Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.1. Загальна характеристика методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства

Сучасний стан розробки методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства характеризується різноманітніс­тю підходів та інструментів її проведення. Практично жодне досліджен­ня зарубіжних та вітчизняних фахівців з фінансового аналізу та антикризового управління не обходиться без викладення окремих методів, які можуть використовуватися для здійснення цієї роботи. Розглянемо методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства (рис.1).

Рис.1. Характеристика методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства

Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагно­стики поділяються на державні (обов'язкові) та наукові (рекоменда­ційні).

Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агентством з питань банкрутства тощо і є обов'язковими Для використання в певних ситуаціях, перелік яких визначено.

В Україні прикладом державної методики є "Методика прове­дення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплато­спроможних підприємств та організацій", яка розроблена для надання методичної допомоги фахівцям Агентства, спеціалістам міні­стерств, відомств, податкових органів тощо, прийняття рішення про визнання структури балансу підприємства задовільною (незадовіль­ною), підприємства-платоспроможним (неплатоспро-можним), подан­ня пропозицій щодо доцільності внесення цього підприємства до Ре­єстру неплатоспроможних підприємств та організацій.

Наукові методики діагностики кризи і загрози банкрутства під­приємства розроблюються та пропонуються для практичного викори­стання фахівцями-фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління. Вони не обов'язкові для застосування, використо­вуються на вибір та за потреби. Як правило, існують базові (загально­відомі) та авторські (комерційні) методики. Перші широко висвітлю­ються в спеціальній літературі, застосовуються в навчальному процесі та науково-дослідній роботі, інші - є комерційною таємницею та не­матеріальним активом консалтингових фірм, що спеціалізуються на професійній діяльності з питань антикризового управління та фінан­сового консультування. Творчо розвиваючи базові методики, комерційні методичні розробки передбачають використання оригінального переліку критеріїв (показників) та стандартів оцінювання (визначення критичних меж), технології отримування експертного висновку тощо.

Залежно від напряму дослідження (функціонального спряму­вання оціночних показників) методичні підходи до проведення діаг­ностики можуть бути орієнтовані на дослідження таких сфер діяльно­сті підприємства, як:

1) фінансово-майновий стан;

2) результати господарської діяльності підприємств з окремих напрямів (операційної, фінансової, інвестиційної);

3) організація управління підприємством;

4) ресурсний потенціал підприємств;

5) комбінований підхід.

Найбільш коректним та доцільним для використання вва­жається комбінований підхід, який дає можливість узагальнити усі скла­дові виникнення та перебігу кризових явищ. Найменш вдалим варіан­том є використання тільки фінансових показників, які обчислюються на підставі балансу підприємства, оскільки вони лише констатують становище, що склалося, і не дають змоги встановити фактори, що його спричинили. Навіть для експрес - діагностики доцільним є сумі­сне використання фінансових та економічних показників.

Залежно від інформаційного забезпечення діагностики сучасні методичні підходи до її проведення можуть передбачати використан­ня тільки кількісної, тільки якісної або базуються на змішаній інфор­мації (кількісні та якісні показники діяльності підприємства).

Найбільш продуктивним є третій підхід, оскільки окреме застосування тільки кількісної (об'єктивної) або тільки якісної (суб'єктивної) інформації має суттєві недоліки, які можуть бути ніве­льовані за умов спільного використання.

Основним недоліком кількісної інформації є, по-перше, її статич­ність, оскільки більшість оціночних показників розраховується за даними звітності підприємств на певну дату або за період діяльності, по-друге, мо­жлива некоректність, зумовлена неадекватним бухгалтерським обліком та звітності або цілеспрямованими діями керівництва підприємства щодо її викривлення, по-третє, застосування тільки кількісних показників не зав­жди забезпечує ранню діагностику, виявлення передвісників кризи та не забезпечує можливості коректно визначити фактори, що її зумовлюють.

