9.10. Виробництво харчових яєць і м’яса сільськогосподарської птиці в особистих підсобних та фермерських господарствах

Виробництво харчових яєць. Ремонтний молодняк курей яєч­ного напряму продуктивності вирощують в особистих підсобних і фермерських господарствах або придбають з цією метою добових курчат на інкубаторно-птахівницьких станціях. Утримують його у пташниках зазвичай на підлозі з глибокою підстилкою, а в теплу пору року — в таборах.

За добу до приймання курчат на вирощування готують примі­щення, обладнання та інвентар. Напувалки заповнюють водою, а годівниці — кормом. Підстилку добре прогрівають і просушують, корм насипають тонким шаром у плоскі лоткові годівниці або на цупкий папір. У місцях локального обігрівання температура впро­довж перших трьох тижнів має бути 33 °С, а потім щотижня її зни­жують на 3 — 4 °С. Починаючи з п’ятого тижня і до кінця вирощу­вання температура має бути на рівні 16 — 18 °С, а відносна воло­гість — 55 — 70 %. У перший тиждень життя курчат передбачають цілодобове освітлення з метою орієнтації їх щодо розміщення годів­ниць і напувалок, а у подальшому світловий день встановлюють постійним до початку несучості — 14 год. Годувати й напувати кур­чат починають відразу після приймання їх на вирощування.

Кращими кормами у перші дні життя курчат є варені яйця, сир, пшоно, тонко розмелена кукурудза, пшениця. Годують їх перший тиждень через кожних 3 год, а з другого тижня — переводять на основний раціон, використовуючи кормові суміші господарського приготування або комбікорми, до складу яких можуть входити ку­курудза, пшениця, ячмінь або овес, шрот соєвий, молоко збиране сухе та ін.

З метою запобігання ожирінню і надто ранньому статевому до­зріванню курочкам, починаючи із 8 — 10-тижневого віку і до кінця вирощування, норму даванки корму зменшують на 10 — 12 %. У 17- тижневому віці ремонтний молодняк переводять у пташник для утримання дорослих курей. Переведення здійснюють заздалегідь, до початку періоду несучості курей, щоб птиця мала змогу звикнути до нового приміщення, розташування годівниць і напувалок.

Курок-несучок найкраще утримувати в опалюваних пташниках без вікон на підлозі з глибокою підстилкою або в клітках. Примі­щення повинно мати таке обладнання: клітки для відловлювання птиці, сідала, гнізда, годівниці і напувалки. Для годівлі птиці ви­користовують дерев’яні жолоби, а для напування — різні пристрої. За наявності водопроводу можна підвести воду до напувалок з кульовим перемикачем або поплавком-регулятором.

У приміщенні для курок-несучок необхідно підтримувати темпе­ратуру повітря в усі періоди року в межах 12 — 18 °С, а відносну во­логість — 60 — 70 %. Тривалість освітлення на початок несучості має становити не менше ніж 9 год, а у подальшому її збільшують щомі­сяця на годину, доводячи до 16 — 17 год і підтримують на цьому рів­ні до кінця продуктивного періоду.

У фермерських господарствах зазвичай використовують воло­гий або комбінований тип годівлі. За вологого типу курок-несучок годують тільки мішанками, які готують на збираному молоці, риб­ному чи м’ясному бульйоні. У разі застосування комбінованого ти­пу годівлі птиці дають подрібнене або ціле зерно і мішанки. При цьому використовують такі корми:зернові, відходи олієекстракт- ного виробництва, корми тваринного походження, трав’яне борош­но, технічний жир, мінеральні підкормки. Мінеральну повноцін­ність комбікормів забезпечують введенням до їхнього складу міне­ральних добавок (вапняк, черепашка, крейда, перемелені кістки), які бажано засипати в окремі годівниці. У середньому курка- несучка за добу має споживати близько 110 г корму. Проте у разі вільного доступу до корму кури схильні до переїдання, що призво­дить до зниження продуктивності, тому рекомендується обмежува­ти годівлю несучок скороченням часу доступу до корму. Викорис­товувати курок-несучок економічно вигідно 12 міс, в окремих ви­падках — до півтора року.

