4.11. Основи технології виробництва молока на промисловій основі

Термін технологія було прийнято в 1967 р. на Харківській сесії ВАСГНІЛ. Під технологією розуміють науково обґрунтовану і взає­мопов’язану систему організаційних, економічних, зоотехнічних, ветеринарних та інженерних прийомів із розведення, годівлі й утримання тварин, будівництва приміщень, комплексної механіза­ції та автоматизації виробництва, яка забезпечує масовий випуск продукції високої якості з мінімальними затратами праці та витра­тами інших матеріальних засобів.

Найважливішими елементами технології виробництва молока є утримання, годівля, доїння корів та видалення гною.

Від звичайних ферм спеціалізовані підприємства з виробництва молока відрізняються концентрацією поголів’я, взаємопов’язаністю технологічних процесів, комплексною механізацією та автоматиза­цією виробничих процесів. Вони бувають павільйонного типу, де тварин розміщують в окремих приміщеннях, і моноблокові з розмі­щенням поголів’я під одним дахом. Кращим варіантом організації промислової технології виробництва молока є спорудження підпри­ємств павільйонного типу.

Будівництво підприємств із моноблоковою системою утримання значно складніше. Воно триває 3 — 4 роки, а створення оптимальних умов утримання тварин потребує значних витрат.

Спеціалізовані молочні підприємства розміщують у місцях, де є можливість створити міцну кормову базу з використанням культур­них пасовищ. Необхідною умовою є обґрунтування їх розмірів із врахуванням матеріальних витрат і затрат праці на виробництво одиниці продукції, обсягів і структури кормовиробництва, складу земельних угідь, рельєфу місцевості, наявності природних кормових угідь та їх розміщення і забезпечення відповідними кадрами. Для роботи на таких підприємствах потрібні висококваліфіковані кадри, здатні організувати й вести виробництво молока в умовах промис­лової технології.

Технології молочних підприємств розроблені на 400, 800, 1200 і 1600 голів та як експериментальні на 2000 корів. Проте найдоціль­ніша концентрація 800 — 1200 голів. Збільшення поголів’я тварин від 400 до 800 голів зумовлює зменшення матеріальних витрат на 9 — 13 %, а на підприємствах із поголів’ям 1200 корів — на 15 — 20 %. Подальша концентрація поголів’я призводить до зростання витрат на одиницю продукції. На підприємствах з кількістю 1200 корів затрати праці на 1 ц молока на 30 — 35 % нижчі порівняно з підприємствами на 400 корів.

На великих підприємствах із безприв’язною системою утримання використовують типові приміщення на 400, а середнього розміру з прив’язною системою утримання — на 200 корів. Тварини повинні мати міцну конституцію, бути пристосованими до стійлового групо­вого утримання в приміщеннях із твердим покриттям, мати високі технологічні властивості вим’я.

Основний показник, за яким відбирають корів, — їхня продуктив­ність. Підприємство з промисловою технологією молока ефективне тоді, коли надої не нижчі за 4000 кг молока на одну корову на рік. Корови повинні мати придатне до машинного доїння вим’я з чашопо­дібною й округлою формою. Тварини з козячим вим’ям для машин­ного доїння непридатні, оскільки частки такого вим’я розвинені не­рівномірно. Дійки повинні бути циліндричної та конічної форми за­вдовжки 6 — 9 см, діаметром 2,5 — 3 і обхватом біля основи 8 — 9 см.

Найоптимальніша відстань між передніми дійками — 10 — 15 см, задніми — 6 — 10 та між передніми і задніми — 7 — 12 см. Дійки, розміщені одна від одної на більшій відстані, під масою доїльного апарата згинаються, що призводить до неповного видоювання мо­лока, надто близько — утруднюється надівання доїльних стаканів і виведення молока із вим’я.

Способи утримання корів. На молочних підприємствах про­мислового типу застосовують прив’язний і безприв’язний способи утримання корів. Прив’язний спосіб потребує значних затрат пра­ці з догляду за тваринами і не дає можливості ефективно викорис­товувати засоби механізації.

Найпоширеніший на молочних підприємствах промислового типу безприв’язний спосіб утримання корів. Із його застосуванням зростає ефективність використання засобів механізації, збільшується наван­таження на одного працівника, підвищується продуктивність праці, збільшується рухова активність тварин і реакція їх на споживання ко­рму. Проте ці переваги мають значення тоді, коли в господарстві ство­рена міцна кормова база. Адже витрати кормів на одиницю виробле­ного молока за безприв’язного утримання більші на 10 — 15 %.

