3.1.5. Зернові корми

Усі зернові корми, які використовують у годівлі сільськогоспо­дарських тварин, належать до концентрованих із умістом великої кількості легкоперетравних поживних речовин. За їхньою допомо­гою балансують раціони за вмістом енергії, протеїну, амінокислот.

Зернові корми залежно від умісту і складу поживних речовин поділяють на три групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця, жито, просо та ін.), бобові (горох, люпин, соя, кормові боби, вика, со­чевиця тощо) й олійні (насіння соняшнику, льону, ріпаку, арахісу, рицини, кунжуту та ін.).

Зерно злакових культур — це переважно енергетичний корм. У ньому міститься 84 — 88 % сухої речовини, 10 — 14 — протеїну, 2 — 3 — жиру (овес і кукурудза 4 - 6 %), 60 - 70 — безазотистих екс­трактивних речовин, представлених переважно крохмалем, і 2 — 4 % золи. Рівень клітковини у голозерних коливається в межах 2 - 3 %, а у плівкових (ячмінь, просо, овес) — 5 - 9 %. Поживність 1 кг зерна злаків становить 1 — 1,3 к. од. із умістом 67 — 106 г перетравного протеїну. Протеїни злакових мають невисоку біологічну цінність, тому що бідні на лізин, метіонін, триптофан та інші незамінні амі­нокислоти. Жир зосереджений переважно в зародку й представле­ний ненасиченими жирними кислотами (олеїнова, лінолева), і зерно в разі тривалого зберігання особливо у розмеленому вигляді, схиль­не до згіркнення внаслідок окиснення жиру. З мінеральних речо­вин у зерні переважає вміст фосфору над кальцієм. У ньому є віта­міни групи В (крім В12), С і Е, але відсутні вітамін Б і каротин.

Серед зернових злаків найвищу поживність має зерно кукурудзи. У ньому багато вуглеводів, переважно крохмалю (до 70 % і більше), жиру (до 6 % і більше), проте найменша для злаків кількість протеїну (9 — 12 %). Поживність 1 кг зерна — 1,33 к. од. і 67 — 73 г перетравного протеїну. Білок — зеїн — має невисоку біологічну цінність через де­фіцит лізину та триптофану. Зерно кукурудзи охоче поїдають твари­ни. Для нього характерна висока перетравність органічної речовини (до 90 %). Проте внаслідок неповноцінності білка, низького вмісту протеїну і мінеральних елементів у чистому вигляді воно малопри­датне для згодовування молодняку, дійним коровам та вагітним мат­кам. У разі годівлі свиней за раціоном із високим умістом кукурудзи сало стає м’яким. Зерно кукурудзи як високоенергетичний корм ви­користовують у суміші з бобовими та іншими високопротеїновими кормами. Через високий уміст жиру створювати запаси розмеленого зерна кукурудзи більш як на п’ять днів недоцільно.

Ячмінь — один із кращих зернових кормів для всіх видів сіль­ськогосподарських тварин. Поживність 1 кг його становить близько 1,2 к. од. і 80 — 85 г перетравного протеїну. При згодовуванні коро­вам він позитивно впливає на якість молока, а свиням — на якість сала. Ячмінь широко використовують для виробництва комбікормів, а зерно без плівок — виготовлення кормосумішей для молодняку раннього віку.

Овес — цінний дієтичний корм і найважливіший компонент ком­бікормів. Розмелене зерно без плівок (вівсянка) є основним із конц- кормів у годівлі телят, його також вводять у суміші з іншими легко- перетравними компонентами для молодняку інших тварин. Овес виявляє збуджувальну дію, тому його згодовують плідникам цілим, подрібненим або плющеним до 30 % за масою концкормів, а для ко­ней — це традиційний зерновий корм.

Поживність 1 кг вівса — 1 к. од. і 79 г перетравного протеїну. У ньому багато жиру — 4 — 5 % і клітковини — 9 — 10 %. Безазотисті екстрактивні речовини представлені дрібнозернистим крохмалем, який легко перетравлюється, а в жирі виявлено незамінні жирні кислоти і гормоноподібні речовини, що й зумовлює його дієтичні властивості.

На кормові цілі використовують непродовольче зерно пшениці. Воно містить 13 — 15 % протеїну, представленого білками проламі­ном та глютеліном, суміш яких називають пшеничною клейкови­ною. Поживність 1 кг зерна пшениці — 1,28 к. од. і 106 — 140 г пере­травного протеїну. Згодовують його у вигляді грубого розмелу. Якщо дають дерть тонкого розмелу або борошно, в процесі розжовування утворюється клейка маса, що призводить до порушення травлення. Тому для рогатої худоби та коней пшеницю краще плющити, а для свиней і птиці — екструдувати. Вводять її до складу комбікормів усім видам тварин.

Жито. На корм використовують нестандартне зерно. За пожив­ністю наближається до ячменю, але дещо багатше на протеїн. Має терпкий смак. У разі великих даванок жита у коней внаслідок силь­ного його розбухання у травному каналі спостерігаються кольки, а у корів погіршується якість молока. Жито згодовують подрібненим з іншими зерновими кормами.

У годівлі тварин використовують зерно тритикале (гібрид пше­ниці та жита), яке непридатне за якістю як продовольче. За пожив­ністю воно подібне до зерна пшениці, проса, сорго та інших культур.

Зерно бобових культур є протеїновим кормом. Воно містить 84 — 85 % сухої речовини, 22 — 40 — протеїну, 1,2 — 1,9 — жиру і 30 — 35 % безазотистих екстрактивних речовин. Кількість кліткови­ни коливається в межах 4 — 7 %, і вона має високу перетравність — 60 — 85 %. Поживність 1 кг зернобобових становить 1,1 — 1,4 к. од. і 195 — 290 г перетравного протеїну. Для протеїну бобових характерна висока біологічна цінність за вмістом незамінних амінокислот.

