Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Силос. Силосування — це біологічний спосіб консервування кормів. Суть його полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот (переважно молочної), завдяки чому утворю­ється кисле середовище (рН 4,0 — 4,2), за якого засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

Силосування кормів має низку переваг порівняно із заготівлею сіна. Так, типові силосні культури (кукурудза) забезпечують висо­кий вихід поживних речовин з одиниці площі. Силосування мало залежить від погодних умов і всі процеси приготування корму мож­на механізувати, а також ефективно використовувати залишки рос­линництва (гичка, бадилля). Правильно приготовлений силос може зберігатися без втрат поживних речовин тривалий час (до 20 років) і бути страховим запасом. Під час зберігання силос займає в 5 — 8 ра­зів менше місця, ніж сіно.

Розвиток процесів бродіння й отримання доброякісного силосу залежать від наявності молочнокислих бактерій і достатньої кіль­кості легкорозчинних цукрів у рослинах, що силосуються, вологості сировини та її ізоляції від доступу повітря.

Молочнокислі бактерії за складом продуктів бродіння поділяють на дві групи: гомоферментативні, які зброджують вуглеводи пере­важно до молочної кислоти, і гетероферментативні, які утворюють значну кількість побічних продуктів бродіння — оцтову кислоту, етиловий спирт та вуглекислий газ. Оптимальний температурний режим для розвитку гомоферментативних молочнокислих бактерій, який забезпечує мінімальні втрати поживних речовин, — 25 — 30 °С. Внаслідок зброджування гексоз утворюється молочна кислота, а пе­нтоз — молочна й оцтова. Процес бродіння вважають нормальним, якщо у силосі накопичується 65 — 70 % молочної кислоти і 30 — 35 — оцтової.

Гнильні бактерії розмножуються як в аеробних, так і в анаероб­них умовах. Вони більш посилено розвиваються за доступу повітря і їхня життєдіяльність припиняється за підкислення середовища до рН 4,5. Гнильні бактерії зброджують вуглеводи до вуглекислого газу й водню і невеликої кількості молочної та оцтової кислот, а білки під їхньою дією розпадаються аж до аміаку, що зумовлює псування корму.

Маслянокислі бактерії розвиваються лише в анаеробних умовах і не розмножуються в кислому середовищі (рН 4,5). Вони зброджують цукри, крохмаль та молочну кислоту до масляної й низки побічних продуктів — оцтового альдегіду, вуглекислого газу, водню, а білки — до аміаку та амінів. Масляна кислота нешкідлива для ор­ганізму тварин, але її наявність надає неприємного запаху і свід­чить про небажаний процес силосування.

Негативно позначаються на якості силосу розвиток плісеневих грибів. Вони витримують досить кисле середовище і розвиваються лише за наявності кисню. Наявність плісені вказує на розпад пожи­вних речовин, утворення токсичних продуктів, низьку якість або на непридатність корму для згодовування.

Процес дозрівання силосу умовно поділяють на три фази. Перша характеризується посиленим розвитком змішаної мікрофлори за наявності кисню у масі й закінчується встановленням анаеробних умов. У другу фазу відбуваються інтенсивний розвиток молочнокис­лих бактерій і підкислення корму, пригнічення та припинення роз­витку небажаних мікроорганізмів. У третю — відмирають молочно­кислі бактерії під дією власних метаболітів.

Доброякісний силос має рН 4,2, кислий — 4,0 і перекислений —

3,7 — 3,8. Кислий силос тварини поїдають погано. Для отримання доброякісного силосу необхідно, щоб у сировині була достатня кіль­кість цукрів, необхідних для утворення молочної кислоти в кількос­ті, щоб забезпечити зміщення рН до 4,0 — 4,2. При цьому слід врахо­вувати, що частина молочної кислоти нейтралізується буферними системами рослин унаслідок їхньої резервної лужності. Оскільки буферність рослин неоднакова, то й різним для них є цукровий мі­німум. Залежно від співвідношення цукру і цукрового мінімуму всі рослини за придатністю до силосування поділяють на три групи: ті, що легко силосуються, важко і зовсім не силосуються. До рослин, які легко силосуються, належать кукурудза, сорго, соняшник, злакові трави, горох, плоди баштанних культур та ін. У них цукрів в 1,7 ра­за більше від цукрового мінімуму. До другої групи відносять части­ну бобових (конюшину, буркун тощо), могар, осоки, лободу, полин. У цих рослин уміст цукру перебуває на рівні цукрового мінімуму і під час силосування їх необхідно ретельно дотримуватися технології заготівлі корму. Рослини третьої групи (люцерна, соя, чина, кропи­ва та ін.) не силосують, оскільки у них цукру менше від цукрового мінімуму. їх можна засилосувати лише в суміші (1 : 1) із рослинами, що легко силосуються.

