Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.3. Відбір і підбір у вівчарстві

Поліпшення порід сільськогосподарських тварин, а також їх­ньої спадковості у бажаному напрямі досягають переважно шля­хом відбору і підбору. Проте особливого значення у племінній справі надають відбору. Ч. Дарвін вважав відбір ключем до успіху людини у створенні корисних рослин і тварин.

У роботі з розведення овець завдання відбору полягають у то­му, щоб виділити із стада кращих тварин за продуктивними і племінними якостями, які використовуватимуться для його від­творення. Тварини, які не відповідають вимогам відбору, вибра­ковуються зі стада. Відбір — це основа селекційно-племінної ро­боти.

Ефект відбору ґрунтується на генетичному різноманітті тва­рин в отарі. Чим різноманітніші і різноякісніші тварини, тим більше можливостей для відбору. Джерелом генетичної різно­манітності тварин слугує мінливість спадкових якостей, якими визначаються ті чи інші ознаки продуктивності. Однак на роз­виток ознак, як і на організм у цілому, поряд із спадковими факторами, великий вплив справляють умови середовища. Тому відбір одночасно потрібно вести за фенотипом (конституція і продуктивність) і генотипом (походження і якість потомства). Обов’язковою умовою відбору за фенотипом має бути високий рівень годівлі та утримання тварин, оскільки різні продуктивні ознаки в овець змінюються більшою чи меншою мірою під впли­вом зовнішнього середовища. Чим більше змінюється ознака під впливом навколишнього середовища, тим нижчі її спадковість і ефект відбору за цією ознакою.

У вівчарстві розрізняють два види відбору — масовий та інди­відуальний.

Масовий (класний) відбір застосовують у неплемінних гос­подарствах, особливо при широкому використанні методу штуч­ного осіменіння. Ґрунтується він на оцінюванні тварин за консти­туцією, розвитком і продуктивністю без урахування їхніх спадко­вих якостей.

Індивідуальний відбір є основним у племінному вівчарстві. Він пов’язаний з оцінюванням тварин не тільки за продуктивніс­тю, а й за походженням та якістю потомства. Цей відбір значно ефективніший за масовий і сприяє прискоренню процесу вдоско­налення стада. Як і в інших галузях тваринництва, у вівчарстві відбір здійснюється шляхом бонітування, яке проводять з метою визначення племінної цінності тварин та виробничого призна­чення їх.

Господарсько-корисні ознаки, за якими здійснюється відбір овець, мають пряму або побічну економічну цінність у виробни­цтві продуктів вівчарства. До ознак, що мають пряму економічну цінність, належать вовнова, м’ясна, молочна, смушкова та овчин­на продуктивність. Побічну економічну цінність мають показни­ки відтворної здатності, ознаки екстер’єру, конституції та ін­тер’єру, довголіття, швидкостиглості, пристосованості до умов се­редовища, здоров’я, придатності для експлуатації в умовах про­мислової технології та ін.

Ознаки, що мають пряму економічну цінність, називають ос­новними, а ознаки з побічною цінністю — другорядними.

Для того щоб відбір був ефективним, потрібно правильно ви­значити його напрям, основні і другорядні ознаки, затрати часу і коштів, необхідних для контролю і вірогідного обліку ознак, а та­кож можливості генетичного поліпшення ознак.

Відбір за продуктивністю. В Україні і в державах СНД відбір тварин за комплексом ознак проводять на основі боніту­вання, оцінюючи кожну тварину за комплексом продуктивних показників з урахуванням напряму її продуктивності і породи. Так, у тонкорунному вівчарстві відбір здійснюється за настригом чистої вовни, якістю руна (довжина, товщина, густота, міцність, пружність, еластичність волокон тощо), вовновою і м’ясною про­дуктивністю; у смушковому вівчарстві — за якістю смушків і пло­дючістю маток; у шубному — за розміром і якістю шубної овчини; у м’ясо-сальному — за живою масою, розміром і формою курдюка, міцністю конституції; у м’ясо-вовно-молочному — за показниками вовнової, м’ясної та молочної продуктивності. В інструкціях з бо­нітування щодо кожної селекційної ознаки наведено стандарти за віком і породою.

