Філоксера виноградна
Філоксера виноградна Viteus vitifolii Fitck - карантинний шкідник. Вона відноситься до ряду та підряду попелиць родини Хермесів (Adelgidae). Походить філоксера з Північної Америки, звідки у шестидесяті роки ХІХ століття вона була завезена до Європи з американськими видами винограду. Перші випадки шкодочинності філоксери в Європі були зареєстровані в 1963 році у Франції, а на території України вона з’явилась у 80-х роках ХІХ століття.
Філоксера - вид поліморфний із складним циклом розвитку. Вона має
5 зовнішньо відмінних форм на дорослій стадії: листову (1-1,2мм), кореневу (1-1,2мм), крилату партеногенетичну самку (1мм) та статеві особини - самку (0,45мм) і самця (0,25мм). Повний цикл розвитку з наявністю усіх форм проходить на американських видах та гібридах винограду. На європейському винограді розвивається тільки коренева форма, яка розмножується партеногенетично.
На американському винограді та американо-європейських гібридах зимують яйця в тріщинах кори на штамбах та рукавах, а також личинки першого і другого віку на корінні (до 1мм, іноді до 2мм глибини). Відроджені навесні із яєць личинки переповзають на молоді листки. У місці проколу хоботком личинками листків утворюються поступово ростучі здуття (гали), в яких проходить подальше розмноження. За вегетаційний період листова форма розвивається в 6-8 поколіннях. Починаючи з середини літа, частина личинок листової форми (личинки-бродяжки) переселяється на коріння. В той же час коренева форма розмножуючись партеногенетично в 6-7 поколіннях в другій половині літа та на початку осені, на стадії личинок- бродяжок, переходить з коренів на листя і під кінець вегетаційного періоду утворює статеве покоління. Після спарювання самки відкладають зимуючі яйця в тріщини кори штамбів та рукавів.
На листі європейських та азіатських сортів винограду листова форма філоксери не утворюється. Вона розвивається тільки на корінні, розмножуючись партеногенетично. Таким чином, у цьому випадку вона стає неповноцінним видом, тобто у неї немає статевого покоління. Як вважають деякі дослідники, личинки першого покоління не можуть живитися на опушеній і більш грубій поверхні (маючи короткий хоботок) листків європейських і азіатських лоз.
На коренях європейського та азіатського винограду, внаслідок пошкодження, утворюються різного розміру потовщення у формі “клювиків”
з тріщинами. Через тріщини проникають мікроорганізми, корінці і корені поступово загнивають і відмирають, що спричиняє послаблення росту і плодоношення, а потім (через 5-6 років від початку заселення) загибель кущів. У американської лози, у результаті сумісної еволюції винограду і філоксери, виник механізм “захисту” - у місці проколу кори кореня навколо хоботка філоксери утворюється кірковий шар і проникнення мікроорганізмів в пошкодження стає неможливим. Таким чином, американський виноград адаптувався до філоксери. На цьому і ґрунтується найбільш ефективний захід захисту від філоксери європейських сортів винограду - вирощування прищеплених насаджень (підщепа - американський виноград, прищепа - європейський).
При пошкодженні листя листовою філоксерою американської лози, яка вирощується для одержання підщепи в розсадниках, кущі пригнічуються, однорічна лоза визріває недостатньо і стає малопридатною до використання в якості підщепи.
Різні сорти європейського винограду по різному переносять пошкодження. Тому науково-дослідні установи проводять широкі і поглиблені пошуки факторів стійкості для виявлення і виведення стійких сортів. Встановлено, що більш стійкі до філоксери, наприклад: Ркацітелі та Каберне-Совіньон, менш стійкі Шасла і Сапераві.
Розвиток і розмноження філоксери залежать від структури кореневого шару ґрунту. Малопридатні для філоксери піщані ґрунти із вмістом глинистих часток до 5%, вологоємністю до 20% та шпаруватістю до 34%. Вважається вірогідним, що це пов’язано з неможливістю пересування личинок по корінню в такому ґрунті.
Розселяється філоксера активно на стадії личинок-бродяжок і крилатих самок-розселительниць, а пасивно - з посадковим матеріалом, ґрунтом, вітром, транспортом та іншими способами.
Заходи боротьби. Забороняється перевозити посадковий матеріал без карантинних сертифікатів. Щорічно повинні проводитись обстеження насаджень на наявність філоксери. У випадку виявлення філоксери з участю органів карантину розробляються детальні заходи по кожному квадрату насаджень в залежності від розповсюдження шкідника. Кореневласні виноградники закладаються на піщаних землях відносно стійкими сортами, на структурних ґрунтах - прищепленими. В останньому випадку щорічно необхідно видаляти прикореневі пагони підщепи.
На маточниках підщеп проти листової форми застосовуються препарати: конфідор в.м.к. - 0,15-0,20; золон к.е. - 3 л/га; мітак к.е. - 1,6-2,4 кг/га до повного знищення шкідника (як каринтинного виду).
Досліджувалась можливість використання проти кореневої форми філоксери фумігантів: дихлоретану, кубових решток діхлоретану,
гексахлорбутадієну та інших. Проте, у зв’язку з великою небезпекою отруєння людей та недостатньо високою ефективністю в польових умовах їх використання не знайшло широкогозастосування.