Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Методами розведення овець називають систему підбору тва­рин з урахуванням їхньої видової, породної та лінійної належнос­ті. У вівчарстві застосовують три основних методи розведення: чистопородне, схрещування і гібридизацію.

Чистопородне розведення. Це парування тварин однієї по­роди. Вважається важливим засобом консолідації породи і є обов’язковим на племінних заводах та на племінних фермах.При його застосуванні є можливість не тільки зберегти породні якості овець, а й посилити їхню здатність стійко передавати потомству свої ознаки.

Методом чистопородного розведення можна парувати тварин, що перебувають у родинних зв’язках між собою, тобто неспорідне- них і споріднених особин.

Неспоріднене розведення (аутбридинг) характеризується тим, що тварини, яких парують, не мають спільного предка до четвер­того покоління. При цьому цінні продуктивні якості і спадкові задатки тварин стійко передаються потомству, властиві їм ознаки підсилюються.

Споріднене парування (інбридинг), особливе тісне, як напри­клад, батька з дочкою, брата із сестрою, знижує плодючість вів­цематок, ягнята народжуються недорозвиненими, погано ростуть, розвиваються і відгодовуються. Тому застосування спорідненого розведення овець у межах четвертого покоління заборонене. І тільки в окремих випадках (при створенні нових ліній, типів чи порід для закріплення визначних якостей) допускається спорід­нене розведення овець.

Проте тривале чистопородне розведення в отарі призводить до застою і не сприяє зростанню показників продуктивності. Підтвер­дженням цього є рівень вовнової продуктивності овець у багатьох господарствах степової зони України, де розводять переважно чи­стопородних асканійських овець. Середній настриг вовни тут за останні роки становить 3,4 — 4,0 кг, або 1,3 — 1,6 кг у митому ви­гляді. Головною причиною такої низької продуктивності тонкорун­них овець у цих районах є надмірне захоплення чистопородним розведенням та явна недооцінка схрещування. Щоб цьому запо­бігти, у практиці племінних господарств дуже часто застосовують внутрішньолінійні та міжлінійні кроси, а також метод прилит­тя, або «освіження», крові. Він особливо ефективний тоді, коли стадо з невеликою кількістю генеалогічних ліній тривалий час розводити «в собі». Прилиття крові від високопродуктивних не- споріднених баранів, вирощених в інших умовах, позитивно впливає на якість потомства і поліпшення стада в цілому.

Розведення овець за лініями. Лінією називається група тварин у породі, споріднена з плідником (родоначальником), за ім’ям якого вона називається і має певну цінність для племінної роботи. Розрізняють генеалогічні й заводські лінії, які є структу­рними елементами породи. До заводської лінії належать тварини, що походять від високоцінного родоначальника, продуктивні ознаки і тип якого підтримують у ряді поколінь цілеспрямованим відбором і підбором з використанням помірного (III - IV), а інколи і тісного (І - II, II - II) інбридингу.

Головна мета розведення за лініями полягає в тому, щоб спад­ково закріпити і далі розвивати цінні якості родоначальника лі­нії, а через неї — по всій популяції породи. Цього досягають трьома основними шляхами: перетворенням цінних якостей окремих індивідуумів на групові; поділом породи на групи, які відрізняються одна від одної; пошуком найкращих поєднань ліній для виведення нових.

Нові лінії закладають проведенням парування перевіреного за потомством плідника з цінними якостями для наступної племін­ної роботи із матками, схожими з бараном за основними селек­ційними ознаками. Бажано, щоб ці матки певною мірою були споріднені з бараном. Можна використовувати і неспоріднених маток. Серед потомків такого парування відбирають для дальшо­го розведення високопродуктивних тварин, найбільш схожих за своїми якостями з бараном-батьком. Родоначальником нової лінії може бути тільки той плідник, який дав найкраще потомство з добре вираженим бажаним його типом.

Бажано мати в отарі 5 - 6, а в породі 8 - 10 неспоріднених між собою ліній. Крім того, для поглибленої племінної роботи з лінія­ми та посилення селекційних ознак, характерних для лінійних тварин, доцільно в кожній заводській лінії мати не менш як 80 - 100 маток та потрібну кількість баранів.

