11.1.2. Форми матеріально-технічного забезпечення АПК в умовах ринку

Важливою умовою подальшого розвитку агропромислового ви­робництва є його техніко-технологічне переозброєння. В цій галузі зосереджено п’яту частину основних виробничих фондів держави, зайнято майже 20 % працездатного населення, формується близько двох третин роздрібного товарообігу.

Кризовий стан галузі значною мірою зумовлений істотними недо­ліками в матеріально-технічному забезпеченні галузей АПК, різким погіршенням платоспроможності сільськогосподарських товаровироб­ників. Зниження ресурсного потенціалу негативно впливає на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, падають темпи онов­лення сільськогосподарської техніки. Капітальні вкладення в галузі АПК останніми роками зменшилися більш як на 40 %.

Не враховуються сучасні вимоги матеріально-технічного забез­печення переробних підприємств, що зумовлює великі витрати си­ровини, стримує проведення глибокої її переробки, розширення асор­тименту продовольчих товарів.

Низький рівень забезпеченості матеріально-технічними ресур­сами та неповне використання природного і виробничого потенціа­лу в сільському господарстві спричинені також істотними недоліка­ми структури господарського комплексу, соціально-економічними причинами. В Україні продовжує повільно розвиватися машинобу­дування для потреб аграрної сфери та будівельної індустрії на селі.

Нееквівалентний обмін сільськогосподарської і промислової про­дукції призвів до значного зростання ступеня зносу основних засобів, зниження темпів науково-технічного прогресу. В багатьох сільського­сподарських підприємствах знос будівель і споруд становить понад 60 %, машин та обладнання — близько 70 %. Вартість основних засо­бів зростає в основному шляхом їх індексації без додаткового введен­ня нових потужностей. Більше половини парку тракторів, збираль­них комбайнів і вантажних автомобілів відпрацювали свій амортиза­ційний термін. Унаслідок цього витрати на ремонт і технічне обслу­говування становлять близько 70 % суми коштів на придбання нової техніки, до 40 % машин простоюють з технічних причин.

Рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств мате­ріально-технічними засобами здебільшого не перевищує 50 % від нормативної технологічної потреби.

Диспропорції в забезпеченні сільського господарства матеріаль­ними і технічними засобами виникли через те, що не були врахова­ні зміни економічного механізму функціонування аграрного вироб­ництва розвитку багатоукладності у сільському господарстві, рівня та напрямів спеціалізації, розмірів і форм виробництва, особливос­тей розвитку ринкових відносин.

Ураховуючи такий стан матеріально-технічного забезпечення галузей АПК, у країні слід впровадити схему реформування цієї системи. Вона має передбачати збереження цілісної інфраструктури інженерно-технічного і технологічного виробництва (господарський рівень), створення на базі діючих ремонтно-транспортних підпри­ємств (РТП), райагропостачів акціонерних товариств відкритого ти­пу з правом участі в їхній діяльності юридичних і фізичних осіб. За такими самими критеріями треба створювати акціонерні товариства обласного рівня, до яких можуть входити підприємства обласної і міжрайонної спеціалізації, ремонтні заводи, товаровиробники.

Ринок матеріально-технічних засобів має реформуватися в міру створення організаційно-правових та економічних умов розвитку товарного виробництва. Це забезпечить право товаровиробника са­мостійно визначати форми організації матеріально-технічного за­безпечення, вільного вибору партнерів.

Удосконалення матеріального і технічного забезпечення АПК має ґрунтуватися на реформуванні відносин власності ремонтно- транспортних і постачальницьких підприємств, створенні розгалу­женої мережі посередницьких підприємств, що розташовані поблизу своїх споживачів, розвитку прямих зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і технічних засобів. Посередниками на селі мають стати створені на базі РТП, райагропостачів технічні центри та універсальні дилерські контори заводів на основі різних форм власності, які візьмуть на себе функції і відповідальність за постачання не тільки нової техніки, а й запасних частин, матеріалів і обладнання, організацію гарантійного ремонту, технічного обслу­говування сільськогосподарської техніки впродовж усього періоду її експлуатації, відновлення та продаж частково зношених машин, забезпечення матеріалами відповідно до потрібного асортименту і термінів використання, надання техніки в оренду і прокат, вико­нання окремих робіт і послуг.

