5.7.2. Бонітування грубововних і напівгрубововних овець

Особливості бонітування грубововних і напівгрубововних овець визначаються високою специфічністю окремих видів продуктив­ності тварин (смушкова, шубна), відносно невисокими якісними і кількісними показниками вовнової продуктивності (за винятком окремих напівгрубововних порід), нетрадиційними для тонкорун­них і напівтонкорунних овець ознаками м’ясної продуктивності і морфологічними особливостями будови тіла (курдюк, різні типи хвоста), за довжиною тіла, характером жирових відкладень, від­сутністю високого рівня селекційного поєднання максимальних показників вовнової і м’ясної продуктивності, високими адаптив­ними здатностями тварин (позначаються на особливостях будови тіла і руна, розвитку скелета, співвідношення тканин тіла, на особливостях темпераменту і загальної поведінки). Загалом про­дуктивна і адаптивна специфіка овець з неоднорідною вовною дуже різноманітна, і це позначається на особливостях бонітуван­ня тварин. Але загальна концептуальна і технічна система ком­плексного оцінювання овець для селекційних і технологічних ці­лей не має принципових відмінностей, крім таких виробничих напрямів вівчарства, як смушковий і деякою мірою шубний.

Бонітування смушкових овець. Основне бонітування смуш­кових овець (ягнят) здійснюють у віці 1 - 2 доби. При цьому ви­значають колір (відтінок, забарвлення) волосяного покриву, сму­шковий тип шкурки, ширину завитків і клас ягнят. Для встанов­лення класу враховують: типи завитків на різних частинах тулу­ба; частку цінних типів завитків на шкурці, їх довжину, ступінь завитості, чіткість рисунка шкурки; пружність завитків і перерос- лості волосу в завитках; шовковистість і блиск волосу; оброслість другорядних частин тулуба (черева, жирових подушок біля хвос­та, голови та ніг); густоту і довжину волосу; інтенсивність пігмен­тації та вирівняність забарвлення, строкатість; товщину, щіль­ність і запас шкіри; особливості загального розвитку і типу кон­ституції ягнят.

Додаткове бонітування смушкових ягнят здійснюють у віці близько двох тижнів (12 - 16 діб). Це час спостереження за харак­тером збереження структури завитків і властивостей волосу смуш­ка. Велика індивідуальна різноманітність ягнят за терміном збе­реження цінних властивостей шкурок (від 3 - 4 до 19 - 20 діб) свідчить про спадковий контроль онтогенетичних вікових змін цінних якісних показників смушкової продуктивності овець. Чим довше зберігаються бажані товарні властивості шкурки, тим вищу селекційну цінність мають тварини. Враховують ступінь збере­ження і зміни таких ознак: типу завитків, інтенсивності пігмен­тації (може значно зменшуватись, виникає побуріння волосу), блиску і шовковистості (з віком можуть значно зменшуватись і знецінювати шкурку), наявності сивого (білого) волосу у чорних ягнят (значний недолік для племінних тварин), наявності сухого волосу на жировій частині хвоста і стегнах та інших частинах ту­луба ягнят (знижує селекційну цінність тварин), зміни забарв­лення і деформуюче «розплітання» завитків у сірих ягнят (при значній зміні тварини можуть бути вибракувані), показників за­гального розвитку ягнят. Комплексну оцінку смушкових ягнят за результатами додаткового бонітування у віці 12 — 16 діб здійсню­ють у балах: відмінні (5 балів), добрі (4), задовільні (3) і незадо­вільні (2). За системою додаткового бонітування оцінюють також ягнят чотиримісячного віку при відлученні від маток. У цей час тварин оцінюють за показниками росту та вовнового покриву, який лише дещо опосередковано свідчить про особливості смуш­кової продуктивності ягнят у перші дні після народження.

