Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.3. Загальна характеристика антикризового інструментарію підприємства

Санація (фінансове оздоровлення) підприємства є складним, багатоаспектним завданням, яке може вирішуватися в різних умовах та передбачати різні за кількісними та якісними параметрами дії (за­ходи, інструменти).

Завданню комплексної та всебічної характе­ристики заходів антикризової програми відповідає використання таких класифікаційних ознак як характер антикризових заходів, суб'єкти антикризового процесу, джерела фінансування, ідентифіка­ція антикризових заходів, за функціями управління, видами діяльності підприємства.

Залежно від характеру антикризових заходів можуть визна­чатися окремі типи поведінки підприємства, що характеризуються особливим набором антикризових заходів:

- захисна тактика (оперативні антикризові заходи);

- наступальна тактика (стратегічні антикризові заходи).

"Захисна" тактика орієнтована на пом'якшення часового обме­ження антикризового процесу та отримання додаткового часу для про­ведення більш дійових заходів щодо нормалізації становища. Вона охо­плює заходи, що не потребують значних витрат та зусиль, дають швид­кий, але тимчасовий ефект: скорочення всіх видів витрат, закриття і роз­продаж підрозділів, устаткування, скорочення освоєної частини ринку збуту продукції, розпродаж продукції за зниженими цінами.

"Наступальна" тактика, навпаки, передбачає активні стратегічні дії, пов'язані, наприклад, із такими заходами, як модернізація устаткуван­ня, впровадження нових технологій, підвищення (зниження) цін, пошук нових ринків збуту, реалізація прогресивної стратегічної концепції марке­тингу. Вони впливаються за наявності часу та коштів, дають можливість досягти стійкого ефекту фінансового оздоровлення.

Залежно від суб'єктів антнкризового процесу, які беруть участь у проведенні окремих заходів, доцільно виділяти зовнішню та внутрішню санації, кожна з яких має різні види та форми:

Зовнішня санація в обов'язковому порядку потребує пошуку та узгодження її умов зі сторонніми учасниками: кредиторами, партне­рами, інвесторами. Основні її види -це:

1. Санація підприємства, спрямована на реорганізацію боргу (без змі­ни статусу підприємства, його організаційно-правової форми, складу власників). Основними формами такої санації можуть бути: погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту (отримання нових кредитів); випуск облігацій (та інших боргових цінних паперів) під гарантію сенатора; погашення боргу підприємства за рахунок бюджету; переказ боргу на іншу юридич­ну особу (гаранта, поручника).

2. Санація підприємства спрямована на реорганізацію підприємства. Така форма санації здійснюється за більш глибокого кризового стану та передбачає зміну організаційно-правової форми підприєм­ства та переліку його власників. Можливими формами проведення реорганізації підприємства можуть бути: злиття; поглинання; виділення, поділ; перетворення на відкрите акціонерне товариство; пе­редача в оренду; приватизація.

3. Санація підприємства шляхом його продажу як цілісного майново­го комплексу. Ця форма санації має розглядатися як остання спроба порятунку накопиченого потенціалу підприємства за рахунок пе­редачі його новим, "ефективним" власникам, здатним розрахува­тися по боргах та відновити функціонування підприємства відпові­дно до ринкових умов господарювання.

Внутрішня санація може здійснюватися силами самого підпри­ємства або вимагати згоди його кредиторів.

Заходи, що спрямовані на фінансове оздоровлення підприємства та не потребують участі кредиторів, можуть мати різну цільову спря­мованість. Доцільно їх дезагрегувати на заходи:

а) щодо відновлення боргової платоспроможності;

б) щодо відновлення поточної платоспроможності.