Відповідно до цього і з урахуванням кризового стану фінансово- кредитної системи особливого значення в системі технічного забез­печення галузей АПК набуває лізинг.

Лізинг— це довготермінова оренда машин і обладнання за умови збереження права власності на них за орендодавцем.

Фінансовий лізинг передбачає виплату впродовж певного пері­оду своєї дії сум, які покривають повну вартість амортизації облад­нання або більшу її частину, а також прибуток орендодавця. Опе­раційний лізинг охоплює термін, менший від амортизаційного пері­оду об’єкта лізингу. Після закінчення дії угоди з фінансового лізин­гу його об’єкт може бути переданий у власність орендаря. Після закінчення дії угоди з операційного лізингу предмет договору може бути повернений власникові або знову наданий в оренду.

Виходячи з класичних уявлень про оренду і лізинг, їхніх тлума­чень і світової практики, можна назвати такі істотні відмінності оренди від усіх видів лізингу:

а) оренда, як уже зазначалося, — це двостороння угода між орен­додавцем і орендарем, а лізинг — щонайменше тристороння, де крім лізингодавця та лізингоодержувача фігурує ще й продавець лізингового майна. За деяких видів лізингу одна юридична особа може виступати як два суб’єкти. Так, у разі зворотнього лізингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем. Лізингову угоду офор­мляють, як правило, двома договорами: купівлі-продажу між про­давцем і лізингодавцем і власне лізингу — між лізингодавцем і лі- зингоодержувачем. Лізонгоодержувач має схвалити умови договору купівлі-продажу, а продавець (постачальник) — знати мету при­дбання майна;

б) діяльність лізингодавця принципово відрізняється від діяль­ності орендодавця. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то лізингодавець передає майно, яке він спеціально придбав, у лізинг, як правило, за прямою вказівкою майбутнього лізингоодержувача. Сутність бізнесу лізингодавця полягає в передаванні майна у кори­стування, тобто діяльність лізингодавця передбачає фінансування лізингоодержувачем тимчасового користування майном наданням йому майнового кредиту;

в) роль лізингоодержувача більш активна, ніж роль орендаря. У разі першого передавання майна в лізинг лізингоодержувач, як правило, сам знаходить виробника (власника) лізингового майна і вибирає конкретний вид цього майна. На відміну від орендаря, лі- зингоодержувач має такі самі права і обов’язки, як і покупець. Хоча формально покупцем є лізингодавець, майно передається продав­цем безпосередньо лізингоодержувачу, який виконує всі процедури, пов’язані з прийманням майна;

г) у разі оренди орендодавець несе відповідальність перед орен­дарем за виявлені недоліки об’єкта оренди, а у разі лізингу лізинго- давець відповідає за такі недоліки лише тоді, коли сам вибирав продавця (постачальника) об’єкта лізингу або втручався у вибір лі- зингоодержувачем постачальника майна, виду майна, його харак­теристик тощо.

Дефіцит фінансових ресурсів у сільському господарстві спричи­нений істотним послабленням його матеріально-технічної бази, руйнуванням економічних основ її оновлення і розвитку. Нестача фінансових ресурсів на рівні сільськогосподарських підприємств означає, що зменшується парк сільськогосподарських машин, ско­рочується закупівля запасних частин, унаслідок чого не проводять­ся в потрібних обсягах капітальні й відновлювальні ремонти.

Останніми роками списано сільськогосподарських машин майже вдвічі менше, ніж треба було списати за нормативними термінами їх експлуатації. Це призвело до різкого старіння парку машин, збі­льшення навантаження на одиницю застарілої техніки, подовжен­ня термінів польових робіт, тривалих простоїв машин з технічних причин. За оцінками вчених і фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов’язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять: за перевитратами пального 10 — 12 %, за недо­бором урожаю — понад 30 %.