Під час бонітування тварин показники продуктивності їх по­рівнюють із стандартом порід. На основі оцінки за кожною озна­кою визначають бонітувальний клас за комплексом ознак. За да­ними бонітування у стаді здійснюють такі заходи:

♦ поділ тварин на племінних, товарних і призначених для ви­бракування; племінних тварин, у свою чергу, поділяють на від­творну, виставкову, для запису в держплемкниги, на продаж та інші групи;

♦ оцінювання плідників за якістю потомства;

♦ оцінювання результатів відбору і підбору;

♦ уточнення методу розведення тварин у стаді;

♦ розроблення плану селекційних заходів.

Сучасні методи бонітування тварин мають істотний недолік: при визначенні класу не враховується вплив факторів середови­ща та генетичних. Під час бонітування показники продуктивності порівнюють не з ознаками ровесників, а зі стандартом породи. Крім того, в кожному стаді різний рівень годівлі і утримання тва­рин, тому виявляється різний рівень продуктивності у тварин од­нієї і тієї самої породи. Тому бонітувальний клас виражає реальну племінну цінність тварин.

Відбір тварин за пристосованістю до умов існування і стійкістю проти захворювань. У ветеринарній практиці пе­реважають ортодоксальні методи боротьби із захворюваннями тварин — дезінфекції, вакцинації, лікування антибіотиками, су­льфаніламідними препаратами, а часто доводиться і знищувати хворих тварин, щоб запобігти подальшому поширенню хвороби. Селекція овець за стійкістю проти окремих захворювань досі ще не проводиться. Особливо це має велике значення в умовах висо­кої концентрації овець на великих комплексно механізованих фермах. Відомо, що при переведенні овець на довготривале стій­лове утримання вони частіше хворіють і знижують продуктив­ність.

Відбір за походженням. Овець за походження оцінюють і відбирають за даними їх родоводу. Особливо цінними вважаються тварини, в родоводі яких є більше високопродуктивних предків. Важливе значення має оцінка за походженням молодих баранців і ярок, продуктивність яких невідома. У практиці племінного вів­чарства походження молодняку враховують і під час його реалі­зації. Залежно від класу батьків установлюють і ціни на племін­них тварин.

Відбір за походженням має важливе значення, якщо в родово­ді тієї чи іншої тварини є нащадки, оцінені за якістю потомства. Перевагу слід віддавати плідникові, у родоводі якого єпредок із значно вищою оцінкою за генотипом. У сучасних автоматизова­них інформаційних системах селекції родоводи на племінних тварин формуються і зберігаються в технічних носіях інформації, а доступ до них здійснюється на ЕОМ з малими затратами часу і коштів.

Відбір за якістю потомства — це найбільш досконалий і надій­ний метод оцінювання баранів і маток. Відбір баранів для пере­вірки за потомством проводиться навесні під час бонітування.

У процесі відбору баранів за якістю потомства на перевірку ставлять тварин, відібраних за індивідуальною оцінкою в одно­річному віці. Численними дослідами встановлено, що з кожних 3 - 4 баранів, поставлених на перевірку, тільки один стає поліп­шувачем. Якщо треба виявити 4 баранів-поліпшувачів, то на пе­ревірку слід поставити не менш як 12 - 16 молодих баранів. За­звичай їх перевіряють на матках першого класу. Маток індивіду­ально бонітують за типом і рівнем продуктивності, проводять об­лік їхньої продуктивності (за настригом вовни та живою масою). Мінімальну кількість маток для перевірного парування визнача­ють так, щоб від кожного плідника в річному віці було отримано 40 - 50 ярочок. Ягнят від баранів, яких перевіряють, вирощують в умовах повноцінної годівлі і доброго утримання.