Санаційні заходи щодо відновлення боргової платоспро-мож­ності пов'язані з пошуком власних джерел грошових коштів за раху­нок іммобілізації матеріальних активів підприємства, в обсягах та те­рмінах, необхідних для розрахунку по зобов'язаннях. Джерелом отримання грошових надходжень може бути:

1) реалізація частини основних фондів (насамперед законсервованих, частково вільних; за їх недостатності - частини основних фондів, що можуть бути вивільнені з торговельно-технологічного процесу під­приємства без відчутних змін його продуктивності);

2) продаж об'єктів незавершеного будівництва;

Рис. 1. Класифікація антикризових заходів залежно від суб'єктів

проведення

3) вихід з інвестиційних проектів фінансового та інноваційного спря­мування;

4) рефінансування дебіторської заборгованості;

5) розпродаж товарно-матеріальних запасів тощо.

Такі санаційні заходи називають реструктуризацією балансу підприємства - потенційного банкрута, їх реалізація не змінює загаль­ного обсягу активу балансу (його валюти), і пов'язане лише зі зміною матеріально-уречевленої форми наявних активів.

Заходи, спрямовані на відновлення поточної платоспромож­ності, мають на меті створення або відновлення механізмів генерації грошових коштів в обсягах, достатніх для розрахунків з кредиторами та фінансування поточних витрат. Вони можуть здійснюватися за та­кими напрямами, як:

1) забезпечення зростання обсягів діяльності (в торгівлі - това­рообороту);

2) забезпечення підвищення доходності господарської діяльності;

3) пошук та мобілізація резервів економії витрат на здійснення діяльності.

Внутрішня санація підприємства за участю його кредиторів може проводитися у формі укладення різноманітних мирових угод з креди­торами. Об'єктом угоди може бути: термін плати по зобов'язаннях; но­рма позикового відсотка; механізм нарахування процентів за позикою; розмір та механізм штрафних санкцій; форма погашення боргів (взаємозалік, погашення матеріальними цінностями) тощо.

Проведення переговорів та укладання угод з кредиторами має на меті вирішення триєдиного завдання: по-перше, зниження термі­новості виконання зовнішніх зобов'язань; по-друге, обмеження тем­пів зростання боргу; по-третє, заспокоєння кредиторів з метою недо­пущення порушення справи у судовому порядку.

3. Залежно від джерел коштів, що використовуються для проведення санації, доцільною є типологія форм санації та санацій­них заходів, наведена на рис.2.

Враховуючи фактор фінансового забезпечення, визнається доці­льним виокремлення таких форм санації:

1. Санація на базі використання коштів та ресурсів самого підприємства. Цей вид санації може передбачати покриття збитків за рахунок власного капіталу підприємства (використання для покриття заборгованості фінансових резервів, скорочення відрахувань до резервних фондів) або реструктуризації реальних активів підприємства (у Зв'язку з продажем частини товарно-матеріальних запасів, майнових та фінансових активів).

2. Санація за рахунок власників підприємства. У цьому разі отримання необхідних коштів для виконання зобов'язань може здійс­нюватися:

1) шляхом збільшення статутного фонду за рахунок коштів власників;

2) шляхом продажу частини акцій на фондовій біржі, позабіржовому ринку або зацікавленим особам;

3) шляхом надання власниками тимчасової фінансової допомоги підприємству.

Рис. 2. Класифікація заходів залежно від джерел коштів, що використовуються для проведення санації

Збільшення статутного фонду за рахунок коштів власників має свої особливості та обмеження для окремих видів господарських товариств.

Для акціонерних товариств реалізація цього варіанта санації по­требує підготовки та проведення додаткової емісії акцій, з врахуванням існуючих фінансових обмежень, які регламентовані Комісією з цінних паперів та фондової біржі: відсутність збитків за результатами господар­сько-фінансової діяльності, повна оплата попередньо випущених акцій тощо. Другим аргументом стосовно можливості практичного викорис­тання цього варіанта санації є висока витратомісткість та тривалість, жорстка регламентація окремих етапів роботи, які мають бути проведені (необхідність проведення аудиту, реєстрації випуску акцій, виготовлен­ня бланків цінних паперів тощо).