Характер застосування внутрішньолінійного та міжлінійного парувань і різного ступеня інбридингу тварин на заводах буває різним. Так, на племзаводі «Асканія-Нова», де розводять овець асканійської тонкорунної породи, протягом останніх 20 років за­стосовували внутрішньозаводське розведення овець. При цьому щороку приблизно для 10 % маточного поголів’я проводили внут- рішньолінійний підбір, а для решти поголів’я — міжлінійний од­норідний та неоднорідний.

При розробці генеалогічної структури асканійської породи бу­ло виявлено значну кількість споріднених парувань в усіх її про­відних лініях. У деяких лініях інбридинг призвів до зростання гомозиготності. Так, для лінії 1/24 коефіцієнт Райта, обчислений за матеріалами Державних племінних книг, становив 16,9 %, для лінії 952 — 14,2 %, лінії 1106 — 10,3 %. Аналіз показує, що зрос­тання гомозиготності в лініях не залежить від кількісного спів­відношення споріднених і неспоріднених парувань, а зумовлене переважно варіантами ведення ліній та схемами парувань. Так, якщо лінія з моменту її утворення велася досить широко і з пер­ших поколінь у ній використовувалось кілька потомків родона­чальника, коефіцієнт гомозиготності був дуже незначним. При­кладом може бути лінія барана № 758. У першому поколінні цієї лінії використовували чотирьох продовжувачів з числа синів ро­доначальника. Ступінь інбридингу тут становив близько 3 %. Отже, варіант «широкого» ведення ліній з перших поколінь ви­явився придатним для збереження гетерозиготності, що відпові­дає методичному принципу М.Ф. Іванова щодо отримання в стаді «однорідних генотипів», але не зовсім гомозиготних.

Якщо у нащадків спостерігається ослаблення конституції, зниження рівня продуктивності, потрібно підбирати породи в ін­ших господарствах або регіонах. Цей спосіб називають«осві­женням крові».

Схрещування. Парують овець різних порід, видів, а отрима­ний молодняк називають помісним. Помісі, особливо першого по­коління, характеризуються високою життєздатністю, міцністю конституції і високою продуктивністю. Схрещування є ефектив­ним засобом швидкого поліпшення продуктивності тварин, удо­сконалення існуючих та створення нових порід.

Розрізняють схрещування породополіпшувальне і породокори- стувальне. Породополіпшувальним є вбирне (поглинальне), ввід­не і відтворне схрещування. Ці методи П.М. Кулешов назвав за­водськими. До породокористувальних належать промислове про­сте і перемінне схрещування, а також система отримання так званих гібридів при міжпородній, міжлінійній і породно-лінійній гібридизації (табл. 4.8).

Вбирне (поглинальне) схрещування застосовують для отримання користувальних тварин, а також для докорінного по­ліпшення ознак однієї породи (групи) ознаками іншої породи — заводської. При цьому малопродуктивних вівцематок парують із високопродуктивними баранами поліпшувальної породи. Помісі і покоління (вівцематок) схрещують із плідниками заводської по­роди, в результаті чого отримують помісі другого покоління (3/4-кровних) і т.д. (рис. 4.2).

Схрещування продовжують до отримання помісей, кращих за якістю від тварин поліпшуваної породи. У практиці вівчарства вбирне схрещування завершується отриманням помісей 3 — 4-го поколінь. Після цього їх розводять «у собі». Цей метод схрещуван­ня широко застосовували в нашій країні для масового поліпшен­ня місцевого поголів’я овець (перетворення грубововних овець на тонкорунних).

Таблиця 4.8. Умови і мета застосування різних методів схрещування



Ввідне (прилиття крові) схрещування (рис. 4.3, а) засто­совують для поліпшення деяких якостей тварин. Цього досягають умілим вибором поліпшувальної породи, одноразовим викорис­танням її плідників для схрещування із вівцематками поліпшу­ваної породи. Помісних ярок потім схрещують в одному або двох поколіннях із плідниками поліпшуваної породи. Далі помісей розводять «у собі» (рис. 4.3, б).

Рис. 4.3. Схема ввідного схрещування


Починати ввідне схрещування можна лише тоді, коли чітко визначено його мету. Ефект схрещування залежить від того, на­скільки правильно обрано поліпшувальну породу. За типом вона має бути близькою до поліпшуваної породи і мати чітко виражені ознаки, які треба поліпшувати.

