14. Зрошувані пасовища
Зрошувані пасовища – джерело дешевих кормів високої якості. Продуктивність травостоїв пасовищ при оптимальному поєднанні живлення і зрошення становить 400‑600 ц/га.
Кожний гектар зрошуваних пасовищ дає можливість одержувати 10‑12 тис. к. од 22‑26 т протеїну, забезпечує зеленим кормом протягом 180‑200 діб З0‑35 дорослих овець і 4‑5 корів. Собівартість пасовищного корму в 1,5‑3 раза нижча собівартості багаторічних трав і однорічних кормосумішок, які використовують для підгодівлі при стійловому утриманні тварин.
Травостій культурних пасовищ, розбитих на загони, випасають залежно від регіону їх розташування від 3‑4 до 7‑9 разів протягом теплого періоду. Тривалість використання зрошуваних пасовищ‑ 8‑10 років. Вони не тільки забезпечують якісний дешевий корм, але й утворюють сприятливі фізіологічні та санітарно-гігієнічні умови для тварин.
Вибір місця для пасовищ і встановлення його розмірів. Для багаторічного пасовища вибирають площу біля ферми, водопою, зручну по рельєфу для поливу. Ділянка повинна мати родючі ґрунти й джерело поливної води.
За розміром площа пасовища має бути такою, щоб забезпечити кормом поголів'я тварин, яке є у господарстві, або найбільш продуктивну його частину. Пасовища найчастіше використовують для випасання дійних корів. На одну умовну голову великої рогатої худоби доцільно відводити 0,25 га зрошуваних пасовищ. При більш високому навантаженні з травостою можуть випадати високоцінні трави, що призводить до зниження врожайності.
Підбір багаторічних трав для зрошуваних пасовищ. Для зрошуваних пасовищ використовують сумішки трав, що відповідають природним умовам кожної зони землеробства. Загальні вимоги до травосумішок‑високі поживні якості, багаторічність, висока продуктивність, рівномірність забезпечення тварин за строками випасання, стійкість при випасанні. Цього досягають підбором травосумішок, до складу яких включають верхові й низові злаки, рихлокущові та кореневищні їх види, багаторічні бобові.
Бобові трави підвищують якість корму, кореневищні надають багаторічність і стійкість при випасанні худоби. Високою стійкістю проти випасання відзначаються такі трави, як райграс пасовищний, грястиця збірна, люцерна жовта, лядвенець рогатий, конюшина біла та ін. Стійкість урожаю за періодами випасання досягається включенням до травосумішок видів, які різняться за скоростиглістю. До сумішок включають найпродуктивніші види. До складу травосумішок рекомендується включати не більше 6‑7 видів.
На поливних землях північного Степу України високий урожай зеленої маси забезпечує така сумішка: люцерна синьогібридна (18 кг/га), кострець безостий (20 кг/га) і райграс пасовищний (10 кг/га). Злако-бобова сумішка для Лісостепу України така: кострець безостий (10 кг/га), вівсяниця лучна (8 кг/га), люцерна синьогібридна і конюшина червона – по 3 кг/га.
Для поливних земель півдня України рекомендована така травосумішка: райграс багатоукісний (18 кг/га), вівсяниця лучна, грястиця збірна і люцерна синьогібридна – по 5 кг/га, конюшина біла – 3 кг/га. На змитих схилових землях Херсонщини впроваджена травосумішка: кострець безостий (15‑17 кг/га), грястиця збірна (4‑5 кг/га), вівсяниця лучна (8‑10 кг/га), люцерна синьогібридна (9‑10 кг/га) і конюшина лучна (2‑3 кг/га).
На пасовищах використовують і сумішки, що складаються лише з двох культур: люцерна + стоколос безостий або люцерна + вівсяниця лучна.
У спеціалізованих господарствах для кожного виду тварин вирощують найбільш прийнятні для них травосумішки.
Підготовка ділянки і обробіток ґрунту. Заболочені ділянки заплав висушують, нарізуючи відкриті канали або роблять мережі закритого дренажу. Перед розорюванням знищують механічним або хімічним способом чагарники та купини. Орють очищені ділянки влітку після використання травостою на сіно або випас. Пласт 2‑3 рази дискують, боронують важкими боронами, а весною наступного року при необхідності розробляють фрезою і вирівнюють.
При розміщенні пасовищ на вирівняних староорних землях обробіток ґрунту починають з дворазового дискового лущення. Залежно від зони і попередника оранку проводять на глибину від 20‑22 до 30‑32 см Після цього виконують планування довгобазовими планувальниками в двох напрямках. У результаті вирівнювання мікрорельєфу більш рівномірно розподіляються поливна вода і добрива, що сприяє підвищенню врожаю на 25‑З0%. Після планування орний шар поглиблюють з метою руйнування плужної підошви. Для цього поле переорюють плугом із знятими полицями або плугом-чизелем на глибину З0‑35 см.
Навесні, крім закриття вологи шляхом боронування, проводять дві культивації: першу на глибину 10‑12 см, другу – на глибину загортання насіння.