Важливим чинником для отримання високоякісного силосу є во­логість маси, яку силосують. Залежно від виду рослин цей показник коливається у межах 65 — 75 %. За такої вологості оптимально роз­виваються гомоферментативні молочнокислі бактерії за низьких втрат поживних речовин у газоподібному стані (угар) — 10 — 12 %. За вологості 75 — 78 % втрати збільшуються до 14 — 15 %, а в разі підвищення її до 80 % втрати від угару досягають 20 % і, крім того, втрачається 5 — 6 % і більше сухої речовини внаслідок витікання соку під час трамбування. Залежно від вологості силосованої маси рекомендується неоднаково подрібнювати рослини. Якщо вологість нижча за 75 %, рослини подрібнюють на часточки завдовжки 1 — 2 см, 75 - 80 — 5 - 6 і понад 80 % — 8 - 12 см за умови, що стебло не дуже грубе, оскільки тоді залишається багато з’їдів. Щоб запобігти втра­там рослинного соку під час силосування рослин високої вологості, їх після скошування пров’ялюють або додають сухі компоненти, пе­реважно подрібнену солому. Під час змішування розрахунок здійс­нюють за квадратом Пірсона:

Втрати поживних речовин під час силосування залежать від типу споруди і трамбування. Встановлено, що найменші вони у разі заго­тівлі та зберіганні корму в силосних баштах. У герметичних баштах втрати сухої речовини становлять до 10 %, у траншеях із високими стінами — до 15, низькими — до 25, а в наземних буртах — до 50 %.

Для одержання силосу високої якості масу необхідно ретельно трамбувати важкими тракторами. Товщина шару ущільненої маси, яку щодня закладають, має бути 80 — 90 см. При цьому в ній збе­рігається максимальна кількість вуглекислого газу, не надходить ки­сень, рослинні клітини швидко відмирають і температура силосо­ваної маси не піднімається вище за 35 — 37 °С. Заповнювати сховище слід за 3 — 5 днів. Після закінчення завантаження та трамбування масу ретельно вкривають поліетиленовою плівкою, шаром соломи, торфу, землі тощо. Якщо вкривають плівкою й соломою, то плівку посипають негашеним вапном, щоб її не псували гризуни (рис. 3.2).

На якість і поживну цінність силосу впливають строки збирання кормових культур для силосування. Кукурудзу як основну силосну культуру скошують у фазі молочно-воскової та воскової стиглості. У цій фазі рослини мають нижчу вологість і в масі накопичують зер­нову фракцію. Конюшину та інші бобові збирають у фазі бутонізації, соняшник — на початку цвітіння, сорго — у фазі молочно-воскової й воскової стиглості зерна, горох і вико-вівсяні сумішки — у фазі вос­кової стиглості бобів у перших двох нижніх ярусах.

Для зменшення втрат поживних речовин під час силосування застосовують різні консерванти: органічні та неорганічні кислоти,

Рис. 3.2. Закладання наземної силосної траншеї


піросульфат натрію, нітрити, а також бактеріальні закваски, фер­ментні препарати тощо.

Використання неорганічних кислот (сірчана, соляна, фосфорна) нині обмежене через можливість виникнення у тварин ацидозу, оскільки ці кислоти в організмі не окиснюються. Найбільше застосо­вують такі органічні кислоти, як мурашина в дозі 2 - 5 кг/т, пропіо- нова і оцтова — 4 — 5, бензойна — 2 — 4, КНМК (концентрат низь­комолекулярних кислот) —2-4, суміш мурашиної й пропіонової —

4 — 5 кг/т. Із сухих препаратів використовують піросульфат натрію в дозі 3 - 5 кг/т, нітрит натрію — 1 кг/т, формалін — 3 - 4 л/т 40%-го розчину формальдегіду в 3 - 4 рази розбавленого водою. Органічні кислоти також вводять у водному розчині.

Технологія заготівлі силосу складається з таких операцій: скошування силосних культур з одночасним подрібненням, достав­ки до силососховища, вивантаження маси, внесення консервантів (у разі потреби), ретельного ущільнення, укриття від проникнення повітря та атмосферних опадів.

Для свиней і птиці готують комбінований силос. Основними ком­понентами його є коренебульбоплоди, качани кукурудзи молочно- воскової й воскової стиглості, гарбузи, кормові кавуни, отава багато­річних трав, сінне або трав’яне борошно.

Доброякісний силос має ароматно-фруктовий запах, зелений чи жовто-зелений колір, зберігає структуру вихідної сировини, його охоче поїдають тварини. Жовто-коричневий колір і запах свіжоспе- ченого хліба свідчать про те, що маса під час силосування внаслідок недостатнього ущільнення або тривалого процесу силосування на­грівалася до 50 °С і вище. За високої температури утворюються комплексні сполуки між вуглеводами й білками — меланоїдини. Протеїн такого корму погано перетравлюється (10 — 12 %), і силос втрачає каротин.