Нині ввідне схрещування широко застосовують у тонкорунно­му вівчарстві для збільшення довжини, виходу чистої вовни, по­ліпшення якості жиропоту. Як поліпшувальні широко використо­вують австралійські породи овець — австралійський меринос, пол- варс та австралійський коридель. Усі вони мають довгу вовну, жиропіт відмінної якості і вихід митої вовни до 70 % і як резуль­тат — високу вовнову продуктивність.

Спільними зусиллями вчених і спеціалістів племзаводів «Ас- канія-Нова», «Червоний чабан» і «Атманай» створено новий перс­пективний тип овець чистопородним розведенням та ввідним схрещуванням маток асканійської тонкорунної породи з австра­лійськими та австрало-ставропольськими баранами, який апро­бовано в 1993 р., а племзавод «Червоний чабан» визнано кращим господарством і селекційним центром нового таврійського типу овець. Тут зосереджено найкраще стадо мериносів за всю історію розвитку тонкорунного вівчарства в Україні. Його генетичний потенціал продуктивності поступається лише провідним популя­ціям мериносів Австралії і Аргентини.

Прилиття крові австралійського мериноса асканійській породі на держплемзаводах «Червоний чабан», «Асканія-Нова» та «Атма- най» дало змогу підвищити настриг вовни в чистому волокні на 12 — 15 %. При цьому значно поліпшилась якість вовни.

У тонкорунному вівчарстві для поліпшення м’ясних якостей та збільшення довжини вовни застосовують ввідне схрещування з напівтонкорунними м’ясо-вовновими баранами порід лінкольн, ромні-марш, асканійські кросбреди та асканійські чорноголові, новозеландський коридель. При ввідному схрещуванні овець ци­гайської породи з баранами породи ромні-марш отримано в поро­ді м’ясо-вовновий тип, який дістав назву приазовський.

В організації ввідного схрещування потрібно особливу увагу приділяти проведенню випробувань помісних плідників за якістю потомства.

Відтворне (заводське) схрещування. Використовують ^для створення нових порід, типів і ліній на міжпородній основі. Його ще називають простим, якщо в ньому беруть участь дві породи, і складним, коли використовують три породи і більше.

Умовно у такому схрещуванні можна виділити два етапи. На першому етапі схрещують овець порід, вибраних для цього за типом вбирного схрещування (рис. 4.4, а). На другому етапі закріплюють і далі вдосконалюють особин бажаного типу. Цього досягають розве­денням «у собі» тварин бажаного типу в ряді поколінь, застосовуючи однорідний підбір і споріднене парування (рис. 4.4, б).

Просту форму цього методу було використано, наприклад, при виведенні асканійської тонкорунної породи, коли використовува­ли тільки дві породи — південноукраїнських мериносів і баранів породи американський рамбульє. Прикладом складного від-


б

Рис. 4.4. Схема відтворного схрещування


творювального схрещування може бути виведення високопродук­тивного асканійського типу м’ясо-вовнових овець із кросбредною вовною на основі схрещування вівцематок асканійської тонко­рунної та цигайської порід з англійськими і аргентинськими ба­ранами породи лінкольн.

Промислове схрещування. Застосовують для отримання ко­ристувальних тварин. Полягає в тому, що маток однієї породи спаровують із баранами іншої і отриманий від них приплід вико­ристовують на м’ясо, заради чого і проводилося це схрещування. Промислове схрещування може бути простим двопородним (вів­цематок однієї породи парують із баранами другої, рис. 4.5, а), трипородним (помісних ярок парують з плідниками третьої по­роди, рис. 4.5, б) і т.д. За трипородного схрещування практикують також парування чистопородних вівцематок з помісними барана­ми (рис. 4.5, в).


Використані для схрещування плідники за розвитком і про­дуктивними якостями не повинні поступатися вівцематкам. Кращі результати мають, коли материнська порода добре присто­сована до місцевих кліматичних і кормових умов.

Промислове схрещування використовують для підвищення вов­нової, м’ясної, молочної та інших видів продуктивності овець. За такого схрещування, особливо при поєднанні окремих порід і по­місей першого покоління, може виявитися ефект гетерозису, який виражається у кращій швидкостиглості і вищій продуктивності помісей порівняно з тваринами вихідних порід. Однак прояви цих властивостей у помісей можливі тільки за сприятливих умов годівлі і утримання.

