9.1.1. Основні чинники впливу на систему управління

Світова практика свідчить про наявність багатьох різноманітних організаційних систем управління корпораціями, які мають спільні характерні риси. Найбільш суттєві напрями корпоративного управ­ління визначають власники акціонерного товариства. Вони визнача­ють стратегію розвитку корпорацій і вирішують загальні питання кадрової політики. Оскільки корпорації є такою формою підприємств, де досить часто існує “розмита” власність і власників може бути дуже багато, то зрозуміло, що повинна зберігатись керованість АТ не тільки під час вираження власниками своїх прав на зборах, а й у період між зборами. Власники здійснюють свої управлінські функції на зборах (якщо вони можуть реально це здійснити) або передають функції управління іншим особам. Якщо така ситуація їх не влаштовує, є два виходи: перший — не втручатись в справи АТ, сподіваючись, що інші власники та менеджмент зможуть вести справу в інтересах усіх влас­ників; другий — вийти з товариства в установленому законодавством та установчими документами порядку.

Загальна характеристика регулятивних корпоративних систем деякими фахівцями вбачається в існуванні кількох груп чинників, що впливають на управління. До них відносять тип власності у певному національному середовищі, специфіку законодавства і нор- мотворчості, схильність суспільства до прямого тиску на корпо­рації, структуру директорських рад. Дієвість і ефективність систе­ми корпоративного управління визначається як результат поєднан­ня цих чинників. Більш конкретно система корпоративного регу­лювання розглядається через урахування відповідей на такі пи­тання: як широко сягає регуляція, який її обсяг? наскільки вона сувора? які джерела регулятивних актів? які механізми їхнього запровадження?

Відповіді на ці запитання можуть бути надзвичайно широкими й об’ємними, кожна з них потребує значної роботи. Тому такий підхід вимагає певної конкретизації стосовно безпосереднього управління акціонерними товариствами. Поряд з робочими групами Міжнарод­ної фінансової корпорації, яка грунтовно займається проблемами корпоративного управління, існують окремі організації і групи фахівців, які виділяють також кілька конкретних показників, що дає змогу більш чітко з’ясувати стан корпоративного управління в тій чи іншій країні. Наприклад, компанія “Девіс Глобал Адвайзерс” (ДГА) з 1996 р. проводила порівняльне дослідження політики керів­них центрів корпорацій у п’яти країнах — Франції, Німеччині, Японії, Сполученому Королівстві Великої Британії та Сполучених Штатах Америки. У звіті ДГА використала п’ять випереджаючих індика­торів корпоративного управління: наявність національних управ­лінських кодексів для правлінь корпорацій, участь незалежних ди­ректорів у роботі рад директорів, тенденція до розподілу обов’язків голови ради директорів та головного адміністратора між двома різни­ми людьми, наявність основних комісій при раді директорів, рівень оприлюднення інформації про прибутки керівників корпорацій.

Такі підходи є спільними для багатьох систем корпоративного управління, тому вони застосовуються й у практиці корпоративних відносин в Україні.