У разі безприв’язного способу корів утримують у секціях. Групи формують залежно від віку та фізіологічного стану тварин. Годують корів у приміщенні або на вигульно-кормових майданчиках. Доїння здійснюють у доїльних залах, обладнаних доїльними установками «Ялинка», «Тандем», «Карусель», «Паралель». Залежно від органі­зації відпочинку та годівлі тварин безприв’язне утримання має чо­тири варіанти.

Безприв’язно-боксове утримання корів — найпоширеніша тех­нологія безприв’язного утримання. Вартість будівництва приміщень такого типу дещо більша, але вона компенсується зменшенням за­трат праці і одержанням дешевшого молока. Безприв’язно-боксове утримання застосовують у різних кліматичних зонах із мінімальною витратою підстилки або ж повною й заміною різними синтетичними матеріалами.

Для відпочинку тварин приміщення обладнують боксами зав­довжки 1,9 — 2,1 і завширшки 1 — 1,2 м (рис. 4.14). Ширина боксу понад 1,2 м призводить до нераціонального використання площі та забруднення боксів і тварин. Перегородки за довжиною такі, як бок­си, або на 10 — 15 см коротші. Підлога має бути вищою від гнойового проходу на 20 — 30 см. Якщо застосовують підстилку, то її вносять один раз на тиждень із розрахунку 2 — 3 кг на бокс або 0,3 — 0,5 кг на одну голову на день.

Між рядами боксів розміщені двосторонні годівниці з кормовим проїздом посередині. Для роздавання кормів використовують мобі­льні кормороздавачі типу кТу-10А, кТу-10Б,КпТ-10, РСП-10, АРС-10, КРС-15А. Якщо кормового проїзду між рядами годівниць не передбачено, використовують стаціонарні роздавачі кормів РВК-Ф-74, КВД-Ф-150-1. Доять корів у доїльних залах.

Прохід для корів і видалення гною завширшки не менше ніж 250 см влаштовують між годівницями та рядами боксів. Застосовують різні способи видалення гною через щілинну підлогу: в підвальні гноєсховища, у канали, де розміщені скребкові конвеєри. Якщо про­хід бетонований, то гній видаляють скреперною установкою чи буль­дозером, начепленим на колісний трактор (МТЗ-80, ЮМЗ-6 та ін.).

Щілинну підлогу влаштовують із металевих решіток завширшки 25 мм і отворами між ними 37 — 40 мм. Планки розміщують щодо кормо-гноєвого проходу впоперек або ялинкою.

За безприв’язно-боксового утримання спостерігається часткове знеособлення тварин. У проектах будівель не закладені переддоїль- ні майданчики, тому корови навіть упродовж одного дня можуть потрапляти до різних операторів, які доять у різних ритмах, що по­рушує у тварин первинний рефлекс молоковіддачі і, як наслідок, може відбуватися їх самозапуск або розвиватися мастит вим’я.

За безприв’язного комбібоксового утримання передбачається по­єднання місць відпочинку та годівлі, а доїння корів — у доїльному залі. В приміщеннях, обладнаних комбібоксами, можна розмістити більшу кількість тварин, оскільки немає потреби в широкому кор­мовому проході. Цей спосіб застосовують і на фермах з прив’язним утриманням корів після їх реконструкції. З цією метою знімають прив’язі, а стійла відокремлюють металевими дугами.

Недоліком наведеного варіанта є значне забруднення корів. Під час поїдання корму вони просуваються вперед до годівниці, а потім відходять назад і лягають у виділені в період годівлі екскременти. Сильні корови витісняють із боксів слабших, що призводить до трав­мування тварин і зниження їх продуктивності. Серед способів усу­нення таких недоліків — фіксація тварин у боксах на період годівлі.

Корми роздають мобільними і стаціонарними кормороздавачами, а гній видаляють дельта-скреперною установкою, бульдозером, на­чепленим на колісний трактор, через щілинну підлогу. Порівняно з прив’язною системою комбібоксове утримання дає можливість під­вищити продуктивність праці в 2 рази.

Безприв’язне змінно-групове утримання корів. Його суть поля­гає в тому, що окремі приміщення мають певні призначення. Відпо­чивають тварини у корівниках, обладнаних боксами, або їх утриму­ють без боксів на підлозі з підстилкою. Приміщення розподіляють на секції, які обладнують груповими напувалками АГК-4.

Між рядами боксів підлога бетонована. Гній видаляють бульдо­зером, начепленим на колісний трактор, у період, коли тварини від­сутні. Влітку корів утримують на вигульних майданчиках, а взимку використовують їх для прогулянок.

