9.1. Озима пшениця

Озима пшениця – цінна продовольча культура. Зрошення створює оптимальні умови для її росту й розвитку, підвищує її зимостійкість, що забезпечує добру перезимівлю рослин.

Багато господарств, які освоїли інтенсивні технології вирощування озимої пшениці, одержують на поливних землях стійкі врожаї – 50‑60 ц/га. Розроблена в Інституті зрошуваного землеробства УААН така технологія забезпечує врожайність 60‑70, що в середньому на 8‑10 ц/га вище, ніж традиційні технології. Максимальний урожай зерна в дослідах інституту досяг 92,4 ц/га.

У колгоспі їм. Кірова Білозерського району Херсонської області, завдяки інтенсивній технології, урожайність озимої пшениці в 1984 р. становила 73,8 ц/га.

Застосовуючи інтенсивні технології, у Великобританії вирощують у середньому по 69,5 ц/га пшениці, а в Нідерландах – 81,2 ц/га. За сприятливих агрокліматичних умов і на високому агрофоні можна одержати урожай зерна озимої пшениці на поливних землях 90‑100 ц/га.

Озима пшениця максимально використовує зрошуване поле в осінній, зимовий і ранньовесняний періоди, забезпечує раціональне споживання рослинами природних запасів ґрунтової вологи, опадів і тепла. Достигаючи в першій половині літа, вона є добрим попередником проміжних культур, які вирощують на зелений корм, силос і навіть зерно. Так, у дослідах Інституту зрошуваного землеробства у післяжнивних посівах урожай гречки становив 16‑19, а проса – 19,5‑29,9 ц/га.

Урожайність зеленої маси післяжнивної кукурудзи в загущених посівах на поливних землях України досягає 600‑700 ц/га і більше.

Озиму пшеницю в зрошуваних сівозмінах вирощують і на зелений корм та силос, а звільнену після неї площу використовують під післяукісні посіви зернових, овочевих і кормових культур. При оптимальних умовах живлення і зволоження ґрунту врожаї післяукісних культур не поступаються врожаям, які одержують з весняних посівів. Так, урожайність післяукісного проса на темно-каштановому солонцюватому середньосуглинковому ґрунті півдня України досягає 35‑39 ц/га, а зерна середньораннього гібриду Піонер 3978 у післяукісних посівах на поливних землях Херсонщини перевищила 100 ц/га.

Біологічні особливості. Пшениця належить до родини злакових, до зими дає сходи, кущиться і проходить осіннє загартування. Після перезимівлі розвиток рослин продовжується. Починається диференціація конуса наростання. Його сильний ріст і активна диференціація залежать від могутності листків і коріння, обводненості тканин. Повне насичення водою ембріональних клітин необхідне для підтримання їх тургору, розтягування, збільшення кількості зародків майбутніх колосків, початку росту колоса з колосками. Це дуже відповідальний період водопостачання рослин. Критичний період в озимої пшениці триває від виходу в трубку до молочної стиглості зерна.

Ранній полив перед закладенням зародкових колосків збільшує їх кількість у колосі, а полив на початку формування квіток сприяє збільшенню кількості розвинених квіток у кожному колосі.

У фазі виходу в трубку швидко росте колос і стебла, додатково утворюються листки та інтенсивно нагромаджується суха маса.

У період цвітіння і запліднення, коли посилюються дихання і витрачання органічної речовини, рослини особливо чутливі до перегрівання і суховіїв. Оптимальна температура повітря в цей період становить 14‑19°С, при температурі 35°С у рослин дуже знижується фотосинтез, урожайність зменшується до 20, а при 40°С – до 50%. Так само діє низька відносна вологість повітря: при вологості повітря нижче 24% і сухому вітрі спостерігається сильна череззерниця і пустоколосість. Негативну дію високих температур і низької вологості повітря слід послаблювати освіжними поливами.

Транспіраційний коефіцієнт озимої пшениці залежно від сорту, вологозабезпеченості, наявності в ґрунті елементів живлення, погодних умов становить 450‑500, коефіцієнт водоспоживання – 60‑140 м³ води на 1 ц зерна.