Виробництво м’яса птиці. Вирощувати птицю на м’ясо в особи­стих підсобних і фермерських господарствах можна цілорічно або тільки в теплу пору року. Для цього застосовують переважно при­стосовані приміщення або спеціально побудовані невеликі пташни­ки, де зазвичай застосовують вигульне та безвигульне утримання молодняку на підлозі з глибокою підстилкою.

Вигульне утримання молодняку передбачає облаштування вигу­льного майданчика — солярію. Для гусенят чи каченят, які виро­щують на м’ясо, використовують близько розташовані водосховища чи стави. Вигульні майданчики обладнують годівницями, напувал­ками і тіньовими навісами. Для виходу птиці у солярій з південного боку обладнують лази на рівні підстилки, розміри яких залежать від виду птиці, і східці або трапики, які мають бути на 10 — 15 см нижче від підлоги пташника. Кращою підлогою за такого способу вирощування є бетонна, а як підстилку використовують дерев’яну стружку, лушпиння соняшнику, подрібнену солому тощо.

На м’ясо доцільно використовувати гібридну птицю, оскільки во­на має вищу продуктивність. Для вирощування відбирають добовий молодняк, який міцно стоїть на ногах, добреопушений, рухливий, активно реагує на звук, має м’який і підібраний живіт, суху пупови­ну. Перевозять його у спеціальних пластмасових ящиках або у чис­тих та сухих картонних або фанерних коробках з отворами для вен­тиляції і без сторонніх запахів, дно яких вистеляють сухою де­рев’яною стружкою, соломою, сіном або іншим підстилковим мате­ріалом.

Перед завезенням молодняку приміщення й обладнання старан­но очищають від різного сміття й пилу, решток кормів, підстилки й посліду, миють напувалки і годівниці. Стіни, стелю і перегородки білять 20 %-м розчином свіжогашеного вапна (2 кг вапна на 8 л во­ди), а приміщення і обладнання дезінфікують розчином хлорного вапна (400 — 600 г вапна на 10 л води) або 40%-м розчином форма­ліну. Після дезінфекції приміщення зачиняють на 1 — 2 доби, а по­тім провітрюють.

Підлогу приміщення спочатку посипають дрібно розмеленим вапном із розрахунку 0,3 — 0,5 кг на 1 м², а після цього укладають підстилку шаром завтовшки 5 — 7 см влітку і 10 — 12 см взимку. Під­стилка постійно має бути пухкою, сухою й чистою, а за потреби її розпушують і настеляють нову. Розставляють годівниці і напувалки та прогрівають приміщення до 25 — 26 °С.

Після розміщення молодняку у приміщення для вирощування намагаються якомога швидше його нагодувати і напоїти. Найчасті­ше в особистих підсобних і фермерських господарствах упродовж пер­ших 3 — 5 днів вирощування молодняк годують через кожних 2 год, згодовуючи йому крутозварені і дрібно посічені, без шкаралупи яй­ця, сир, пшоно, кукурудзяну чи пшеничну крупу, а починаючи з 6-ї доби птицю переводять на основний раціон. У цей період найкраще годувати молодняк повнораціонними комбікормами заводського ви­готовлення, а за відсутності їх можна давати кормосуміші, виготов­лені у господарстві. Для цього використовують легкозасвоювані компоненти: кукурудзяну і пшеничну дерть, соєвий і соняшниковий шрот чи макуху, рибне, м’ясо-кісткове борошно, кормові дріжджі, рослинні й тваринні жири, вітамінно-мінеральні або білково- вітамінні премікси. Можна також застосовувати комбінований тип годівлі, тобто частину кормів молодняку птиці в разі вирощування на м’ясо згодовувати у вигляді сухої кормосуміші, а іншу частину — у вигляді вологих мішанок, до складу яких входять зернові, зерно­бобові корми, подрібнена зелена трава, коренеплоди, а також корми тваринного походження, але кормосуміш при цьому не повинна бути дуже вологою, а має бути розсипчастою. Щоб поліпшити пере­тирання корму один раз на тиждень молодняку дають гравій з роз­міром камінчиків 4 — 5 мм.

Для напування молодняку протягом перших двох тижнів вико­ристовують вакуумні напувалки (2 — 3-літрові скляні банки, пере­вернуті горловиною донизу і встановлені на спеціальні пластмасові підставки). У подальшому використовують напувалки різних конст­рукцій: чашкові, ніпельні, жолобкові, проточні тощо. Для профілак­тики кишково-шлункових захворювань через день напувалки мож­на наповнювати водою з 0,1%-м розчином перманганату калію, а під час вирощування індиченят на 3 — 4-ту добу у воду вводять ан­тибіотики (левоміцетин) з розрахунку 20 — 25 мг на 10 голів.