Згідно з черговістю виконання технологічних операцій групи ко­рів по обгороджених прогінних дорогах переганяють у інші примі­щення, де їх годують та доять. Для годівлі використовують типовий корівник на 200 голів. Годівниці влаштовують у чотири ряди без розриву посередині приміщення. Одночасно у приміщенні розміщу­ють 320 корів (чотири групи по 80 голів). Годівниці обладнані ав­томатичними фіксаторами на період поїдання корму. Приміщення для годівлі будують із розрахунку одне місце на три корови стада. Групи корів годують у три зміни, а корми роздають мобільними кормороздавачами.

Одну технологічну групу (80 корів) годують протягом 1,5 — 2 год і переміщують її в доїльно-молочний блок, обладнаний установками «Ялинка» або «Тандем». Під час доїння тваринам залежно від про­дуктивності роздають концентровані корми. Після доїння їх перега­няють у приміщення для відпочинку або на вигульно-кормові май­данчики.

Цей варіант безприв’язного утримання дає можливість тваринам активно рухатися на свіжому повітрі, підвищити продуктивність праці в 1,5 — 2 рази, збільшити кількість головомісць на 15 — 20 %, підвищити оплату корму молоком на 5 — 6 % порівняно з прив’язною системою утримання. Проте зазначена технологія не набула широ­кого застосування.

Безприв’язне утримання з відпочинком корів на глибокій під­стилці. Технологія передбачає відпочинок корів у приміщенні на глибокій підстилці, годівлю на вигульно-кормових майданчиках, доїння у доїльних залах, видалення гною бульдозером, начепленим на трактор. Приміщення для відпочинку корів розділяють на секції, де розміщують групи тварин різного фізіологічного стану. Для під­стилки використовують солому, яку додають щодня з розрахунку

3 кг на кожну корову.

До приміщень приєднують вигульно-кормові майданчики з бе­тонним покриттям, де корів годують і напувають протягом року. На них споруджені навіси для грубих кормів, які тварини поїдають че­рез спеціальні решітки. Вигульно-кормові майданчики обладнують годівницями для згодовування соковитих і зелених кормів. У кож­ному окремому загоні майданчика є автонапувалка з електропідіг- ріванням води у холодну пору року.

Доять корів у доїльних залах на установках «Ялинка», «Тандем» чи конвеєрного типу, одночасно згодовуючи концентровані корми. Гній видаляють з приміщення раз на рік, а з вигульно-кормових майданчиків — один раз за 2 — 3 дні.

Таку технологію виробництва молока можна застосовувати в півден­них регіонах за наявності міцної кормової бази та достатньої кількості соломи для підстилки з розрахунку 1 т на корову за рік. Однак вона не набула поширення через технологічні переваги боксової системи.

Приміщення ферми. Велика молочна ферма має приміщення для утримання корів (корівники), родильне приміщення з профі­лакторієм для телят, телятники для молодняку різних вікових груп, пункт штучного осіменіння, доїльно-молочний блок, пункт ветери­нарної медицини, кормоцех, сховище для силосу, сінажу, сіна, коре­небульбоплодів, гноєсховище і побутовий будинок.

Родильне приміщення з профілакторієм для телят до 20-ден- ного віку будують із розрахунку 12 % головомісць від загального поголів’я корів на фермі. Кількість місць для корів і телят має бути однаковою. Телятники розраховані на утримання 100 — 500 голів молодняку до 6-місячного віку. їх місткість удвічі менша за все по­голів’я корів.

До доїльно-молочного блока відносять: доїльні приміщення з дої­льними установками, молочарню для приймання, переробки й збе­рігання молока, пункт штучного осіменіння, службові, побутові та інші кімнати, переддоїльні і післядоїльні майданчики для корів. Молочарня може бути зблокована з корівниками або розташована окремо.

У кормоцеху мелють зерно, миють і подрібнюють коренеплоди і виготовляють кормові суміші, куди додають (за потреби) різні білко- во-мінерально-вітамінні добавки, готують грубі корми до згодову­вання.

Силос і сінаж заготовляють у наземних траншеях завширшки не менше ніж 12 м, із бетонованими стінами і дном, піднятим над зем­лею на 10 — 15 см. Сіно зберігають під навісами вигульно-кормових майданчиків або в спеціально побудованих сіносховищах. Солому скиртують на кормовому майданчику. Коренеплоди зберігають у корене-бульбосховищах або наземних буртах. Гній бажано регуляр­но вивозити за територію ферми і складувати в бурти.

На випадок порушення постачання електроенергії від державної електромережі ферма має бути забезпечена резервною електростан­цією. Її територію обгороджують, обсаджують деревами, а на в’їзді споруджують санпропускник. Недалеко від ферми розміщують поля

з багаторічними травами і культурними пасовищами.

