Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Сутність оподаткування прибутку полягає в тому, що оподат­ковується новостворена вартість, а об’єкт оподаткування збігається з джерелом сплати. Платниками податку на прибуток підприємств є:

► серед резидентів — суб’єкти господарської діяльності, бюджет­ні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

► серед нерезидентів — фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерел їх походження з України, за винятком установ та організа­цій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжна­родними договорами України або законом;

► філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), що не мають статусу юридичної особи, розта­шовані на території іншої, ніж такий платник податку, територі­альної громади;

► постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представ­ницькі) функції щодо таких нерезидентів або їх засновників.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається змен­шенням суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних від­рахувань.

Скоригований валовий дохід— це валовий дохід без урахування доходів, які за своєю сутністю підлягають вилученню з метою оподат­кування.

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) упродовж звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (мор­ській) економічній зоні, так і за їхніми межами.

Валовий дохід включає:

► загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому чи­слі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кін­цевого погашення (ліквідації);

► доходи від здійснення банківських, страхових та інших опера­цій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

► доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борго­вими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

► доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

► доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі безповоротну фінансову допомогу, отриману платником податку в звітному періоді, вартість товарів (робіт, послуг), безоплат­но наданих платнику податку в звітному періоді, за винятком ви­падків, коли таку допомогу та безоплатні товари (роботи, послуги) одержують неприбуткові організації, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи;

► невикористану частину коштів, що повертається із страхових резервів у передбаченому законом порядку;

► заборгованість, що підлягає занесенню до валових доходів;

► кошти страхового резерву, використані не за призначенням;

► вартість матеріальних цінностей, що передані платнику подат­ку згідно з договорами схову та використані ним у власному вироб­ничому чи господарському обігу;

► штрафи, неустойки, пені, одержані за рішенням сторін догово­ру або за рішенням відповідних державних органів, суду, арбітраж­ного чи третейського суду;

► державне мито, попередньо сплачене позивачем, що поверта­ється на його користь за рішенням суду (арбітражного суду);

► доходи від здійснення операцій особливого виду. Фінансовий результат, пов’язаний з операціями особливого виду (а отже, і вало­вий дохід та валові витрати), визначається по кожній операції окремо. До особливого виду належать такі операції: товарообмінні (бартерні); пов’язані зі страховою діяльністю; із розрахунками в іно­земній валюті; з пов’язаними особами; з цінними паперами та дери- вативами; спільна діяльність без створення юридичної особи; ви­плата дивідендів; з борговими вимогами та зобов’язаннями; з вико­нання довготермінових договірних зобов’язань; неприбуткових установ та організацій; окремих платників податку.

До валового доходу платника включається також прибуток від продажу основних фондів та нематеріальних активів, що підляга­ють амортизації.

Із складу валового доходу вилучаються:

► суми акцизного збору, податку на додану вартість, отримані (нараховані) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство-одержувач не є платником податку на додану вартість;

► кошти або вартість майна, що отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законо­давством;

► кошти або вартість майна, що отримані платником податку за рішенням суду (арбітражного суду) або внаслідок задоволення пре­тензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються за­коном, у разі, якщо вони не були віднесені таким платником подат­ку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

► кошти щодо надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику по­датку з бюджетів, якщо такі суми не були занесені до складу вало­вих витрат;

► кошти або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або май­нові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

► доходи органів виконавчої влади та органів місцевого само­врядування від надання державних послуг (видачі дозволів або лі­цензій, сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов’яз­ковість придбання яких передбачена законодавством), у разі зара­хування таких доходів до відповідних бюджетів;

► доходи, що накопичуються на пенсійних рахунках у межах ме­ханізму додаткового пенсійного забезпечення, а також суми надхо­джень до інших неприбуткових установ і організацій;