У зв’язку з різноманітністю в Україні тонкорунних і напівтон­корунних порід овець селекційну роботу слід спрямовувати на більш ефективне поєднання порід як простого, так і складного схрещування і тільки після цього розгортати промислове схрещу­вання у виробничих умовах.

Перемінне схрещування. Цей практичний прийом розве­дення овець було розроблено на Північному Кавказі та Повол­жі у 50-х роках XX ст. Застосування його було зумовлене тим, що жодна порода, рекомендована для масового поліпшення місце­вих порід овець, не відповідала вимогам і бажанням вівчарів. Тому в ініціативних фахівців виникла думка поєднати в одному типі такі важливі ознаки тонкорунних овець, як розмір (зріст, жива маса), високі якості вовни, добра пристосованість тварин до місцевих умов. Тим більше, що всі ці якості були у різних типів і порід у сусідніх господарствах навіть одного району (кавказька, ставропольська, грозненська, радянський меринос та різні помісі).

Для перемінного схрещування використовують дві, три породи овець і більше (рис. 4.6). У кожному поколінні помісних маток схрещують із чистопородними баранами іншої породи, що забез­печує довготривале збереження явища гетерозису в кожному на­ступному поколінні.

На рис. 4.7 наведено основні позиції схеми перемінного схре­щування за участю трьох порід овець — радянський меринос, кав­казька і ставропольська, застосовані в господарстві«Вторая пяти­летка» Іпатівського району Ставропольського краю.

Помісі першого покоління від схрещування маток породи ра­дянський меринос із баранами кавказької та ставропольської по­рід далі схрещували з баранами цих порід, а також з баранами породи радянський меринос. Складні помісі за настригом, дов­жиною вовни та живою масою мали переваги перед двопородни- ми помісями.

Рис. 4.6. Схема перемінного схрещування овець за участю порід асканійської і прекос


Рис. 4.7. Схема трипородного схрещування


У найближчому майбутньому, коли значно збільшиться кіль­кість чистопородних овець кожної породи, перемінне схрещуван­ня, безперечно, застосовуватиметься ширше. Однак воно пов’яза­не з певними труднощами. Зокрема, не завжди легко дістати плі­дників порід, потрібних для роботи. Нелегкою є і робота, пов’язана з визначенням результатів поєднання різних порід при схрещуванні.

Гібридизація. В біологічному розумінні означає віддалене, тобто міжвидове, схрещування. Гібридами називають нащадків від парування двох видів тварин, а сам метод отримання таких тварин — гібридизацією. Вперше цей метод застосував М.Ф. Іва­нов. У 1927 р. в «Асканія-Нова» він розпочав роботи зі створення гірського мериноса. Для цього було використано тонкорунних ма­ток і барана-муфлона — представника дикої форми овець. Гібри­ди першого покоління були більш плодючими, але серед них тра­плялися тварини, схожі за екстер’єром, темпераментом з бара- ном-муфлоном, а за вовною — з мериносами. Далі кращих бара- нів-гібридів схрещували з мериносовими матками. Помісей дру­гого покоління, добрих за розвитком та вовновою продуктивністю, розводили «у собі», але під час війни (1941 — 1945) вони зникли.

Методом гібридизації дикого виду архара з вівцями породи прекос (рис. 4.8) радянський учений Н.С. Бутарін та інші створи­ли цінну тонкорунну породу — казахськийархаромеринос.

Рис. 4.8. Схема виведення казахської породи архаромеринос гібридизацією диких овець із свійськими


Для підвищення життєздатності сірих каракульських овець було проведено схрещування їх з диким бабатазьким бараном. Отримано також гібриди свійських овець зі сніговим бараном, який живе в горах Карпат і на Таймирі.

Теоретики передбачають досягнення у майбутньому «селек­ційного плато» з культурними породами, подолання якого, ймо­вірно, буде використано як метод гібридизації. Ефект схрещуван­ня при цьому залежить від ступеня гетерозиготності отриманого гібридного молодняку. Він підвищується при використанні гене­тично роз’єднаних вихідних батьківських форм, відселекціонова- них до певного рівня продуктивних ознак.