1.6. Методи розведення

У тваринництві застосовують три основних методи розведення: чистопородне, схрещування та гібридизацію.

Чистопородне розведення. У разі чистопородного (чистого) розведення парують тварин, які належать до тієї самої породи, на­приклад корову і бугая чорно-рябої породи, вівцематку й барана асканійської, кобилу й жеребця української верхової. Потомство від таких парувань вважають чистопородним, якщо походження бать­ків підтверджене документально. Основним завданням чистопород­ного розведення є збереження цінних племінних і продуктивних якостей порід, що в них накопичувалися інколи десятиріччями, по­дальше поліпшення та збільшення чисельності сільськогосподар­ських тварин заводських порід, які мають забезпечувати одержання цінного племінного молодняку для поліпшення товарного тварин­ництва.

Чистопородним розведенням поліпшено всі сучасні заводські по­роди. Цей метод дає змогу отримувати тварин із найвищою продук­тивністю. Здійснюють його за допомогою використання різних варі­антів відбору та підбору, розведення за лініями та родинами. Засто­сування методів великомасштабної селекції дає змогу вести племін­ну роботу не тільки з окремими стадами, а й з породою загалом. Ви­користання генетичних особливостей чистопородного розведення дає можливість селекціонерам одержувати видатних тварин і цілі стада високої племінної цінності, вдосконалювати генетичний поте­нціал найкращих порід.

Відбираючи найцінніших тварин, порівнюють їхні продуктивні та племінні якості зі стандартом породи, тобто мінімальними вимо­гами щодо продуктивності, будови тіла, походження. Кожна порода має свій стандарт, який періодично переглядають і змінюють. Для запису тварин до Державної книги племінних тварин вони повинні мати продуктивність не нижче від І класу.

У зоотехнії розрізняють генеалогічні та заводські лінії. Генеало­гічна лінія охоплює все потомство кількох поколінь родоначальника лінії незалежно від його якості. До заводської лінії належать висо­копродуктивні племінні тварини з притаманними їм найкращими продуктивними якостями та іншими особливостями видатного ро­доначальника, кличкою якого вона й називається. Створення ліній і родин потребує глибокої, цілеспрямованої племінної роботи з метою перетворення переваг окремих тварин у переваги групові.

Кожна лінія в породі відрізняється одна від одної своїми харак­терними особливостями. Роботу з лінією ведуть у напрямі розвитку кращих якостей, які були у родоначальника. Нові лінії створюють поступово в межах старої заводської або генеалогічної і закладають на провідних, видатних плідників, цінних за якістю потомства. По­дальше поліпшення лінії залежить від виділення її продовжувачів серед кращих синів, онуків, правнуків родоначальника.

На різних етапах розвитку лінії застосовують споріднене пару­вання (інбридинг) різних ступенів: на початку їі формування — близький, а інколи й тісний інбридинг на родоначальника та одно­рідний підбір за основними ознаками. Потім провадять споріднене парування в помірних та віддалених ступенях. Для цього тварин підбирають дуже ретельно і здійснюють таке парування лише на видатних особин, враховуючи всі позитивні й негативні явища, які можуть виникнути в майбутньому.

У племінних господарствах практикують внутрішньолінійний під­бір, у користувальних — кроси ліній, тобто парування тварин різних ліній. Завдяки кросам цінні якості однієї лінії доповнюються пози­тивними особливостями іншої, зміцнюється конституція тварин. У кожній породі є лінії, родоначальників яких одержано в результаті кросів, тому вдалі поєднання ліній обов’язково треба повторювати.

Планова зміна плідників різних ліній (ротація) в товарних гос­подарствах дає змогу уникнути стихійного родинного парування. Кількість заводських ліній у породі може бути різною і залежить від віку породи, рівня племінної роботи, чисельності поголів’я. В нещо­давно створених молодих породах сільськогосподарських тварин налічується 5 — 7 ліній, у старих — кілька десятків.