Остаточно оцінюють екстер’єрні особливості, вовнову та м’ясну продуктивність смушкових овець у півторарічному віці перед пер­шим паруванням. Це додаткова оцінка смушкових овець за вов­ново-конституційними типами. Вона не впливає на клас тварин, встановлений при бонітуванні ягнят у віці 1 — 2 доби. Оскільки клас не змінюється, то визначається належність овець до того чи іншого типу конституції — міцного, грубого, ніжного. При цьому вирішальне значення мають особливості вовнового покриву (вов­ново-конституційні типи). Якщо, враховуючи загальні принципи оцінювання руна та сорти неоднорідної вовни за тониною, грубу вовну поділити на середню, товщу й тоншу, то це найголовніші ознаки визначання відповідних типів конституції смушкових овець, їх доповнюють показники розміру тварин, особливості роз­витку скелета, шкіри та окремих статей екстер’єру.

Для молодняку і дорослих тварин міцного типу конституції (узбецькі вівчарі називають їх «гузамай») характерні: середні якіс­ні показники грубої вовни, нормальний скелет, середньої товщи­ни шкіра (щільна або рихла), трохи горбоноса голова, середні розміри тварин. Овець грубого типу («ак-гюль») виявляють за та­кими ознаками: у них нижчі сорти руна за тониною (товста і дуже невирівняна вовна за складом елементарних волокон та їх тов­щиною), грубий масивний скелет, товста шкіра (щільна або рих­ла), горбоноса голова, великий розмір тварин, раннє і значне по­сивіння вовни. До ніжного типу конституції («назик», крайній ва­ріант перерозвиненості — «крик») належать тварини, що мають виші сорти вовни затониною (найтонша серед грубої вовни і більш вирівняна за товщиною волокон), тонкий і легкий скелет, тонку шкіру (щільну або рихлу), дещо видовжену голову з пря­мим профілем, невелику живу масу.

Між вовново-конституційними типами молодняку і дорослих овець та смушковою продуктивністю ягнят у віці 1 - 2 доби існує кореляційна залежність. Тварини міцного типу мають здебільшо­го бажану смушкову продуктивність і за комплексною оцінкою у перші дні після народження належать до середньозавиткової групи ягнят І класу та еліти. Непогану смушкову продуктивність можуть мати також вівці ніжного нерозвиненого типу конститу­ції. При бонітуванні у віці 1 - 2 доби кращі ягнята цього типу мають дрібнозавиткову шкурку і відповідають комплексним по­родним вимогам. Небажані показники смушкової продуктивності мають вівці із грубим типом конституції. На час основного боніту­вання у більшості ягнят спостерігаються перерослість волосу, не­достатня пружність завитків, грубість волосу, велика ширина за- витків. Кращі ягнята цього типу належать до II бонітувального класу. Ще більша кореляційна залежність спостерігається між особливостями вовнового покриву ягнят у ранньому віці (4 міс і 12 - 16 діб) та показниками їхньої смушкової продуктивності у перші дні після народження (1 - 2 доби). Але все це лише допов­нює, а не замінює результатів основного бонітування смушкових ягнят для селекційних цілей.

Додаткове бонітування ягнят і дорослих овець має самостійне доповнювальне значення для племінної роботи в популяції і не впливає на клас тварин, установлений за результатами комплек­сної оцінки смушкової продуктивності ягнят у віці 1 - 2 доби. В узагальненій формі показники додаткового бонітування виража­ють у балах (бонітування у віці 12 - 16 діб і в 4 міс) та вовново- конституційних типах або типах конституції овець (дорослі тва­рини у півторарічному віці). Клас туш не фіксується. Його визна­чають за результатами бонітування ягнят у віці 1 - 2 доби. Проте при визначенні класів смушкових овець враховують і тип консти­туції ягнят. Якщо типи конституції дорослих овець визначають за співвідношенням ознак формування вовнової і м’ясної продуктив­ності та опосередкованих ознак здоров’я тварин, то типи консти­туції смушкових ягнят — за співвідношенням ознак формування типів завитків, позитивних якостей волосу і шкурки в цілому, особливостей шкіри, скелета і розвитку та розміру новонародже­них ягнят. Найважливіша конституційна ознака — особливості шкіри: товщина, щільність та смушткоутворювальна здатність. У кінцевому підсумку особливості шкіри виявляються у різноманіт­ності типів завитків, властивостях волосу і смушкового покриву ягнят у цілому. Групові закономірності поєднання ознак смушко­вої продуктивності овець та довгострокову стабільність загальних цілей селекції покладено в основу визначення типів конституції новонароджених ягнят (міцний, ніжний, грубий).

