1.2.3. Значення температури повітря і ґрунту для росту і розвитку рослин

Температурні умови вегетації — також дуже важливий фактор життя рослин. Вони визначають районування, горизонтальну й вер­тикальну зональність поширення кормових рослин. Співвідношен­ня між температурою та умовами зволоження — гідротермічний коефіцієнт (ГТК) є основою формування видового складу кормових рослин у природних і польових умовах, продуктивності їх.

Температура повітря і ґрунту у взаємодії із сонячним світлом впливають на фотосинтез рослин. За оптимальних показників цих факторів він відбувається активно: до 4 — 6 г сухої речовини нагро­маджується на 1 м² листкової поверхні за добу у посівах кукурудзи, кормових буряків, гібридної брукви, люцерни, буркуну, трав куль­турних пасовищ та ін.

Велике значення має співвідношення денної і нічної температур. Чим довша ніч (темновий період) і вища температура, тим інтенсив­ніше дихання рослин і більші втрати енергетичного матеріалу, на­громадженого рослиною за день (вуглеводи, цукри, БЕВ), тим менші добові прирости врожаю. Отже, крім прямого впливу на життєдія­льність рослин температурний фактор впливає і на їхню продукти­вність.

На зміни температури повітря і ґрунту протягом доби і в період вегетації різні кормові рослини реагують неоднаково. При цьому велике значення мають умови зволоження. Підвищені температури

і нестача вологи негативно позначаються насамперед на рості холо­достійких культур, знижується приріст і теплолюбних культур, на­приклад люцерни і кукурудзи. При достатньому зволоженні ріст цих культур з підвищенням температури до 26 — 30 °С посилюється.

Для холодостійких кормових культур вирішальне значення ма­ють умови живлення і зволоження. Особливо це стосується багато­річних злакових трав, кормової капусти, озимого рапсу та ін. Вне­сення азоту різко поліпшує ріст рослин у разі зниження температу­ри. Більше того, навіть такі теплолюбні культури, як кукурудза і суданська трава, на добрих фонах живлення у роки з прохолодним літом можуть давати високі врожаї. В разі достатнього живлення рослини краще витримують коливання температури і добре ростуть.

Для розвитку деяких рослин необхідна знижена температура. Впливаючи на конус наростання озимих на початку вегетації, зни­ження температури сприяє якісним біохімічним змінам у росли­нах — перебігу стадії яровизації, яка в подальшому забезпечує ви­хід у трубку злакових, гілкування бобових і хрестоцвітих і настання генеративних фаз. Це так звані озимі рослини. Без зниження тем­ператури генеративний період в озимих рослин не настає.

Ярі рослини зниження температури на початку вегетації не по­требують.

Значне зниження температури у період дозрівання негативно впливає майже на всі рослини: збільшується час перебігу фаз, а не­рідко навіть припиняється розвиток (затримання дозрівання куку­рудзи у вересні, плодоношення трав на альпійських луках внаслі­док приморозків під час цвітіння та ін.).

Разом з тим зниження температури у період проростання насін­ня навіть необхідне для багатьох рослин (злакових, бобових та ін.). При цьому збільшується енергія проростання насіння, посилюється ріст рослин, швидше відбувається період післязбирального дозрі­вання насіння. У більшості кормових культур у Степу, Лісостепу, Нечорноземній зоні температура проростання насіння становить

2 — 7 °С. І лише у таких теплолюбних рослин, як кукурудза, судан­ська трава, соя, гарбузи, кормові кавуни та ін., вона становить

12 — 14 °С. Оптимальною для росту більшості кормових рослин є те­мпература 24 — 26 °С. Ріст теплолюбних рослин (сорго, джугара, ко­нюшина персидська, або шабдар, житняк, типчак, костриця овеча, суданська трава, соргосуданкові гібриди) триває і при 30 — 32 °С.

Деякі рослини (овес, вика озима, горох, кормовий буряк та ін.) краще ростуть при змінному впливі більш високих і більш низьких температур.

Багато кормових рослин, особливо у фазі сходів і ювенільний (юнацький) період добре витримують приморозки і низькі темпера­тури у зимовий період (мінус 10 °С) (сходи багаторічних злакових, вівса, ріпаку, кормової капусти та ін.). Сходи усіх бобових менш мо­розостійкі, особливо конюшини лучної двоукісної, еспарцету, сої. Вони пошкоджуються заморозками мінус 1 — 2 °С. Дещо стійкіші сходи люцерни посівної і жовтогібридної.