У перші дні вирощування корми роздають на листах, краї яких мають бортики заввишки 2 — 3 см, або використовують плоскі годів­ниці у вигляді дек із висотою бортиків не більше ніж 4 см, а у стар­шому віці молодняк годують із лоткових, жолобкових, бункерних та саморобних годівниць.

Для загального обігрівання приміщення в умовах присадибних і фермерських господарств використовують пічне або водяне опален­ня, електронагрівальні прилади, а локального — електронагріва­льні прилади, електролампи, електро- чи газові брудери. Впродовж перших двох тижнів практикують локальне (місцеве) обігрівання молодняку м’ясної птиці, що дає змогу істотно економити енергоре­сурси. Кращою ознакою комфортної температури для молодняку є його поведінка. Якщо ж він рухливий, активно скльовує корм, п’є воду, має чисте оперення, отже, температура у приміщенні відпові­дає нормативним вимогам.

Температура повітря в зоні розміщення курчат у перший тиж­день вирощування має становити 30 — 32 °С, потім щотижня й зни­жують на 2 — 3 °С і доводять до 18 — 21 °С. Для каченят підтримують такі параметри температури: з 1-ї по 3-ю добу — 28 — 30 °С, з 4-ї по 7-му — 26 — 28 °С, з 8-ї по 15-ту добу її поступово знижують з 26 до

18 °С. Температуру в приміщенні на рівні розміщення індиченят слід підтримувати в таких межах: перший тиждень — 35 — 32 °С, другий — 32 — 28 °С, третій — 28 — 26 °С, а у подальшому її поступо­во знижують до 20 — 18 °С і підтримують на такому рівні до закін­чення вирощування. Оптимальна відносна вологість повітря у при­міщенні для молодняку птиці у середньому становить 60 — 75 %. Для підтримання її необхідно стежити за станом підстилки і обмі­ном повітря. Для притоку свіжого і видалення забрудненого повітря влаштовують кватирки, фрамуги, вентиляційні шахти, встановлю­ють вентилятори. У теплу пору року, з метою зниження температу­ри в приміщенні, відчиняють двері, зволожують повітря за допомо­гою розпилення в приміщенні води.

Важливим чинником, що впливає на ріст та розвиток молодняку птиці в разі вирощування на м’ясо, є світловий режим. Під час ви­рощування бройлерів застосовують цілодобовий світловий режим, змінюючи лише його інтенсивність. З метою економії електроенер­гії, починаючи з 3-тижневого віку, вдаються до переривчастого світ­лового режиму: 1 — 2 год світла, 2 — 3 год темряви.

Для індиченят, що вирощують на м’ясо, світловий режим упродовж перших 4 діб у приміщенні встановлюють тривалістю 23 — 24 год, з

5- го по 14-й день можна поступово зменшити до 18 год, з 15-го по 60-й — до 14 год. Із 60-денного віку і до закінчення відгодівлі інди­ченят утримують за 8-годинного світлового дня. При цьому про­тягом перших двох-трьох тижнів інтенсивність освітленості повинна бути на рівні 40 — 50 лк, а у подальшому її знижують у 2 — 3 рази, що сприяє спокійнішій поведінці молодняку, кращому їх росту, еко­номії електроенергії. У першу добу життя каченят світло рекомен­дується зовсім не вимикати. Починаючи з другої доби, тривалість світлового періоду поступово скорочують і до кінця першої декади доводять до 16 год і не змінюють її до забою. Гусенят, що вирощують на м’ясо, від добового до тижневого віку утримують за цілодобового освітлення з інтенсивністю 20 лк, потім світловий день скорочують до 14 — 16 год на добу, а інтенсивність — до 15 лк.

Молодняк сільськогосподарської птиці, який вирощують на м’ясо, забивають — курей-бройлерів у 6-тижневому віці, каченят — у 7 — 8, гусенят — у 9, а індиченят — у 17-тижневому віці, оскільки пізніше у них настає линяння і з віком молодняк витрачає більше корму на одиницю продукції.