Відсутність в Україні визначеного права власності як об’єкта власності під заставу створює великі перешкоди на шляху до прак­тичного фінансування підприємницької діяльності, значною мірою зумовлює той факт, що останніми роками практично припинилося надання сільськогосподарським товаровиробникам довготермінових банківських кредитів, які відігравали ключову роль в оновленні їх матеріально-технічної бази.

Проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи потребують значних витрат фінансових і матеріальних ресурсів. Залучити кошти в необхідних обсягах для підприємницької діяль­ності в сільському господарстві надто складно. Потреби в значних обсягах коштів і надто малі потужності українських банків не дають їм змоги резервувати кошти для видачі сільськогосподарським то­варовиробникам гарантій по кредитах на оновлення та закупівлю машин і обладнання. Існують різні варіанти залучення коштів в економіку сільського господарства. Однією із реальних і ефективних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг.

Ефективний вплив лізингу на оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі під­приємницької діяльності, а саме:

► кредитування у формі машин і обладнання на відміну від грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів, оскільки за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно, тобто лізингове майно виступає як застава. У зв’язку з цим за кор­доном багато лізингових компаній не вимагає від лізингоодержува- ча ніяких додаткових гарантій, тому підприємству простіше отри­мати майно за лізингом, ніж кредит на його придбання;

► лізинг передбачає 100 % кредитування і не потребує негайного початку сплати платежів, що дає змогу без різкого фінансового на­пруження поновлювати виробничі фонди, придбавати дороге майно;

► умови лізингової угоди більш гнучкі порівняно з кредитом, бо вони дають можливість двом сторонам вибрати вигідну схему ви­плат;

► лізингове майно не перебуває на балансі лізингоодержувача, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

► лізингові платежі зараховуються на витрати виробництва (со­бівартість) лізингоодержувача і відповідно знижується оподатку­вання прибутку.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою засвідчує дедалі зростаючий вплив лізингу на процес відтворення основних фондів і відкриває широкий доступ користувачам до передової техніки і тех­нологій.

По-перше, лізинг дає змогу отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів у формі машин і обладнання.

По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінан­сових установ, що перебувають безпосередньо в Україні.

По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських підприємств пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності. Так, як­що сільськогосподарські товаровиробники мають гостру потребу в техніці й не мають достатніх коштів для її придбання, то вони мо­жуть отримати техніку шляхом лізингу, причому на вигідніших умовах, ніж за договором купівлі-продажу.

Для порівняння: якщо підприємство закуповує техніку за раху­нок власних коштів і довготермінових банківських кредитів, то фі­нансує це з фонду розвитку, який формується за рахунок прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість із купівлі-продажу.

Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій при укладанні лізингового контракту. Лізингові платежі, що сплачу­ються лізингоодержувачем, зараховуються на собівартість його про­дукції чи послуг, а після повної сплати лізингового майна підпри­ємство, як правило, стає його власником. У цьому разі кошти, що витрачаються на лізингові платежі, формуються з прибутку підпри­ємства до його оподаткування.

Лізинг вигідний також державі, оскільки заборгованість підпри­ємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної фі­нансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території перебу­вають лізингоодержувачі.

З господарської точки зору, лізинг є засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, впровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць, тому держава зацікавлена у під­тримці й розширенні лізингових операцій.

Отже, лізинг можна розглядати як одну з найпривабливіших і найперспективніших форм інвестування, здатну значно по­жвавити процес оновлення матеріально-технічної бази сільсько­господарських товаровиробників та входження економіки Укра­їни в структуру світового ринку.