У період зимового спокою рослини злакових і бобових трав, ози­мих кормових рослин витримують низькі температури завдяки фізі­ологічним і біохімічним змінам у клітинному соку, що запобігає ви­мерзанню їх (нагромадження вуглеводів, цукрів, зміни колоїдів ци­топлазми, зменшення оводненості клітин)

У рослин, що вступають у літній спокій внаслідок засухи (росли­ни напівпустель і пустель, південних посушливих степів, напри­клад тонконіг бульбистий), також відбуваються досить складні біо­хімічні й фізіологічні процеси.

Морозостійкість кормових культур. Велике значення має морозостійкість багаторічних трав озимих і зимуючих рослин. За цією ознакою їх поділяють на чотири групи (О.В. Колосова, 1946;

В.І. Ларін, 1956): високоморозостійкі, морозостійкі, середньоморозо- стійкі і слабкоморозостійкі. Таке групування можна застосувати і до озимих однорічних і ранніх ярих культур.

Високоморозостійкими є стоколос безостий, люцерна жовта, пи­рій повзучий, жито озиме, житняки; морозостійкими — капуста кормова, овес кормовий, ріпак озимий, свиріпа озима, перко, тимо­фіївка лучна, тонконіг лучний, костриця червона, лядвенець рога­тий та ін.; середньоморозостійкими — конюшина червона і рожева, люцерна посівна і жовтогібридна, грястиця збірна, костриця лучна, пирій безкореневищний, райграс високий, вика озима і паннонська та ін.; слабкоморозостійкими — еспарцет закавказький, пажитниця багатоукісна і райграс високий, костриця борозенчаста й овеча, го­рох зимуючий та ін.

Зимостійкість кормових культур. Ріст і розвиток багаторіч­них трав залежать від їхньої зимостійкості — здатності витриму­вати несприятливі умови перезимівлі (чергування морозів з відли­гами, малосніжні зими). Ця здатність рослин залежить від їх виду, технології вирощування, зокрема від строків осіннього скошуван­ня, своєчасності підживлення. До зимостійких належать більшість пасовищних і сінокісних злакових багаторічних трав (тимофіївка лучна, стоколос безостий, тонконіг лучний, грястиця збірна, міт­лиця біла, озимі жито і пшениця на корм, свиріпа озима); до слаб- козимостійких — озимий ріпак (погано витримує малосніжні зими у південних районах, добре зимує під ситовим покривом), райграс пасовищний.

Залежно від екологічних умов спостерігаються випрівання, ви­мокання і випирання кормових культур. Так, випрівання густих травостоїв злакових трав, озимих культур (жита, пшениці, рапсу) спостерігається в разі значних снігопадів на незамерзлий ґрунт або який розмерзся. Рослини при цьому продовжують вегетувати, але у них відбувається голодний обмін, спостерігаються втрати цукру. При підвищенні температури у травостої розвиваються плісені.

Вимокання трав відбувається внаслідок підвищення температу­ри, танення снігу і нагромадження талих вод у знижених місцях мікрорельєфу. Такі рослини нерідко випадають навіть при подаль­шому зникненні води.

Випирання — це вихід кореневої шийки і вузлів кущіння трав на поверхню ґрунту внаслідок зміни температури у зимово-весняний період. При цьому відбувається розрив кореневої системи рослин і вони підсихають. Проти випирання ефективне коткування (торф’яні ґрунти коткують до і після сівби). Слід уникати оранки безпосеред­ньо перед сівбою, а також пізнього залужування, при якому трави не встигають підготуватися до зими (створити добру кореневу сис­тему).

Для того щоб запобігти випріванню трав, вдаються до коткуван­ня снігового покриву. Внаслідок цього температура ґрунту знижу­ється, і він промерзає. Проти вимокання восени заздалегідь влаш­товують водовідвідні борозни.

Значної екологічної шкоди травам завдає льодяна кірка, яка утворюється в результаті танення снігу і подальшого замерзання талих вод. Щоб запобігти утворенню її, необхідно ретельно вирівню­вати ділянки перед сівбою, не допускати утворення блюдець, відво­дити талі води нарізаними з осені борознами.