► кошти спільного інвестування інвестиційних фондів та інвес­тиційних компаній, якщо жоден із засновників (учасників) та пов’язаних з ними осіб не володіє більш як 25 % статутного фонду таких інвестиційних фондів або інвестиційних компаній і якщо такі інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній упро­довж 30 календарних днів після подання річного податкового звіту розподіляють між їх засновниками (учасниками) не менш як 90 % сум річного доходу від інвестиційних операцій;

►одержаний платником податку емісійний дохід;

►номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непо­гашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а та­кож платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на ко­ристь (на ім’я) платника податку як забезпечення або підтверджен­ня заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов’язань, век­селів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів);

► доходи від спільної діяльності на території України без ство­рення юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку;

► кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і остаточної лікві­дації такої юридичної особи-емітента або після закінчення терміну дії договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вар­тості акцій (часток, паїв);

► кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної техніч­ної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до між­народних угод, що набрали чинності у встановленому законодавст­вом порядку;

► кошти, що надаються платнику податку з Державного іннова­ційного фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

► вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбаче­них законодавством;

► інші надходження, визначені Законом України «Про оподат­кування прибутку підприємств».

Валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витраті) — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються (виготовляються) таким плат­ником податку для подальшого використання їх у власній господар­ській діяльності.

До складу валових витрат належать суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) упродовж звітного періоду у зв’язку з під- готовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням встановлених зако­ном обмежень.

До валових витрат належать:

► кошти або вартість майна, які добровільно перераховані (пе­редані) до Державного бюджету України або бюджетів територіаль­них громад, до неприбуткових організацій, але не більше ніж 4 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

► кошти, перераховані підприємствами всеукраїнських об’єд­нань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше ніж 75 % та­ких осіб, цим об’єднанням для проведення благодійної діяльності таких об’єднань, але не більше ніж 10 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

► кошти, внесені до страхових резервів у законодавчо встанов­леному порядку;

► суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподатку­вання», за винятком податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, плати за придбання торгових патентів;

► для платників податку, основною діяльністю яких є виробниц­тво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат зара­ховується плата за землю, що не використовується в сільськогоспо­дарському виробничому обігу;

► витрати, не віднесені до складу валових витрат минулих звіт­них податкових періодів через втрату, знищення або псування до­кументів, встановлених правилами податкового обліку та підтвер­джених такими документами у звітному податковому періоді;

► витрати, не враховані у минулих податкових періодах через допущені та виявлені помилки у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов’язання;

► безнадійна заборгованість у частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення та­ких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми забор­гованості, щодо яких закінчився термін позовної давності;

► витрати, пов’язані з операціями особливого виду;

► витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, але не біль­ше ніж 5 % балансової вартості груп основних фондів на початок року, та суми перевищення балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у вста­новленому порядку.

Амортизаційні відрахування (амортизацій) — це поступове від­несення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на

зменшення оподатковуваного прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань. З метою нарахування амортиза­ції основні фонди поділяються на такі групи:

група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та пере­давальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їхні пристрої;

група 2— автомобільний транспорт і вузли до нього; меблі; кон­торське (офісне) обладнання; побутові, електронні, оптичні, елект­ромеханічні прилади та інструменти;

група 3— будь-які інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, враховуючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу та продуктову худобу і багаторічні насадження.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначають­ся застосуванням норм амортизації до балансової вартості груп ос­новних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою


де Б а — балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б а -1 — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному; П а -1 — сума витрат, понесених на придбання основних

фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модерні­зацій та іншого поліпшення основних фондів упродовж періоду, що передував звітному; Ва-1 — сума виведених з експлуатації основ­них фондів упродовж періоду, що передував звітному; Аа-1 — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується ліній­ний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується однаковими частками, виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації упродовж терміну, який визна­чається платником податку самостійно, виходячи із терміну кори­сного використання таких нематеріальних активів або терміну ді­яльності платника податку, але не більше ніж 10 років безперерв­ної експлуатації. Амортизаційні відрахування здійснюються до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульо­вого значення.