Перший раз ягнят оцінюють при відлученні від матерів (у віці 4 - 4,5 міс). Оцінюють їх за породними особливостями, продук­тивністю і конституцією. Основну оцінку ярок від баранів, яких перевіряють, проводять у віці 12 - 13 або 14 - 15 міс залежно від часу народження. Результати перевірки визначають порівнянням між собою потомства, отриманого від різних баранів. Потім порів­нюють показники продуктивності дочок і їхніх матерів в одноріч­ному віці, а також показники продуктивності отриманого потом­ства із середніми показниками по отарі.

За критерій оцінки баранів тонкорунних і напівтонкорунних порід за якістю потомства прийнято кількість ягнят (у відсотках), віднесених до еліти і І класу. Баран вважається поліпшувачем, якщо понад 80 % його потомства віднесено до еліти і І класу.

Відбір маток за якістю потомства. Вплив на продукти­вні якості потомства маток не менший, ніж баранів. Тому у пле­мінних господарствах маток елітних і І класу систематично пере­віряють за якістю потомства, порівнюючи якості приплоду з якіс­тю матерів. Матки, від яких за два ягніння отримано цінніший приплід, вважають здатними передавати свої якостіпотомству, а маток, які дали за два окоти від високоцінних баранів задовільне потомство, переводять до загальної отари.

Особливості відбору баранів-плідників. Для кожного гос­подарства, яке займається відтворенням овець, незалежно від того, племінне воно чи товарне, якісний ремонт поголів’я є одним

із найважливіших завдань поліпшення продуктивності тварин. Як свідчить практика, щороку за старістю та з інших причин ви­буває 20 % основних баранів і вівцематок. Замість вибулих в ос­новне стадо надходять молоді перевірені баранці і ярки. Від того, як у господарстві організовано вирощування та відбір цього мо­лодняку, переважно і залежить якість стада. Коли замість вибра- куваних тварин надходять кращі від них ярки і баранчики, якість основного стада поліпшуватиметься, і навпаки, якщо місце еліт­них і першокласних тварин займуть другокласні або навіть поза- класні, то продуктивність тварин стада знизиться. Щоб цього не сталося, вирощуванню ремонтного молодняку треба приділити якнайбільше уваги. У племінних господарствах отари баранів- плідників комплектують за рахунок відбору і вирощування своїх баранів, отриманих від маток і баранів селекційної групи. Для товарних господарств баранів-плідників купують у племінних господарствах.

Відбирають ремонтний молодняк у віці 10 — 14 діб, щоб далі усіх непридатних каструвати або поставити на відгодівлю і реалі­зувати їх на м’ясо в рік народження живою масою 35 — 38 кг. Дру­гий їх відбір треба проводити при відлученні від матерів у 3,5 — 5 міс та оцінювати за походженням, розвитком, конститу­цією, оброслістю, густотою і довжиною вовни. Кращих баранців у кількості, що в 5 — 6 разів перевищує потребу господарства в ба- ранах-плідниках, ставлять на вирощування в ремонтні групи.

Черговий відбір баранців проводять за даними індивідуально­го бонітування. Кращих ставлять на перевірку за якістю потом­ства в кількості, яка у 2 — 3 рази перевищує потреби в них для ре­монту основних баранів-плідників.

Остаточний відбір баранів здійснюють за результатами пере­вірки за якістю потомства і даними бонітування у віці два роки.