Озима пшениця має тривалий вегетаційний період, що дає можливість з більшою повнотою використовувати поливні речовини з ґрунту. Проте потреба в елементах живлення у неї різна залежно від періоду розвитку рослин. Азот необхідний протягом вегетації, але найбільш інтенсивно його засвоюють рослини у фазах виходу в трубку і колосіння. Рано навесні, коли через низькі температури і перезволоження ґрунту процеси нітрифікації бувають пригнічені, а низхідні течії вимивають нітратний азот у глибші шари ґрунту, рослини можуть зазнавати азотного голодування навіть на добре забезпечених ним ґрунтах. Цим пояснюється висока ефективність раннього весняного підживлення азотом озимих культур.

У період сходів і на початку розвитку в пшениці висока потреба в фосфорному живленні, що стимулює розвиток кореневої системі. При хорошій вологозабезпеченості корені можуть ще восени проникати на глибину понад 1 м, що сприяє посухо- і морозостійкості озимої пшениці.

Фосфор посилює ступінь диференціації і озерненість колоса. Нестача його на початку росту не може бути компенсована посиленим забезпеченням ним рослин у більш пізні строки.

Нестача легкозасвоюваного калію в ґрунті у період від початку вегетації до цвітіння пшениці призводить до відставання в рості й розвитку рослин – вони стають більш чутливими до коливань температури і вологості ґрунту.

Хороша забезпеченість рослин восени фосфором і калієм посилює зимостійкість озимої пшениці, а достатнє забезпечення рослин азотом при весняному відростанні, а також у фазі колосіння підвищує білковість зерна.

Надлишок азоту, як і надмірне зволоження ґрунту, призводить до вилягання рослин.

При вирощуванні озимої пшениці важливо враховувати час відновлення весняної вегетації (ЧВВВ).

У роки раннього відновлення рослини тривалий час кущаться,, укорінюються, тому навіть ослаблені посіви утворюють добре розвинену надземну масу і необхідну густоту стеблостою. В такі роки азоту в підживлення слід давати не більше 40 кг/га, уникаючи надмірного загущення посівів. При пізній весні й різкому підвищенні температури повітря, навпаки, ростові процеси пригнічуються, рослини не встигають утворити необхідну вегетативну масу. В таких умовах норму внесення азоту необхідно збільшувати до 50‑60 кг/га, а підживлення проводити на початку вегетації.

При зрошенні, особливо в холодні вологі роки, збільшується небезпека ураження озимої пшениці кореневими гнилями, іржею. В уражених рослин різко погіршується фотосинтез, зростають інтенсивність дихання і втрата органічної речовини, значно посилюється транспірація, що призводить до різкого зниження врожаю. Стійкість проти іржі підвищується при внесенні добрив. Коренева система пшениці добре галузиться і глибоко проникає вглиб, проте засвоювальна властивість її невисока, вона слабо використовує поживні речовини з ґрунту. Тому вона добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Особливо високовимогливі до забезпеченості елементами мінерального живлення сорти інтенсивного типу.

Озима пшениця вибаглива до ґрунтів. Кращими для неї є чорноземні й каштанові ґрунти, середні за механічним складом, добре аеровані. Непридатні для неї – засолені, переущільнені й заболочені ґрунти.

Сорти озимої пшениці, які вирощують в умовах зрошення, повинні відзначатися високою реакцією на удобрення, додаткове зволоження ґрунту, а також стійкістю проти вилягання і грибних хвороб.

На поливних землях України вирощують такі сорти: Безоста 1, Еритросперум 127, Одеська 66, Одеська напівкарлик, Корал Одеський, Істок, Обрій, Напівкарлик 3, Напівкарликова 49, Тарасівська 29.

Зусилля селекціонерів спрямовані на виведення нових короткостеблих сортів озимої пшениці, не схильних до вилягання, з потенційною врожайністю 80‑100 ц/га і більше.

Попередники. Озима пшениця вимоглива до попередників, строки їх збирання мають важливу роль. Ранні строки збирання попередника дають можливість вчасно внести добрива, провести основний обробіток ґрунту, вологозарядковий чи допосівний поливи, передпосівний обробіток і сівбу пшениці в оптимальні строки.

Кращими попередниками визнані люцерна, яку розорюють після другого чи третього скошування; бобові, злаково-бобові сумішки; ранні овочі й картопля; кукурудза на зелений корм і силос.

Умовно-допустимі попередники озимої пшениці – соняшник ранньостиглих гібридів, помідори, перець, капуста рання; недопустимі – кукурудза на зерно, цукрові та кормові буряки і цибуля. Урожай озимої пшениці в сівозмінах підвищується на 15‑20%.