Існують лінії в середньому протягом 3 — 5 поколінь. Для їх розве­дення і поліпшення використовують не всіх тварин, а лише кращих. Відбір провадять за результатами комплексної оцінки тварин не тільки за фенотипом, а й генотипом, які здатні стійко передавати кращі якості потомству, що забезпечує поліпшення породи. Особин, які не відзначаються цінними особливостями, виводять із стада.

Родини є структурними одиницями стад та порід і мають велике значення для їх поліпшення. Розвиток у дочок, онучок, правнучок цінних якостей родоначальниці підбором до них кращих плідників провідних ліній — основна мета роботи з родинами, їх створюють і поліпшують не тільки в племінних, а й у товарних господарствах, причому кількість родин у кожному стаді може бути необмежена.

Цілеспрямований відбір та підбір, добрі умови годівлі, вирощу­вання й утримання зумовлюють появу в родинах самок із високою продуктивністю, від яких одержують видатних плідників. Частина з них стає родоначальниками і продовжувачами нових цінних ліній. Розведення родин та їх раціональне використання для поліпшення стад набувають великого значення під час впровадження нових ме­тодів відтворення поголів’я — трансплантації ембріонів від корів- донорів коровам-реципієнтам, що дає можливість у короткі строки створити численні родини і стада від високопродуктивних корів.

Схрещування — це парування тварин різних порід одного виду з метою поєднання цінних якостей вихідних порід. Потомство, одер­жане при цьому, називають помісями, або метисами. Розрізняють такі види схрещування: відтворне (заводське), ввідне (прилиття крові), поглинальне (вбирне, перетворювальне), промислове та пе­ремінне (ротаційне). Всі існуючі породи сільськогосподарських тварин створено завдяки застосуванню різних видів схрещування. Осо­бливо це актуально у зв’язку з переведенням тваринництва на про­мислову основу. Адже помісні тварини порівняно з чистопородними конституціонально міцніші, витриваліші, краще пристосовані до утримання на великих механізованих комплексах і фермах, мають підвищену життєздатність (явище гетерозису).

Відтворне (заводське) схрещування — основний метод виве­дення нових порід, які поєднували б у собі всі позитивні ознаки ви­хідних порід або переважали б їх. Якщо під час схрещування вико­ристовують дві породи, його називають простим, якщо три і більше — складним. За допомогою цього методу виведено переваж­ну частину сучасних заводських порід тварин.

Відтворне схрещування — найскладніше. Його застосовують тільки в племінних господарствах і на племінних фермах, оскільки чим більше ознак, за якими здійснюється селекційна робота, тим важче провадити відбір та підбір тварин і досягти прояву у потомст­ва всіх господарсько корисних якостей, бажаних для нової породи.

Наукові основи цього методу розведення тварин розробив у 30-х роках XX ст. академік М.Ф. Іванов, вивівши п’ять нових порід сви­ней та овець.

□ Прикладом простого відтворного схрещування є створена Івановим в Асканії- Новій Херсонської області українська степова біла порода свиней. Для її ви­ведення він використав місцевих українських коротковухих свиней, які були пізньоспілими, мали велику живу масу, але добре пристосованими до суворих кліматичних умов південної частини України, і кнурів однієї з найкращих по­рід — великої білої, завезеної з Великої Британії, що погано акліматизувалася в південному регіоні.

Цілеспрямована селекційна робота з помісями, застосування спорідненого розведення, ретельний відбір і жорстке вибракування тварин, які не відповідали вимогам, дали можливість сформувати впродовж 1926 — 1934 рр. українську степову білу породу свиней, що вдало поєднала в собі цінні продуктивні та племінні якості великої білої породи з високою пристосованістю місцевих свиней до сухого жаркого клімату. Нині — це одна з найпоширеніших за кількістю поголів’я порода, яка посідає друге місце після великої білої.

□ Прикладом ефективного використання складного відтворного схрещування є створення нових порід великої рогатої худоби: української червоно-рябої молоч­ної за участю симентальської, червоно-рябої голштинської, айрширської та мон- бельярдської; української м’ясної (шароле х кіанська х симентальська х сіра українська); волинської м’ясної (місцева чорно-ряба х червона польська х абер- дин-ангуська х герефордська х лімузинська).