У практиці племінної роботи відбір і підбір перебувають у тіс­ному взаємозв’язку і є важливими прийомами поліпшення стада та породи в цілому. Якщо підбір, образно кажучи, «вирішує долю» тварини, дає їй «право на життя», то підбір визначає можливість одержання потомства певної якості. Підбір у тваринництві роз­глядається як прийом продуманого, найбільш цілеспрямованого парування самок і самців з метою отримання від них потомства з бажаними якостями. Це пояснюється властивостями батьківсько­го та материнського організмів передавати у спадковість харак­терні для них ознаки. Цілеспрямованість підбору визначається продуктивністю тварини, заради якої і розводиться дана порода, можливістю її підвищення та поліпшення якості при вибраному поєднанні.

Поліпшення наявних порід овець різного напряму продуктив­ності проводиться за багатьма ознаками, кожна з яких має біль­шу спадкову мінливість. Це по суті створює безмежні можливості для найрізноманітнішого поєднання ознак шляхом підбору, що дає змогу отримувати не тільки окремих продуктивних особин, а й групи тварин, лінії, нові типи й породи.

На думку акад. М.Ф. Іванова, підбір дає змогу виділити і за­кріпити всі дрібні мутації, які поліпшують породу в цілому, ком­бінувати генотипи й таким чином створювати нові, більш продук­тивні лінії, що було підтверджено при створенні ним асканійської тонкорунної породи овець.

У практиці розведення овець багато прикладів, коли один і той самий баран-плідник при паруванні з різними вівцематками дає потомство різної якості. Зоотехнічна наука і спеціальна гене­тика не можуть ще безпомилково передбачати результати кожно­го парування. Проте з деяких питань підбору розроблено прави­ла, застосування яких забезпечує бажаний результат. Багаторіч­на практика підбору виробила такі правила: подібне з подібним дає подібне; краще з кращим дає краще; краще з подібним же кращим дає краще; гірше з кращим поліпшується.

У вівчарстві застосовують два методи підбору — однорідний (гомогенний) і різнорідний (гетерогенний).

Однорідний підбір. Це парування вівцематок і баранів, подіб­них між собою за основними селекційними ознаками. Застосову­ється для того, щоб зберегти в потомстві характерні ознаки бать­ків, виробити у тварини велику стійкість у спадковій передачі по­зитивних якостей і посилити зміни тих переваг, які є щодо цього.

Велика схожість між собою батьків, підібраних для парування, сприяє кращій передачі якостей потомству і надійно посилює се­лекційні ознаки в наступних поколіннях.

У будь-якій отарі парування тварин за певними ознаками різ­ниться, тому однорідного підбору практично не існує — в кожно­му випадку однорідного підбору є елементи різнорідного і навпа­ки. Наприклад, у стаді овець породи прекос для посилення і за­кріплення кращих м’ясних якостей для баранів з добре розвине­ними м’ясними формами підбирають більш широкотілих маток. Серед підібраних маток можуть бути особини з більш-менш гус­тою і довгою вовною, з білим, кремовим і жовтим жиропотом. У цьому разі підбір за типом будови тіла буде однорідним, а за гус­тотою, довжиною вовни та якістю жиропоту — різнорідним.

Отже, при однорідному підборі прийнято парувати тварин, що мають подібні ознаки, яким у розведенні надається велике зна­чення, а інші ознаки можуть бути різними. Основне правило од­норідного підбору полягає в тому, щоб плідник завжди був кра­щим за маток, з якими парується.

Правило «подібне з подібним дає подібне» широко застосову­ють у своїй роботі англійські заводчики. М.А. Кравченко вважає, що подібне може бути не тільки хорошим, а й посереднім і навіть поганим. Звичайно, розсудливий вівчар не паруватиме тварин за принципом погане з поганим. Не вигідно парувати й посередніх тварин з посередніми того самого типу, бо в такому разі отримає­мо посередність з великою спадковою стійкістю. На думку М.А. Кравченка, правило «краще з кращим дає краще», введене в зоотехнічну термінологію П.М. Кулешовим, повніше виражає особ­ливості цього методу та його спрямованість. Воно передбачає, що до самки з якоюсь добре вираженою позитивною ознакою підби­рають самця, у якого ця ознака теж добре розвинена.