Проте між типом конституції і класом смушкових ягнят не іс­нує прямої залежності, як в овець інших виробничих напрямів. Якісні ознаки смушкової продуктивності (забарвлення шкурки, типи і форми завитків) не залежать від типу конституції тварин як системи взаємозалежного розвитку комплексу загальних ознак продуктивності і здоров’я овець. Колір шкурки (чорний, сірий, сур, рожевий, коричневий та рідкісний), форму завитків (напів­круглі, ребристі, плоскі) та їх розмір (дрібні, середні, крупні) вра­ховують під час основного бонітування смушкових овець як гру­пові надкласові характеристики.

При основному бонітуванні ягнят поділяють на три класи (еліта, І і II) і брак. Високо поціновуються довгий вальок, велика частка цінних типів завитків (фігурність) на тулубі ягняти, від­мінна оброслість другорядних частин тулуба (голови, ніг, чере­ва, хвоста), висока чіткість рисунка смушка, добра пружність (щільність) завитків, високі якісні властивості волосу (інтенсив­на пігментація, добрий блиск, шовковистість), естетична вишу­каність забарвлення кольорових смушків (у сірих ягнят — голу­бе, сріблясте, сиве), висока вирівняність забарвлення смушка, добрі густота і завитість неперервного за довжиною волосу, тон­ка і щільна шкіра, яка вільно і з помірним запасом облягає ту­луб ягняти. Небажані ознаки смушкової продуктивності ягнят: відсутність або дуже мала кількість цінних типів завитків на тулубі (нефігурна шкурка), наявність деформованих та інших нецінних типів завитків на основних частинах тіла тварини, ни­зькі пружність завитків та рихлість і значна перерослість воло­су, відсутність чіткого рисунка смушка, недоліки шовковистості волосу (слабкошовковистий, грубий, сухий, в’ялий), недостатній блиск волосу (послаблений, склоподібний, матовий, тьмяний), малоцінне забарвлення сірих ягнят (свинцева, чорно-сіра, моло­чна невирівняність і строкатість забарвлення смушка), мала гу­стота волосяного покриву, товста і рихла шкіра, що впритул (без запасу) облягає тулуб ягняти.

Найбільші вимоги ставляться до смушкової продуктивності чорних каракульських овець, у тому числі асканійського багато­плідного типу. Дещо нижчі нормативи встановлено для смушко­вих овець інших порід, наприклад, для сокільської. Деяке зни­ження вимог до смушкової продуктивності можливі також у міру переходу від чорного кольору смушка до сірого,сур, рожевого, ко­ричневого та рідкісних форм. Кожному із класів смушкових ягнят відповідає певний сорт шкурки за товарною оцінкою відповідно до державних стандартів.

Класи чорних ягнят каракульської породи та багато­плідного типу встановлюють у межах смушкових типів і града­цій за шириною цінних типів завитків.

У класі еліта виділяють 4 типи ягнят: жакетний середньоза- витковий (шкурка відповідає кращій частині сорту «жакет І»), жакетний дрібнозавитковий (шкурка відповідає кращій частині сорту «кірпук»), плоский середньозавитковий (шкурка належить до кращої частини сорту «плоский тонкий І»), ребристий серед­ньозавитковий (шкурка належить до кращої частини сорту «реб­ристий тонкий І»).

Загальна характеристика ягнят класу еліта: на спині і крижах має бути довгий волос (у жакетних дрібнозавиткових та ребристих середньозавиткових допускається вальок упереміж із довгою грив­кою), на боках — середній за довжиною вальок та бобасті завит­ки), добра пружність завитків, чіткий рисунок смушка, добра гус­тота волосяного покриву і оброслість, тонка і щільна шкіра, шов­ковистий з нормативним або сильним блиском волос.

