7.2. Категорії земель як об’єкт державного управління

Висока природна продуктивність ґрунтового покриву визначає провідну роль земельного фонду як одного з найважливіших видів ресурсів економіч­ного розвитку та найціннішої частини національного багатства України.

У соціальній значимості землі як ресурсу природи багатоцільового вико­ристання найвагомішим є її функціонування як просторово-територіального базису розвитку продуктивних сил і розселення, як головного засобу вироб­ництва і предмета праці в сільському й лісовому господарствах та джерела продовольства. Разом з тим, земля з її ґрунтовим покривом - фізична основа і невід’ємна частина екосистем суші, необхідна і вирішальна умова існування як біогеоценозів, так і географічних середовищ, що в сукупності утворюють «навколишнє природне середовище».

В контексті реформування економічної системи України, земля як базис будь-якої кредитно-фінансової системи, була і залишається основним надійним ресурсом оздоровлення економічної ситуації, що склалася на сьогоднішній день у країні. Подолання економічної кризи через залучення в ефективний обіг зе­мельно-ресурсного потенціалу та удосконалення земельних відносин має роз­глядатись як пріоритетний напрям соціально-економічного розвитку України.

Земельний фонд України, тобто вся територія в межах її кордонів, станом на 01.01.2004 року (за даними Держкомзему України) становив 60 354,8 тис. га (табл. 7.2). Хоча окремі частини земельного фонду є об’єктами власності і вико­ристання різними суб’єктами, в цілому він є єдиним природним об’єктом, якому притаманні різноманітні природні якості та властивості, що становлять народно­господарський інтерес: родючість Грунтів, лісовкритість, водовкритість, вміст ко­рисних копалин та ін., які у зв’язку з цим використовуються певним чином.

Таблиця 7.2.

* За даними Держкомзему України.

Відповідно до напрямів використання (за цільовим призначенням) всі землі України поділяються на 9 категорій (ст.19 Земельного кодексу України):

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі житлової та громадської забудови;

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4) землі оздоровчого призначення;

5) землі рекреаційного призначення;

6) землі історико-культурного призначення;

7) землі лісового фонду;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з основним цільовим призначенням згаданих частин єдиного зе­мельного фонду земельним законодавством України встановлюється і право­вий режим їхнього використання в народному господарстві. Іншою кваліфі­каційною ознакою земельного фонду України є природно-історичний стан і господарське використання окремих його частин — земельних угідь, тобто ділянок землі (масивів), які систематично використовуються для певних гос­подарських цілей та мають якісні фунтові відмінності природно-генетичного характеру.

Усі земельні угіддя України діляться на дві умовні групи: 1) сільсько­господарські. які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції (продуктивні землі);2) несільськогосподарські. тобто землі, які не залучені в сільськогосподарський обіг. До сільськогосподарських належать: рілля, сінокоси, пасовища, багаторічні насадження. До несільськогосподар- ських відноситься решта земель (ділянки під лісом, болотом, будівлями, до­рогами, населеними пунктами, об’єктами промисловості, енергетики і т. п.).

Управління земельним фондом (земельними ресурсами) в Україні здій­снюється шляхом регулювання земельних відносин через нормативні акти, забезпечення додержання вимог земельного законодавства, систематичного контролю за використанням і охороною земель, застосування засобів впливу на порушників цього законодавства.

Таким чином, функції державного регулювання земельних відносин і є функціями державного управління земельними ресурсами. За характером управління, обсягом його функцій, як це видно з даних про розподіл земель­ного фонду за категоріями, власниками землі і землекористувачами (табл. 7.3), в Україні склалося загальне і галузеве (міжгалузеве) державне управління зе­мельним фондом. Причому, загальне державне управління має територіаль­ний характер, тобто охоплює певні території в межах адміністративно-терито­ріальних утворень без винятків і перерв.

Таблиця 7.3.

Розподіл земельного фонду України за власниками землі та землекористувачами станом на 01.01.2004 р.[1]

У забезпеченні раціонального використання і охорони земельних ресур­сів, крім державного управління, значну роль відіграє внутрішньогосподар­ське управління, що здійснюється конкретними суб’єктами права на землю - власниками земельних ділянок і землекористувачами, в обов’язки яких вхо­дить забезпечення в процесі господарської діяльності раціонального вико­ристання і охорони земель. У зв’язку з цим внутрішньогосподарське управлін­ня земельним фондом є невід’ємною ланкою загальної системи державного управління земельними ресурсами.