Особливості годівлі корів. Найраціональніше використовува­ти кормосуміші, які дають можливість забезпечити повноцінну годі­влю й механізувати їх роздавання. Основними кормами є кукуру­дзяний силос, сіно, сінаж, солома, зелені корми та помірна кількість коренеплодів і концкормів. Через високу вартість енергоносіїв на сьогодні корми для годівлі великої рогатої худоби в основному вико­ристовують у натуральному вигляді.

У молочному скотарстві поширені силосно-коренеплідний, сіно- силосно-коренеплідний, сінажно-концентратний типи годівлі. Ве­лика даванка силосу коровам не дає змоги збалансувати раціони за вмістом протеїну, цукру, фосфору, а в деяких випадках і каротину.

Концентратний тип годівлі не виправдовує себе внаслідок висо­кої вартості зернових кормів, порушення травлення, зниження про­дуктивності та відтворних функцій корів. Можна застосовувати ціло­річну однотипну годівлю тварин силосом, сінажем, сіном, трав’яною січкою, концкормами. У літній період раціон корів доповнюють зе­леною масою, питома вага якої має становити 15 — 20 % загальної кількості раціону.

За умов промислової технології виробництва молока концентро­вані корми згодовують під час доїння корів з урахуванням продук­тивності. Грубі й соковиті за умов безприв’язного утримання твари­ни поїдають із вільним доступом до них на вигульно-кормових май­данчиках. Груповий спосіб нормованої годівлі найперспективніший, оскільки потребує менше витрат і більше піддається механізації й автоматизації процесу.

Безприв’язне утримання передбачає групову годівлю корів без фіксації та групову режимну нормовану годівлю з фіксацією їх біля годівниць. Корів після отелення групують в однорідні групи від 50 до 100 голів. Для кожної групи складають раціон, розрахований на рівень середньої продуктивності корів.

Метод режимної годівлі з фіксацією їх біля годівниць у спеціаль­них приміщеннях чи відокремлених кормових зонах усередині ко­рівника забезпечує чіткий режим годівлі й підвищує швидкість по­їдання кормів у 2 рази. Корми тваринам роздають згідно з установ­леним розпорядком, недотримання якого призводить до порушення жуйки, неспокою тварин і зниження продуктивності. Нормують го­дівлю корів за кормовими класами залежно від рівня молочної про­дуктивності, часу отелення й періоду тільності, а корми роздають

2 — 3 рази на добу залежно від прийнятої технології.

Корми роздають мобільними й стаціонарними засобами або ви­користовують їх у поєднанні. Мобільні засоби прості в експлуатації й характеризуються високою надійністю. Стаціонарні дають можли­вість автоматизувати процес годівлі корів, але витрати металу з розрахунку на одну тварину на 10 — 15 % та енергоносіїв на 15 — 20 % більші порівняно з мобільними. Крім того, вони не такі надійні в роботі і в разі виходу системи з ладу організувати годівлю тварин досить складно.

Використання доїльних установок. За умов прив’язного утримання корів доять у стійлах, використовуючи установки з мо­локопроводом. Якщо застосовують напівавтоматичні прив’язі, то до­їння організовують і в доїльних залах. За безприв’язного утримання корів доять у доїльних залах, обладнаних доїльними установками «Ялинка», «Тандем», «Паралель» та ін.

У виробництві використовують два типи доїльної установки «Тан­дем»: УДТ-8 і УДА-8А, які розраховані на обслуговування 200 — 450 дійних корів. Доїльні станки цих установок розміщені паралельно з двох боків по чотири з кожного. Між рядами станків є траншея

0, 6 — 0,75 м завглибшки для зручності роботи оператора машинного доїння. Кожний станок обладнаний доїльним апаратом і годівни­цею для концентрованих кормів. Впускають корів у станок та випу­скають із нього індивідуально, що дає можливість затримати твари­ну в станку в разі потреби.

Установку УДТ-8 обслуговують два оператори, які за годину ви­доюють 60 — 70 корів. На установці УДА-8А автоматизовані процеси додоювання, відмикання вакууму, знімання доїльного апарата з вим’я тварини. Доїння корів проводить один оператор, оскільки ча­стина операцій машинного доїння автоматизована.

Із доїльних апаратів молоко по молокопроводу через індивіду­альні лічильники УЗМ-1 надходить до молокозбірників, розташо­ваних у молочному блоці.