Перелік та методика збирання якісної інформації визначається особою, що проводить діагностику, а отже, залежить від її особистих професійних якостей, досвіду роботи, коректності організації збирання інформації, відвертості відповідей опитуваних фахівців тощо, тобто ви­сновок стосовно глибини кризових явищ має суб'єктивний характер.

Залежно від джерел інформації, які використовуються для роз­рахунку кількісних показників, виокремлюються методичні підходи, що базуються на використанні:

1) тільки затверджених форм фінансової та статистичної звітно­сті підприємств;

2) поєднання інформації форм фінансової та статистичної звіт­ності з матеріалами оперативного та управлінського обліку підприємств.

Перший підхід використовується для проведення експрес-діагностики, тобто для попередньої, негайної та зовнішньої діагнос­тики, яка доступна широкому колу зацікавлених осіб та може здійс­нюватися навіть без згоди оцінюваного підприємства, на базі його пу­блічної звітності.

Другий підхід використовується для поглибленої (фундаменталь­ної) діагностики та передбачає в обов'язковому порядку допуск експерта-діагноста до внутрішньої інформації стосовно діяльності підприємст­ва. Безумовно, перелік оціночних показників, що використовується в цьому випадку, може бути досить широким та різноплановим.

Якісні показники, які використовуються в перебігу діагностики, також можуть мати різні джерела отримання: особисті спостереження експерта-діагноста, опитування різного кола респондентів (керівники та фахівці само­го підприємства, усі робітники підприємства, власники, банківські фахівці, найбільші споживачі та постачальники, незалежні експерти тощо).

Залежно від методики визначення оціночних показників мо­жуть бути виділені такі методичні підходи, як:

1) коефіцієнтний підхід, який передбачає розрахунок та викори­стання різноманітних коефіцієнтів (відносних показників), що обра­ховуються шляхом порівняння певних абсолютних показників (на­приклад, коефіцієнт абсолютної ліквідності, фінансової автономії, прибутковості тощо);

2) індексний підхід, який передбачає розрахунок динамічних пока­зників зміни стану об'єкта дослідження в часі (темп зростання, приросту тощо). У перебігу діагностики предметом дослідження може бути як одиничний індекс ( оцінка значення відносно одиниці), пара індексів (перевірка співвідношення між ними), так і динамічний ряд індексів за певний період, вивчення якого дасть можливість визначити швидкість уповільнення або прискорення відповідних процесів;

3) агрегатний підхід, суть якого полягає в обчисленні оціночних агрегатів - абсолютних оціночних показників, що розраховуються за спеціальними методиками, наприклад, нормальні джерела фінансу­вання запасів, нетто - результат експлуатації інвестицій, результат го­сподарсько-фінансової діяльності тощо. У перебігу дослідження про­вадиться порівняння абсолютних значень певних пар агрегатів або перевірка їхньої позитивності.

Залежно від методики дослідження оціночних показників знайшли розповсюдження такі методичні підходи, як:

• динамічний (ретроспективний) аналіз певних показників, який передбачає їх вивчення в динаміці;

• порівняльний аналіз, підґрунтям якого є зіставлення фактично до­сягнутого значення показника із середньогалузевим або середнім по групі аналогічних підприємств;

• еталонний аналіз, проведення якого передбачає порівняння фактично досягнутого значення показника з певним еталоном (стандартом), який визначено як допустима( критична) межа його зміни.

Найбільш коректним та простим для широкого застосування вважається еталонний аналіз, однак передумовою його проведення є наявність системи еталонних значень оціночних показників. Як свідчить зарубіжна практика, розробка обгрунтованих еталонів є найбільш складним питан­ням як з методичної, так і з практичної точки зору. У багатьох країнах світу національні та галузеві стандарти фінан­сового стану підприємств розроблюються спеціальними агентствами, асоціаціями аудиторів тощо, що значно полегшує проведення діагности­ки кризи конкретного підприємства. У нашій країні застосовуються або запозичені з іноземних джерел, або емпірично встановлені значення ета­лонів, що суттєво погіршує обгрунтованість висновків, які отримуються в перебігу застосування. Тому необхідне поєд­нання різних методик дослідження оціночних показників.