У І класі 5 типів ягнят: жакетний середньозавитковий (сорт шкурки «жакет І» і «жакет московський»), жакетний дрібнозавит- ковий (сорт шкурки «кірпук»), жакетний крупнозавитковий (сорт шкурки «жакет товстий»), плоский середньо- і крупнозавитковий (сорт шкурки «плоский тонкий І» і «плоский товстий І»), ребрис­тий середньозавитковий (сорт шкурки «ребристий тонкий І»).

Порівняно з ягнятами класу еліта загальні показники смуш­кової продуктивності ягнят І класу мають дві групові специфіки. Перша виявляється в тому, що частина ознак (пружність завит­ків, чіткість рисунка смушка, густота волосяного покриву і оброс­лість, товщина і щільність шкурки, шовковистість і блиск волосу) майже не поступається вимогам до ягнят еліти. Незначний виня­ток за кількома характеристиками допускається лише за наявнос­ті відповідної компенсації бездоганним розвитком інших ознак. Друга особливість полягає в наявності характеристик, що значно поступаються нормативам щодо еліти і є визначальними ознака­ми І класу: типи і довжина завитків на основних частинах тулуба ягнят, на спині і крижах мають бути середні за довжиною воло­кон або середні впереміж із короткими (у жакетних крупнозавит- кових допускається короткий вальок упереміж із бобом, а в ребри­стих середньозавиткових — середній за довжиною вальок упере­між із довгою гривкою). На боках мають переважати короткий ва­льок і біб (у жакетних середньозавиткових допускаються окремі гривки, жакетних дрібнозавиткових — короткий вальок упереміж із вузькою гривкою, у плоских і ребристих — значна кількість до­вгих гривок і одиничні ласи).

У II класі розрізняються такі типи ягнят: жакетний середньо­азіатський (сорт шкурки «жакет II»), плоский середньо- і крупно- завитковий (сорт шкурки «плоский II» та краща частина «плоского III»), ребристий середньо- і дрібнозавитковий (сорт шкурки «реб­ристий тонкий II»), ребристий крупнозавитковий (сорт шкурки «реб­ристий товстий І», «ребристий товстий II», «крупнозавитковий»), кавказький крупнозавитковий (сорт шкурки «кавказький тонкий І»), кавказький середньозавитковий (сорт шкурки «кавказький тонкий І», кавказький дрібнозавитковий (сорт шкурки «фльора»).

Загальна характеристика ягнят II класу: на спині і крижах переважно короткий вальок упереміж із бобом і гривкою, на бо­ках — біб (у жакетного і плоского типів), гривки і ласи (у ребрис­тих типів), гривки, горошок, кільце (у кавказьких типів), середня пружність завитків, нечіткий рисунок смушка, менша густота во­лосяного покриву і недостатня оброслість, товста і рихла шкіра, недостатні шовковистість і блиск волосу.

Брак не поділяють на смушкові типи та за шириною завитків (сорт шкурок «фігура», «ребристий тонкий III», «ребристий товстий III», «плоский III», «партіонний», «кавказький тонкий II», «кав­казький товстий II»). Ознаки смушкової продуктивності ягнят, яких віднесено до браку: малоцінні (кільце та напівкільце) і не­цінні (горошок, штопор, завитка, ласи, деформовані) типи завит­ків на основних частинах тулуба ягнят, завитки некручені, рису­нок смушка відсутній, волос рідкий, оброслість незадовільна, шкіра небажаної структури (товста, занадто тонка, рихла), вади за шовковистістю волосу (грубий, сухий), склоподібний і тьмяний блиск волосу, строкатість забарвлення смушка.

Класи сірих ягнят каракульської породи та асканій- ського багатоплідного типу встановлюють у межах смушко­вих типів, розміру (ширини) завитків та характеру забарвлення шкурки.

Серед ягнят класу еліта виділяють три типи — жакетний, ребристий і плоский, що мають середню ширину завитка та доб­ре вирівняне голубе, сріблясте або сиве забарвлення. Загальна характеристика еліти: на спині і крижах довгий вальок (у реб­ристого типу — частково довга гривка), на боках — середній та короткий вальок і частково біб (у ребристого типу — частково довга гривка), добра пружність (щільність) завитків, чіткий ри­сунок смушка, добрі густота волосу і оброслість, тонка і щільна шкіра, шовковистий з нормальним та сильним блиском волос. Смушки елітних ягнят відносять до кращих варіантів шкурок першого сорту.

