Енергетична поживність — це здатність корму забезпечувати потребу тварин в енергії, вона є одним із найважливіших показни­ків його поживної цінності. Продуктивність, роботоздатність тварин, інтенсивність росту молодняку значною мірою залежать від рівня споживання енергії в раціоні.

Енергія, яка вивільняється за повного окиснення корму, назива­ється валовою, її визначають спалюванням невеликої маси корму у калориметрі в атмосфері кисню. Практично кількість валової енер­гії найчастіше розраховують за наявністю в одиниці корму окремих органічних поживних речовин (протеїни, жири, вуглеводи) та їхнім калориметричним (тепловим) коефіцієнтом.

Вміст перетравної енергії визначають у прямих дослідах на тва­ринах за різницею між валовою енергією корму та енергією калу, а непрямим методом — за кількістю перетравлених поживних речо­вин та їхнім тепловим коефіцієнтом.

Енергія перетравлених поживних речовин в організмі втрачаєть­ся із сечею, а у жуйних — із кишковими газами. Сеча тварин міс­тить недоокиснені продукти обміну речовин — сечовину, сечову й гіпурову кислоти, креатинін та інші речовини, які виносять з орга­нізму частину енергії. У жуйних під час бродіння утворюється ме­тан, з яким втрачається також значна кількість енергії корму. Встановлено, що втрати енергії з кишковими газами і сечею у жуй­них становлять 18 %, свиней і птиці — 4 %.

У тварин відбуваються втрати тепла, пов’язані з процесами жит­тєдіяльності організму, роботою серцево-судинної, дихальної, сечо­видільної та інших систем. Крім того, під час перетравлення й за­своєння поживних речовин корму в організмі посилюються теплові витрати енергії і, отже, приростає теплопродукція.

Обмінну енергію визначають за різницею між валовою енергі­єю й втратами енергії з калом, сечею та кишковими газами:

Вона є тією частиною корму, яка використовується для забезпе­чення життєдіяльності організму і виробництва продукції. Якщо від кількості обмінної енергії відняти енергію прирощення теплопроду­кції, пов’язану із засвоєнням поживних речовин корму, то залиша­ється чиста енергія, яка використовується організмом на підтри­мання його життєдіяльності(підтримувальна енергія) та на утво­рення продукції (продуктивна енергія).

Для визначення продуктивної енергії корму застосовують методи прямої калориметрії, вивчення газообміну, балансів азоту та вуглецю.

Метод прямої калориметрії передбачає облік тепла, яке виділяє тварина за певний проміжок часу. Для цього її вміщують у біологіч­ний калориметр — герметичну камеру з подвійними стінами, між якими знаходиться вода. Камера ізольована від проникнення повіт­ря і тепла, але забезпечує годівлю, напування тварин, збирання калу, сечі та облік кишкових газів. За температурою нагрівання во­ди в калориметрі визначають загальну теплопродукцію, а за вміс­том енергії в калі, сечі й метані — втрати енергії корму.

Метод прямої калориметрії дорогий і потребує складного облад­нання. Тому при визначенні теплопродукції визначають газообмін, враховуючи кількість спожитого твариною кисню і виділеного вугле­кислого газу. На основі їх установлюють дихальний коефіцієнт через співвідношення виділеного СО2 до спожитого О2. За допомогою спеці­альних таблиць визначають кількість тепла, яке утворилося в проце­сі окиснення вуглеводів і жирів. Про кількість тепла, що утворилося під час окиснення білків, дізнаються за вмістом азоту в сечі.

Для визначення чистої енергії продукції найчастіше застосову­ють метод балансів азоту і вуглецю.

Баланс азоту вважають показником (індикатором) обміну про­теїну в організмі тварин. Відомо, що азот надходить в організм тільки у складі протеїну корму, а виділяється з калом, сечею та продукцією (молоко, яйця) й відкладається в прирості маси тіла. У незначній кількості він втрачається з потом, волосом, епітелієм шкіри, але цих втрат у балансі не враховують. Звідси баланс азоту становить:

Баланс вуглецю (С) — показник обміну органічних речовин в ор­ганізмі тварин. Надходить цей елемент із кормом у складі білків, жирів та вуглеводів, а виділяється з організму, крім тих шляхів, що й азот, ще і в процесі дихання та з кишковими газами.

Баланс вуглецю у тварин визначають у спеціальних герметич­них камерах (респіраційних апаратах) для обліку виділення газів:

Залежно від надходження в організм і виділення з нього баланс азоту і вуглецю буває позитивним, негативним та нульовим. Пози­тивним його вважають тоді, коли азоту надходить із кормом біль­ше, ніж виділяється з організму з калом, сечею та продукцією, не­гативним — навпаки, а нульовим (азотна рівновага), коли його надходження дорівнює виділенню. Це саме стосується й балансу вуглецю. За позитивного балансу вказаних елементів тварини да­ють приріст, у разі негативного зменшують живу масу, а нульово­го — не змінюють її.

За балансом азоту і вуглецю визначають кількість синтезованого в організмі білка й жиру (у білку м’яса 16,67 % азоту і 52,5 — вугле­цю, а в жирі 76,5 % вуглецю), а на їхній основі — кількість чистої енергії приросту. В 1 г білка у середньому міститься 23,86 кДж ене­ргії, в 1 г жиру — 39,77 кДж. Синтез білка і жиру в організмі визна­чають так: за кількістю відкладеного азоту розраховують кількість білка, а потім визначають уміст у ньому вуглецю, а за залишком вуглецю між відкладеним у тілі й умістом його в синтезованому біл­ку — кількість жиру.