2.3.3. Породи напівтонкорунних овець

Вівці цих порід характеризуються специфічними конституціо­нально-продуктивними якостями. При цьому більшість їх добре поєднує високу м’ясну і вовнову продуктивність та швидкостиг- лість. Цінним є й те, що напівтонкорунні вівці дають однорідну напівтонку вовну. Тонина вовни коливається від 58-ї до 36-ї якості, або більш як на 25 мкм, довжина 6 — 20 см і більше. Ці вівці за­звичай не мають складчастості шкіри, у них менша густота вов­ни — на 1 см² припадає 3 — 5 тис. вовнинок. Напівтонкорунні вівці є високошвидкостиглими. Молодняк їх швидко росте і від наро­дження до відлучення може давати середньодобовий приріст 250 — 300 г і більше. Тварини добре пристосовані до розведення в зоні високоінтенсивного землеробства. М.Ф. Іванов вважав, що м’ясо- вовнове вівчарство є найбільш інтенсивним і вигідним.

Швидкостигле м’ясо-вовнове напівтонкорунне вівчарство в СНД почало розвиватися у XX ст. Усі напівтонкорунні породи овець, яких розводять в СНД, поділяються на дві групи: вовново- м’ясні (вівці цигайської та грузинської напівтонкорунної порід) та м’ясо-вовнові (породи англійського типу та коридель). Породи ан­глійського типу, в свою чергу, поділяються на коротко- та довго­вовних.

При виведенні довгововних порід для схрещування використо­вувались породи лінкольн і ромні-марш, а короткововних — гемп­шир і шромпшир.

Вовново-м’ясні напівтонкорунні породи. До них нале­жать породи цигайська та грузинська напівтонкорунна жирнох­воста. Вівці цих порід мають високу адаптивну здатність до не­сприятливих природних і господарських умов, стійкі проти за­хворювань. Вовна їх використовується для виготовлення спеціа­льних тканин.

Цигайська порода (рис. 2.14). Створена в давні часи народа­ми Балканського півострова і Малої Азії. Нині цигайських овець розводять майже в усіх країнах Балканського півострова, а також у Польщі, Угорщині, Туреччині та СНД. На південь України за­везена в XIX ст. переселенцями-болгарами з Бессарабії та румун­ськими кочівниками-вівчарями з Трансільванії. Порода має два конституціонально-продуктивних типи: вовново-м’ясний та м’ясо- вовновий і шість зональних типів — кримський, приазовський, молдавський, донський, заволзький і казахський.

Найбільш продуктивним є приазовський тип, створений у держплемзаводі «Розівський» Новоазовського району Донецької області ввідним схрещуванням маток цигайської породи з бара­нами породи ромні-марш (співавтор типу B.C. Северин). Вівці цього типу мають кращі показники м’ясної продуктивності і довгу вовну з тониною 56 — 46-ї якості, з блиском люстри, жиропіт кре­мового кольору. У провідних племзаводах настриг чистої вовни

становить 2,8 — 3,3 кг. Жива маса баранів-плідників 110 — 120 кг, вівцематок 55 — 60 кг, настриг немитої вовни — відповідно 9 — 10 та 4 — 5 кг, вихід чистого волокна 60 — 65 і 55 — 60 %, настриг чис­тої вовни 6 — 8 та 2 — 3 кг, довжина вовни 10 — 11 і 8 — 9 см. Пло­дючість 120 — 130 ягнят на 100 маток. Барани рогаті, вівцематки комолі. Жива маса ягнят при відлученні у 4-місячному віці 28 — 30 кг; молодняк у річному віці досягає 70 — 75 % живої маси доро­слих тварин. Особливостями вовни цигайських овець є значна пружність, тому овчини (цигейки) і тканини із цигайської вовни стійкі проти зминання. Цигайську вовну широко використовують для виготовлення технічних сукон (шліфувальних, для віджим­них валів у целюлозно-паперовій промисловості тощо).

Зона породного районування — Донецька, Одеська, частково Чернівецька, Херсонська, Запорізька області, АР Крим. У Молдо­ві цигайських овець доять.

Основні племзаводи — «Розівський» Донецької області, «Чор­номорський» і «Славне» АР Крим, «Орловский» Ростовської, «Ал­тайский» Саратовської областей (Росія).

М’ясо-вовнові та довгововнові породи англійського типу. Вівці цих порід великі за розміром, мають добрі м’ясні якості, дов­гу вовну (10 — 28 см) із зниженою її тониною (44 — 50-ї якості), вовну з люстровим блиском, м’яку й шовковисту. В СНД до цієї групи належать породи лінкольн, ромні-марш, асканійські крос- бреди, російська довгововна та куйбишевська, а також кросбредні типи, серед яких і українські.

Лінкольн (рис. 2.15). Породу створено у графстві Лінкольн (Англія) понад 200 років тому схрещуванням місцевих овець із

баранами породи лейстер. Це одна із найбільших за розміром тварин напівтонкорунних порід у світі.

