1.3.5. Аналіз і оцінка виробничого травматизму і професійних захворювань

Для аналізу виробничого травматизму використовують здебільшого монографічний, топографічний, економічний і статистичний методи.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні виробничої обстановки на конкретному об’єкті з урахуванням технологічного процесу, стану робочих місць, кваліфікації працівників, режиму праці і відпочинку. Всебічний аналіз дає можливість не тільки встановити причини нещасних випадків, але й виявити існуючі потенціальні небезпеки.

Топографічний метод полягає у вивченні нещасних випадків за місцем, де вони сталися. Місця нещасних випадків позначають умовними знаками на планах цехів, дільниць чи підприємства в цілому. Завдяки цьому створюється наочне уявлення про потенціально небезпечні зони на виробництві.

Економічний метод полягає в порівнянні затрат на профілактику травматизму з їх ефективністю у зв’язку з усуненням можливих втрат.

Статистичний метод дає можливість оцінювати кількісний рівень травматизму з використанням загальноприйнятих показників коефіцієнта частоти К_Ч, коефіцієнта важкості К_В і коефіцієнта виробничих втрат К_ВВ.

Вихідним матеріалом для розрахунку служать дані звіту підприємств про нещасні випадки.

Коефіцієнт частоти травматизму – кількість нещасних випадків, які припадають на 1000 працівників за звітний період. Визначають його за формулою

де n – число нещасних випадків за звітний період,

N – середньоспискова кількість працівників.

Коефіцієнт важкості травматизму – число днів непрацездатності, які припадають на один нещасний випадок. Цей коефіцієнт визначають, використовуючи вираз

де Д – число днів непрацездатності за закритими лікарняними листками (врахованих нещасних випадках за звітний період).

Коефіцієнт виробничих втрат являє собою добуток коефіцієнтів частоти і важкості нещасних випадків :

.

Порівнюючи значення коефіцієнтів за різні періоди часу, роблять висновки про ефективність заходів з покращення умов праці і зниження виробничого травматизму.

Для аналізу професійної захворюваності необхідно знати контингенти осіб, які піддаються дії тих чи інших шкідливих виробничих чинників, і мати дані про випадки хронічного професійного захворювання і отруєння. На підставі цих відомостей визначають коефіцієнт професійної захворюваності на 1000 працівників як для окремих чинників, так і для всієї суми професійних захворювань і отруєнь. Зіставлення коефіцієнтів за роками дає можливість правильно планувати і оцінювати оздоровчі заходи на виробництві.