Керуючись правилом «краще з кращим дає краще», слід кра­щих маток стада парувати із найкращими баранами цієї самої породи. За такого поєднання батьківських пар від усіх або від бі­льшості вівцематок отримують ягнят, кращих за батьків. Напри­клад, для вівцематки асканійської породи з довжиною вовни 10,5 см треба підібрати такого барана, у якого б довжина вовни була не менша, а густота та оброслість вищі, ніж у матки. Тому підбір і вирощування племінних баранів або купівля добрих ба­ранів в інших господарствах є одним із головних завдань у пле­мінній роботі.

Правило добору «краще з подібним ще кращим дає краще» не вносить нічого нового, а тільки уточнює наведене вище правило підбору. Однорідний підбір особливо ефективний, якщо його про­водять в одному напрямі упродовж кількох років в умовах, які забезпечують виявлення потенційних можливостей тварини.

Застосовуючи метод однорідного підбору, не слід забувати і про його недоліки, бо тварин без вад дуже мало. Так, серед тонкорун­них овець з довгою вовною і добрими м’ясними якостями трапля­ються особини з поганою оброслістю черева й недостатньо густою вовною на основних частинах тулуба. Такі самі вади властиві й баранам. За однорідного підбору за м’ясними якостями, поєдна­ного з підбором за великою довжиною вовни, негатив щодо оброс- лості черева може бути посилений.

Різнорідний підбір. За такого підбору самці й самки, яких спаровують, значно різняться за вираженістю основних селекцій­них ознак. Тварини при цьому можуть бути однаково оцінені за комплексом ознак, але значно різнитися за рівнем розвитку окремих ознак, а також за типом. Так, якщо для вівцематок аска- нійської породи, що належать до еліти та І класу, мають нор­мальну густоту вовни й довжину 7,5 см, підібрано барана класу еліта з нормальною густотою вовни і довжиною 10 см, то в селек­ції за довжиною вовни такий підбір буде різнорідним.

Різнорідний підбір застосовують з метою зміцнення типу по­томства, порівнюючи з одним або з обома батьками щодо утво­рення в потомства нових ознак, а також виправлення вад, які мали батьки. Такий підбір зазвичай ослаблює консерватизм спад­кової стійкості біологічних і господарських ознак тварини. Пра­вило «гірше з кращим поліпшується» чітко виражає суть різно­рідного підбору.

У практиці роботи товарних ферм різнорідний підбір широко застосовують тоді, коли барани-плідники значно перевершують вівцематок своїм класом і особливо вираженістю провідних ознак. Більшість у маточному поголів’ї таких ферм становлять тварини нижчих класів. Для них підбирають баранів-плідників ДПС або власного стада класу еліта. Жива маса і вовнова продуктивність баранів здебільшого вищі за аналогічні показники маток у півто- ра-два рази. Добір може бути більшою або меншою мірою різно­рідним за екстер’єрно-конституціональним типом, віком, типом складчастості шкіри, густотою, довжиною, тониною вовни та ін­шими важливими ознаками. За такого підбору створюються реаль­ні можливості для отримання приплоду, кращого за матерів.

У племінній роботі в стаді може виникнути потреба поліпшити ті чи інші якості тварин або прискорити цей процес, а потрібних плідників такої породи немає. У такому разі використовують ба­ранів іншої породи з потрібними якостями. Отже, міжпородне схрещування певною мірою є різнорідним підбором.

Широке застосування різнорідного підбору в користувальному вівчарстві на товарних фермах не виключає і можливість однорід­ного підбору. Застосовувати його слід у маточному поголів’ї пле­мінних груп високої продуктивності.

Наведені правила і методи підбору тварин для парування ви­значають загальний напрям у цій справі. На практиці це відбува­ється значно складніше, бо кожна тварина стада має свою спадко­вість, яка в поєднанні зі спадковістю іншої особини дає задатки новому організмові, в якого ці задатки будуть виражені своєрідно.

