2.4. Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, організація внутрішньогосподарських відносин

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливають підприємства суспільного сектора. Нині в користуванні цього сек­тора є понад 80 % сільськогосподарських угідь, зайнято 60,8 % пра­цюючих, виробляється 88 % зерна, 93 % цукрового буряку, 92 % со­няшнику — головної стратегічної продукції України.

Суспільний сектор представлено колективними підприємствами з різними видами використання приватної власності у вигляді зе­мельних і майнових паїв. Земля, передана в колективну власність і поділена між членами колективних господарств, завжди потребува­ла, а нині за наявності власників ще більше потребує чіткого меха­нізму взаємовідносин між первинними колективами власників. Проте основи приватної власності при колективній організації ви­робництва і праці недостатньо. Ось чому при спільному викорис­танні землі та майна за умови добровільності й зацікавленості влас­ників потрібно якомога повніше враховувати потенціал наявних системних зв’язків, пропорцій, балансів. Це означає, що реформова­ні господарства та їхні підрозділи мають реструктуруватися не в напрямі їх руйнування, а в напрямі організаційного удосконалення. При цьому слід ураховувати, що утвердження власників землі та майна супроводжуватиметься збільшенням кількості економічно самостійних підприємницьких структур з різними можливостями виходу на продовольчий ринок і споживача. У зв’язку з цим усі внут­рішньогосподарські структури мають одержати організаційно- правову основу і функціонувати як товариства з різним ступенем відповідальності: малі підприємства, кооперативи, асоціації влас­ників тощо. У реформованих господарствах, заснованих на приват­ній власності, реструктуризація підрозділів має забезпечити відпо­відність:

► економічного і юридичного статусів — новим відносинам влас­ності;

► організаційної будови — вимогам економічної самостійності та самоврядування, враховуючи інтереси власників;

► техніко-технологічного вдосконалення — вимогам підприєм­ництва, самоокупності та самофінансування.

Важливим етапом має бути оцінка і вдосконалення організацій­но-технологічних складових як підприємства в цілому, так і його підрозділів. Критерій оцінки — окупність капіталу, враховуючи зем­лю, забезпечення високої матеріальної зацікавленості власників. Оцінка передбачає:

► поєднання галузей, спеціалізацію і концентрацію;

► структуру посівних площ і сівозмін;

► кількість і співвідношення продуктивної худоби;

► склад і структуру виробничого потенціалу.

При реструктуризації виробництва особливу увагу приділяють горизонтальній і вертикальній кооперації та інтеграції. Рішення можуть бути різними. Головне, щоб товаровиробник мав можливість через власний кооператив, власну агропромислову структуру вихо­дити на споживача, на прямі фінансові взаєморозрахунки. Між ко­лективами власників, зайнятих у підрозділах, незалежно від виду їх діяльності, розвиватимуться прямі й зворотні зв’язки, які ґрунту­ються на виробничих, економічних і соціальних інтересах. Ко­лективи власників у реформованих господарствах у системі цих зв’язків можуть виступати як організаційні підсистеми за умови по­єднання централізованого управління або як самостійні структури, що делегують частину своїх функцій підзвітному апарату уп­равління підприємством. Залежно від цього організаційно- економічні відносини між внутрішньогосподарськими структурами можуть регулюватися за трьома основними напрямами:

► на основі двосторонніх договорів;

► єдиним колективним органом, якому власники делегують пов­новаження;

► змішано.

У реформованих підприємствах, заснованих на приватній влас­ності, мають утвердитися такі принципи управління:

► управління власністю на рівні підприємства;

► оперативне управління виробництвом на рівні первинних під­розділів;

► оперативне управління виробництвом на рівні первинних під­розділів — колективів власників;

► забезпечення централізації функцій, загальних для всіх колек­тивів власників первинних підрозділів;

► центральний апарат управління має виконувати функції ре­гулювання внутрішньогосподарськими зв’язками, зокрема відноси­нами з власниками, здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки пере­важно маркетингового напряму.

Удосконалення організаційно-галузевої, техніко-технологічної, управлінської систем має забезпечити зростання урожайності сіль­ськогосподарських культур, продуктивності тваринництва, підви­щення ефективності використання фондів і ресурсів, рентабельності й конкурентоспроможності. Тобто повинні бути створені умови для інтенсифікації виробництва. Водночас має бути економічний ме­ханізм, що регулює взаємовідносини власників, які бажають сумісно використовувати землю і засоби виробництва.

Економічний механізм передбачає організацію комерційного розрахунку, принципово нові підходи до формування цін на продук­цію та ресурси (роботи, послуги) внутрішньогосподарського обігу, прибутку і фондів.

Отже, товарно-грошові відносин мають бути перенесені на мікрорівень, безпосередньо в колективи первинних структур, які також орієнтовані на ринок і одержання прибутку. Ко­лективи товаровиробників-власників повинні послідовно спла­чувати платежі і податки, мати можливість одержувати пози­ки, кредити і нести відповідальність за їхнє повернення, брати участь у формуванні й розподілі прибутку і фондів.