З метою знищення бур'янів у посівах злакових трав у досходовий період травостій обробляють препаратом групи 2,4-Д (3‑ 3,5 кг/га).
Способи і строки сівби. Висівають травосумішки без покриву або під покрив спеціальними зерно-трав'яними чи звичайними зерновими сівалками на глибину 2‑4 см. На зрошуваних землях хороші результати дає сівба рядками з відстанню між ними 7,5 см. У дво- чи триящикових зерно-трав'яних сівалках один з ящиків заповнюють крупним текучим і нетекучим насінням трав (вівсяниця лучна, стоколос безостий, райграс та ін.), другий – дрібним (люцерна, конюшина, тимофіївка та ін.).
Глибину загортання насіння, що висівається з кожного ящика, регулюють окремо, оскільки дрібне насіння загортають на меншу глибину, ніж крупне. Висівають травосумішку рано навесні, на початку періоду весняних польових робіт або влітку, в післяжнивний період. У районах з теплою тривалою осінню і м'якою зимою можлива і осіння сівба. Проте при осінній сівбі рослини повинні добре зміцніти до входу в зиму. Конюшина набуває достатньої зимостійкості після формування розетки листків, а люцерна – 4‑5 стебел з листками. Для рівномірного загортання насіння поле перед сівбою вирівнюють і ущільнюють котками, а після сівби необхідний контакт насіння з ґрунтом забезпечується післяпосівним коткуванням.
Добрива суттєво впливають на продуктивність пасовищ, їх ботанічний і біохімічний склад. Сприятливі ґрунтові умови створюються при внесенні органічних добрив. Норма гною під зяблеву оранку становить від 40 до 80, а на солонцюватих ґрунтах і до 100 т/га. На засолених пасовищних масивах додатково вносять ще й гіпс (5‑10 т/га). Ефективні на пасовищах і мінеральні добрива. Основним з елементів живлення є азот.
На пасовищних травосумішах, до складу яких входить більше 25% бобових компонентів, у перші два роки найбільш ефективно діють мінеральні добрива (N180Р120), а в наступні роки із зменшенням частки бобових норму азоту необхідно збільшувати до N360 при зменшенні норми фосфору.
Максимальний урожай зеленої маси в північному Степу України, який перевищує 800 ц/га, одержано на фоні N240P120K120. Азотні добрива найчастіше вносять у три – чотири прийоми: навесні – 30‑35%, під другий і третій укоси (випасання)‑по 25 і під четвертий – 15% рекомендованої норми. В окремих регіонах азот рекомендують вносити в 5‑7 прийомів Навесні й восени його необхідно застосовувати в нормі не більше N40-50, а влітку – N70-80. При більш високих нормах можливе надмірне нагромадження нітратів в урожаї.
Фосфорні добрива вносять в один прийом ‑ навесні або восени, а калійні – один – два рази на рік або частіше, але не більше 60 кг/га діючої речовини за один раз. Половину калійних туків вносять навесні, а решту – після другого випасання.
На зрошуваних пасовищах добрива найкраще вносити з поливною водою, що підвищує їх ефективність на 10‑12%. При внесенні азоту з поливною водою кількість вологи, що витрачається на утворення одиниці врожаю, знижується до 40%.
На пасовищах використовують і гноївку, розведену прісною водою 1 : 4. Такі підживлення треба проводити в перші 7 днів після випасання, тобто за 20‑25 днів до наступного збирання зеленої маси.
Добре зарекомендував себе на пасовищах і рідкий аміак. Вносять його в такій самій нормі, як і сипкі азотні добрива. Загортають у ґрунт: на середньо- і важкосуглинкових – на глибину 8‑10, на супіщаних – на 10‑12 см. При неглибокому загортанні можливі втрати в результаті випаровування його в атмосферу.
Вносять рідкий аміак в один прийом – навесні чи восени попереднього року; у два прийоми – ½ норми восени або навесні і ½ норми після другого циклу випасання. При п'яти циклах випасання і нормі N300 розподіляють його так: 200 кг/га навесні чи восени попереднього року і 100 кг/га – після третього циклу випасання.
Вологість ґрунту при внесенні рідкого аміаку повинна бути 60‑85% НВ, а температура повітря ‑20°С. При більш низькому зволоженні необхідно проводити полив у нормі 200‑250 м3/га води.
З рідким аміаком доцільно вносити інгібітор нітрифікації у нормі 0,5‑1% від внесеного азоту. Підвищення врожаю від застосування інгибітора нітрифікації досягає 16‑20 ц/га сіна. При внесенні рідкого аміаку треба використовувати АБА-0,5 м.
На ґрунтах, бідних мікроелементами, необхідно застосовувати мікродобрива: сірчанокислий марганець (3 кг/га), марганізований суперфосфат, сірчанокислий кобальт (1 кг/га), молібденовокислий амоній (1 кг/га), борну кислоту (2 кг/га).
Догляд за пасовищами включає: підживлення, вегетаційні поливи, перезалуження травостоїв, підкошування неїстівних трав, щілювання ґрунту і розкидання по полю екскрементів тварин. Питання підживлення культур на пасовищах нами вже розглянуте вище, режим зрошення буде викладений нижче.
