8.2.2. Інвестиційні фонди

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встанов­лених чинним законодавством, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Суттєвою особливістю є те, що інвестиційний фонд не може сам виконувати процес інвестування і для цього існує інвестиційна компанія, яка виступає в ролі інве­стиційного керуючого. Інвестиційний керуючий проводить дії по управлінню активами інвестиційного фонду, організовує продаж інвестиційних сертифікатів, приймає рішення стосовно інвестицій і здійснює управління відповідно до придбаних від імені інвестицій­ного фонду акцій. Крім того, він здійснює управління активами інвестиційного фонду від імені інвестиційного фонду без доручен­ня та готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвес­тиційних сертифікатів.

Інвестиційний керуючий організовує продаж інвестиційних сер­тифікатів інвестиційного фонду. Для цього він може залучати агентів з розповсюдження цінних паперів інвестиційного фонду, але не може пропонувати на продаж інвестиційні сертифікати за ціною, нижчою від номінальної. Інвестиційний керуючий відкритого інвестиційно­го фонду зобов’язаний вживати заходи для викупу інвестиційних сертифікатів на вимогу їхніх власників від імені та за рахунок коштів інвестиційного фонду, а в разі відсутності таких коштів — за раху­нок власних коштів.

При цьому за свої послуги він отримує винагороду, річна сума якої не може перевищувати 5 відсотків нетто-активів інвестиційно­го фонду. Існують також певні обмеження. Так, інвестиційним фон­дам не дозволяється інвестувати більш як 5 відсотків своїх активів у придбання акцій конкретного підприємства і понад 10 відсотків своїх цінних паперів в одного емітента. У зв’язку з цим на прива­тизованих підприємствах відсутні відповідальний власник та стра­тегічний інвестор.

На сучасному етапі в Україні всі інвестиційні фонди створюють­ся у формі закритих акціонерних товариств. їх, у свою чергу, поді­ляють на відкриті й закриті.

Відкриті фонди створюються на невизначений термін і здійсню­ють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у терміни, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду.

Закриті фонди створюються на визначений термін і здійсню­ють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення терміну діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні осо­би, але не можуть бути його засновниками ті особи, частка держав­ного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Зако­нодавством може бути передбачено також інші обмеження щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а та­кож інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі — фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Суттєвою особ­ливістю емісійної діяльності є те, що фонди мають право здійснюва­ти загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру їх статутних фондів.

Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестицій­ного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією. Чисти­ми активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Доходи фондів складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами. Вони оподатко­вуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством.

Чинними нормативними документами встановлено обмеження щодо деяких напрямів діяльності інвестиційних фондів. Так, фон­дам заборонено:

— тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інве­стиційного фонду;

— купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фон­ду чи інвестиційної компанії;

— займатися посередницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

— брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних серти­фікатів;

— здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілі- йована особа інвестиційного фонду;

— видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;

— придбавати цінні папери повних і командитних товариств;

— випускати облігації та векселі.

Оскільки інвестиційні фонди також є акціонерними товариства­ми, вони мають свої системи корпоративного управління. Так, для них існують певні специфічні риси управління стосовно ролі за­гальних зборів, спостережної ради. Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належать:

— внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

— затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного до­говору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

— прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

— затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фон­ду після проведення аудиторської перевірки;

— затвердження порядку розрахунку дивідендів;

— прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затверджен­ня положень про них; прийняття рішень про ліквідацію фонду, ство­рення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

— обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників скликаються не рідше як один раз

на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради,

інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сер­тифікатів.

Щодо спостережної ради, то не менш як 60 відсотків членів її повинні бути неафілійованими особами. Крім того, членами спосте­режної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду. Обов’язковою вимогою є положення щодо рішення спостережної (наглядової) ради, які приймаються двома третинами голосів від загальної кількості її членів.

Більш чітко визначені права членів спостережної ради, які ма­ють право бути присутніми на загальних зборах засновників, отри­мувати довідки про діяльність інвестиційного фонду та про умови виконання депозитарієм депозитного договору. Внесення змін і доповнень до інвестиційної декларації та договору з інвестицій­ним керуючим повинно бути погоджено із спостережною радою.

Загальні збори засновників зобов’язані відкликати або переоби­рати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про це подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка ін­вестиційних сертифікатів. Член спостережної ради інвестиційного фонду не може одночасно бути членом спостережної ради іншого інвестиційного фонду.

Особливістю нормативних вимог є те, що майно фондів при їх ліквідації реалізується виключно на аукціоні. Виручка від прода­жу спрямовується на задоволення вимог кредиторів. Кошти, які за­лишаються після цього, розподіляються між учасниками пропорційно до кількості інвестиційних сертифікатів. У разі, коли вартість май­на в розрахунку на один інвестиційний сертифікат нижча за його номінальну вартість, різниця учасникам покривається за рахунок коштів засновників.

Функціонування інвестиційних фондів на ринку інвестиційних ресурсів має свої недоліки і переваги, які стосуються насамперед дрібного інвестора, для приватизованих підприємств їх інвестиційні функції не досить суттєві. Проте вплив інвестиційних фондів на корпоративні інтереси, переходи прав власності, консолідацію па­кетів акцій продовжує залишатися досить значним.