Залежно від методики формування узагальнюючого висновку відносно наявності кризи та загрози банкрутства підприємства сучасні методичні підходи можна об'єднати у дві великі групи:

1) які передбачають формування узагальнюючого висновку суб'єк­тивним шляхом;

2) які передбачають отримання узагальнюючого висновку на під­ставі певної обробки результатів дослідження з окремих напрямків та на базі застосування різних методик.

У першому випадку узагальнення проводиться особою, що здій­снює діагностику самостійно (індивідуально), враховуючи усі особ­ливості конкретного підприємства. У другому випадку, який, на дум­ку автора, суттєво полегшує формування узагальнюючого діагности­чного висновку, використовуються спеціально розроблені методи аг-регування індивідуальних результатів дослідження.

Серед найбільш поширених методів формування узагальнюю­чого висновку слід зазначити:

1) індексний метод, при використанні якого окремі оціночні пока­зники переводяться в індекси шляхом порівняння з еталонними значен­нями, попередньо досягнутими показниками або показниками інших підприємств, з подальшим розрахунком інтегрального індексу;

2) бальний метод, сутність якого полягає в присвоєнні кожному оціночному показникові певної кількості балів відповідно до його фа­ктичного значення за спеціально розробленою шкалою оцінювання. Залежно від суми набраних балів формується загальний висновок від­носно глибини кризи;

3) графічний метод, застосування якого передбачає побудову деякого "поля оцінювання", його поділ на певні зони, які відповіда­ють певному рівню ризику банкрутства та знаходження положення конкретного підприємства в межах певних зон;

4) статистичний метод, який для отримання узагальнюючого ви­сновку передбачає використання спеціально розроблених економіко-математичних моделей (Z-рахунку та йому подібних) на основі попе­редньої математичної обробки (дискримінантного або кластерного аналізу) великого обсягу статистичної інформації стосовно діяльності підприємств, що реально стали банкрутами або запобігли цій ситуації.

Застосування цього методу є найбільш поширеним у зарубіжній практиці, завдяки його простоті та високій точності результату, однак в умовах України його використання визнається автором некоректним, у зв'язку з специфікою діяльності українських підприємств та їх невідпові­дністю умовам діяльності підприємств, на базі яких побудовано модель (має місце часова, параметрична та методична відповідність).

Найбільш суттєвим при використанні різноманітних методич­них прийомів формування узагальнюючого висновку є значущість (вагомість) окремих показників оцінки. У графічному методі оціночні показники, як правило, визнаються різнозначними (що, на думку ав­тора, некоректно, оскільки окремі показники оцінюють наявність проблем, що мають різну значущість для оцінки глибини кризи під­приємства), в інших методах - використовуються спеціальні вагові коефіцієнти для кожного показника, які визначають ступінь його зна­чущості для узагальнюючої оцінки. Вагові коефіцієнти, як правило, встановлюються суб'єктивно (на розсуд суб'єкта оцінювання), що суттєво погіршує об'єктивність діагностичного висновку.

За засобом обробки інформації методичні розробки з питань ді­агностики кризового стану та загрози банкрутства поділяються на ру­чні (неавтоматизовані) та автоматизовані. Останні передбачають ви­конання усіх необхідних розрахунків та отримання діагностичного висновку на базі застосування ЕОМ шляхом використання спеціально розроблених програмних продуктів.

Застосування автоматизованих діагностичних систем значно спрощує та прискорює процедуру діагностики, дає можливість вико­ристовувати сучасний математичний апарат для обробки інформації, накопичувати інформацію в базах знань та використовувати її для по­дальших досліджень.