Після 4‑5 років інтенсивного використання пасовища травостій знижує продуктивність порівняно з початковою на З0‑35%. Змінюється видовий ботанічний склад травостою. З нього майже повністю випадають бобові, а в злаковому травостої переважає грястиця збірна, що природно впливає на якість кормів. Це викликає необхідність перезалуження травостоїв.
Для відновлення продуктивності пасовища ділянки поверхнево розпушують, сівбу проводять дисковою сівалкою. Можливе підсівання і після першого випасання. Слідом за сівбою ділянку коткують, а потім поливають.
На пасовищах розрівнюють екскременти, залишені тваринами, оскільки в місцях їх нагромадження розвиваються рослини, які погано поїдають тварини. Це роблять бороною БПШ-3,1.
Травостій підкошують 2‑3 рази за сезон, головним чином навесні і на початку літа, коли трави утворюють багато плодоносних пагонів. Без підкошування невипасені рослини до наступного циклу переростають, грубіють, що призводить до зниження кількості з'їденого корму і перетравлювання молодих, відрослих рослин.
Важливий засіб догляду за зрошуваними пасовищами – глибоке щілювання на 35‑45 см старих за віком травостоїв, яке виконують 1‑2 рази за сезон. Продуктивність пасовищ при оптимальному поєднанні щілювання і поливу підвищується на 25‑55%, собівартість вирощеної продукції знижується на 19‑22%, більш економно використовується зрошувальна вода. При розпушенні ґрунту треба використовувати щілювач ЩН-2-140, кращим періодом проведення щілювання є осінь.
У перший рік життя трав на безпокривних посівах проводять 2‑3 підкошування бур'янів з висотою зрізу 8‑10 см, а на покривних своєчасно і швидко збирають покривні культури.
Зрошення. Довголіття, продуктивність пасовищ і підвищення ефективності застосовуваних добрив у значній мірі залежать від режиму зрошення.
Залежно від ґрунтово-кліматичних умов, рельєфу місцевості, близькості підґрунтових вод та інших факторів пасовища зрошують по-різному.
У Степу на полі, що планується під посів пасовищної травосумішки, восени проводять вологозарядковий полив у нормі 800‑ 1200, на легких ґрунтах з близьким заляганням підґрунтових вод – 500‑600 м3/га води.
При посушливій весні практикують проведення передпосівних чи післяпосівні поливи (250‑350 м3/га).
Поливний режим культур на багаторічних пасовищах залежить від тривалості вегетаційного періоду, кількості опадів і повинен поєднуватися з режимом використання травостою.
У Лісостепу при випасанні травостою 4‑5 разів пасовище поливають 4‑8 разів, а в Степу, де травостій, випасають 5‑7 разів, проводять 8‑12 поливів, у посушливі роки – 12‑14 поливів.
З метою утворення оптимальних умов росту і розвитку травостою полив треба проводити зразу ж після випасання і внесення добрив. У зоні нестійкого зволоження під кожний цикл випасання в середньосухий рік потрібно 1‑2 поливи, а у надто посушливі роки їх кількість збільшується до 2‑3. При цьому залежно від типів ґрунтів нижній поріг вологості повинен становити 60‑65%НВ на легких супіщаних ґрунтах, 70 – на легких суглинках, 80‑85%НВ – на важких суглинках. Розрахунковий шар ґрунту – 0,5‑0,6 м. Величина поливних норм залежить від багатьох факторів і змінюється від 350 до 550 м3/га води.
У Лісостепу не рекомендується полив рано навесні при температурі нижче 14‑16°С, щоб не допустити депресії у розвитку трав. У цій зоні немає необхідності зрошувати пасовища до першого випасання.
У Степу температура повітря швидко підвищується, ранньовесняні поливи, особливо в роки з незначними опадами, сприяють збільшенню кількості пагонів і облистненості рослин, росту їх продуктивності.
Закінчують поливи восени перед останнім циклом випасання. Основний спосіб поливу на пасовищах – дощування.
На солонцюватих землях рекомендують комбіноване зрошення пасовищ, яке включає дощування, полив по смугах і щілювання. Збільшення врожаю порівняно з дощуванням досягає 34‑45%.
Використання пасовищ. Випасання починають після того, як укоріняться рослини, щоб протистояти витоптуванню. В перший рік життя трав уникають випасу – трави скошують на зелену масу або для заготівлі сіна. В роки випасання худобу починають випасати через 15‑20 днів після початку відростання трав. До цього часу більшість трав входить у фазу кущіння – галуження. Більш ранній випас небезпечний внаслідок надмірного зволоження ґрунту і недостатньої стійкості рослин. Висота рослин до початку першого випасання досягає 15‑20 см. Випасання припиняють при досягненні їх висоти близько 5 см. Випасання треба закінчувати приблизно за місяць до настання стійких заморозків. Загін випасають по частинах, відгороджуючи щоденно електропастухом площу, достатню для добової годівлі тварин. Для кращого поїдання корму в загонах встановлюють автопоїлки.