Для товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю цей варіант санації є більш прийнятним, оскільки потребує лише при­йняття відповідного рішення, нотаріального затвердження нової реда­кції чи змін до статуту підприємства. В обох випадках необхідною умовою є згода всіх власників на здійснення санації.

Реальність збільшення статутного фонду кризового підприємст­ва також є досить проблематичною, оскільки бажаючих вільно купи­ти акції підприємства, що є потенційним банкрутом, як правило, не­має. Проте поступальний розвиток фондового ринку, накопичення необхідного досвіду та інвестиційних ресурсів буде в майбутньому обумовлювати більш активне використання емісії акцій як інструме­нту антикризових дій.

Найбільш реальним та розповсюдженим інструментом є надання власниками кризового підприємства тимчасової фінансової допомоги. Цей варіант передбачає укладання з одним чи кількома співвласника­ми підприємства договору позики або тимчасової поворотної фінан­сової допомоги, що є юридичною підставою перерахування коштів на рахунок (внесення до каси) підприємства. Цей варіант дає змогу шви­дко (за 1-2 дні) та без втрат отримати необхідні грошові кошти. Дже­релом коштів для здійснення цієї операції можуть бути тимчасово ві­льні обігові кошти засновників - юридичних осіб або особисті заоща­дження фізичних осіб.

3.Санація за рахунок коштів кредиторів. Ця форма санації може проводитися шляхом використання різних методичних прийомів, осно­вними з яких є: різноманітні форми реструктуризації боргу; передача тимчасового управління кредиторам чи їх уповноваженій особі; емісія облігацій підприємства; отримання нових кредитів та позик;

Учасниками перших двох санаційних заходів можуть стати "старі" кредитори підприємства, в тому числі з терміновими та про­строченими зобов'язаннями. Інші види передбачають пошук та залу­чення "нових" кредиторів, які навіть в умовах кризи розвитку підпри­ємства здатні прийти на допомогу.

4. Залежно від функціональної спрямованості санаційних захо­дів мають виокремлюватися окремі функціональні політики, які пов'язані загальним спрямуванням здійснюваних заходів (рис.3.).

Доцільним є виділення:

1) маркетингової політики неплатоспроможного підприємства, яка являє собою комплекс заходів, пов'язаних з поліпшенням збуту про­дукції (робіт, послуг), підвищенням конкурентоспроможності підприєм­ства щодо асортименту, цін та якості пропонованої продукції (товарів, робіт, послуг). До складу антикризових дій, як правило, включають: по­глиблене вивчення ринку з метою пошуку своєї індивідуальної групи споживачів; заходи щодо підвищення

Рис3. Характеристика функціональної спрямованості антикризових заходів

гнучкості та маневреності асорти­менту продукції (товарів, робіт, послуг) у рамках виробничих або торго­вельно-технологічних можливостей підприємства; особливу цінову так­тику на період перебування підприємства в кризі, що спрямована на розширення обсягів збуту за рахунок зниження цін за умови відшкоду­вання витрат виробництва та обігу тощо;

2) антикризової інвестиційної політики, в перебігу якої розро­блюються інвестиційні заходи щодо виведення підприємства зі стану кризи. Ці заходи можуть передбачати, по-перше, перепоступку прав власності (продаж паїв та акцій зовнішнім інвесторам) для отримання грошових надходжень; по-друге, заходи щодо припинення або виходу з реалізовуваних інвестиційних проектів;

3) виробничий менеджмент неплатоспроможного підприємст­ва, в рамках якого розробляється та реалізується комплекс заходів, які забезпечують виведення підприємства зі стану неплатоспромож-ності, як складової частини операційного менеджменту (управління вироб­ництвом або продажем). Такими заходами є удосконалення управлін­ня виробничим або торговельно-технологічним процесом, зміна тех­нологічної основи виробництва (в торгівлі - закупівлі та організації продажу товарів), удосконалення асортименту продукції (товарів) з метою виключення неприбуткових видів, впровадження інноваційних рішень у виробничий процес тощо;

4) управління персоналом неплатоспроможного підприємства, в рамках якого здійснюється оцінка кадрового потенціалу неплато­спроможного підприємства, діагностика системи управління; здатності персоналу до інновацій, проводиться раціоналізація кадрової політики за рахунок внутрішніх переміщень або пошуку та залучення необхідних фахівців зі сторони, розробляються заходи та інструменти підвищення ефективності управління, орієнтовані на нетрадиційні рішення, ініціати­ву та творчість працівників з метою зростання обсягів та прибутковості діяльності, нормалізації грошового обороту тощо.