Ш Згодовують силос усім видам сільськогосподарських тварин: дій­ним коровам — 4 — 6 кг, сухостійним — 2 — 3, худобі на відгодівлі — 6 — 8 кг на 100 кг живої маси, вівцям — 2 — 3 кг, свиноматкам — 3 — 4, поросятам під час вирощування та відгодівлі — 2 — 3, коням — 8 — 10 кг, птиці — 20 — 30 г на голову за день.

Сінаж. Готують сінаж силосуванням пров’яленої трави. Це ви­сокоякісний корм, менш кислий, ніж силос. У ньому зброджується не весь цукор і втрати поживних речовин становлять 8 — 12 % вмісту їх у траві, тоді як у разі заготівлі силосу вони досягають 25 — 30 і сіна за природного сушіння — 30 — 40 %.

При заготівлі сінажу консервування корму здійснюється завдя­ки фізіологічній сухості маси й відсутності доступу кисню. Клітини пров’ялених рослин утримують воду з великою силою (55 — 60 атм). У такому середовищі не можуть розмножуватися гнильні, оцтово­кислі бактерії та дріжджі. Розмножуються деякі раси молочнокис­лих бактерій, які підкислюють масу до рН 4,8 — 5,1. При цьому в сі­нажі накопичується до 1 % органічних кислот. За такої вологості маси може успішно розвиватися плісень. Сисна сила плісеневих грибів становить понад 190 атм, але для розвитку їм потрібен ки­сень. Тому під час заготівлі сінажу масу необхідно ретельно ізо­лювати від доступу кисню. Заготовляють сінаж у траншеях або баштах.

Технологія заготівлі сінажу. Траву скошують і залишають у ва­лках для пров’ялювання. Бобові трави плющать. Якщо вологість злакових трав становить 55 %, а бобових — 60, їх згрібають, подріб­нюють і перевозять до сховища. Тут сінаж ретельно трамбують важ­кими тракторами доти, поки 1 м3 його не матиме масу 440 — 500 кг. За недостатнього ущільнення маса нагрівається вище від 37 °С і якість корму знижується внаслідок втрат поживних речовин у про­цесі окислення. Після заповнення сховища ущільнену масу зверху накривають свіжою подрібненою травою, а потім поліетиленовою плівкою. Поверх плівки кладуть тирсу, торф, землю і посипають ва­пном. Для кращого ущільнення масу подрібнюють на часточки зав­довжки 2 — 3 см. У баштах сінаж ущільнюють за допомогою вібрації або відбувається самоущільнення нижніх шарів під тиском маси верхніх. Сінаж заготовляють також і в пластмасових мішках з вико­ристанням консервантів (рис. 3.3).

Якість сінажу залежить від сировини, фази її збирання, вологості вихідної маси, її подрібнення та ущільнення, тривалості закладан


Рис. 3.3. Зберігання сінажу у пластмасових мішках


ня й герметичності сховища. Для отримання сінажу високої якості бобові трави необхідно скошувати у фазі бутонізації — початку цві­тіння, злакові — колосіння. Однорічні трави можна збирати у піз­ніші фази.

Сінаж першого класу за державним стандартом має містити про­теїну 12 — 15 % сухої речовини, клітковини — до 29, золи — до 12, сухої речовини — 45 — 50 %, каротину — не менше ніж 55 мг/кг сухої речовини і легкоперетравних вуглеводів — не менше ніж 2 %. Ви­користовувати його в годівлі тварин бажано у холодну пору року. У разі високої температури відкритий шар корму окиснюється й ура­жується плісенню.

Ш Згодовують сінаж травоїдним тваринам: коровам — 20 — 25 кг, мо­лодняку великої рогатої худоби у віці 2 — 6 міс — 3 — 4, молодняку старше від року — 10 — 12, вівцематкам — 3 — 4, молодняку овець — 1 — 2, робочим коням — 10 — 15 кг. Поживність 1 кг сінажу становить 0,3 — 0,4 к. од., 50 — 60 г перетравного протеїну і 40 мг каротину.

Запаси силосу і сінажу визначають зважуванням маси під час її закладання у сховища з урахуванням втрат поживних речовин у процесі силосування (втрати внаслідок бродіння) або за обчислен­ням об’єму корму в сховищі та масою його 1 м3. Об’єм корму в тран­шеях визначають за формулою


де Д1 і Д2 — відповідно довжина траншеї по верху та низу, м; Ш1 і Ш2 — відповідно ширина маси у траншеї зверху і по дну, м; В — висота засилосованої маси, м.

Об’єм силосованого корму в круглих спорудах обчислюють за фор­мулою

де П — діаметр споруди, м; В — висота споруди, м.

Маса 1 м3 кукурудзяного силосу у фазі молочної стиглості куку­рудзи становить 800 кг, молочно-воскової стиглості — 700, а сінажу злакових трав — 450, бобових — 500 кг.