2.1. Коротка історія питання

Методи оцінки кормів почали розробляти ще наприкінці XVIII ст., і відтоді вони пройшли певні етапи удосконалення і на­ближення до реальних потреб тваринництва. Спершу це була оцін­ка за хімічним складом (старохіміко-аналітичний період, представ­никами якого були Деві і Ейнгоф). У подальшій практиці корми поділяли на воду й сухі речовини, серед яких розрізняли розчинні та нерозчинні у воді, поживні й непоживні, їх замінили сінні екві­валенти Тейєра (початок XIX ст.). Проте така оцінка кормів була досить умовною. У першій половині XIX ст. почали широко застосо­вувати методи хімічного аналізу кормів (хімічний період оцінки їх­ньої якості), визначати складові частини кормів, вміст у них азотис­тих речовин (азотисті еквіваленти Буссенго). Ця теорія еквівалентів азотистих речовин була замінена Ю. Лібіхом поняттями про плас­тичну і безазотисту групи кормів. Перша — це азотиста група по­живних речовин, а другу безазотисту називали ще респіраційною. Пізніше Е. Вольф увів поняття про перетравні поживні речовини (ППР) і коефіцієнти перетравності (КП). Німецький учений Гене- берг (середина XIX ст.) поділив поживні речовини корму на п’ять груп: безазотисті, екстрактивні, сира клітковина, сирий протеїн і сирий білок, сирий жир, сира зола. Такий підхід більшою мірою від­повідає сучасному зоотехнічному аналізові кормів. Загальна схема аналізу передбачала поділ корму на сухі речовини і воду, перші, в свою чергу, поділяли на органічну речовину і золу. Серед органіч­них виділяли азотисті й безазотисті поживні речовини. Азотисті по­діляли на аміди і білки, а безазотисті — на сирий жир і вуглеводи, які включали сиру клітковину і БЕР. Це і покладено, по суті, в су­часну схему аналізу кормів. Пізніше почали виділяти поняття «амі­нокислотний склад кормів» (вперше на це звернув увагу Маженді в 1941 р., а після нього Ашер Роуз; першу довідку про амінокислот­ний склад кормів, якою користуються у нас, дав І.С. Попов у 1962 р.).

Серед безазотистих речовин почали виділяти вуглеводи: добре розчинні у холодній воді і гарячому спирті; розчинні у холодній воді і нерозчинні в спирті; розчинні в гарячій воді і нерозчинні в спирті і холодній воді; нерозчинні в гарячій воді, але розчинні в лугах і ті, що гідролізуються розбавленими кислотами; нерозчинні в лугах і які не гідролізуються розбавленими кислотами. Пізніше удоскона­лили поділ вуглеводної частини корму, виділяючи з неї сиру кліт­ковину, цукри (глюкозу), крохмаль і пентозани. У зольній частині почали виділяти макроелементи (Са, Р, К, Ма та ін.) і мікроелемен­ти ^п, Со, Мо, Я, Мп та ін.).

Велике значення для оцінки кормів мало вчення про вітаміни, яке започаткував Н.І. Лунін у 1880 р. Відкриття вітамінів відіграло величезну роль у науці про годівлю тварин і харчування людини.