Барани-плідники у кращих стадах мають масу 130 — 140 кг, вівцематки 80 — 90 кг. Настриг вовни у баранів-плідників 9 — 10 кг, у вівцематок 6 — 6,5 кг; вихід чистого волокна 60 — 70 %. Тонина волокон 44 — 48-ї якості, довжина вовни у баранів 20 — 30 см, у маток 15 — 20 см. Плодючість 110 — 120 ягнят на 100 вів­цематок.

Проте вівці цієї породи дуже вибагливі до умов годівлі та утримання і надто важко витримують сухий континентальний клімат. Навіть в Англії з її м’яким кліматом розведення чистопо­родних лінкольнів пов’язане з великими труднощами. Тому в Англії, Австралії, Новій Зеландії чистокровних племінних лін­кольнів розводять переважно для схрещування з іншими порода­ми. В СНД вівці породи лінкольн використовуються здебільшого для схрещування з метою створення м’ясо-вовнового кросбредного вівчарства. Помісі лінкольнів з мериносами та іншими порода­ми відзначаються доброю швидкостиглістю, високою м’ясною і вовновою продуктивністю. Всі ці якості вони дуже стійко пере­дають потомству.

Ромні-марш (рис. 2.16). Овець цієї породи виведено в Англії у XIX ст. у графстві Кент схрещуванням грубововних овець з ба­ранами породи лейстер. Слово «марш» у перекладі українською

мовою означає «низовина», «болото». Звідси і притаманна породі певна відносна стійкість проти гельмінтозів та захворювань ра­тиць.

Тварини великі на зріст з гармонійною тілобудовою, доброю швидкостиглістю і високою м’ясною та вовновою продуктивністю, міцною конституцією, чудовими м’ясними якостями. Але вони по­гано акліматизуються у районах із посушливим кліматом. Жива маса баранів-плідників 120 — 130 кг, вівцематок 65 — 70 кг. На­стриг вовни у баранів у фізичній масі 8 — 9, у чистому волокні 5 — 6 кг, у вівцематок — відповідно 3,4 — 4,2 і 2,5 — 3,2 кг. Вихід чистої вовни 60 — 65 %. Довжина вовни у баранів 14 — 16, у маток 12 — 14 см, тонина 46 — 50-ї якості. Плодючість 120 — 130 ягнят на 100 вівцематок.

В Україні акліматизацію, розмноження і створення місцевої популяції за типом аргентинських ромні-марш здійснено в гос­подарстві «Дружба» Сумської та ім. Щорса Харківської областей. Кращі отари овець породи ромні-марш на племзаводах «Власть труда» Орловської та «Котовский» Волгоградської областей Росія).

Російська довгововна порода. Створено породу в господарс­твах Воронезької і Тверської областей під керівництвом Ф.А. Грє- хова, О.В. Васильєва та інших за період 1936 — 1978 рр. схрещу­ванням маток місцевих грубововних порід (кучугурівська, міхнов- ська та північна короткохвоста) з баранами лінкольн. Російська довгововна порода має два внутрішньопородних типи: ліскінський та калінінський.

Овець ліскінського типу виведено в Ліскінському та Нижньо- дівицькому районах Воронезької області (Росія). Це дуже великі тварини, у яких добре виражені м’ясні форми. Вони мають одно­рідну, косичної будови з притаманною лінкольнам великою зви­вистістю вовну. Блиск вовни люстровий. Жива маса баранів 100 — 110, маток 60 — 65 кг. Настриг вовни у баранів у фізичній масі 6 — 6,5, у чистому воловні 4 — 4,5 кг. Вихід чистої вовни 60 — 65 %. Довжина вовни у баранів 18 — 22, у маток 16 — 18 см. Тонина 46 — 48-ї якості. Плодючість 110 — 120 ягнят на 100 маток. Кращі отари овець ліскінського типу у племгосподарствах «Колыбельс- кий», «Россия», «Красный Октябрь» Воронезької області.

Овець калінінського типу виведено в Калінінській (нині Тверській) області (Росія). Тварини цього типу середні за розмі­ром, мають задовільно виражені м’ясні форми. Вовна у них на­півтонкорунна, однорідна, довга, з великою звивистістю та люс­тровим блиском. Жива маса баранів 90 — 100, маток 55 — 60 кг. Настриг вовни у баранів у фізичній масі 6 — 7,5 кг, у чистому волокні 4 — 5 кг, у маток — відповідно 3 — 4 та 2 — 2,5 кг. Дов­жина вовни у баранів 15 — 18, у маток 12 — 16 см, тонина 46 — 50-ї якості. Плодючість 140 — 160 ягнят на 100 маток. Кращі отари овець калінінського типу російської довгововної породи у дослі­дних господарствах «Победа», «Сахарово», «Заветы Ленина» Ка- лінінської (нині Тверської) області.