4.1.3. Способи формування капіталу акціонерного товариства

Для того щоб визначити кількісну величину корпоративних прав (частку, пай) учасника, його внесок, оцінений у грошовій формі, фіксується в установчих документах і являє собою відповідну част­ку учасника та засновника у статутному фонді. Регуляторні систе­ми мають певні економічні механізми для оцінки внесків, які виз­начені в установчих документах товариства або законодавством країни місцезнаходження.

Для України специфічним є те, що для корпоратизованих і прива­тизованих підприємств статутним фондом виступало майно існую­чих державних підприємств, яке оцінювалось методом так званої масової оцінки і набувало певного вартісного вираження. На кількісну величину статутних фондів цих підприємств є різні погляди: одні вважають, що підприємства приватизувались за дуже низькими ціна­ми, інші — що ціни продажу є високими і їх потрібно було віддати будь-кому, тільки щоб ці підприємства ефективно працювали.

В сучасних умовах формування статутних фондів все більшою мірою потребує реальної оцінки внесків учасників. Тому слід чітко визначитись із способами формування капіталу АТ. Так, тривалий час внески оцінювались і оцінюються за згодою сторін, які створю­ють товариство, і затверджуються загальними зборами товариства. При оцінці іноземних інвестицій, а також у тому разі, якщо співза- сновником виступала держава, застосовується поняття “на основі цін міжнародних ринків або ринку України”. Важливою особливі­стю є те, що при формуванні статутних фондів внески у вигляді грошових коштів та основних фондів, які надають корпоративні права, не оподатковуються ні податком на прибуток, ні податком на дода­ну вартість. Майно, яке завозиться в статутний фонд підприємств з іноземними інвестиціями у вигляді господарських товариств, звільняється від сплати ввізного мита. Щодо основних фондів, які були передані в статутний фонд, то при їх використанні у вироб­ничій діяльності амортизаційні відрахування з них знімаються.

Доцільно мати на увазі те, що досить часто здійснювалась оцінка внеску за такою домовленістю сторін, при якій величина вартості в кілька разів перевищувала (іноді була і меншою) реальну цінність вкладу. Отже, створювались акціонерні товариства та інші види то­вариств з мало реальними статутними фондами, оскільки вносилось майно, що оцінювалось значно вище від реальної його вартості. Іноді у статутний фонд надходили цінні папери досить сумнівної вар­тості, які ще й оцінювались дуже високо, вище за номінал. Одним з напрямів формування статутного фонду було внесення інтелекту­альної власності, яка також оцінювалась за згодою сторін. Для по­повнення або формування статутного фонду досить часто і зараз купуються акції високої номінальної вартості, але за низькою рин­ковою ціною і вносяться в статутні фонди за номіналом. Різниця у вартості виводиться у збитки. Тобто виникали корпорації з вели­чезними фіктивними статутними фондами, де реальних цінностей практично не було. Ще й зараз існує багато товариств, де реального майна дуже мало, але статутні фонди великі.

Для боротьби з такими проявами приймаються нормативні до­кументі, які регулюють ці відносини. Регуляторні системи багатьох країн містять законодавчі положення щодо необхідності реальної оцінки внесків за допомогою експертів-оцінювачів, причому перед­бачається відповідальність як засновників, так і експертів. В Украї­ні, наприклад, не всі кошти можна використовувати для формуван­ня статутних фондів, оскільки заборонено використовувати для фор­мування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кре­дит та під заставу. Оскільки відповідно до чинного законодавства України державні органи і підприємства не можуть брати участь у недержавних господарських товариствах і засновувати інші фірми (недержавних форм власності), то для цієї мети не дозволяється використовувати державні кошти.

Характерною рисою формування первісного капіталу АТ є те, що для формування статутного фонду забороняється також використо­вувати кошти, одержані в кредит та під заставу. Річ у тім, що для формування статутного фонду досить просто було взяти кредит, за його рахунок сформувати статутний фонд і після реєстрації АТ відда­ти цей кредит з того самого статутного фонду. У цьому разі АТ залишалось з усіма ознаками товариства і юридичної особи, але без капіталу, від чого потерпали учасники АТ, особливо дрібні акціоне­ри, які вкладали реальні кошти, вважаючи, що товариство з часом буде мати значні матеріально-фінансові можливості, в той час як статутного фонду в ньому могло вже й не бути.

Для регулювання цих складних питань в Україні починаючи з середини 90-х років фінансове становище засновників (крім фізич­них осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевіре­не аудитором (аудиторською фірмою). Тому в сучасних умовах реє­струючі органи прагнуть вимагати більш реальну оцінку за участю експертів-оцінювачів та аудиторів. Щоправда, і при залученні та­ких фірм-оцінювачів є великі можливості підвищення або занижен­ня вартості внеску.

Для того щоб забезпечити безризиковість діяльності товариств, з метою покриття різних видатків, які можуть несподівано виникну­ти, в АТ створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встанов­леному установчими документами, але не менш як 25 відсотків ста­тутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Це означає, що у внутрішніх нормативних документах товариства, насамперед у статуті, можна передбачити і більш як 25% на резервний фонд, але його використання потрібно зробити досить гнучким. Такі ситуації виникають іноді з небажання сплачувати дивіденди, тоді частина коштів передається до резервного фонду. Для формування резерв­ного фонду установчими документами передбачено щорічні відра­хування до нього, розмір яких не може бути меншим від 5 відсотків суми чистого прибутку. Оскільки значна частина українських АТ є збитковими, то в них ця вимога не виконується.