4.15.5. Міжнародна кооперація та науково-технічне співробітництво.
Міжнародна виробнича кооперація - це похідна форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв'язків, що виникають та існують між міжнародно-спеціалізованими суб'єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.
Міжнародна виробнича кооперація об'єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає' укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.
Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:
- попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;
- головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів різних країн;
- наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;
- закріплення в угоді головних об'єктів кооперування: готових виробів, компонентів та відповідних технологій;
- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;
- безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.
Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями:
- за видами: економічна кооперація, промислове співробітництво; виробниче кооперування; науково-технічне кооперування; кооперування в області проектування і будівництва промислових об'єктів; кооперація у сфері побуту; кооперація в інших сферах господарської діяльності;
- за методами використання: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств;
- за стадіями. довиробниче кооперування; виробниче кооперування; комерційне кооперування;
- за структурою зв'язків: внутріфірмові та міжфірмові коопераційні зв'язки; внутрігалузеве та міжгалузеве кооперування; горизонтальні та вертикальні форми кооперування; змішані форми кооперування;
- за територіальним охопленням: кооперування між двома і більше країнами; кооперування у рамках регіону; міжрегіональне кооперування; світове кооперування;
- за числом суб'єктів: двостороннє кооперування; багатостороннє кооперування;
- за числом об'єктів: однопредметне кооперування; багатопредметне кооперування.
Основні способи налагодження коопераційних зв'язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.
Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає у підрядному кооперуванні та спільному виробництві.
Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт згідно з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядаються два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають „класичним підрядом") та підряд з проектуванням й виготовленням нового продукту.
Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) із різних країн об'єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Наприклад, декілька фірм з різних країн виконують роботи з відновлення нафтодобувних комплексів у Кувейті, що потерпіли від військових дій.
Договірна спеціалізація, як ще один із способів налагодження коопераційних зв'язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб'єктами різних країн, щоб не дублювали один одного, а взаємодоповнювали. При цьому вони часто розбивають загальну програму на підпрограми, які виконують роздільно, але в межах загальної програми. Договірна спеціалізація передбачає й об'єднання вже апріорно спеціалізованих суб'єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.
Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, що здійснюється у формі об'єднання капіталів декількох суб'єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегративної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час, не менш важливим видом інтегративної кооперації є розвиток муніципальних кооперацій, які, правда, мають набагато ширшу гамму особливостей у порівнянні зі спільними підприємствами.
МНТС - це форма МЕВ, яка є системою економічних зв'язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі й існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених, намірів, закріплених у міжнародних економічних договорах та угодах.
Оскільки запропоноване визначення ще не відображає повного змісту даного міжнародного економічного явища, то варто розглянути структуру міжнародного науково-технічного співробітництва, котра включає:
- створення координаційних міжнародних програм спільних наукових і технічних досліджень, кооперацію при здійсненні науково-технічних досліджень;
- міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями, поглиблення й удосконалення співробітництва у сфері науково-технічної інформації;
- міжнародний інжиніринг, співробітництво з приводу проведення допроектних досліджень і складання проекту на основі науково-технічних знань, а також консультації при виконанні проектів;
- співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів, тісні міжнародні стосунки між вищими повчальними закладами;
- проведення міжнародних науково-технічних конференцій, симпозіумів;
- вирішення окремих важливих наукових і технічних проблем шляхом спільного планування між зацікавленими країнами;
- створення й функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій, лабораторій, конструкторських бюро;
- проведення взаємних міждержавних консультацій з питань науково-технічної політики;
- розробка науково-технічних прогнозів.
Пріоритетними напрямками розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва є:
- інформатизація, автоматизація, роботизація виробничих процесів;
- надійне мирне використання атомної енергії;
- створення нових видів конструкційних матеріалів;
- розширення практичного використання біотехнології та генної інженерії;
- космічні дослідження.
Одним із найважливіших напрямків інтеграції економіки України у світову є розвиток міжнародного підприємництва у різних його формах. Такими формами, перш за все, є спільні підприємства та вільні (спеціальні) економічні зони. Спільне підприємство - це організація, яка базується на власності ринкових суб'єктів (юридичних та фізичних осіб, державних органів) різних країн, має широкі права з питань експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладення контрактів, працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Важливе значення для створення та розвитку спільних підприємств мають Закони України „Про зовнішньоекономічну діяльність" та „Про іноземні інвестиції". При створенні спільного підприємства паї участі у ньому визначаються самими партнерами. Оцінка провадиться з урахуванням цін світового ринку в гривнях.