На установці типу «Ялинка» досягають вищої продуктивності праці завдяки розміщенню корів під кутом 30° до робочої траншеї оператора й зменшенню відстані між вим’ям двох сусідніх корів до 80 — 100 см. Це дає змогу економити оператору час переходу від од­ної корови до іншої. Корови заходять і виходять із станків групами. Концентровані корми роздають ланцюгово-шайбовим конвеєром, а дозування регулюють із пульта керування. Доїльна установка роз­рахована на обслуговування 400 — 600 корів.

У виробничих умовах використовують доїльні установки типу «Ялинка» в двох модифікаціях: УДЕ-8А та УДА-16, УДА-16А. Доїль­на установка УДЕ-8А забезпечує групову зміну корів, механізоване роздавання концентрованих кормів, дистанційне керування меха­нізованим приводом дверей, автоматизоване циркуляційне проми­вання і дезінфекцію молочної системи (рис. 4.15). Обслуговують її два оператори, які за одну годину видоюють 80 — 90 корів. На уста­новці УДА-16А автоматизовані операції машинного додоювання, вимикання вакууму, знімання доїльних апаратів. Обслуговує уста­новку один оператор і видоює за годину 70 — 75 корів.

Доїння на групових доїльних агрегатах дає можливість не тільки механізувати й автоматизувати доїння та низку допоміжних опера­цій (підмивання вим’я, масаж, додоювання, знімання доїльного апарата з дійок), а й створює умови для підвищення продуктивності праці.

Способи видалення гною з приміщень. У системі заходів що­до одержання високоякісного молока значну увагу приділяють ви­даленню гною. Потрапляння гною в молоко спричинює його псу­вання, оскільки в 1 г гною міститься до 15 млрд бактерій. Застосу­вання того чи іншого способу видалення гною залежить від конст­рукції підлоги. Так, для прибирання приміщень із бетонною підло­гою використовують бульдозери і скреперні установки УС-Ф-170, УС-10 та УС-15.

Мобільними засобами гній видаляють 2 рази на добу (вранці й ввечері). З гнойових проходів його згрібають на поперечний конве­єр, яким завантажують у транспортні засоби, або ж видаляють із приміщення бульдозером, начепленим на колісний трактор, із од­ночасним завантаженням у тракторні причепи. З цією метою ко­рівники розміщують так, щоб їхня торцева частина була на 2 м ви­ща, ніж майданчик для гною. З приміщень гній бульдозером згор­тають на тракторні причепи, розміщені на дні гнойової траншеї.

Скреперною установкою УС-15 гній переміщується із проходів у поперечний канал, з якого похилим конвеєром завантажується у тракторні причепи. Якщо корів утримують безприв’язно на глибокій незмінній підстилці, то гній з приміщень видаляють 1 — 2 рази на рік.

Видалення гною бульдозером, начепленим на трактор, відбува­ється швидше й значно ефективніше, ніж конвеєром ТСН-3,0Б, оскільки майже в 10 разів зменшуються капіталовкладення з роз­рахунку на одну корову. Застосування дельта-скреперних установок знижує на 25 % вартість корівників порівняно із використанням са­мопливної системи.

За безприв’язно-боксового утримання в проходах між боксами влаштовують щілинну підлогу, через яку гній тваринами протопту­ється у бетоновані гноєсховища або траншеї. Основною ідеєю вико­ристання підвальних гноєсховищ було уникнення щоденного вико­ристання різних засобів для видалення гною, що зменшує затрати праці на очищення приміщень. Підвальне гноєсховище будують прямокутної форми, із залізобетону по всій довжині приміщення, завширшки 5,3 та завглибшки 3,2 — 3,5 м. Із нього гній видаляють

1 раз на рік спеціальною навантажувальною машиною.

Вартість будівництва молочних підприємств промислового типу

із підвальним зберіганням гною на 21 % дорожча. На їх споруджен­ня потрібно бетону на 55 % і сталі на 75 % більше, ніж на комплекси

з видаленням гною самопливом. Високі капітальні витрати на буді­вництво таких корівників не сприяють їхньому широкому впрова­дженню в практику тваринництва. Проте нижчі затрати праці на виробництво одиниці продукції й кращі зоогігієнічні умови для утримання молочної худоби забезпечують приміщенням такого типу певну перспективу.

Якщо у приміщеннях під щілинною підлогою влаштовують тран­шеї, то на їхньому дні монтують скребкові установки, які згрібають гній у поперечні канали, а з них такими самими установками вида­ляють його у гноєнакопичувач, розташований біля приміщення. З гноєнакопичувача гній вивантажують на транспортні засоби ков- шовим конвеєром і вивозять для складування.

У молочному скотарстві спосіб видалення гною гідрозмивом не застосовують, оскільки поки що не розроблені ефективні способи використання рідкого гною.