місць. Тут набули розвитку обробка металу, виготовлення скла, фарбованих тканин, будівництво весельних кораблів. Але основою гос­подарства були хліборобство і садівництво. Швидко поши­рилося рабство, причому в найжорстокішій формі. Фінікійці вели активну работоргівлю. З початку II тис. до н.е. до XII ст. до н.е. Фінікія перебувала під владою Дав­нього Єгипту.

У X—IX ст. до н.е. особливого розвитку досягло місто Тир. Тирські купці освоювали важливі морські шляхи, особливо на заході Середземномор'я, що започаткувало колонізацію Кіпру, узбережжя Егейського моря, островів Сицилії, Сардинії та інших земель. У 825 р. до н.е. фінікійці заснували місто Карфаген, яке згодом стало цен­тром могутньої держави.

Релігія сирійців і фінікійців утворилась з їх первісних ефувань і спершу була звичайною родоплемінною релігією. Кожне місто-держава мало власного головного бо­га, були також другорядні боги. В кожному місті стояв храм свого бога, зображення якого було головним фетишем. Могутня корпорація жерців храму відігравала значну роль у політичному і суспільному житті міста. Храми одер­жували щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Аж до III ст. до н.е. тут існували людські жертвопринесен­ня через спалювання перед ідолом чи в його металевому череві. В історичних пам'ятках збереглася згадка про фінікійського бога Молоха, якому приносили в жертву дітей. Мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорсто­кості, як у фінікійських містах.

Молох фінікіян — засновник держави, він — ви­нахідник мореплавства і пурпуру (фарбувальної речовини червонувато-фіолетового кольору, яку добували з молюска і застосовували для фарбування одягу), перший цар. Коли фінікійці збиралися освоювати нові землі, обов'язково зверталися до Молоха за схваленням. Молох — грізний правитель, якому не можна суперечити, сила держави, бог, до якого небезпечно наближатися. Він — джерело життя, але він його і руйнує. Жреці Молоха — безшлюбні, жриці — незаймані. Незвичайні боги, вважалось, вимага­ли незвичайних жертв -— людських.