Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

При переході до ринкової економіки виникає об’єктивна необ­хідність розвитку нетрадиційних джерел фінансування і кре­дитування, які дають змогу залучити інвестиції для фінансової під­тримки агропромислового виробництва. Одним із таких джерел є лізинг.

Під лізингом розуміють довготермінову оренду машин і об­ладнання або договір оренди машин і обладнання, куплених лі- зингодавцем для лізингоодержувача з метою виробничого вико­ристання при збереженні права власності на них за лізинго- давцем на весь термін договору.

Лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої лізин­гової компанії, яка здійснює придбання майна для третьої особи і віддає йому в оренду на довготерміновий період. У цьому разі лі­зингова компанія фактично кредитує лізингоодержувача. Тому лі­зинг розглядається як кредит, який надається у товарній формі лі- зингодавцем лізингоодержувачу. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають: кредитором — лізингодавець, позичальником — лізингоодержувач.

Об’єктами лізингу можуть бути: машини та обладнання; засоби обчислювальної техніки; транспортні засоби; виробничі будівлі і споруди та інші основні фонди. До об’єктів лізингу не належать: об’єкти оренди державного майна; земельні ділянки та інші при­родні об’єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер відно­син між лізингодавцем, лізингоодержувачем і постачальником.

Постачальник лізингового майна — це суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини та обладнання і передає влас­не майно, яке є об’єктом лізингу.

Лізингодавець — це суб’єкт підприємницької діяльності, який передає об’єкт лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач — це суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує об’єкт лізингу за договором.

Лізингодавцями можуть бути: лізингові компанії; комерційні банки; виробники машин, устаткування, обладнання; державні і місцеві органи влади.

Лізингоодержувачами є юридичні й фізичні особи.

До категорії продавців майна належать: виробники машин, устат­кування і обладнання; оптово-збутові організації; торговельні фір­ми; власники майна та інші учасники лізингової угоди.

Розрізняють два види лізингу: оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг — це лізингова угода, при якій витрати лі- зингодавця, пов’язані з придбанням та утриманням об’єктів, що здаються в лізинг, не покриваються орендними платежами впро­довж одного лізингового контракту.

Фінансовий лізинг — це лізингова угода, яка передбачає впро­довж періоду своєї дії виплату лізингових платежів, що покривають повну вартість обладнання або більшу її частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця.

Лізингові відносини ґрунтуються на лізинговій угоді. Механізм укладання та реалізації лізингової угоди такий. Агропромислове підприємство з метою одержання потрібних машин чи обладнання в лізинговій компанії чи банку подає до них заявку на лізинг, в якій зазначається найменування обладнання, постачальник (підприєм- ство-виробник), тип, марка, ціна, термін користування обладнанням або іншим майном, в якому орендар має потребу. В заявці також наводяться дані, що характеризують виробничу і фінансову діяль­ність лізингоодержувача. Такими даними є: загальні відомості про підприємство (найменування, адреса, обсяг основних і оборотних засобів тощо); характер основної діяльності (вид продукції, що ви­робляється, дані про експортну діяльність); наявність використову­ваного на підприємстві обладнання, у тому числі власного та орен­дованого; призначення обладнання, в якому лізингоодержувач має потребу.

До заяви додається: нотаріально засвідчений бізнес-план (еко­номічне обґрунтування); копії установчих документів; бухгалтер­ський баланс; звіт про використання прибутку; інші документи на вимогу лізингодавця.

Лізингодавець оцінює платоспроможність агропромислового під­приємства. Після схвального висновку лізингодавець доводить до відома лізингоодержувача загальні умови лізингового контракту, а постачальник обладнання інформується про його намір придбати обладнання. Далі лізингоодержувач узгоджує ціну з постачальни­ком обладнання, а у разі потреби перевіряє надійність та ефектив­ність об’єкта угоди. Лізингоодержувач, ознайомившись із загальни­ми умовами лізингової угоди, надсилає лізингодавцю листа з під­твердженням — зобов’язанням з підписаним примірником загаль­них умов контракту, додавши до нього бланк замовлення на облад­нання. Цей документ заповнює фірма-постачальник і візує лізинго- одержувач.

Після отримання перерахованих документів, лізингоодержувач підписує замовлення і надсилає його постачальнику обладнання.

Замість бланка замовлення може використовуватись договір ку- півлі-продажу обладнання, який укладається постачальником і лі­зинговою фірмою, або наряд на постачання, в якому зазначаються загальні умови поставки. Постачальник обладнання відвантажує його лізингоодержувачу, який бере на себе обов’язки з приймання обладнання. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введен­ня в експлуатацію об’єкта угоди. Після закінчення роботи склада­ється протокол приймання, який засвідчує фактичну поставку об­ладнання, його монтаж і введення в дію без претензій до поста­чальника. Протокол прийому підписують усі учасники лізингової операції і лізингодавець сплачує вартість об’єкта угоди постачаль­нику.

Отже, лізингова угода передбачає оформлення таких документів:

1. Акт приймання-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію.

2. Лізинговий договір між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

3. Договір купівлі-продажу або наряд на постачання об’єкта угоди.

4. Договір на технічне обслуговування майна, якщо воно здійс­нюється лізингодавцем.

Важливою умовою лізингової угоди є лізингова плата. Лізингова плата — це ціна користування об’єктом лізингу. До лізингової пла­ти належать: амортизаційні відрахування; сума відсотків; винаго­рода лізингодавця; страхові платежі та інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Останнім часом лізингові відносини набувають подальшого розвитку. Створено державний лізинговий фонд, кошти якого спрямовуються переважно в сільськогосподарське машинобуду­вання. Вироблена техніка передається на умовах лізингу машино- технологічним станціям і аграрним підприємствам. Створюються лізингові компанії при деяких комерційних банках. Практика свідчить, що багато підприємств має потребу у залученні машин, обладнання та іншої техніки на умовах лізингу. Це важливо для сільськогосподарських підприємств, які мають відчутний дефіцит коштів для фінансування капітальних вкладень, а лізинг може значно поліпшити оновлення основних фондів. Надання лізинго­вих послуг необхідне селянським (фермерським) господарствам у зв’язку з їхніми невеликими розмірами та обмеженими фінансо­вими можливостями.