Спільні підприємства відіграють важливу роль у національній економіці, тому що сприяють міждержавній спеціалізації та кооперуванню виробництва, позитивно впливають на стабілізацію національної економіки, підвищення науково-технічного рівня виробничих процесів, випуск якісної продукції, що відповідає світовим стандартам. Про розвиток спільного підприємництва на Україні свідчить те, що на кінець 2004 року було зареєстровано понад 3000 СП. Значно збільшився обсяг вироблених спільними підприємствами товарів і послуг. Але треба відзначити, що структура розподілу СП за сферами суспільного виробництва в Україні не є прогресивною, оскільки приблизно 40% їх припадає на інфраструктурні галузі (насамперед - сфери послуг і збуту).
Окрім спільних підприємств, формою міжнародного співтовариства виступають також спільні проекти - спільна економічна діяльність суб'єктів різних країн (фірм, банків, державних органів) з фінансування, проектування, будівництва й експлуатації різних економічних об'єктів: заводів, родовищ корисних копалин, доріг та ін. Прикладами таких спільних проектів в Україні є проектування і • будівництво Одеського нафтового терміналу, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції в кількох областях країни, реконструкція системи зв'язку нашої держави тощо.
Перспективним напрямком інтегрування України у світову економіку та росту національної економіки є створення спеціальних (вільних) економічних зон. Це одна з найбільш привабливих форм заохочення іноземних інвесторів, яка дає змогу активізувати підприємництво, нарощувати експортний потенціал, формувати ринкову інфраструктуру, прискорювати розвиток окремих регіонів і галузей економіки.
На початку XXI ст. у світі діяло понад 600 вільних економічних зон (ВЕЗ), через які здійснювалося майже 9% світової торгівлі. ВЕЗ -це обмежені території, на яких діють особливо пільгові економічні умови для іноземних і національних підприємців.
Існують такі види ВЕЗ:
- вільні торгівельні зони (у тому числі вільні порти, безмитні склади, транзитні доки, митні зони на окремих підприємствах), які базуються на скасуванні або пом'якшенні експортно-імпортного контролю і націлені переважно на обробку та зберігання вантажів;
- експортні промислові зони базуються не тільки на застосуванні пільгового торговельного і митного режимів, а й на пільговому фінансуванні та податковому режимі для іноземного і національного капіталу; вони орієнтовані на виробництво експортної та частково імпортозаміщуючої продукції;
- технологічні зони, технополіси, технологічні парки, що забезпечують на основі різних пільг розробку і впровадження сучасної технології;
- комплексні зони (вільні міста, особливі режими та ін.), що ставлять перед собою широкі завдання і використовують елементи різних зон.
Окремим і специфічним видом ВЕЗ виступають банківські та страхові зони, які дуже часто називають „податковими гаванями" й офшорними центрами. У податкових гаванях пільгами користуються всі іноземні (часто і всі національні) фірми, в офшорних центрах -тільки іноземні компанії, які здійснюють операції з нерезидентами (фізичними і юридичними особами інших країн). Однак на практиці сьогодні у багатьох випадках різницю між гаванями і центрами провести уже неможливо.
В Європі, наприклад, до таких країн і територій відносяться Кіпр, Ліхтенштейн, Мальта, Монако, британські володіння в Європі (Нормандські острови, острів Мен, Гібралтар). Елементи податкових гаваней існують у Люксембурзі, Швейцарії, Ірландії. Крім низьких податків, у гаванях і центрах існують інші пільги. Це дешевизна і простота процедури реєстрації, відсутність валютних обмежень, простота фінансової звітності, охорона таємності особи - власника компанії. У більшості гаваней і центрів порушення податкового і митного законодавства не відносять до кримінальних злочинів. У світі сьогодні нараховується декілька сотень тисяч іноземних фірм, зареєстрованих у податкових гаванях і офшорних центрах. Для гаваней і центрів характерним є свій специфічний перелік форм господарської діяльності. Іноземні суб'єкти відкривають там фірми не для добування сировини і виробництва товарів, а для фінансової, управлінської, фрахтової, банківської, страхової діяльності. Взагалі у ВЕЗ дуже активно використовуються зовнішньоекономічні фактори, насамперед - лібералізація експортно-імпортних і валютних операцій і надання різних пільг іноземним підприємцям.