У разі згодовування значної кількості зерна бобових у тварин по­силюється газоутворення в травному каналі, спостерігаються запо­ри. Це пояснюється наявністю в зерні специфічних речовин, що ін­гібують перетравлення білків. Зерно бобових порівняно із злаками має більше вітамінів групи В та мікроелементів.

Горох — основний зернобобовий корм для тварин. Поживність

1 кг його — 1,18 к. од. і 192 — 195 г перетравного протеїну. Протеїн гороху легкорозчинний, добре перетравлюється. Містить антитрип­син, тому перед використанням горох слід піддавати температурній обробці. Він є добрим компонентом у виробництві комбікормів.

Соя — найцінніший протеїновий корм, у якому 32 — 45 % протеї­ну, 16 — 20 % жиру і мало вуглеводів, її білок за біологічною цінніс­тю наближається до білків тваринного походження, але внаслідок великої кількості антипоживних речовин (антитрипсин, гемаглюти- ни, уреаза, соланін та ін.) згодовувати зерно сої без попередньої тем­пературної обробки недоцільно. Перед даванкою його необхідно на­грівати до температури 100 — 105 °С. Використовують сою також для виготовлення комбікормів.

Люпин багатий на протеїн. Поживність 1 кг його становить

1,7 — 1,16 к. од. і 230 — 280 г перетравного протеїну. Зерно люпину, особливо алкалоїдних сортів, містить алкалоїди — люпинін та спар­теїн, які надають йому гіркуватого смаку. В разі використання на корм алкалоїдних сортів видаляють гіркоту. Для цього зерно замо­чують, пропарюють і промивають у холодній воді. Зерно безалка­лоїдних сортів (жовтий люпин) згодовують тваринам сухим у вигля­ді дерті, плющеним або екструдованим. До складу комбікормів його вводять 15 — 20 %.

З інших бобових на кормові цілі використовують кормові боби, вику, чину, сочевицю тощо.

Із насіння олійних тваринам дають льон як дієтичний корм. Він має високу поживність: в 1 кг його міститься 1,90 к. од. і 194 г пере­травного протеїну, а жиру — 34 %. Насіння льону багате на пекти­нові речовини, що зумовлює його дієтичні властивості. Згодовують при захворюваннях органів травної системи у вигляді відвару (1 кг розмеленого зерна в 10 л води) або бовтанки з іншими конц- кормами. У гарячій воді дерть бубнявіє, утворюючи слизистий роз­чин, який оповиває слизові оболонки травного каналу, захищаючи їх від подразнення.

З інших олійних культур заслуговує на увагу використання в го­дівлі тварин у натуральному вигляді насіння ріпаку низькоглюко- зинолатних безерукових, так званих канолових сортів. З основної ж маси насіння олійних культур після його переробки — видалення олії — одержують макуху або шрот, які вводять у раціони.

Зберігають фуражне зерно в зерносховищах або пристосованих і відповідно обладнаних приміщеннях. Якість його визначають за хімічним складом і зовнішніми ознаками — кольором, блиском, пов­нотою, натурою, чистотою, смаком, кислотністю, вологістю, ступенем ураження комірними шкідниками тощо. За стандартом воно має бути цілим, із нормальним запахом та смаком, вологістю 15 — 16 %. Допускається засміченість насінням бур’янів не більше ніж 5 % (для ячменю і пшениці не більше ніж 8 %).

Зерно вважають недоброякісним за засміченості понад допустимі норми, якщо містить шкідливого та отруйного насіння бур’янів бі­льше ніж 2 % і пророслого понад 15 %. Великої шкоди під час його зберігання завдають комірні шкідники: кліщі, комірний довгоносик, зернова міль, борошняний хрущак та ін., а також гризуни. Уражене зерно погано зберігається, в ньому підвищується вологість, розвива­ються мікроорганізми, що спричинює самозігрівання й пліснявіння.

Згодовують зерно після спеціальної підготовки. Його подрібню­ють на дерть. Ступінь подрібнення буває грубим, середнім і тонким. При цьому основна маса частинок має розміри відповідно 2 — 4, 1 — 2, 0,2 — 1 мм. Зерно й дерть бобових, а також зерно, уражене плісенню чи грибами, варять і запарюють. Поросятам-сисунам ячмінь, куку­рудзу, пшеницюпідсмажують. З цією метою зерно замочують у воді до набубнявіння, потім насипають тонким шаром на жаровні й під­смажують до світло-коричневого кольору. Це надає корму приємно­го смаку та підвищує засвоєння крохмалю. Для птиці зерно проро­щують. При цьому осолоджується крохмаль і зростає вміст вітамінів групи В. Для свиней і птиці йогодріжджують. У ході цього процесу збільшується кількість білка в кормі, підвищуються його повноцін­ність і перетравність. Кормова маса збагачується вітамінами групи В та ферментами (амілаза, мальтоза тощо).

Найпрогресивнішими способами підготовки зернових кормів до згодовування є гранулювання, плющення, екструдування, мікроні- зація. Ці процеси ґрунтуються на температурній обробці корму. Під час гранулювання й плющення маса пропарюється, екструдуван- ня — нагрівається під тиском і тертям, а мікронізації — опроміню­ється інфрачервоним промінням. Під дією температури корм знеза­ражується від токсинів мікроорганізмів, відбуваються карамеліза- ція крохмалю та денатурація білків. Це сприяє кращому перетрав­ленню і засвоєнню поживних речовин.

Підготовка кормів до згодовування потребує додаткових затрат праці і коштів, тому, вибираючи метод обробки, необхідно зважати на його економічну ефективність.