Беззмінні посіви озимої пшениці недопустимі, оскільки на них збільшується кількість шкідників та інтенсивно розвиваються кореневі гнилі, тому необхідно застосовувати фітосанітарний захист. Добрими фітосанітарними культурами ‑ попередниками озимої пшениці є ріпак і горох.

У Криму озиму пшеницю розміщують не тільки по пласту, а й по його обороту, допустимим попередником вважають і зернову кукурудзу скоростиглих сортів і гібридів.

На поливних землях України допустимим попередником озимих є і післяукісна кукурудза, яку вирощують по весняному загущеному посіву кукурудзи на зелений корм чи після гороху на зерно. При розміщенні озимої пшениці на полі з попередніми двома врожаями‑ горох + післяжнивна кукурудза – урожай знижується на 5‑6 ц/га, але це значно нижче додатково одержаного врожаю зеленої маси післяжнивної кукурудзи 500‑600 ц/га.

Обробіток ґрунту. Основний обробіток ґрунту складається із лущення на 6‑8 чи 8‑10 см і оранки, глибина якої залежно від строків проведення, попередника, типу, ступеня засмічення поля, норм добрив і подальшого режиму зрошення змінюється від 14 до 32 см.

Пласт люцерни після другого скошування обертають на глибину 28‑30, а після третього – на 20‑22 см. Після інших попередників при ранніх строках оранки її слід проводити на глибину від 25 до 32 см, а при пізніх‑ перед сівбою озимої пшениці – на 20‑ 22 см і менше; глибину оранки зменшують після вологозарядкового поливу і при підвищених нормах внесення мінеральних добрив. При глибокій оранці перед сівбою культури надмірна пухкість ґрунту погіршує початковий ріст рослин, при вегетаційних поливах вони більше вилягають, ніж при мілкому обробітку.

При пізніх строках збирання попередника більш ефективним може бути поверхневий обробіток ґрунту. Високу ефективність при цьому забезпечують комбіновані агрегати.

Заміна глибокої оранки важких запливаючих ґрунтів поверхневим обробітком недопустима; на півдні України врожайність озимої пшениці в таких умовах знижується на 6‑9 ц/га.

В умовах високої культури землеробства хороші результати забезпечує плоскорізний обробіток ґрунту на глибину 20‑22 см з наступним застосуванням борін БІГ-3 і стерньових сівалок.

На чорноземах ефективним засобом обробітку ґрунту під озиму пшеницю є фрезерування. Залежно від попередника урожай зерна озимої пшениці після оранки на 25‑27 см змінювався від 52,6 до 53,3, після дискування на 10‑12 см – від 52,8 до 53,2, а після фрезерування на таку саму глибину – від 58,2 до 63,9 ц/га.

Невід'ємним елементом обробітку ґрунту під озиму пшеницю в передових господарствах є вирівнювання поверхні поля, яке проводять довгобазисними планувальниками. Ефективне також щілювання на фоні різноманітних прийомів обробітку ґрунту.

Важливу роль в обробітку ґрунту під озимину відіграють строки його виконання; зволікання на 10 днів знижує урожай культури на 4‑5, а затримка з обробітком після збирання попередника на 40 днів – на 10‑11 ц/га.

У випадку висушування ґрунту і з метою запобігання брилистості оброблюваної ріллі проводять передорний полив нормою 300‑350 м3/га. Після основного обробітку ґрунту проводять вологозарядковий чи передпосівний поливи, які виконують дощуванням чи наземними способами – по борознах або смугах. В міру поспівання оброблюваного шару ґрунту поле боронують важкими боронами.

Обробіток ґрунту під озиму пшеницю закінчується передпосівною культивацію на глибину загортання насіння. Виконують її культиваторами КПС-4, ґрунтообробними машинами РВК-3, РВК-3,6 і ВИП-5,6 для одержання добре вирівняної поверхні поля.

Добрива різко підвищують урожай і якість зерна поливної пшениці. При правильному застосуванні добрив у зрошуваному землеробстві урожай зростає від 40 до 70%. У дослідах Інституту зрошуваного землеробства УААН урожай зерна озимої пшениці підвищився від 28,3 до 51,9 ц/га.

Озима пшениця по-різному реагує на окремі елементи живлення. Так, збільшення врожаю від оптимальної норми азотних добрив на каштанових і чорноземних ґрунтах півдня України становило 10‑10,5 ц/га, від фосфорних – 1,1‑1,5, а від їх сумісної дії – 12,1‑16,8 ц/га. Калійні добрива на чорноземних і темно-каштанових ґрунтах, як видно з наведених даних, не застосовують; ефективність їх на світло-каштанових ґрунтах низька. За висновками вчених, калійні добрива під озиму пшеницю слід вносити тільки. тоді, коли в ґрунті менше 300 мг/кг рухомого калію.