Позитивною особливістю різнорідного підбору є те, що при його використанні парують тварин біологічно повноцінних, з вираже­ною підвищеною життєвістю та більш раціональним використан­ням поживних речовин корму на утворення продукції. Ці особли­вості в поєднанні з високою продуктивністю помісних тварин у найближчій перспективі створюють можливості вважати однорід­ний підбір одним із основних методів розведення в товарному вів­чарстві.

У племінній роботі у кожному стаді овець доводиться застосо­вувати водночас і однорідний, і різнорідний підбір. Приклад вдалого поєднання цих методів показав М.Ф. Іванов при виве­денні асканійської тонкорунної породи овець (рис. 4.1). Баран № 8040 мав довгу для того часу (8 см), але рідку вовну і викори­стовувався для парування у групах вівцематок: 1) з довгою, 2) з короткою, але густою вовною. У першому випадку підбір був од­норідним, у другому — різнорідним. Барана № 8060 з короткою, але густою вовною також використовували у цих групах вівце­ маток. Тип баранів № 1/24, 7/23 був комбінований. До них під­бирали вівцематок такого самого комбінованого типу з трохи більшою довжиною вовни. Такий підбір має на меті закріпити в потомстві цінні якості.

Рис. 4.1. Схема підбору пар для парування, застосована акад. М.Ф. Івановим при виведенні асканійської тонкорунної породи овець


Залежно від призначення маточного поголів’я та напряму ви­користання одержуваного від них приплоду застосовують індиві­дуальний і груповий підбір.

Індивідуальний підбір полягає в тому, що для кожної вівце­матки чи барана відповідно до їхньої продуктивності наперед підбирають тварин, при паруванні з якими очікується отримання приплоду потрібної якості. Наприклад, при розведенні тонкорун­них овець індивідуальний підбір здійснюють так. Для вівцема­ток, які повністю відповідають бажаному типу тварин і характе­ризуються найвищою продуктивністю, підбирають подібних до них високопродуктивних баранів. При цьому є можливість отри­мати потомство, яке стійко передаватиме селекційні ознаки у спадковість при дальшому розведенні. Такий тип підбору широко застосовують для створення однорідного стада при лінійному роз­веденні.

Для вівцематок з однією чи кількома видатними особливос­тями (велика маса, великий настриг вовни, дуже густа або довга вовна), які хоч і не цілком відповідають бажаному типу, варто підбирати баранів двох типів. Зокрема, частину таких вівцематок парують із баранами бажаного типу, видатними за якістю, що недостатньо виражена у маток. Наприклад, у стаді овець вовново- м’ясного напряму є вівцематки великі за розмірами, з дуже гус­тою, але недостатньо довгою вовною (7 - 7,5 см). Вони звичайно дають високий настриг вовни.Для них підбирають високопродук­тивного барана бажаного типу з довжиною вовни 9 - 10 см. При цьому передбачається, що частина потомства вдало поєднуватиме різні ознаки кожного з батьків. Далі ці якості закріплюються у стаді шляхом однорідного підбору.

Другу частину вівцематок цього типу парують із баранами, які мають такі самі особливості, що й матки, для отримання в потом- стві окремих тварин з високим розвитком селекційних ознак (ре­кордистів за настригом, довжиною або густотою вовни, живою ма­сою та ін.).

У швидкостиглому м’ясо-вовновому вівчарстві трапляються дуже великі вівцематки з добрим екстер’єром, але з оброслістю та густотою вовни, які не відповідають установленим вимогам. Для них слід підбирати також великого барана з добре розви­неною м’ясною продуктивністю, але обов’язково з більшою гус­тотою вовни і добре оброслим тулубом.Потомство за такого під­бору вдало поєднуватиме позитивні якості обох батьків. Оскіль­ки такий приплід перевершує за однією чи кількома ознаками продуктивність своїх матерів, такий підбір прийнято називати коригувальним, коли «гірше з кращим поліпшується». Для вів­цематок (відповідно до прийнятого напряму роботи зі стадом і наявних середніх показників продуктивності) підбирають та­кож високопродуктивних баранів бажаного типу, але з кращи­ми заводськими ознаками з метою отримання потомства, кра­щого за маток.

