1.1. Походження та одомашнення сільськогосподарських тварин

Сільськогосподарські тварини походять від диких предків і одо­машнювалися впродовж багатовікової діяльності людини для забез­печення її потреб. До сільськогосподарських тварин належать: ве­лика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, віслюки, верблюди, буй­воли, яки, зебу, кролі, кури, індики, качки, гуси, цесарки та ін.

Приручення й одомашнення диких тварин — це складний і три­валий процес, який відбувався протягом переходу діяльності лю­дини від полювання до осілого способу життя. Одомашнення (до­местикацію) диких тварин зумовлювали й інші причини: висна­ження мисливських угідь, об’єднання общин і племен, концентрація великої кількості людей та зростання потреби в продуктах хар­чування.

Вважають, що одомашнення тварин відбувалося у кількох місцях земної кулі, які збігаються з джерелами розвитку давньої культури людини. Це Південна і Центральна Азія, північно-східна частина Африки, південна частина Європи та Америки.

Диким предком великої рогатої худоби був тур — велика твари­на, з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міц­ними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур від­значався великою силою, швидкістю, злим норовом, досягав живої маси 800 — 1200 кг і висоти в холці до 2 м.

Вівці приручені та одомашнені в далекому минулому, їхніми предками вважають баранів, які й нині трапляються у дикому стані [муфлони, аргалі (архари), аркари].

Родоначальниками домашніх свиней були європейський та азі­атський дикі кабани кількох видів.

Єдиної думки щодо походження свійських коней поки немає, але більшість учених вважають, що походять вони від диких коней трьох типів: лісових, плоскогірних і степових.

Інші сільськогосподарські тварини (кози, віслюки, верблюди, олені, кролі, птиця) також походять від диких предків, які в процесі приру­чення й одомашнення теж зазнали суттєвих доместикаційних змін.

Зміни тварин у результаті одомашнення. Послаблення дії природного відбору, зміна умов існування, різке посилення штучно­го відбору та інші чинники істотно вплинули на розвиток фізіоло­гічних і морфологічних ознак, пов’язаних із продуктивністю свійсь­ких тварин, яка стала значно вищою, ніж у диких предків.

Якщо дика худоба забезпечувала молоком (400 — 600 кг на рік) тільки своє теля, то від сучасних корів за лактацію надоюють 5000 — 6000 кг молока, а рекордистки здатні давати 25 000 кг молока і біль­ше. Дика свиня народжує за рік у середньому 4 — 6 поросят, домашня за два опороси — 20 — 25 поросят. Настриг вовни від диких овець ста­новить 1 — 2 кг, від свійських — 20 — 30 кг. Несучість курей підвищи­лась у 10 — 15 разів (від 10 — 15 до 340 — 360 яєць на рік). Більшість свійських тварин втратили сезонність розмноження, стали плодючі­шими і скороспілішими, але вибагливішими до умов годівлі та утри­мання, що свідчить про значну пластичність їхнього організму.

Умови зовнішнього середовища на розвиток якісних (морфологіч­них) і кількісних (надій, м’ясність, настриг вовни, несучість та ін.) ознак впливають по-різному. Якісні ознаки мало змінюються залеж­но від умов зовнішнього середовища, на них впливає переважно спадковість. Кількісні ж більше змінюються під впливом умов зов­нішнього середовища. Підспадковістю розуміють властивість бать­ків передавати свої ознаки та особливості розвитку наступним по­колінням. Мінливість — це властивість, протилежна спадковості, тобто поява і розвиток неподібних ознак між батьками й дітьми або між особинами в межах популяції, породи, виду. Згадані протилеж­ні явища природи у процесі еволюції диких і свійських тварин тісно пов’язані між собою й перебувають у взаємодії.