1.2.1. Відношення кормових рослин до вологи

За відношенням до вологи кормові рослини поділяють на три екологічні групи: мезофіти, ксерофіти й гігрофіти.

Мезофіти (від грец. шеввв — середній) ростуть у помірних умо­вах зволоження. Поширені здебільшого у середніх широтах — від лісової до лісостепової і північної частин степової зони, на субаль­пійських гірських, заплавних і лиманних луках усіх зон. Із багато­річних трав до них належать костриця лучна і тростинна, пирій по­взучий і безкореневищний, райграс високий, пасовищний і багато­укісний, стоколос безостий, грястиця збірна, конюшина лучна, ро­жева і біла, люцерна синя і жовта, еспарцет піщаний і закавказь­кий, буркун білий одно- і дворічний, кукурудза, вика, кормові сорти жита і пшениці, горох, чина широколиста, лісова, суховершки та ін.

Ксерофіти (від грец. xerox — сухий) — це посухостійкі рослини, які можуть рости при нестачі вологи і високій температурі. Вони накопичують воду, використовуючи її для нарощування маси рос­лини, або мають добре розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає в ґрунт і використовує вологу нижчих шарів. Більшість видів характеризуються високим і дуже високим осмотичним тиском клітинного соку 5000 - 5200 до 10000 кПа (від 50 - 52 до 100 атм).

Це група рослин з опушеними, вузькими або дуже розсіченими листками, наявністю колючок. Рослини витримують тривалу ґрун­тову й атмосферну посуху (в них рідко настає явище плазмолізу клі­тин). Листя може бути дуже опушеним або скручуватися в разі не­стачі вологи, мати восковий наліт, стовпчасту двошарову паренхіму та ін. О. П. Шенников (1950) запропонував поділяти ксерофіти на сукуленти й склерофіти. Сукуленти — м’ясисті, соковиті рослини, які у період дощів запасають багато вологи у листках і стеблах і економно витрачають її під час посухи. Типові представники суку­лентів — агави й евкаліпти, в Україні, Середній Азії — соковитий курай, молодило, очиток та ін.

Склерофіти — рослини напівпустель і степів з шорстким, вузь­ким листям, більш або менш сухим. На луках це переважно трави родини тонконогових — типчак, овеча костриця, ковила До них на­лежать напівпустельні й пустельні полини, рослини з голкоподіб­ним листям, листками, що перетворились на колючки, голки, а та­кож безлисті (саксаули, жузгуни)

Гігрофіти й гідрофіти (від грец. higros — вологий). За умов надмірного зволоження ростуть гігрофіти, а у воді — гідрофіти. Це — водяні злаки, осока, болотне різнотрав’я.

Є перехідні (проміжні) типи, наприклад, від ксерофітів до ме­зофітів — житняк гребінчастий і пустельний, деякі види люцерни жовтої, буркун жовтий, підмаренник жовтий, еспарцет посівний та ін.; від мезофітів до ксерофітів мезоксерофіти — суданська трава, сорго, соргосуданкові гібриди, чумиза, могар, деякі види тонконо- гових, що належать до ефемерів і ефемероїдів і ростуть у пустель­них районах навесні. Завдяки запасу поживних речовин у цибу­линах вони добре витримують літню посуху. Характерно, що у пе­ріод вегетації вони мають тонке, ніжне листя і невисокий осмотич­ний тиск

Відношення кормових рослин до надмірного зволоження.

Рослини заплав і лиманів по-різному витримують затоплення. За кількістю днів, протягом яких вони витримують затоплення, рослини лук поділяють на коротко- (до 10 — 15 днів), середньо- (30 — 40) і дов- гозаплавні (більш як 40 днів). Добре витримують затоплення луч­ні злаки — тимофіївка лучна, костриця лучна і червона, пажит- ниця багаторічна. Особливою стійкістю відрізняються ситники, канаркова трава тростиноподібна, осока, лучне різнотрав’я приру­слових заплав, з бобових — конюшина біла, чина лучна та ін. Ці види добре витримують підтоплення і високий рівень ґрунтових вод (60 — 80 см). Разом з тим люцерна посівна, буркун, пирій без- кореневищний і повзучий, житняки, костриця овеча і борозенчас­та, еспарцет посівний і піщаний, люцерна жовта (лісостепові й степові екотипи), райграс високий, кормова пшениця, зимуючий горох, ріпак погано або зовсім не витримують навіть короткочасно­го (до 15 днів) затоплення і підтоплення. Вони погано ростуть або зовсім не ростуть на ділянках з рівнем ґрунтових вод 50 — 60 см. Люцерна і суданська трава, наприклад, ростуть лише на ділянках, де вода залягає на глибині мінімум 120 — 140, а еспарцет — 180 — 220 см. Те саме стосується і злакових — житняку та костриці овечої і борознистої. Пажитниця багаторічна і багатоукісна, овес, кормова капуста, перко, ріпак, кормові буряки, бруква, турнепс, тонконіг лучний та інші ростуть і при більш високому рівні ґрунтових вод — 80 - 100 см.