Ввідне схрещування (прилиття крові) застосовують в основ­ному в племінних господарствах із метою подальшого збагачення та посилення деяких господарсько корисних, технологічних і племін­них якостей або виправлення недоліків поліпшувальної заводської породи без зміни її генотипу. У ввідному схрещуванні беруть участь дві близькі за типом породи. При цьому чистопородних маток завод­ської (поліпшуваної) парують з плідниками іншої високопродуктив­ної породи (поліпшувальної), що має саме ті якості, через які й про­водять схрещування.

Дуже важливо для прилиття крові вибрати цінного плідника, у якого необхідні ознаки виражені максимально і саме з тих ліній і родин, що стійко передають свої якості потомству. Одержаних помі­сей першого покоління послідовно протягом 2 — 3 поколінь парують із плідниками основної (поліпшуваної) породи, залишаючи на плем’я тільки тих тварин, у яких краще виражені бажані ознаки.

На завершальному етапі помісей, якщо вони за продуктивністю, будовою тіла, племінними якостями відповідають бажаному типу, використовують для розведення «в собі» і для парування з чистопо­родними тваринами основної породи. Ввідним схрещуванням лише частково поліпшується заводська порода, проте іноді цей метод за­стосовують для створення нової породи. Необхідно підкреслити, що схрещування може дати позитивні результати тільки за повноцін­ної збалансованої годівлі, належного вирощування та утримання поголів’я тварин.

Ввідне схрещування широко застосовують для вдосконалення багатьох сучасних порід — підвищення жирномолочності, збіль­шення живої маси, поліпшення будови тіла тварин та ін. Так, у мо­лочному скотарстві для підвищення молочності, вмісту жиру в мо­лоці, поліпшення якості вим’я використовують плідників спеціалі­зованих порід (голштинська, англерська, айрширська). М’ясні фор­ми молочної худоби багатьох європейських порід були поліпшені завдяки «прилиттю крові» м’ясних порід, переважно шортгорнів.

Поглинальне (вбирне, перетворювальне) схрещування за­стосовують із метою перетворення протягом кількох поколінь тва­рин місцевої (поліпшуваної) низькопродуктивної породи у високо­продуктивну заводську. Для цього маток місцевої породи парують із плідниками поліпшувальної заводської породи і далі помісних ма­ток знову парують із плідниками поліпшульваної породи. У кожно­му наступному поколінні частка крові поліпшуваної породи в два рази зменшується, поліпшувальної — зростає. Схрещування продов­жують до отримання помісей IV — V поколінь, які за доброї вира- женості бажаного типу можна вважати чистопородними.

Дуже важливо під час поглинального схрещування постійно по­ліпшувати умови годівлі, вирощування та утримання тварин, особ­ливо високопродуктивної поліпшувальної породи і висококровних особин, які вибагливіші до умов зовнішнього середовища, ніж міс­цеві низькопродуктивні тварини. Поглинальне схрещування віді­грало важливу роль у перетворенні грубововнових овець у напівтон­корунні й тонкорунні, збільшенні живої маси, підвищенні багато­ плідності й поліпшенні м’ясних якостей місцевих порід свиней плід­никами великої білої породи, виведенні нових порід. Поглинальне схрещування — ефективний метод перетворення великих масивів низькопродуктивних тварин у високопродуктивні популяції.

Промислове схрещування застосовують у товарних господар­ствах для одержання помісей першого покоління як користуваль­них тварин. Існують дві його форми — просте й складне. За просто­го (двопородного) схрещування маток однієї породи парують із плід­никами іншої, які мають високу продуктивність і добре пристосова­ні, особливо матки, до місцевих умов. Помісей використовують для отримання товарної продукції, а не для відтворення. За складного промислового схрещування використовують три породи і більше. Помісних маток першого покоління парують із чистопородними плідниками третьої породи і потомство вирощують також для одер­жання продукції.