Платники податку всіх форм власності мають право застосовува­ти щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та

нематеріальних активів на коефіцієнт індексації К і , який визна­чається за формулою

де Іа —  індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення К; не перевищує одиниці, то індексація не про­водиться.

Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 здійсню­ється до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість та­кого об’єкта належить до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об’єкта прирів­нюється до нуля.

Амортизація основних фондів груп 2 і 3 проводиться до досяг­нення балансовою вартістю групи нульового значення.

Норми амортизації встановлені у відсотках до балансової вартос­ті кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (у розрахунку на календарний квартал): група 1—1,25 %; група 2 — 6,25; група 3 — 3,75 %.

Платник податку може самостійно прийняти рішення про засто­сування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придба­них після 1 січня 1997 р., за такими нормами (у розрахунку на ка­лендарний рік): 1-й рік експлуатації — 15 %; 2-й — 30; 3-й — 20; 4-й — 15; 5-й — 10; 6-й — 5; 7-й рік експлуатації — 5 %.

Платники податку самостійно визначають суми податку, що під­лягають сплаті.

Прибуток платників податку, враховуючи підприємства, що за­сновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ста­вкою 30 % до об’єкта оподаткування.

Податок, що підлягає сплаті до бюджету, визначається за форму­лою

де ПП — податок на прибуток; СВД — валові доходи; ВВ — валові витрати; А — амортизація; N— ставка податку.

Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального вико­ристання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, від­шкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу зе­мель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, стягуєть­ся орендна плата.

Платниками земельного податку та орендної плати за землю можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, підприємства, об’єднання, організації та установи незалежно від їх організаційно- правових форм та форм власності, на якій вони утворені. Цей пода­ток платять також спільні підприємства, міжнародні об’єднання та організації за участю українських та іноземних юридичних чи фізич­них осіб, підприємства, які повністю належать іноземним інвесто­рам, яким земельні ділянки передано у власність або надано у ко­ристування, у тому числі на умовах оренди.

Суб’ектм плати за землю (платником) є власник землі та зем­лекористувач, у тому числі орендар. У разі переходу впродовж ро­ку права власності чи права користування земельними ділянками від одного платника податку до іншого земельний податок нарахо­вується та пред’являється до сплати первісному власнику землі або землекористувачу, починаючи з початку року і до дня, коли він втратив право власності чи право користування земельною ділян­кою (враховуючи і цей день), а новому — починаючи з дня, насту­пного за днем виникнення права власності або права користуван­ня земельною ділянкою. За земельні ділянки, що перейшли у спа­дщину, земельний податок стягується зі спадкоємців, які прийня­ли спадщину з моменту її відкриття. Спадкоємцям, які прийняли спадщину до настання терміну податкового обліку, податок нара­ховується з урахуванням податкових зобов’язань спадкодавця.

Обєктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Розмір плати за землю фактично визначається площею земель­ної ділянки, що є у володінні або користуванні (у тому числі на умо­вах оренди) і не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Основними документами, які підтверджують площу оподаткову­ваної земельної ділянки, є державний акт на право власності або постійного користування нею та договір про оренду земельної ді­лянки державної власності. Якщо їх немає, то площа земельної ді­лянки підтверджується випискою із земельно-кадастрової книги.

Вартість земельної ділянки визначається державними органами земельних ресурсів за методиками грошової оцінки земель, затвер­дженими постановами Кабінету Міністрів України.

Оподаткування сільськогосподарських угідь. Згідно із Законом України «Про плату за землю» ставки земельного податку за сільсь­когосподарські угіддя, що надані в установленому порядку та вико­ристовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, встановлені у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей і пасовищ — 0,1; для багаторічних насаджень — 0,03.

Отже, для визначення розміру земельного податку потрібно знати площу сільськогосподарських угідь, їх грошову оцінку та ставку податку.

Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів визначається за спеціальною методикою, затвер­дженою постановою Кабінету Міністрів України. Інформаційною основою для такої оцінки земель сільськогосподарського призна­чення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якіс­на характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрішньогосподарського землевпорядкування, а земель населених пунктів — їхні генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, матеріали економічної оцінки території.

Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, на які немає матеріалів економічної оцінки, визначається за аналогіч­ними агровиробничими групами ґрунтів, які до них прилягають.

На гірших землях, на яких не створюється диференціальний рентний дохід (з нульовим або від’ємним показником оцінки), гро­шова оцінка земель визначається величиною абсолютного рентного доходу — 1,6 ц зерна з гектара.

Грошова оцінка земельних ділянок під виробничими будівлями і спорудами сільськогосподарських підприємств, що розташовані за межами населених пунктів, визначається за аналогічними агрови­робничими групами ґрунтів, які до них прилягають.

В основу визначення грошової оцінки земель сільськогоспо­дарського призначення покладено рентний дохід, який створю­ється при виробництві зернових культур і визначається за да­ними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 р.

В умовах інфляції рентний дохід обчислюється в натуральних одиницях (у центнерах зерна), який при визначенні грошової оцін­ки переводиться у вартісний вираз за поточними або світовими реа- лізаційними цінами.

Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації становить 33 роки.

Грошова оцінка визначається окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасо­вищами.

Законом передбачено щорічну індексацію грошової оцінки зе­мель і доведення її до відома власників землі та землекористувачів. З приводу цього визначено і доведено облдержадміністраціям, обла­сним органам місцевого самоврядування та земельних ресурсів ко­ефіцієнти індексації грошової оцінки земель (станом на 1 січня 1999 р.): сільськогосподарського призначення — 2,07; населених пунктів — 1,8. Тому власники землі та землекористувачі — юридич­ні особи при поданні розрахунку до відповідного податкового органу повинні враховувати індексацію грошової оцінки земель, де її про­ведено, або відповідне збільшення ставок земельного податку по землях населених пунктів, де не встановлено грошову оцінку.

Оподаткування земельних ділянок у межах населених пунктів. Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких визначе­но, встановлюються у розмірі 1 % від їх грошової оцінки, за винят­ком земельних ділянок, зазначених нижче.

Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, ко­оперативними автостоянками для зберігання особистих транспорт­них засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподар­ського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, стягується у розмірі 3 % зазначеної суми земельного податку.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприєм­ствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, стягується у п’ятикрат­ному розмірі.

Для земельних ділянок у межах населених пунктів ставки ви­значені чинним законодавством.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відпо­відні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок по­датку, функціонального використання та місцезнаходження земель­ної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням підвищувальних коефіцієнтів.

Ставки земельного податку можуть встановлюватися з ураху­ванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) проводиться згідно з Порядком грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженого Наказом Держком- зему України від 29 серпня 1997 р. № 86/19/148/86/76/88, який роз­роблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 р. № 525 «Про Методику грошової оцінки земель не­сільськогосподарського призначення (крім земель населених пунк­тів)».

В основу грошової оцінки несільськогосподарських земель за межами населених пунктів, залежно від їх функціонального використання, покладено капіталізований рентний дохід або нормативний середньорічний економічний ефект, що створю­ється внаслідок використання відповідних земельних ділянок.

Інформаційною основою для грошової оцінки є відомості держав­них кадастрів (земельного, лісового, водного), землевпорядної, лісо­впорядної, містобудівної та проектно-технічної документації, інвен­таризації земель і дані державної статистичної звітності.

Нараховують земельний податок на підставі даних державного земельного кадастру. Сума земельного податку обчислюється відпо­відно до ставок податку, зазначених вище, виходячи з того, до якої категорії земель належить земельна ділянка.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному Законом України «Про плату за землю», за формою, встановленою Головною державною податковою адмініст­рацією України. Дані до відповідної податкової адміністрації пода­ються щороку станом на 1 січня до 1 лютого.

Земельний податок сплачується однаковими частинами власни­ками землі і землекористувачами — виробниками товарної сіль­ськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада відповідно, а всіма іншими платниками щокварталь­но до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.