Норму застосування добрив розраховують балансовим методом, виходячи з рівня запланованого врожаю, наявності поживних речовин в ґрунті та коефіцієнта засвоюваності їх рослинами.

Рекомендовані норми мінеральних добрив для зрошуваної озимої пшениці в Степу України наведено в таблиці 38.

38. Оптимальні норми мінеральних добрив для зрошуваної
озимої пшениці в Степу України

Норми азотних добрив, які наведені в таблиці 38, не виходять за межі максимально допустимих екологічних норм застосування азоту і розраховані на одержання врожаю озимої пшениці на рівні 60‑80 ц/га.

По пласту люцерни і після просапних культур норми азотних добрив слід зменшувати на 25‑30%. В умовах зрошення не можна застосовувати високі норми добрив. Погіршуючи екологічне середовище зрошуваного поля, підвищені норми істотно знижують окупність добрив. За даними Н.П. Демченка і А.В. Чехова (1985), при нормі N₆₀P₄₅ 1 кг добрив забезпечив 22,5 кг зерна озимої пшениці, а при N₁₈₀Р₁₃₅ – лише 12,4 кг. Проектну врожайність озимої пшениці на поливних землях Криму забезпечує норма добрив N₁₂₀P₉₀. Рекордний урожай озимої пшениці в США – 141 ц/га одержано при застосуванні помірної норми добрив N₁₃₅P₂₅K₅₆.

Ефективність добрив на зрошуваних землях залежить від співвідношення між елементами живлення в тукосумішах. За даними ВІДА, відхилення від заданих співвідношень на 20% знижує приріст урожаю від добрив на 9‑11, а на 50% – до 60‑80%.

Засміченість посівів озимої пшениці суттєво знижує ефективність застосованих добрив, за даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, зниження врожаю досягає 12‑15%.

Важливим резервом підвищення ефективності застосування добрив під озиму пшеницю є рівномірний розподіл їх по полю. За нашими даними, при внесенні туків розкидачем 1РМГ‑4 збільшення врожаю озимої пшениці становило 3,4 ц/га, а при більш рівномірному розподілу по полю начіпною рисовою сівалкою СНР-3,6 – 13,3 ц/га, тобто за рахунок більш рівномірного розподілу добрив додатково на гектарі можна одержати до 10 ц/га і більше зерна.

Урожайність культури і ефективність добрив залежать від строків сівби культури, співвідношення елементів живлення в туках, норми, строків і способів їх застосування. Важливо добрива вносити у такі строки, щоб забезпечити безперервне постачання ними рослин. У зв'язку з цим всю норму фосфорних добрив (за винятком 10 кг/га Р₂О₅) вносять під основний обробіток ґрунту. Внесення 10 кг/га фосфору в рядки при сівбі забезпечує приріст урожаю зерна близько 3 ц/га.

Азотні добрива слід вносити диференційовано, з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов, біології вирощуваних сортів, часу відновлення весняної вегетації і величини запланованої урожайності.

При вирощуванні озимої пшениці на важких і середніх ґрунтах з глибоким заляганням підґрунтових вод і низьким вмістом азоту в ґрунті перед сівбою вносити його краще роздрібнено – ⅔ норми під основний обробіток, а ⅓ – в підживлення в кінці весняного кущіння – на початку виходу рослин у трубку. За даними Інституту кукурудзи УААН, таке підживлення підвищує урожай на 3‑4 ц/га порівняно з ранньовесняним підживленням.

На легких ґрунтах, а також на важких при близькому заляганні підґрунтових вод, можливі втрати азоту добрив, тому 30% його річної норми необхідно застосовувати під передпосівну культивацію, а останню частину – навесні в підживлення.

На площах, де запаси азоту в ґрунті перед сівбою озимої пшениці підвищені, вносити азотні добрива восени недоцільно, оскільки це призведе до переростання рослин, загущення посівів та інших небажаних наслідків. У таких випадках 40% річної норми азоту застосовують рано навесні, а 60% – у період виходу рослин у трубку.