Помісі, передусім першого покоління, відзначаються високою енергією росту, пристосованістю до місцевих умов, міцністю консти­туції, тобто спостерігається підвищена життєздатність. Тому промис­лове схрещування застосовують для розведення всіх видів тварин, але найчастіше — в свинарстві, скотарстві та птахівництві.

У багатьох країнах для збільшення виробництва яловичини час­тину низькопродуктивних корів молочних і молочно-м’ясних порід парують із плідниками м’ясних порід (герефордська, шароле, абер- дин-ангуська, санта-гертруда, кіанська). Помісні тварини за вдало­го підбору порід переважають материнську породу за серед­ньодобовими приростами, забійною масою, якістю м’яса, оплатою корму.

За даними фахівців, 70 % яловичини на світовому ринку одер­жано від худоби молочних порід та їхніх помісей. Широко застосо­вують промислове схрещування у свинарстві та птахівництві. В низ­ці країн для отримання свинини використовують переважно поміс- ний молодняк. При цьому велике значення мають вибір порід і спе­ціалізованих ліній, їхня поєднуваність, а також повноцінна збалан­сована годівля помісних тварин.

Перемінне схрещування — це різновид промислового схрещу­вання, за якого також намагаються використати цінні господарсько корисні ознаки помісних тварин для виробництва товарної продук­ції. Основна мета при цьому — утримати явище гетерозису не тіль­ки в першому поколінні, а й посилити його в потомстві наступних поколінь, які часто переважають гетерозисне потомство першого покоління.

За перемінного схрещування помісних самців вирощують для одержання м’яса, а кращих помісних самок, на відміну від промис­лового схрещування, — для отримання від них потомства і в кож­ному наступному поколінні парують із чистопородними плідниками то однієї, то іншої вихідної породи. Практикують просте й складне перемінне схрещування. Застосування трипородного схрещування, хоча воно й складне, але результативніше, порівняно з двопород- ним, дає можливість збільшити виробництво тваринницької проду­кції й підвищити її економічну ефективність.

Якщо під час перемінного схрещування використовують плідни­ків кількох порід, передбачають обов’язкову планову їх заміну, або ротацію. Ця робота потребує надзвичайно чіткої організації селек­ційного процесу та зоотехнічного обліку. Особливо добрі результати перемінного схрещування одержують, якщо для цього підібрані по­роди, що добре поєднуються, а плідників використовують, оцінених за якістю потомства.

Гібридизація — це парування тварин різних видів із метою одержання користувального поголів’я та виведення нових порід, в яких поєднуються позитивні якості вихідних порід. Таке потомство називають гібридним. Проведення гібридизації — справа копітка, але становить значний науковий і практичний інтерес. Передусім не всякий вид тварин може бути схрещений з іншим через велику анатомічну та фізіологічну відмінність між ними. У тих випадках, коли за зоологічною класифікацією види тварин близькі між собою, гібридне потомство плодюче, у більш віддалених видів воно або зов­сім безплідне, або плодючі тільки матки.

Хоча гібридизація й складний процес, нині дедалі більше трап­ляється гібридів від схрещування домашньої великої рогатої худоби із зебу, яками, зубрами, бізонами, бантенгами, овець із дикими ба­ранами, коней з віслюками і зебрами, свиней із дикими кабанами, курей із цесарками, павичами, індиками, фазанами тощо.

□ Класичним прикладом промислової гібридизації, який відомий із давніх- давен, є виведення мулів для господарського користування від схрещування кобил з віслюками. Віслюк — дуже витривала тварина, у гірських районах ним перевозять вантажі (в’юки), але він невеликого зросту. Мул же ввібрав у себе цінні якості батьків. Його використовують не тільки під в’юком, а у запряжці та для верхової їзди.

Мул значно більший за віслюка, сильний, міцний, стійкий проти багатьох хвороб, характеризується довголіттям, витривалістю й високою роботоздатністю. Він добре пристосований до жаркого клімату й гірської місцевості, має спокій­ний норов. Мули-самці безплідні. Від схрещування ослиць із жеребцями одер­жують лошаків, які за своїми якостями поступаються перед віслюками й мула­ми і великого господарського значення не мають.