Ягнят І класу поділяють на три типи. Розмір завитків середній у жакетного і плоского типів (допускаються і короткозавиткові). Забарвлення смушка голубе, сріблясте і сиве (менш яскраве, ніж в еліти), а також стальне і перламутрове. Добра вирівняність во­лосу за особливостями кольору. Деякі нормативні вимоги до за­гальних властивостей смушка ягнят першого класу майже збіга­ються з вимогами до елітних тварин: добра пружність завитків, чіткий загальний рисунок смушка, нормальна густота волосяного покриву і оброслість тулуба, тонка і щільна шкіра, нормальні кіль­кість і блиск волосу. Крім деяких особливостей забарвлення, ос­новна відмінність між ягнятами І класу і еліти виявляється за типом і довжиною завитків на основних частинах тулуба. На спи­ні і крижах у тварин І класу, на відміну від еліти, є недовгий, а середній і коричневий вальок, на боках переважають короткий вальок і біб, допускаються гривка і невеликі ласи. Загальна цін­ність смушків ягнят І класу не виходить за межі нормативних вимог до шкурок першого сорту.

Ягнята II класу схожі з ягнятами І класу та еліти лише тим, що поділяються на смушкові типи (жакетний кавказький, плос­кий, ребристий). За шириною завитків і забарвленням ці ягнята можуть належати до градацій за розміром завитків і всіх типів забарвлення. За рештою ознак ягнята II класу значно поступа­ються тваринам І класу та еліти. Забарвлення волосяного по­криву у них може бути вирівняним і невирівняним. На спині і крижах короткий вальок (у смушкових типів «жакетний» і «кав­казький», допускається біб і гривка, у ребристих — гривка). На боках переважають біб і гривка, допускаються ласи й кільця. Не­доліки за рештою ознак: слабка пружність завитків, нечіткий ри­сунок, недостатні густота волосу і оброслість, товста і рихла шкі­ра, недостатня шовковистість і слабкий блиск волосу. Смушки ягнят II класу відповідають нормативним вимогам шкурок друго­го сорту.

Брак не поділяють за смушковими типами, розміром завитків і забарвленням. Смушок ягнят цього класу має небажані завитки, невизначений рисунок, строкатість забарвлення, значні вади за характеристиками волосу. На огузку рихлий біб, гривки, кільця, ласи, на спині і боках — перерослі гривки, кільця, ласи. Шкурки таких ягнят відповідають нормативам третього сорту.

Класи сірих ягнят сокільської породи визначають без урахування смушкових типів тварин та з меншою деталізацією за розмірами завитків. У межах класів досягається відносно чіткий розподіл тварин за відтінками, кольором і типами забарвлення волосяного покриву смушка. Порівняно з ягнятами каракульської породи сокільські ягнята мають загалом дещо гірші показники смушкової продуктивності.

Нормативна характеристика ягнят класу еліта: завитки сере­днього розміру, забарвлення смушка голубе і сріблясте, добре ви­рівняне, завиток пружний, рисунок чіткий, густота волосу нор­мальна, оброслість тулуба добра, волос шовковистий із бажаним блиском. На спині, крижах і боках тільки цінні типи завитків — біб і вальок (переважно короткий). Фігурність шкурки повна (3/3). Смушки елітних сірих ягнят відповідають кращим варіантам шкурок першого сорту.

Ягнят І класу всіх градацій розміру завитків поділяють за від­тінками смушка на 3 типи: середньо-сірі (голубе і сріблясте заба­рвлення), світло-сірі (стальне) і темно-сірі (сиве і перламутрове). За деякими ознаками ягнята І класу не відрізняються від ягнят еліти (перервністю волосяного покриву, чіткістю рисунка, густо­тою волосу і оброслістю, товщиною і щільністю шкіри, шовковис­тістю і блиском волосу та вирівняністю забарвлення). Від елітних ягнят відрізняються меншою кількістю цінних типів завитків (валька і боба) на тулубі і мають середню фігурність (4/3). На бо­ках і череві допускаються рихлий біб, гривки і ласи. Загалом смушок має бути не нижче першого сорту.

