15.7. Однорічні кормові сумішки

У створенні стійкого, повнораціонного зеленого конвеєра для всіх видів тварин важливе значення мають однорічні кормові сумішки. На поливних землях дуже поширені змішані посіви озимих, ранньовесняні й пізньовесняні змішані посіви ярих культур.

У зеленому конвеєрі ці сумішки використовують так: озимі – суріпиця, ріпак у сумішці з озимим житом, озима пшениця, тритикале в сумішці з озимою викою; ярі – ячмінь і овес у змішаних посівах з горохом, викою, редькою олійною, гірчицею, ярим ріпаком; кукурудза, суданська трава, сорго в змішаних посівах із соєю.

При правильному підборі компонентів урожайність змішаних посівів більш висока завдяки раціональному використанню поживних речовин і вологи з ґрунту кореневою системою, розміщеною на різній глибині, а також активізації фотосинтетичної діяльності листкового апарату, який засвоює всі яруси сівби.

Поживність зелених кормів, вирощених у змішаних посівах, значно вища, ніж у чистих. У них міститься більше перетравлюваного протеїну, незамінних амінокислот, вітамінів, вуглеводів та інших біологічно активних речовин.

В агрофітоценозах рослини менше пошкоджуються шкідниками і уражуються хворобами, сильніше активізується діяльність ґрунтової мікрофлори.

Кращими попередниками проміжних посівів сумішок озимих є культури, що рано звільняють зрошувані поля: озимі зернові, сумішки з кукурудзою на зелений корм, кукурудза на силос ранніх строків збирання.

Ґрунт під проміжні посіви озимих орють на глибину 20‑22 см, потім вирівнюють поверхню поля. Після попередників, що пізно збирають на незасмічених полях з незапливаючими ґрунтами доцільний поверхневий обробіток.

Обов'язковим під сумішки озимих культур є проведення передпосівного поливу, норма якого становить 500‑600 м³/га.

У міру підсихання ґрунту проводять передпосівну культивацію на глибину 4‑6 см.

Найраніше з озимих проміжних культур висівають сумішки ріпаку і жита. В районах нестійкого зволоження це роблять з 15 по 20, а в посушливій зоні – не пізніше 25 серпня.

При вирощуванні озимої вики з житом і вики з тритикале спочатку висівають вику, а після з'явлення її сходів – жито або тритикале. Сумішки озимої пшениці й вики висівають одночасно.

У сумішці насіння капустяних і злакових культур висівають з розрахунку: ріпаку ‑2,2 млн/га, а жита – 2,5 млн/га схожих насінин. У вико-злакових озимих сумішах співвідношення буде таким: жита – 4,6 млн/га, пшениці – 4, вики – 1 млн/га схожих насінин.

Період вегетації озимих проміжних культур короткий, тому вони й вибагливіші до наявності поживних речовин у ґрунті.

Гній у підвищених нормах (80‑100 т/га) вносять під попередник. Норми мінеральних добрив диференціюють залежно від родючості ґрунту, запланованого врожаю і режиму зрошення: на чорноземах вносять – N₆₀P₆₀ під оранку або передпосівну культивацію і N₆₀ – у підживлення; на каштанових ґрунтах норму фосфорних добрив збільшують на З0 кг/га.

При доброму осінньому зволоженні ґрунту озимі злаково-ріпакові сумішки в районах нестійкого зволоження поливати не слід, а у посушливій зоні необхідно проводити один полив на початку квітня у нормі 400‑450 м³/га. Для вико-злакових сумішок у районах нестійкого зволоження необхідний один, а в посушливій – два вегетаційних поливи в нормі 450‑500 м³/га.

При правильному догляді сумішки озимих культур дають зелений корм з середини квітня і до кінця травня.

Спочатку укісної стиглості досягають сумішки озимої суріпиці з житом або тритикале, потім – ріпака з тими самими злаковими і в останню чергу – озимої вики з житом, тритикале і пшеницею.

Після озимих сумішок зелений конвеєр продовжують ранньовесняні багатокомпонентні сумішки, кращими попередниками яких є: кукурудза на зерно, коренеплоди, післяжнивні культури.

Основний спосіб обробітку ґрунту під ці сумішки – оранка. На чорноземах її проводять на глибину 28‑30, на каштанових і темнокаштанових – 25‑27, на світло-каштанових – на глибину гумусового шару з поглибленням до 27‑30 см. Після оранки вирівнюють поверхню поля. Рано навесні поле боронують, проводять передпосівну культивацію на 6‑8 см і сіють багатокомпонентні сумішки.

