7.3.4. Методи племінної роботи у вівчарстві

Племінна робота передбачає оцінювання та облік індивідуальної продуктивності і походження овець, оцінювання тварин за якістю потомства, організацію відбору молодняку й підбору дорослих тва­рин, виробничі методи створення селекційної структури племінного і товарного стада овець. Загальні особливості методів селекції овець: складна й специфічна система бонітування тварин, сезонність та чітка виробнича стабільність одночасного оцінювання, обліку й ви­користання всього поголів’я овець на послідовних етапах селекцій­ного процесу впродовж року. Вівчарство не має принципових від­мінностей щодо загальних систем індивідуального обліку та мічен­ня тварин.

Племінна робота ґрунтується на використанні індивідуальної різ­номанітності тварин. Тому з селекційною метою у вівчарстві прово­дять мічення (татуювання, вищипи, бирки, випалювання номерів на рогах) та індивідуальний (племінний) облік продуктивності й походження тварин. Форми індивідуального обліку: журнал пару­вання, ягніння та приплоду овець; журнал індивідуального боніту­вання та продуктивності овець; картка племінного барана; картка племінної вівцематки; відомість остаточного індивідуального закріп­лення баранів за вівцематками на період парування; книга індиві­дуального обліку продуктивності овець (селекційне поголів’я вівце­маток і ярок товарних господарств). У племінних господарствах на основі результатів бонітування й стриження складають зведену ві­домість бонітування овець, а в товарних — акт класного бонітуван­ня. Це вже форми групового обліку виробничої діяльності у племін­ному і товарному вівчарстві. До них належать також різні форми технологічного та бухгалтерського обліку; акт на оприбуткування приплоду овець, заключні відомості про парування вівцематок, яг­ніння, відлучення ягнят від вівцематок, акт переведення овець із групи в групу, акт на вибуття тварин, книжка чабана, щоденник надходження і реалізації вовни, відомість витрачання кормів та інші форми обліку.

Бонітування — це комплексне оцінювання власної продуктивно­сті овець із метою найбільш ефективного використання їх у племін­ній роботі та технології виробництва. Існує індивідуальне й класне бонітування. Під індивідуальним розуміють таке оцінювання влас­ної продуктивності, коли враховують усі селекційні ознаки й ре­зультати оцінювання ступеня розвитку кожної ознаки записують у спеціальному журналі, а на вусі ставлять (вищипом) відповідний клас тварин (у смушкових вищипом фіксують також смушковий тип ягнят і розмір завитків). Так бонітують овець у племінних господар­ствах. Класне бонітування — це оцінювання власної продуктивності овець за всіма селекційними ознаками, проте ступінь розвитку їх ніде не зазначають, а ставлять тільки клас вищипом на вусі (у смуш­кових — розмір завитків і смушковий тип ягнят). Класне бонітуван­ня молодняку застосовують на товарних фермах.

У кожному господарстві щороку бонітують: баранів-плідників, резервних баранів та пробників, ремонтних баранів річного віку й однорічних баранів для продажу, ярок річного віку, переярок (дво­річні ярки), вівцематок селекційного ядра (еліти унікальної і добір­ної). У смушковому вівчарстві основним бонітуванням є оцінювання ягнят у віці 1 — 3 дні після народження, у романовському — у 8 — 9- місячному віці. До селекційних ознак відносять якісні й кількісні характеристики основних видів продуктивності овець. Під час боні­тування ці ознаки позначають певними літерами, а ступінь їх роз­витку — цифрами або умовними знаками (плюс, мінус тощо). Крім того, всі показники продуктивності тварин мають цифровий код і кількісно виражену оцінку для обробки на ЕОМ.

Сукупність розташованих у певній послідовності й умовно відмі­чених ознак комплексного оцінювання овець утворює бонітуваль- ний ключ. На основі бонітування визначають клас тварин. Чисто­породних овець усіх порід поділяють на еліту, перший, другий клас

і брак.

До першого класу належать тварини, які за комплексним рівнем продуктивності відповідають нормативам породи.

Овець, що значно переважать ці вимоги, відносять до еліти. В інструкціях з бонітування овець введено мінімальні вимоги для тва­рин першого класу та еліти.

До другого класу відносять овець, які за комплексним рівнем продуктивності не відповідають породним вимогам, однак за окре­мими ознаками мають певну виробничу цінність (велика довжина вовни, підвищена щільність руна тощо).

Брак — це тварини, які не мають селекційної цінності навіть за окремими ознаками, або із значними вадами екстер’єру чи вовново­го покриву. Результати бонітування є основою для селекційного призначення тварин і організаційного використання їх у технології виробництва продукції овець.

Кращий молодняк залишають для поповнення основного стада овець. Це виробнича форма реалізації відбору — найголовнішого елемента племінної роботи у вівчарстві. Дорослих тварин, які від­повідають вимогам еліти, записують у відповідній формі до Дер­жавної книги племінних овець (ДКПО). Племінні господарства ре­алізують молодняк для селекційного використання в інших сіль­ськогосподарських підприємствах. Для продажу на кожну тварину оформляють племінне свідоцтво, де вказують й походження й продук­тивність, на основі яких встановлюють реалізаційну ціну молодняку.