Норму внесення азотних добрив під озиму пшеницю треба диференціювати з врахуванням строків її сівби. При ранніх строках кращою є норма niso, а при оптимальних і пізніх – N90. При цих строках сівби азотні добрива краще вносити роздрібнено: 50% річної норми – рано навесні, а останню частину– перед виходом рослин у трубку. На фоні оптимальних і пізніх строків сівби азотні добрива доцільно застосовувати одноразово під оранку.

При внесенні азотних добрив важливо враховувати, як уже сказано вище, час відновлення весняної вегетації (ЧВВВ). При ранньому ЧВВВ під озиму пшеницю на поливних землях України слід вносити N₁₂₀, причому застосовувати їх у два прийоми: підживлення по таломерзлому ґрунту N₁₀ і у фазі колосіння – N₃₀.

При більш пізньому ЧВВВ норму азоту збільшують до N_150‑180 і застосовують в три прийоми: рано навесні – N₉₀; у кінці кущення – N₆₀ і на початку колосіння – N₃₀.

Учені Німеччини, Бельгії, Великобританії та Австрії вважають, що при одержанні озимої пшениці 80‑100 ц/га небажано азотні добрива вносити у допосівний період, тому всю норму азоту (N₂₅₀) рекомендують вносити у 3‑4 підживлення, причому застосування добрив слід поєднувати з внесенням фунгіцидів.

Н.В. Бондаренко (1989) рекомендує на темно-каштанових ґрунтах півдня України під озиму пшеницю вносити: N₆₀ ‑ під передпосівну культивацію, N₉₀ – з поливною водою при трьох поливах, які проводять у фазі виходу в трубку, при колосінні та на початку молочної стиглості.

І.Д. Філіп'єв, В.І. Криштопа (1988) вважають доцільним внесення повної норми азотних добрив (N₁₅₀) з поливною водою при вологозарядці. Внесення такої кількості добрив при вегетаційних поливах знижує, за їх даними, ефективність азотних добрив у 1,8‑2,2 раза.

Для підвищення якості зерна посіви озимої пшениці позакоренево підживлюють сечовиною у фазі колосіння – початок наливання зерна з розрахунку N_30-60.

Застосування азотфіксуючих бактерій (флавобактерії Л-30) при вирощуванні озимої пшениці в умовах зрошення поліпшує азотне живлення рослин, збільшує кількість продуктивних стебел, підвищує врожайність зерна на 5,1‑6,7 ц/га, або на 7,7‑10,1%, поліпшує його якість і дає можливість економити 40‑50 кг/га азоту.

Внесення фосфогіпсу на зрошуваних солонцюватих ґрунтах підвищує урожай зерна озимої пшениці, за даними А.П. Шкрибтієнко (1983), на 15, а ефективність добрив – на 28%.

У Німеччині під озиму пшеницю вносять рідкий гній з розрахунку 20‑30 м³/га, застосовують його перед сівбою або під час вегетації рослин.

Учені Франції і США стверджують, що одержання врожаю озимої пшениці понад 80 ц/га потребує застосування з поливною водою позакореневих підживлень рідкими комплексними добривами, які складаються із макро- і мікроелементів (Zn, Mg, Fe, Сu, В). Такі підживлення поліпшують якість урожаю, і забезпечують його прирости на 2‑6 ц/га.

Сівба. Озиму пшеницю висівають перехресним, вузькорядним, стрічковим і розкидним способами. Найбільш поширений звичайний рядковий спосіб з міжряддями 15 см із залишенням технологічної колії. Рядкова сівба з широкими міжряддями недоцільна – зниження врожайності при міжряддях З0 і 45 см становить 3‑7 ц/га.

Перехресний спосіб сівби на кожному гектарі економить 50‑60 кг насіння, підвищення врожаю зерна порівняно із вузькорядним способом сівби досягає 7 ц/га.

При вирощуванні напівкарликових сортів озимої пшениці за інтенсивною технологією на зрошуваних землях півдня України рекомендована трирядкова стрічкова сівба (15´15´30 см), яка забезпечує підвищення врожаю порівняно з рядковою сівбою 5,7‑7,3 ц/га.

Розкидний спосіб сівби економічніший, ніж рядковий і вузькорядний, проводять його у більш ранні строки. Таку сівбу в Україні можна проводити переобладнаним розкидачем мінеральних добрив ІРМГ-4.

