5.1.5. Пасовища для інших видів поголів’я і птиці

Пасовища для телят, ремонтного і відгодівельного пого­лів’я великої рогатої худоби. Утримання молодняку великої ро­гатої худоби на пасовищах — запорука розвитку і здоров’я тварин, майбутньої високої продуктивності корів і високих приростів тварин узимку на відгодівлі. Інститут кормів УААН (П.С. Макаренко, 1988) рекомендує на 100 телят 6-місячного віку виділяти 6 - 8 га, для те­лиць до року — по 1 га на 6 голів, старше року — по 1 га на 4 голо­ви. Ремонтних телиць пасуть ближче, за ними зручніше спостеріга­ти; групи дорощування відгодівельного поголів’я молодняку утри­мують в окремих загонах, на гіршому травостої. Гурти молодняку формують за віковими групами телят — до 6 міс пасуть по 100 - 150 голів; 7 - 13 міс — по 250 - 300; 14 - 18 міс — 200 - 220 голів. Це вік запліднення телиць і визначення тільності нетелей. Після цього кількість тварин у стаді збільшують до 300 - 320 голів. Можуть бути і великі стада за наявності огорожі або добре організованого випа­сання «з-під ноги».

Режим використання цих пасовищ приблизно такий самий, як і при випасанні дійного стада. Проте телят пасуть у малих загонах — від 0,3 - 0,5 до 1 - 1,5 га, кількість голів у загоні становить від 30 - 40 до 100 - 150. Кількість загонів на групу — 3 - 4 для 1 - 2-місяч- них, 6 - 8 — для 2 - 4 і 8 - 10 — для 4 - 6-місячних.

Улітку і у вересні — жовтні, коли трави на пасовищі менше, тва­рин підгодовують зеленою масою проміжних посівів однорічних кормових культур із кормової сівозміни (випасанням або в годівни­цях), для чого посіви скошують косарками-подрібнювачами. У разі потреби тварин підгодовують мелясою, сухим жомом, дають ячмінну або кукурудзяну дерть.

Добовий приріст молодняку на пасовищі сягає 900 - 1000 г за не­високої собівартості 1 ц приросту. Разом із тим згодовування зеленої маси в стійлі молодняку великої рогатої худоби не менш ефективне. При годівлі досхочу зеленою масою і мінімальних витратах концен­тратів добові прирости можуть становити 1200 - 1400 г. Про це свід­чить дослідження автора, проведене разом із Є.І. Луферовою у гру­пах дорощування молодняку великої рогатої худоби на фермі дослід­ного поля Уманського державного аграрного університету. Як і на пасовищі, тварин годували досхочу озимими на зелений корм, вико- вівсяною сумішшю, багаторічними бобовими травами (з додаванням зеленої маси вівса або кукурудзи). Для кращого бродіння і перетра­влювання зеленої маси в передшлунках тваринам давали по 0,5 кг ячмінної або кукурудзяної дерті.

Телят пасуть переважно вранці (з 6 до 10 год) і ввечері (з 17 до 21 год). Застосовують зазвичай загінно-порційне випасання. Нете­лей і ремонтних телиць обов’язково підгодовують ячмінною або ку­курудзяною дертю (по 1 — 1,5 кг за день), що сприяє збільшенню ви­ходу телят.

Пасовища для свиней. Практика свідчить, що, крім пасовищ для великої рогатої худоби, доцільно мати пасовища і для сви­ней, птиці, овець, коней. Кращим пасовищем для свиней є посіви люцерни, озимого і ярого ріпаку, конюшини лучної. Свині добре поїдають спориш, лободу, щирицю. Пасуть їх також на посівах гороху і вики ярої, на луках, де багато бобових. Слід уникати во­логих лук.

Доцільно мати кілька гектарів пасовищ, засіяних топінамбу­ром для ранньовесняного і осіннього згодовування прямо в полі. При добре організованому випасанні тварини одержують до 50 % поживних речовин з зеленими кормами. Для їх підгодовування використовують коренеплоди, гарбузи, кабачки, кормову капусту, щирицю червону і білу (до дозрівання насіння).

Поїдання тваринами трави на пасовищі в поєднанні з підгодову­ванням концентратами і, якщо є можливість, з молочною сироват­кою дуже ефективне, особливо на дорощуванні молодняку свиней до м’ясних кондицій. Прирости не поступаються зимовим, коли основу раціону становлять концентрати. Взимку також можна мати добрі результати призгодовуванні сінного борошна, заготовленого у фазі бутонізації конюшини і люцерни. На жаль, у господарствах ще не­достатньо використовують цей метод одержання дешевої свинини. Широке використання зеленого корму і якісного сінного борошна — серйозна альтернатива бездумному марнотратству зернофуражу, концентрованих кормів, які дорого коштують.

Можна випасати всі вікові групи свиней, включаючи тварин на відгодівлі і свиноматок з поросятами. Свиней випасають найчастіше кілька годин — з 9 до 11 год ранку, а також у вечірній час. Необхід­на площа (Г.С. Кияк, В.Г. Влох) на дорослу свиню — 300 — 400, на свиноматку — 500 — 700 м². Для великого стада тварин пасовище розділяють на загони.

Випасання свиней на посівах кормових трав нині ввійшло у практику багатьох господарств України. Наприклад, у навчально- дослідному господарстві Уманського державного аграрного універ­ситету «Родниківка» добові прирости в літній період у групах доро­щування становили 550 - 600 г.

