2.3.1. Господарські товариства корпоративного типу

Світова практика свідчить про існування багатьох видів госпо­дарських товариств, які знайшли місце і в Україні. Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеже­ною відповідальністю. Менш поширеними в Україні є товариства з додатковою відповідальністю, поява яких передусім викликана фор­муванням довірчих товариств, мало в Україні товариств з повною відповідальністю та командитних.

Для вивчення корпоративного управління слід чітко зрозуміти суть господарських товариств корпоративного типу, визначити їх специфічні риси і відмінності. Оскільки системи управління в ос­новному залежать від організаційно-економічних форм господарсь­ких товариств, то їх безпосередньо організаційні структури і є осно­вою для побудови тих чи інших управлінських відносин і прямо впливають на них. У першій темі ми визначили, що корпоративні риси мають акціонерні товариства та товариства з додатковою відпо­відальністю, в яких управління відокремлене від власності.

Оскільки акціонерні товариства в усьому світі мають найбільше поширення, то їм як об’єкту управління в цьому посібнику буде приділено більше уваги. Тут ми зупинимось на основних особливо­стях інших господарських товариств. Більш детальний розгляд ак­ціонерного товариства буде здійснено в наступній темі посібника.

Однією з форм об’єднання капіталів та господарювання є ство­рення і функціонування підприємств у вигляді товариств з обмеже­ною відповідальністю (ТОВ).

В Україні і за рубежем такі товариства набули великого поши­рення. Крім того, в регуляторних системах багатьох країн існує органі- заційно-правова норма “компанія з обмеженою відповідальністю”, яка має риси, спільні з українським закритим акціонерним товариством.

Характерною особливістю і привабливістю таких товариств є об­межена відповідальність їх учасників, оскільки вони несуть відпові­дальність лише в межах їх внесків. Ця риса є спільною для акціо­нерних товариств і для товариств з обмеженою відповідальністю, принципова відмінність полягає в тому, що ТОВ не випускають акції і мають специфічні риси в управлінні, уступці часток учасників, виході з товариства тощо. Крім того, як свідчить практика, ТОВ не повинні мати значну кількість учасників, оскільки нормативна база їх корпоративного управління така, що за великої кількості учас­ників значною мірою втрачається керованість, особливо при прий­нятті стратегічних рішень.

TOB має певні переваги перед акціонерними товариствами, оскіль­ки над ним немає таких органів зовнішнього регулювання, як, на­приклад, Комісія з цінних паперів та фондового ринку України, з її численними вимогами звітності. Крім того, у ТОВ не потрібно вести реєстр акціонерів, який є справою, що дорого коштує. В ТОВ більш висока мобільність при проведенні зборів і управлінні, оскільки не потрібно витримувати багатьох приписів законодавства, які стосу­ються акціонерних товариств.

Відповідно до нормативної бази України товариством з обме­женою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Установчі документи товариства з обмеженою відпо­відальністю мають певні особливості. Наприклад, установчі доку­менти товариства з обмеженою відповідальністю мають містити відо­мості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та поря­док внесення ними вкладів. Характерним для ТОВ у порівнянні з іншими товариствами є те, що зміни вартості майна, зробленого як внесок, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, зазначеної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами. Отже, один раз зафіксовані внески є підставою для визначення час­ток учасників, інші внески можуть розглядатись лише як додаткові інвестиції, що не змінюють частки учасників.

Для зміни цих часток існують інші процедури. Так, учасник то­вариства з обмеженою відповідальністю може за згодою інших учас­ників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учас­никам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. При цьому учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її уступив, пропорційно до їх часток у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який уступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим товари­ством. У цьому разі воно зобов’язане передати її іншим учасникам або третім особам у термін, що не перевищує одного року. Протя­гом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визна­чення кворуму у вищому органі провадяться без урахування част­ки, придбаної товариством.

Важливим обмеженням уступки часток є те, що передача частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її уступає. Тут є складнощі практичного характеру. На сьогодні нормативна база не чітко визначає можли­вості функціонування ТОВ як підприємства залежно від повної опла­ти статутного фонду. Річ у тім, що в товаристві з обмеженою відпо­відальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен ста­новити не менше від суми, еквівалентної 100 мінімальним заробіт­ним платам виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. Проте до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальні­стю кожен із учасників зобов’язаний внести не менш як 30 відсотків зазначеного в установчих документах внеску, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

Іншу частину внеску учасник зобов’язаний повністю зробити не більш як через рік після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов’язання у визначений термін учасник, якщо інше не пе­редбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми. Однак сплативши 30 відсотків статутного фонду, товариство починає свою діяльність, яка не обо­в’язково може бути ефективною. Досить часто виникають ситуації, коли підприємство так і не може за рахунок реінвестування набра­ти повний статутний фонд (тим більше, що цей фонд має формува­тися за рахунок внесків учасників, а це означає, що прибуток по­трібно персоніфікувати). Учасники свої 70 відсотків, яких не виста­чає, не можуть або не бажають вносити. Оскільки вимога сплачува­ти 10 відсотків річних з недовнесеної суми не є обов’язковою, її часто в установчих документах не відображають. Отже, існують ТОВ з недовнесеним статутним фондом, які здійснюють діяльність про­тягом багатьох років. Проте оскільки в документах не відображено внесення учасниками своїх часток повністю, то їх уступка є пробле­матичною без виконання цих вимог. Відповідно ускладнюється та­кож процедура оплати вартості майна у разі виходу учасника з то­вариства з обмеженою відповідальністю.

Так, нормативна база вимагає, що в разі виходу учасника з това­риства з обмеженою відповідальністю йому сплачується вартість частини майна товариства, пропорційна до його частки у статутно­му фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в термін до 12 міс. з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути по­вернений повністю або частково в натуральній формі. Крім того, учаснику, який вибув, сплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, по­вертається в натуральній формі без винагороди. Однак існує надзви­чайно важлива проблема при виході учасника з ТОВ, пов’язана з податковою системою. На сьогодні внесення вкладів при придбанні корпоративних прав не передбачає оподаткування. Така сама ситу­ація існує при створенні ТОВ — внески не оподатковуються. Інша ситуація виникає при виході учасника з товариства, оскільки відпо­відно до існуючої податкової системи у цьому разі такий вихід по­датківці розглядають як порушення цілісного майнового комплек­су, і учасник, який виходить, має сплатити податок на додану вартість.

Особливістю ТОВ у порівнянні з акціонерним товариством є те, що у разі реорганізації або смерті учасника товариства право­наступники (спадкодавці) мають переважне право вступу до цього товариства. Якщо в акціонерному товаристві усе вирішується про­дажем або передачею у спадщину (іменні) акцій, то в ТОВ має бути чітко зафіксоване особисте ставлення до участі в ТОВ. Якщо право­наступник (спадкоємець) від вступу до товариства з обмеженою відпо­відальністю відмовляється або товариство відмовляє у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця), то йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна, яка належала ТОВ, вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учас­ника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню. Така ситуація є більш складною, оскільки потребує опублікування, отримання згоди кредиторів тощо. Рішення товари­ства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного фонду набуває чинності не раніш як через 3 міс. після державної реєстрації.

Частки учасників у ТОВ є об’єктом власності, проте звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відпові­дальністю по його власних зобов’язаннях не допускається. Водно­час слід мати на увазі, що при недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори мають право вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому чинним зако­нодавством.