7.3. Щириця

Загальні відомості про культуру. Щириця (Атагапіий) пони­кла, або китайська, а також волотиста і біла — порівняно нова од­норічна кормова культура. Належить до родини лободових. Вважа­ють, що культурні види щириці походять із Америки і що її вирощу­вали племена інків як продовольчу культуру. У зерні щириці багато білка (до 40 %), жиру (до 15 %), є вуглеводи та інші сполуки. Тепер культура щириці на зерно по суті відроджується, її починають вико­ристовувати як компонент у хлібопекарській і кондитерській про­мисловості. Про перспективи вирощування культури на продовольчі цілі поки робити висновок важко, проте як кормова рослина вона зарекомендувала себе досить добре, і її вирощують в Україні повсю­дно, але на невеликих площах. Основне завдання — налагодити ефективне насінництво і мати універсальні сівалки, які б дали змо­гу економно витрачати насіння, забезпечити його висівання. Вели­ку роботу із селекції щириці, особливо волотистої, проведено в Ін­ституті кормів УААН (В.Д. Бугайов).

В Україні здавна використовують на корм щирицю звичайну — польовий бур’ян, який добре поїдають свині.

У культурі, починаючи із 30-х років ХХ ст., поширена здебільшо­го поникла червона і біла щириця, менше — волотиста. її буряково- червоні суцвіття нагадують волоть. Добра облистненість, соковите стебло роблять зелену масу цього виду щириці дуже цінним кормом для свиней. Можна згодовувати її і великій рогатій худобі, але в су­мішах з іншими культурами, передусім із кукурудзою. Посіви щи­риці пониклої і волотистої разом із кукурудзою на дослідному полі кафедри рослинництва і кормовиробництва Уманського державного аграрного університету, а також в умовах виробництва були дуже ефективними. На чистих посівах мають від 250 - 400 до 500 - 700 ц/га зеленої маси з високим вмістом протеїну (16 - 18 % сухої речовини). Сівбу з кукурудзою можна здійснювати будь-яким спосо­бом, простіше — рядками або смугами, що чергуються.

Щириця добре росте в Лісостепу, Степу, на Поліссі. Тривалий час не грубіє, тому в зеленому конвеєрі її можна використовувати про­тягом 15 - 30 днів. Свині дуже охоче поїдають її на пасовищах.

Технологія вирощування. Сіяти щирицю можна звичайним рядковим і широкорядним способами. Широкорядний спосіб (з між­ряддями 45 — 60 см) доцільно застосовувати на забур’янених полях. Глибина загортання насіння становить 1,5 см, якщо верхній шар ґрунту сухий, — 2 — 2,5 см. Перед сівбою і після неї проводять кот­кування. Щириця може давати два укоси. Норма висіву насіння —

2,5 — 3 кг/га за звичайної рядкової і 1 — 1,5 кг/га — за широкорядної сівби.

Оскільки насіння щириці дуже дрібне і для його висівання немає спеціальних сівалок, до нього додають баланс — вологий суглинко­вий ґрунт у кількості, що дорівнює кількості насіння, яке висівають, перемішують і додають ще 3 — 4 кг просяної лузги. Після того, як сходи зміцніли, проводять боронування гвоздівками для знищення сходів бур’янів і в разі потреби для розрідження сходів щириці. Піс­ля цього ще 1 — 2 рази посіви боронують, щоб не тільки знищити сходи бур’янів, а й культивувати рослини в рядках. Одночасно із позначенням рядків, тобто при появі сходів, міжряддя розпушують лапами-бритвами.

Після розростання щириця добре протидіє бур’янам. Випасати свиней починають, коли висота рослин досягне 25 — 30 см, і продов­жують до наливання насіння. Для цього краще мати звичайні ряд­кові посіви.

При збиранні косарками висота зрізування рослин має бути 10 — 15 см, після чого щириця відростає з бруньок нижньої частини стеб­ла. На корм її починають збирати при утворенні суцвіть, на силос збирають у фазі молочно-воскової стиглості. Силосують її у сумішах із рослинами, багатими на цукор, — кукурудзою або сорго.