3.2. Література Ренесансу (II пол. XV - кінець XVI ст.)
У ХV - першій половині ХVІ ст. виникає Литовсько-Білоруський літопис. Иого основний зміст складає історія Литви, в яку вкраплено події, що відбувалися на українських землях. Ідеться про князів Гедиміна, Ольгерда, Ягайла та Вітовта. З-поміж сюжетів літопису варто виділити повість «О Подольской земли» та «Похвалу о великом князи Вітовте». Оповідь «О Подольской земли» присвячена завоюванню литовськими князями - братами Коріятовичами - українського Поділля у середині XIV ст.
«Похвала князу Вітовту» - найхудожніший твір, що органічно ввійшов до складу «Литовсько-Білоруського літопису». Він був складений не раніше 1428 і не пізніше 1430 р. (тоді Вітовт помер). Автор похвали, використовуючи відомий «топос звеличення», ідеалізує свого героя, використовуючи арсенал засобів «плетення словес». Він не може дібрати слів, щоб гідно розповісти про діяння Вітовта, про його силу і хоробрість. Могутність князя порівнюється з невичерпною у своїй течії річкою, а мудрість його - з невичерпним морем. Він постає у творі найсильнішим володарем Європи, що є очевидним перебільшенням. Головною ідеєю «Похвали Вітовту» є політична незалежність і могутність Великого князівства Литовського. У творі відчувається вплив прози Кирила Туров- ського.
У XV ст. з’являються нові редакції творів, відомих з часів Київської Русі. Так, у 1406 році тверський єпископ Арсеній, виходець з Києва, укладає так звану Арсеніївську редакцію «Києво-Печерського патерика». До збірки включено службу і похвалу Федосію Печерському та оповідь про заснування монастиря. Згодом, у 1460 р., виникла Касіянівська редакція патерика. Тут було вміщено ряд літописних звісток про перенесення мощей Федосія Печерського (докладніше про це - у книзі Ю. Ісіченка «Києво-Печерський патерик в літературному процесі кінця XVI - початку XVIII ст. на Україні». - К., 1990).
З південнослов’янським впливом у другій половині XIV - першій половині XV ст. пов’язана поява в Україні таких пам’яток візантійського письменства, як «Діоптра» та «Шестоднев» (переклади обох творів виконано ритмізованою прозою). Йдеться також і про появу в Україні перекладеної в Болгарії візантійської повісті «Слова о царе Фоце и егожене». У цьому творі показується праведник (Никифор) як жертва жіночої злості, підступності і хіті (Тефана - його дружина, дочка корчмаря).
У XV ст. на східнослов’янських землях з’являються перекладені південнослов’янськими книжниками візантійські хроніки !оанна Зонари та Костянтина Манасії (перша написана близько 1117 р., друга - близько 1140 р.). На початку XVI ст. написано і Короткий Київський літопис. Його хронологічні рамки - IX ст. - 1515 р. Записи подій з 1491 до 1514 року вів сучасник-очевидець. !деться про історію Київської землі і Волині. Пізніше цей твір увійшов до Супрасальського літопису, де він має назву «Начало русских князей Русскаго княженья». Літописець описав у творі і татарські напади на Київ (1482 і 1496 рр.), і мор на Волині (1495 р.). З особливою теплотою він змальовує образ князя Костянтина Острозького (бл. 1460-1530), який переміг військо московського князя Василя III під Оршею у 1515 р.
До відомих пам’яток середини XVI ст. належить і така пам’ятка давньоукраїнської літератури, як Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.). У творі значною мірою використано українську фразеологію. На жаль, Пересопницьке Євангеліє збереглося не в оригіналі, а у копії 1701 року, виконаній на замовлення г^ьмана І. Мазепи для кафедрального собору у Переяславі. Нині воно зберігаться у ЦНБ ім. В. Вернадського. На ньому присягають Президенти незалежної України.
Окрему увагу необхідно приділити латиномовній поезії, яка стала наслідком навчання українських ^дентів у вузах Європи. Зокрема, йд^ься про твори С. Кленовича, його поему «Роксоланія» (кінець XVI ст.); «Пісню Павла Русина з Кросна» (1509 р.); поему «Пісня про зубра» М. Гусовського (1523 р.); віршову посвя^ Папі Римському до книжки «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича із Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університет»; латино- мовну поему киянина Івана Домбровського «Дніпрові камени» (1618 р.) та твори Станіслава Оріховського Русинського, зокрема його памфлет «Розбрат з Римом» (1551 р.).