Добре зарекомендувала себе і двоярусна сівба озимої пшениці, яку проводять сумішшю насіння карликових і довгостеблих сортів. За рахунок ярусності й поліпшення структури сівби на 10‑15% зростає використання ФАР, поліпшується фітоклімат, що зумовлює більш повне, економне і продуктивне використання запасів вологи, зниження негативних ефектів високих температур, зростає на 8‑24% стійкість рослин проти кореневих гнилей. При вирощуванні озимої пшениці в міжсортових агрофітоценозах знижується вилягання посівів, урожай підвищується на 2‑10 ц/га і більше. Сортосуміші озимої пшениці поліпшують якість одержаного із зерна борошна.

Урожай озимої пшениці в значній мірі залежить від строків сівби. Часткова участь строків сівби в зміненні врожаю озимої пшениці досягає 30% і більше. Кожний день втраченого строку сівби знижує урожай зерна на 20‑60 кг. Особливо різко знижує урожай сівба в жовтні, найбільше на це реагують короткостеблі сорти, які потребують більш ранніх строків сівби. Зниження врожаю на 3,0‑5,7 ц/га відбувається і при сівбі в строки більш ранні, ніж оптимальні.

Оптимальний строк сівби озимої пшениці на півдні України – з 15 по 25 вересня, в Криму – з 1 по 15 жовтня. Глибина загортання насіння – 6‑8 см.

Насіння напіакарликових сортів озимої пшениці треба загортати мілкіше, ніж довгостеблих. Дрібне насіння необхідно сіяти мілкіше, а крупне – глибше.

Неглибоке загортання в ґрунт насіння, здійснюване пневматичними сівалками або комбінованими агрегатами, сприяє суттєвому підвищенню врожаю вирощуваної культури.

Норма висіву насіння залежить від сорту, величини насіння, строків сівби, агрофону, попередника і зони вирощування озимої пшениці. Оптимальна норма висіву сортів озимої пшениці з підвищеною кущистістю становить 3‑4 млн/га, із середньою – 4‑5, а із слабкою – 5‑6 млн/га схожих насінин.

Норму висіву насіння треба диференціювати ще й залежно від засміченості поля. На чистих від бур'янів полях з високим агрофоном і оптимальним строком сівби норма висіву має бути 3‑4, а на засмічених полях з низьким агрофоном і при пізній сівбі – від 5 до 6 млн/га схожих насінин.

Догляд за посівами включає коткування, проведення підживлень, весняне боронування, боротьбу з виляганням, бур'янами, шкідниками і хворобами. Інтенсивна технологія вирощування озимої пшениці в умовах зрошення передбачає гербігацію, фертигацію і сенікацію посівів, про них сказано вище, в загальній частині підручника.

У районах з достатнім сніговим покривом слід проводити снігозатримання, яке поліпшує перезимівлю рослин і підвищує запаси вологи у ґрунті.

Весняний догляд за посівами починається із внесення добрив і боронування сходів. На полях, підготовлених для вегетаційних поливів, боронування треба проводити з урахуванням особливостей поливної мережі. При наявності поливних смуг боронувати слід вздовж посіву; на борознах, що засіваються, кращі результати дає боронування ротаційною мотикою.

Тимчасові зрошувачі і вивідні борозни для вегетаційних поливів нарізують після ранньовесняного боронування посівів.

При наявності в посівах бур'янів, винесення поживних речовин якими з ґрунту часто перевищує винесення культурними рослинами, їх треба обробляти гербіцидами. До виходу рослин в трубку посіви обприскують змінною сіллю 2,4-Д (1,5‑2,5 кг/га). Проти бур'янів, стійких проти цих гербіцидів, застосовують діален (2‑ 2,5 кг/га) або базагран (2‑4 л/га).

В цей же період посіви необхідно обробляти проти борошнистої роси, бурої іржі та інших захворювань системними препаратами: байлетоном, тилтом або фундазолом по 0,5‑0,6 кг/га.

При наявності блощиці-черепашки, попелиці, трипсів, п'явиці застосовують метафос, 40%-й к. е. (0,5‑0,8 л/га) чи фосфамід, 40%-й к. е. (1 л/га). Операції по догляду за посівами пшениці необхідно поєднувати і проводити їх за два чи три рази, що економить кошти, працю і час.

Обробку посівів бажано проводити при поливах, поєднуючи внесення перелічених вище препаратів з поливною водою.