Значна робота провадиться впродовж багатьох років щодо відда­леної гібридизації тварин, наприклад схрещування коней із зебра­ми і куланами. Зеброїди краще, ніж коні, пристосовані до умов су­хого жаркого клімату, стійкіші проти хвороб. Конекулани безплідні й дещо важче піддаються прирученню. Гібриди-самці від схрещу­вання коня з його диким предком — конем Пржевальського — без­плідні, самки — плодючі.

У нашій країні головним центром гібридизації та акліматизації є Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія- Нова» УААН у Херсонській області. Тут зібрано колекцію різних ви­дів диких тварин, з якими ведеться велика наукова і практична ро­бота.

У скотарстві найбільший інтерес становлять гібриди великої ро­гатої худоби з горбатою худобою — індійським зебу. В Асканії-Новій під керівництвом М.Ф. Іванова було виведено групу гібридів (червона степова порода х зебу), що відзначалися цінними господарсько ко­рисними якостями, легко витримували спеку, були мало сприйнят­ливими до захворювання на піроплазмоз. Самки і самці плодючі.

Провадиться значна робота щодо гібридизації червоної степової породи з бантенгами. Одержані гібриди мають відмінні якості. Цін­ний матеріал накопичено і завдяки трипородному схрещуванню (шортгорнська порода х зебу х червона степова; санта-гертруда х х зебу х червона степова). Створено новий тип м’ясної худоби.

Досить широко застосовували схрещування зебу з великою рога­тою худобою і для створення нових цінних порід в інших країнах.

□ Наприклад, у США завдяки гібридизації виведено такі нові м’ясні породи великої рогатої худоби, як санта-гертруда (зебу х шортгорнська), біфмастер (зе­бу х шортгорнська та герефордська), брангус (зебу х абердин-ангуська), чарбрей (зебу х шароле), брафорд (зебу х герефордська). Тварини цих порід добре при­стосовані до умов жаркого клімату.

Перші досліди щодо створення нових порід овець методом відда­леної гібридизації було розпочато в Асканії-Новій у 1927 р. М. Ф. Іва­новим, який, схрещуючи тонкорунних овець і дикого гірського ба­рана муфлона, вивів нову тонкорунну породу — гірський меринос. Значно пізніше вчені Казахстану, схрещуючи тонкорунних овець із диким бараном архаром, створили нову породу — казахський арха­ромеринос. У наш час роботи щодо використання віддаленої гібри­дизації значно розширилися в свинарстві, птахівництві та інших га­лузях тваринництва.

Поняття гібридизації в зоотехнії має дещо ширше значення. Гіб­ридами вважають також тварин, одержаних методом поєднання ге­нотипів багатьох порід, типів і ліній одного виду, але різних напря­мів продуктивності. Найбільшого застосування така гібридизація набула в свинарстві й птахівництві. Наприклад, полтавську м’ясну породу свиней створено в результаті використання семи порід: ве­ликої білої, ландрас, миргородської, п’єтрен, уессекс-седлбекської, гемпшир та дюрок. За кількістю м’яса в туші вона переважає своїх ровесників на 5 — 7 % і більше. Гібрид яєчних порід курей «Біло­русь 9» створений на основі поєднання трьох ліній (дві — породи леггорн і одна — сіра каліфорнійська). Несучість цих курей — по­над 260 яєць на рік. Є такі гібриди, які несуться майже щодня.

Розвиток генетики, молекулярної біології, біотехнології, викорис­тання генофонду диких тварин дадуть можливість ширше застосо­вувати віддалену гібридизацію з метою підвищення генетичного потенціалу сільськогосподарських тварин. У багатьох країнах світу для створення нових високопродуктивних типів і порід тварин роз­роблено й впроваджуються довгострокові програми щодо гібридиза­ції у тваринництві.