Антикризові заходи можуть бути дезагреговані за окремими видами діяльності підприємства, що дає змогу виокремити підгрупи операційних, інвестиційних та фінансових антикризових заходів.

Операційні антикризові заходи охоплюють два основних на­прями зусиль:

• зростання операційних надходжень;

• скорочення поточних витрат.

До складу першої підгрупи слід віднести заходи, спрямовані на підвищення ефективності основної господарської діяльності підприємс­тва шляхом коригування номенклатури продукції (робіт, послуг), това­рної та регіональної диверсифікації діяльності, зміни цільової орієнтації на певний сегмент ринку або вид продукції, підвищення ефективності системи збуту, використання виробничих ресурсів тощо.

Скорочення витрат має на меті забезпечення лідерства щодо ви­трат, що сприяє зниженню цін, а отже й зростанню конкурентоспро­можності продукції (товарів, послуг). Можуть бути виокремленні не­відкладні, разові та постійні антикризові заходи.

Невідкладні заходи щодо зниження витрат, як правило, перед­бачають скорочення робочих місць пропорційно до скорочення обся­гів продажу; зниження поточних витрат пропорційно до скорочення об­сягів продажу; скорочення додаткових витрат по другорядних проектах; зниження закупівель товарів (матеріалів) до мінімального рівня.

Разові заходи орієнтовані на ліквідацію "центрів витрат", що досягається за рахунок скорочення посад на корпоративному рівні і в підрозділах; ліквідації окремих функціональних служб чи територіа­льних підрозділів, продажу частини активів та окремих підрозділів як цілісних майнових комплексів.

Постійні заходи щодо скорочення витрат передбачають систе­матичні зусилля щодо підвищення продуктивності праці, забезпечен­ня якості продукції, розвитку довгострокових відносин з постачаль­никами, підвищення ефективності використання ресурсів тощо.

Інвестиційні антикризові заходи можуть передбачати проти­лежні за напрямом дії:

1. Вкладання коштів у різні види майнових та немайнових ціннос­тей (в основні засоби, обігові активи; в розробку нових товарів і маркети­нгових стратегій, створення та придбання нематеріальних активів тощо), які здійснюються щодо посилення конкурентоспроможності підприємст­ва, його виробничих та фінансових можливостей.

2. Вивільнення коштів із раніше реалізованих проектів, які ви­знані як неефективні або не відповідають поточному стану справ для усунення поточних ліквідних ускладнень підприємства.

Фінансові антикризові заходи передбачають формування ра­ціональної структури капіталу, джерел та умов залучення власних та позикових ресурсів, а також оптимізацію напрямів використання отриманого прибутку.

З цією метою можуть використовуватися різноманітні інстру­менти та прийоми зростання надходжень (за рахунок проведення емі­сій акцій, реорганізації кредитної заборгованості) та обмеження ви­трачання коштів у рамках фінансової діяльності (шляхом оптимізації дивідендних виплат, реструктуризації наявних кредитів, стабілізації корпоративних відносин та статутних капіталів тощо).

Наведений перелік антикризових заходів не є остаточним, оскільки єдиного рецепту виживання та відродження не існує. Визна­чений інструментарій доцільно розглядати лише як систематизований перелік типових заходів. Специфічні проблеми та особливості діяль­ності окремого підприємства дають можливість генерувати неповтор­ний набір антикризових альтернатив, тобто можливих варіативних рішень стосовно спрямування, засобів та інструментів виведення підприємства зі стану кризи.