Зниження врожаю озимої пшениці залежить від інтенсивності й тривалості вилягання посівів і може досягати в умовах зрошення 25‑50%, затрати праці і коштів на збирання врожаю зростають в 2‑3 рази, а якість урожаю різко знижується. Застосування туру на поливних землях обов'язкове, оптимальна норма препарату 3‑4 кг/га д.р. Обробку здійснюють у період кінець кущіння – початок виходу в трубку. На сортах, схильних до вилягання, вносять велику норму, а на менш схильних проти вилягання – меншу. Обробка туром короткостеблих сортів озимої пшениці недоцільна.

Зрошення. Зрошення – головний фактор підвищення врожайності озимої пшениці в усіх регіонах її вирощування. Збільшення врожаю зерна від зрошення в умовах Нижньогірського району республіки Крим становить 20,9‑26,2 ц/га. Ефективність зрошення культури зростає при сумісній його дії з добривами.

При вирощуванні озимої пшениці в першу чергу треба створити оптимальні умови вологості ґрунту для одержання дружних сходів і нормального осіннього розвитку рослин. Це досягається вологозарядковим або передпосівним поливом. Значення їх неоднакове в різних зонах землеробства. В районах, де восени опади випадають часто і глибоко промочують ґрунт до весни, ефективність вологозарядки знижується.

У районах із посушливою осінню і недостатнім зволоженням ґрунту осінньо-зимовими опадами вологозарядковий полив має вирішальне значення для підвищення врожайності озимої пшениці.

Боротьба за раціональне використання поливної води при пізніх строках збирання окремих попередників призводить до доцільності проведення передпосівних поливів, які забезпечують одержання вчасних сходів і гарантованого врожаю озимої пшениці 40‑50 ц/га, що на 15‑25 ц/га більше, ніж без поливу.

При встановленні норми вологозарядки треба враховувати глибину залягання соленосних горизонтів і рівень підґрунтових вод. Поливна вода не повинна досягати соленосного горизонту, оскільки розчинені в ній солі можуть піднятися з капілярним током і засолити шар ґрунту, де знаходиться коріння. Вологозарядка неефективна при близькому рівні підґрунтових вод. Надмірні поливні норми можуть викликати заболочування ґрунту.

Вологозарядковий полив ефективний при глибині підґрунтових вод 3 м і більше. При глибині їх 1 ‑1,5 м вологозарядковий полив замінюють до- або післясходовим поливами у нормі від 350 до 450 м3/га води. Необхідність у післясходовому поливі виникає в умовах гостропосушливої осені і на землях з глибоким рівнем підґрунтових вод.

Строки проведення вологозарядкового і передпосівного поливів повинні визначатися часом сівби озимої пшениці, забезпеченістю господарства водою, поливною технікою і часом збирання попередньої культури.

Вегетаційні поливи озимої пшениці слід проводити з урахуванням погодних і гідрогеологічних умов, кількості опадів і характеру їх розподілу, потреби рослин у воді в різні періоди вегетації. Максимальна витрата рослинами ґрунтової вологи спостерігається в період від виходу рослин у трубку до молочної стиглості зерна (табл. 39).

39. Середньодобова витрата вологи озимою пшеницею за фазами вегетації, м³/га

Дослідженнями встановлено, що вегетаційні поливи треба проводити з таким розрахунком, щоб вологість ґрунту у фазах виходу в трубку, колосіння і наливання зерна в активному шарі була не нижча 60% НВ на легких, 70 – на середніх і 80% НВ – на важких ґрунтах. Своєчасні якісні поливи підвищують урожай озимої пшениці на 30‑40%

За даними В.А. Писаренка, Л.С. Мишукова та ін. (1987), найбільш раціональним режимом зрошення озимої пшениці виявився режим, розрахований на зволоження шару ґрунту 0‑50 см, що забезпечує високий урожай зерна і зменшення зрошувальної норми на 18% порівняно з режимом зрошення, розрахованим на зволоження шару 0‑70 см. Великий інтерес, на наш погляд, представляють дані, одержані в Ставропольському краї (табл. 40).

40. Урожайність зерна озимої пшениці в зв'язку з режимами зрошення, які вивчаються, ц/га

Дані таблиці 40 свідчать, що за активний треба приймати шар 0‑ 40 см, а передполивний поріг – 80% НВ.

Сумарне водоспоживання озимої пшениці після відновлення вегетації весною по зонах вирощування культури на землях України коливається від 2600 до 4000, а зрошувальна норма – від 1000 до 2000 м3/га.