Проводячи підбір у швидкостиглому м’ясо-вовновому тонкору­нному вівчарстві, насамперед враховують рівень розвитку м’ясних ознак та швидкостиглості тварин, оплату кормів, а також вовнову продуктивність. При розведенні овець, які дають напів­тонку вовну кросбредну та кросбредного типу, потрібно проводити селекцію на збільшення настригів та поліпшення якості вовни.

Груповий підбір. Підбирають до кожного класу маток баранів певної якості, враховуючи сумарну характеристику того чи іншого класу. За основу беруть найхарактерніші конституціональні та продуктивні особливості тварин даного класу та їх походження. Основна мета такого підбору — отримання кращого, продуктив­нішого порівняно з матками потомства.

Кращі показники мають тоді, коли отари вівцематок сформо­вані із тварин одного класу, якомога більше подібних між собою за типом та рівнем продуктивності. В цьому разі здійснюють по- отарний підбір баранів.

Для тонкорунних і напівтонкорунних вівцематок еліти та І класу підбирають елітних баранів насамперед з числа перевіре­них за якістю потомства, з міцною конституцією, великих на зріст, з великим настригом густої довгої вовни.

Для маток II класу підбирають також елітних баранів, але во­ни мають бути видатними за довжиною та густотою вовни. Бажа­но, щоб барани були великими, мали міцну конституцію, нор­мальний запас шкіри і добру вирівняність вовни як за довжиною, так і за тониною.

Короткововновість — дуже стійка ознака, тому для парування з короткововними матками використовують лише високопродук­тивних плідників. Тільки високі племінні якості баранів дають змогу мати від короткововних маток потомство, у якого збере­жеться густота вовни, характерна для матерів, а за довжиною і вирівняністю вовна буде кращою, ніж у маток.

Для поліпшення племінних і продуктивних якостей цигайсь­ких х гірськокарпатських овець при підборі баранів для маток слід враховувати середні показники по всій популяції овець та дотримуватися вимог, за якими якість і продуктивність барана- плідника були значно вищими, ніж у підібраної для нього матки, щоб він давав добре потомство.

Для елітних маток потрібно підбирати видатних за якістю і продуктивністю, по можливості подібних до маток елітних бара­нів, щоб посилити і закріпити бажані ознаки в потомстві.

Для вівцематок І класу підбирають високопродуктивних ба­ранів елітної групи і І класу, щоб мати краще порівняно з ними потомство.

Маток II класу спаровують з баранами високопродуктивними елітними та І класу з наявністю у їхньому руні великої кількості пуху і перехідних волокон та незначної кількості тонкої ості.

Для вівцематок III класу підбирають високопродуктивних ба­ранів елітних і І класу, видатних за будовою тіла і міцністю кон­ституції, з доброю оброслістю черева та наявністю у вовні серед­ньої за тониною ості.

У господарствах, де є некласні вівцематки з наявністю у руні грубої ості, сухих і мертвих волокон, поряд з помісними елітними баранами і І класу використовують високопродуктивних цигайсь­ких баранів не нижче І класу з міцною конституцією, густою дов­гою вовною і доброю оброслістю черева.

У перші роки племінної роботи підбір в отарі здійснюють за даними бонітування тварин та обліку їхньої продуктивності. Далі обов’язково враховують результати попередніх парувань. Типи парувань, що дали позитивні результати, повторюють, а негатив­ні — змінюють і підбирають до вівцематок баранів іншої якості порівняно з баранами попереднього парування.