Пасовища для овець. Вівці задовольняються малопродуктив­ним травостоєм, їх можна випасати там, де інші види тварин не ви­користають навіть мінімуму зеленого корму. Для них необов’язкове зрошуване пасовище Ефективне випасання овець на пасовищах, на яких росте суміш таких трав, як стоколос, конюшина біла, буркун білий, грястиця збірна, костриця польова. Доброю для них є суміш пажитниці багаторічної, райграсу пасовищного з конюшиною білою, келерією лучною. У південних районах доцільно сіяти еспарцет по­сівний (виколистий) у суміші з житняком, стоколосом прямим, із однорічних використовувати посіви суданської трави, ранні ярі су­міші, які забезпечують тварин пасовищним кормом і тоді, коли че­рез відсутність опадів і жарку погоду багаторічні трави погано від­ростають. На 1 га звичайного степового суходільного пасовища на схилах балок, степових подах можна випасати 10 - 15 овець, на сія­них бобово-злакових травостоях — 25 - 30 і більше У середній смузі (в Лісостепу й північному Степу) особливої уваги заслуговує культу­ра конюшини підземної, яку слід вирощувати разом із злаковими. При цьому важливо вирішити проблему виробництва насіння цієї культури.

Восени можна також випасати овець на ділянках після збирання кормової капусти, ріпаку, післяжнивних культур. Спасування бобо­вих травостоїв, зокрема конюшини, може естрогенно діяти на тва­рин. На це звертають увагу в Австралії, США, Великій Британії та інших країнах. Установлено, що естроген феромононетин червоної (лучної) конюшини перетворюється в організмі овець на еквол. Ест­роген білої конюшини, навпаки, не завжди і не сильно впливає на розмноження овець, а феромононетин цієї конюшини впливає пози­тивно на організм вівцематок. Естрогени конюшини підземної впливають на вівцематок подібно до цих речовин у конюшини чер­воної. Наявність злакових у травостої або підгодівля ними знижує зазначену властивість конюшини.

Цінні пасовища для овець — гірські, наприклад в Україні поло­нини Карпат, де накопичено великий досвід раціонального викори­стання субальпійських угідь. Поєднуючи випасання з регулярним перенесенням огорожі (кошари), забезпечують відносно високу вро­жайність і цінний ботанічний склад травостою

Випасання овець треба нормувати. У разі надмірного наванта­ження пасовища вони сильно спасують і витолочують травостій,

спричинюють ерозію ґрунту, знищують дернину. Тому випасання на малопродуктивних травостоях, особливо на схилах, має бути щадним, а кількість голів на площі — відповідати ємності пасо­вища.

На пасовищі вівці рухаються широким фронтом із швидкістю 0,4 — 0,5 м/с. Завдяки цьому зберігається травостій від витоптування і надмірного спасування. Вівці в цілому пасуться мобільніше, ніж інші види тварин. Це пов’язано з тим, що їх випасають на найменш продуктивних пасовищних угіддях.

Нині вівці в господарствах не в пошані, хоч було б вигідніше ку­пити овечу вовну за добру ціну на селі, ніж завозити її за валюту, наприклад з Австралії. Слід налагодити і племінну справу у вівчар­стві з тим, щоб у господарствах і в особистій власності були високо­продуктивні тонкорунні та напівтонкорунні тварини. У кожному господарстві має бути добра отара овець, що дасть змогу мати м’ясо і вовну значною мірою завдяки утилізації решток після випасання великої рогатої худоби на пасовищах і в системі зеленого конвеєра. Так, після збирання післяукісних і післяжнивних культур на їх по­сівах можна пасти овець. Вони «якісно підчищають» поле після ози­мого і ярого ріпаку, свиріпи, озимого жита, ранніх ярих кормосумі- шей, кормової капусти. їх добре випасати на отаві суданської трави і еспарцету, на схилах балок, де практично неможливі сівба і меха­нізоване збирання трав. Разом із тим слід уникати випасання овець на заплавних пасовищах.

Пасовища для сільськогосподарської птиці. На птахофер­мах доцільно влаштовувати пасовища для птиці. Для цього сіють бобово-злакові суміші багаторічних трав. Травостій на пасовищах має бути густим. Норму висіву насіння збільшують у 1,5 — 2 рази порівняно із пасовищем для великої рогатої худоби, щоб створити щільний стеблостій подібно до травостою на газонах. Травостій зла­кових використовують на початку виходу їх у трубку, бобових — під час гілкування.

Тривалий час на одному місці птицю випасати не можна. Кури, наприклад, спасують (скльовують) траву ще сильніше, ніж вівці, залишаючи оголені місця. Крім того, як і на пасовищах для тварин, тривале перебування птиці на одному місці призводить до зара­ження ділянки гельмінтами.

Помірне випасання треба чергувати із скошуванням. Для піджи­влення травостою використовують мінеральні добрива і полив. Для цього достатньо поблизу невеликих водоймищ.

Крім багаторічних трав, кури добре поїдають посіви вівса і горо­ху, вики з вівсом, кормової капусти, ріпаку. Непоганим травостоєм для них є спориш. Слід уникати надмірного випасання гусей, оскі­льки вони більше, ніж інші види птиці, забруднюють пасовище, їх не рекомендується випасати разом з іншою птицею.

Птицю (особливо курей та індичок) можна пасти в садах, лісо­смугах, на луках і пасовищах, післяжнивних посівах різних куль­тур, а також на посівах деяких ягідних, наприклад полуниці, після збирання врожаю для очищення ділянок від слимаків, личинок різ­них жуків. Випасання гусей треба поєднувати з їх перебуванням у водоймищах.

Качок також доцільно пасти біля водоймищ, де вони додатково живляться водоростями, пагонами різних водяних рослин.