Норми вегетаційних поливів установлюють з урахуванням запасів вологи в ґрунті, її механічного складу, глибини зволоженого шару і рівня підґрунтових вод. При глибокому заляганні підґрунтових вод поливна норма становить 400‑600, а при близькому – 200‑300 м3/га води. При близькому рівні підґрунтових вод, коли основна маса коріння розміщується в зоні капілярної смуги, вегетаційні поливи можуть не знадобитися або ж проводять їх у кінці вегетаційного періоду; ефективність вегетаційних поливів більша, коли лише частина коріння досягає верхньої границі капілярної смуги; найвища віддача від них спостерігається при глибокому за ляганні підґрунтових вод (рис. 6).

Рис. 6. Вплив рівня підґрунтових вод на стан озимої пшениці і потреба її у вегетаційних поливах: а – близьке стояння підґрунтових вод – коріння заглиблене в капілярну смугу; вегетаційні поливи не потрібні або проводяться в кінці поливного періоду: 6 – коріння досягає верхньої границі капілярної смуги, ефективність вегетаційних поливів підвищується, але залишається неповною; в ‑ підґрунтові води знаходяться глибоко 1 не беруть участі у водозабезпеченні рослин, ефективність вегетаційних поливів найвища (К. К. – капілярна кайма; П Г. – підґрунтові води)

Про залежність урожайності озимої пшениці від рівня і мінералізації підгрунтових вод можна судити за даними таблиці 41.

41. Урожайність озимої пшениці залежно від рівня і мінералізації підґрунтових вод

У посушливому Степу України кількість вегетаційних поливів коливається від 1 до 3, а в надто посушливі роки – до 5.

Перший полив пов'язують з виходом рослин в трубку, з початком періоду, коли відбувається диференціація точки росту, визначаються розміри майбутнього колоса, кількість колосків і квіток у колосі. Другий полив проводять на початку колосіння. При нестачі вологи в ґрунті в цей період багато кліток не утворює зерен, тому пшеницю необхідно поливати в період цвітіння. Досліди показують, що поливи під час цвітіння не знижують урожаю.

Закінчують поливи, коли настає молочна стиглість зерна. Необхідно враховувати, що недостатня кількість вологи у фазі наливання зерна знижує урожайність на 20‑30%.

Вологозарядковий полив проводять нормою 800 м³/га, але частіше замість нього здійснюють передпосівний полив у нормі 400‑600 м³/га води. Норма вегетаційних поливів змінюється залежно від ґрунтових умов, величини активного шару і передполивного порогу в широкому діапазоні – від 350 до 600 м³/га.

Поливи озимої пшениці в нормі 450 м³/га забезпечили за нашими даними, урожай зерна 61, а в нормі 550 м³/га – 53 ц/га, зрошувальна норма в першому поливному режимі була на 150 м³/га більшою, ніж у другому.

Із способів поливу озимої пшениці найбільше поширені дощування, по смугах і засіяних борознах.

Виходячи з біологічних особливостей культури, дощування е більш прийнятним способом поливу. Дощування доцільне і з організаційно-господарської точки зору, тому в останні роки воно все більше поширюється.

Практикують ще й комбіноване зрошення озимої пшениці. При такому зрошенні вологозарядку і вегетаційні поливи до початку цвітіння проводять по смугах, а в період колосіння – наливання зерна ‑ дощуванням.

З кожним роком все більше впроваджують на поливних землях і водозберіганні сучасні способи поливу – дрібнодисперсний і аерозольний.

Витрата поливної води на добу при дрібнодисперсному дощуванні коливається від 1 до 3, а при аерозольному зволоженні – від 3 до 5 м³/га. Залежно від передполивного порогу вологості ґрунту збільшення врожаю озимої пшениці від дрібнодисперсного дощування варіювало від 2 до 8,7 ц/га; аерозольне зволоження ґрунту порівняно із звичайним дощуванням підвищує урожай озимої пшениці до 80%.

Збирання врожаю. Оптимальний строк збирання озимої пшениці – воскова стиглість зерна, коли вміст сухої речовини найвищий.

Сенікація посівів озимої пшениці сприяє кращому достиганню врожаю, тому є можливість збирання провести в стислі строки і з мінімальними втратами.

Оперативне збирання врожаю зменшить його втрати і збереже високу якість зерна. Необхідно пам'ятати, що затримання із збиранням озимої пшениці більше ніж на 10 днів призводить до зниження врожаю зерна на 6‑7 ц/га, а вміст білка при цьому зменшується на 1,2‑1,5%.