Новою формою вдосконалення матеріального та технічного за­безпечення АПК є створення постійно діючих виставок-ярмарків. Основна мета їх діяльності — купівля-продаж матеріально-техніч­них засобів агропромислового комплексу, сільськогосподарської продукції і товарів її переробки. На них сільськогосподарський то­варовиробник може не тільки реалізувати свою продукцію, а й укласти договори на придбання матеріальних і технічних засобів безпосередньо з їх виробниками або з посередницькими структура­ми. Така постійно діюча виставка-ярмарок створена і успішно діє в с. Чубинському Бориспільського району Київської області. Вирі­шення питань поліпшення матеріально-технічного забезпечення галузей АПК має стати визначальним у розробленні аграрної полі­тики держави. Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, впровадження досягнень науково-технічного прогресу є основними напрямами виходу АПК з економічної кризи.

У проекті Закону «Про матеріально-технічне забезпечення агро­промислового комплексу» визначено, що основним напрямом орга­нізації ринку матеріально-технічних ресурсів та послуг в агропро­мисловому комплексі є розвиток прямих зв’язків між їх виробника­ми та споживачами, скорочення ланцюга посередників. Таке скоро­чення досягається, коли матеріально-технічні ресурси постачаються за схемами: завод — товаровиробник; завод — дилер — товарови­робник; завод — агротехсервісні структури — товаровиробник; за­вод — лізингові компанії — товаровиробник. Машинобудівні заводи та інші підприємства-виробники матеріально-технічних ресурсів розвивають фірмове технічне обслуговування на основі створення ринкової інфраструктури: технічних центрів, дилерських та прокат­них пунктів, машинно-технологічних формувань, фірмових мага­зинів. На заводи і створені ними сервісні структури покладаються функції і відповідальність за реалізацію технічних і хімічних засо­бів, технологічного обладнання, запасних частин та ремонтних ма­теріалів, організацію ремонту і технічного обслуговування машин упродовж усього періоду експлуатації, відновлення та продаж част­ково спрацьованої техніки.

Прискорюється процес реформування колективних сільськогос­подарських підприємств. їхні ремонтні майстерні, машинні двори, пункти технічного обслуговування та прокату техніки можуть трансформуватися в самостійні підприємства, які діють на умовах оренди або приватної власності, зберігаючи цілісність інфраструк­тури інженерно-технічної служби.

Ремонтно-обслуговуючі структури реформованих колективних сільськогосподарських підприємств можуть функціонувати як окре­мі підрозділи, якщо господарства переходять до кооперативної фор­ми господарювання; розподіляються між окремими галузями або виділяються в самостійні підрозділи при реформуванні за галузе­вою ознакою; виділяються в окремі підприємства та організації з наданням повної юридичної та економічної самостійності при ство­ренні фермерських господарств. Поряд з ремонтно-обслуговуючими підрозділами цих підприємств створюються і функціонують на селі приватні та кооперативні структури технічного сервісу для надання послуг селянським і фермерським господарствам і окремим спожи­вачам, пункти прокату техніки, підприємства з діагностування і технічного обслуговування, ремонту окремих складних систем ма­шин. Це розширює ринки збуту матеріально-технічних ресурсів і техніко-технологічних послуг, створює сприятливе конкурентне се­редовище.

Обласні структури концерну «Украгротехсервіс» можуть перетво­рюватись на сервісні технічні центри з такими функціями: розмі­щення замовлень на поставку ресурсів; організація нових вироб­ництв у агротехсервісних підприємствах регіону; відновлення спра­цьованих деталей; координація сервісних підприємств у наданні послуг; регулювання економічних взаємовідносин і ціноутворення на період кризових явищ та недостатнього забезпечення деякими видами матеріально-технічних ресурсів і послуг; освоєння нової техніки і досягнень науково-технічного прогресу.

Упорядковується закупівля технічних засобів за кордоном. На­самперед купується тільки та техніка, аналоги якої не виробля­ються в Україні, переважно на умовах створення спільних підпри­ємств та їх одночасного інвестування. Поєднання цілеспрямованого імпорту зарубіжних технічних засобів з нарощуванням власного виробництва високоякісних машин на рівні кращих світових зразків за передовими технологіями створить сприятливе конкурентне се­редовище на ринку техніки.