3.7. Методологічні підходи до побудови рейтингових сис­тем оцінки фінансового стану та загрози банкрутства

Подальшим розвитком коефіцієнтного аналізу є розробка рейтингової системи оцінки фінансового стану і загрози банкрутства під­приємства, яка дає можливість узагальнити результати дослідження з окремих напрямів (показниках, критеріях) та отримати якісний ви­сновок стосовно фінансового стану підприємства в цілому.

Як відомо, рейтинг (анг. rating -оцінка, клас, розряд) [49, с.52] - це індивідуальний чисельний показник оцінки будь-яких успіхів окремої особи в деякому класифікаційному переліку (рейтинг-листі), узагальнюючий, синтезований показник, що охоплює різноманітні ха­рактеристики об'єкта оцінювання.

У спеціальній літературі відсутнє описування рейтингових сис­тем, розроблених спеціально для вирішення завдання діагностики ба­нкрутства, але з методичної та практичної точки зору можуть успішно застосовуватися різноманітні рейтингові системи, розроблені зарубі­жними і вітчизняними банками для оцінки кредитоспроможності По­зичальника. Цей висновок обумовлюється тим, що найгірший клас (група) кредитоспроможності визначається кризовим станом підприєм­ства та загрозою його банкрутства.

Створення методичного забезпечення рейтингової оцінки фінансового стану та загрози банкрутства підприємства потре­бує здійснення такої роботи (рис.6).

1 етап - формування переліку оціночних показників фінансо­вого стану та загрози банкрутства підприємства

2 етап - визначення принципу діагностики показників

З етап - визначення кількості та якісних ознак класів клієн­тів, які виділяються

4 етап - встановлення граничних значень або ідентифікацій­них якісних ознак кожного показника відповідно до визначеного класу клієнтів.

5 етап - розробка принципів бальної оцінки окремих оціноч­них показників та формування ідентифікаційних таблиць оцінювання

6 етап - визначення узагальнюючого критерію

7 етап - інтерпретація результатів рейтингової оцінки.

Рис. 7. Структурно-логічна схема побудови рейтингової системи оцінки фінансового стану та діагностики банкрутства

Кожен з етапів роботи передбачає безліч варіантів виконання, що й обумовлює різноманіття реальних систем, що використовуються на практиці.

На 1 етапі роботи необхідно визначити систему оціночних показників-критеріїв. Залежно від вирішення цього питання описані в спеціальній літературі рейтингові системи можуть бути класифіковані таким чином:

1 .Залежно від ознак показників, що включаються до їх складу:

• тільки на основі кількісних показників ;

• тільки на основі якісних показників;

• комбіновані на основі застосування як кількісних, так і якісних пока­зників;

2. Залежно від кількості показників, що використовуються для визначення рейтингу:

• з обмеженою кількістю показників (від 3-х до 5-ти);

• з великою кількістю показників (понад 5);

3. Залежно від статусу показників:

• показники рівнозначні (в PC з обмеженою кількістю показників);

• показники поділяються на основні та доповнюючі (які можуть на­віть не застосовуватися, а при застосуванні мають меншу вагу по­рівняно з базовими);

4. Залежно від одиниць виміру кількісних показників:

• відносні (у вигляді коефіцієнтів, індексів);

• абсолютні (наприклад, обсяг статутного фонду, заборгованості тощо).

Найбільш обгрунтований результат дають рейтингові системи, що передбачають оцінювання достатньо широкого переліку кількісних та якісних показників діяльності підприємства. Даний висновок підтвер­джує той факт, що саме на цьому підході грунтуються усі загальновідомі рейтингові системи: «5С» (Capacity- здатність до погашення, Chracter -репутація

На 2 етапі роботи - визначення принципу діагностики - можливі такі варіанти методичних підходів:

• встановлення нормативних значень показників;

• встановлення допустимого діапазону зміни показників;

• визначення допустимої тенденції зміни показників;

• комбінований підхід, який враховує індивідуальні особливості окре­мих показників, що використовуються для визначення рейтингу.

Найбільшого поширення набув комбінований підхід, застосу­вання якого дає можливість включати до складу показників-критеріїв оцінки різноманітні показники, в тому числі й ті, що не мають одно­значних критеріальних значень.

На третьому етапі роботи в перебігу створення рейтингової системи необхідно визначити кількість класів фінансового стану (кредитоспро­можності), на які будуть групуватися потенційні або фактичні Позича­льники, та визначити якісні характеристики кожного класу.

Наприклад, визначено якісні ознаки 5-ти класів кредитоспроможності:

вищий - підприємство з абсолютно стійким фінансовим станом, що підтверджується високим рейтингом як в цілому, так і за укрупне­ними групами показників;

перший - підприємства, фінансовий стан яких загалом стійкий, але є незначні відхилення від норми з окремих показників;

другий - підприємства, що мають ознаки фінансової напруги, для подолання якої у підприємств є потенційні можливості;

третій - підприємства підвищеного ризику, здатні подолати на­пругу свого фінансового стану коштом зміни форми власності, дивер­сифікації, оновлення продукції, здійснення реконструкції, викорис­тання нових технологій та інше;

четвертий - підприємства із незадовільним фінансовим станом і відсутністю перспектив його стабілізації.

У більшості вітчизняних та російських рейтингових систем ви­користовується спрощений варіант, який передбачає виділення 3-х класів кредитоспроможності, які відповідають низькому, середньому та високому рівням ризику кредитування Позичальника, а відповідно і ризику його банкрутства. Слід пам'ятати, що підвищення кількості груп Позичальників ускладнює подальшу робо­ту щодо створення методичного забезпечення рейтингової оцінки.