Найбільш ефективне поєднання компонентів у сумішках і норми їх висіву (млн/га схожих насінин) такі: ячмінь (3,5) + горох (0,5) + гірчиця біла або редька олійна (2); овес (3,5) + горох (0,5) + ріпак ярий чи озимий (2) + соняшник (0,3); овес (4,1) + вика яра (0,5) + ріпак (1,3). Ефективні також кормові сумішки, які складаються з двох компонентів – капустяні й злаки: овес (4) + редька олійна чи гірчиця біла (2); овес (4) + ріпак ярий чи озимий (2).

Глибина загортання насіння злакових і бобових культур – 5‑6, капустяних – 3‑4 см. Після сівби поле обов'язково коткують.

Під оранку вносять 40‑50 т/га гною і 50‑60 кг/га фосфору. Азотні добрива N_80-90 вносять під передпосівну культивацію. Ранньовесняні кормові сумішки позитивно реагують на збільшення норми азотних добрив до N₁₂₀.

На посівах у період вегетації у міру з'явлення шкідників проводять дво-триразове обприскування 20%-м к. е. метафосу ‑ 1,5 л/га, або 35%-м к. е. фозалону (2 л/га). Норма витрати робочого розчину ‑ 350‑400 л/га.

Передполивна вологість ґрунту – 70‑80% НВ, розрахунковий шар – 0,6 м.

За вегетацію кормові сумішки з участю ячменю поливають один – два, а сумішки з вівсом – два-три рази в нормі 400‑450 м³/га.

Травосумішки з участю ячменю скошують з третьої декади травня до середини червня, а з участю вівса – у другій половині червня. На зелений корм ранньовесняні кормові сумішки використовують до початку виколошування ячменю і викидання волотей у вівса.

Навесні можна висівати багато культур, але найбільший ефект забезпечують багатокомпонентні сумішки з кукурудзи, сорго, суданської трави, соняшника і сої. Пізньовесняні багатокомпонентні сумішки представлені теплолюбними культурами, тому вони менш вибагливі до попередників, їх розміщують і після пізньозібраних проміжних культур минулого року.

Обробіток ґрунту диференціюють залежно від попередника, механічного складу ґрунту, засміченості, а також від характеру обробітку його під попередник. На важких і засмічених ґрунтах краще проводити оранку, причому на чорноземних і каштанових – на глибину 23‑25, а на світло-каштанових – на 18‑20 см. На фоні післядії глибокої оранки можна обмежитися поверхневим обробітком лемішними або дисковими лущильниками; закінчують осінній обробіток вирівнюванням поверхні поля.

В умовах посушливої весни проводять передпосівний полив у нормі 500‑600 м³/га. При досягненні ґрунтом фізичної спілості поле культивують на 6‑8 см і починають сівбу. Проводять її зерно-травяними сівалками. Насіння кукурудзи і соняшника, а також сорго і суданської трави змішують завчасно в необхідній пропорції. Сою висівають з окремого ящика сівалки. Краще застосовувати перехресний спосіб сівби.

Норма висіву насіння залежить від складу компонентів. У подвійних сумішках вона становить: кукурудзи (300 тис./га схожих насінин) і 250 тис./га сої; у сумішках із трьох культур: кукурудзи (150) + сорго (350) + сої (350); з чотирьох: кукурудзи (150) + сорго (350) + соняшнику (160) + сої (300). До окремих сумішок додають і суданську траву. Норма висіву її – 2‑2,5 млн/га схожих насінин.

Глибина загортання насіння кукурудзи і соняшника – 6‑8 см, сої – 5‑7, сорго і суданської трави – 4‑6 см.

Під пізньовесняні сумішки восени вносять гній (З0‑40 т/га) і мінеральні добрива (N_60‑70P_50‑60). Органічні й фосфорні добрива вносять під оранку, а азотні – під передпосівну культивацію. На полях, де гній не застосовують, норму мінеральних добрив збільшують до N_120‑130Р_70‑-80. За вегетацію сумішки поливають 4‑6 разів. Поливна норма – 450‑500 м³/га. Після збирання сумішки сорго дають ще 2, а суданська трава – 2‑3 укоси. Тому під кожний укіс проводять ще по два вегетаційних поливи, а разом з поливною водою вносять азотні добрива з розрахунку N_30-40.