Щодо ягнят II класу, то їх не поділяють на групи за розміром завитка та відтінком і забарвленням волосу. Особливості цих яг­нят полягають у тому, що в них мало цінних типів завитків на тулубі (фігурність 0/3), смушок дуже різноманітний за типами завитків (біб, кільце, горошок, штопороподібні і навіть деформо­вані) і нечіткий рисунок, шкіра товста і рихла, волос має недоста­тній блиск, слабку шовковистість і пружність, недостатню густоту і завитість. За нормативними вимогами до товарної оцінки шкур­ки ягнят II класу належать до другого сорту.

Ягнят класу брак не поділяють на групи за смушковими особ­ливостями. Це небажані ягнята для селекційних цілей породи. їхні шкурки належать до третього (найгіршого) сорту. Смушкових ягнят бракують за такими ознаками: наявність на тулубі тільки нецінних і деформованих завитків, строкатість і невирівняність забарвлення, рідкий і рихлий за пружністю волос, повна неви­значеність рисунка, погана оброслість, грубий, сухий, тьмяний волос, товста і рихла шкіра.

Класи чорних ягнят сокільської породи мають багато спільних ознак із класами каракульської породи, але за ком­плексом якісних показників значно поступаються їм. Так, чор­них сокільських ягнят, на відміну від каракульських, не поді­ляють на смушкові типи. Не враховують як групову специфіку в межах класів розмір завитків, зважаючи на цю ознаку в оцін­ці індивідуальних особливостей тварин. Щоправда, до еліти відносять тільки середньозавиткових ягнят. Решта класів не має обмежень за шириною завитків, як і групових типів за цією ознакою. За нормативами бонітування досягається типовий для смушкових овець збіг між класами ягнят і сортами шкурок. Класи розрізняють за ступенем поширення цінних типів за­витків на тулубі та якісними особливостями волосяного покри­ву тварин.

Ягнята класу еліта мають тільки цінні типи завитків (біб і вальок) — повна фігурність (оцінка 3/3). Ширина завитків у них середня з повною завитістю; шкіра тонка і щільна з доброю оброс- лістю; волос густий, пружний, шовковистий з нормальним блис­ком; смушки належать до кращих варіантів першого сорту.

До І класу належать ягнята, які за смушковими ознаками ма­ють шкурку не нижче першого сорту. Від еліти відрізняються тим, що мають меншу частку цінних типів завитків на тулубі — на рівні середньої фігурності (оцінка 2/3). До І класу відносять також ягнят з повною фігурністю (оцінка 3/3), якщо рисунок смушка не­достатньо чіткий. Шкурки тварин цього класу мають усі градації за шириною завитків. До ягнят І класу та еліти ставлять однакові вимоги щодо загальних властивостей волосу: густоти, завитості, пружності, шовковистості та блиску.

У ягнят II класу незначна кількість цінних типів завитків (біб), мала фігурність (оцінка 1/3), майже по всьому тулубу допус­каються менш цінні й нецінні завитки (кільце, горошок, штопо­роподібні). В окремих випадках до II класу відносять ягнят із се­редньою фігурністю (оцінка 2/3), якщо рисунок смушка нечіткий і завитість волосу неповна. У цілому волос ягнят II класу має певні недоліки: недостатня густота, слабкі пружність і шовковистість, недостатній блиск. За товарною цінністю шкурки ягнят цього класу відповідають другому сорту.

Шкурки ягнят класу брак практично не мають цінних завит­ків. По всьому тулубу у них спостерігається значна деформація волосяного покриву. Рисунок смушка невизначений. Шкіра товс­та і рихла. Волос рідкий, непружний, грубий, із тьмяним блис­ком. Смушок вибракуваних ягнят належить до третього (остан­нього) сорту.

Мічення смушкових ягнят при бонітуванні. Результати основного бонітування ягнят каракульської і сокільської порід (смушковий тип, розмір завитків, відтінок кольору смушка і клас тварин) відмічають вищипами не вухах: у чорних ягнят — клас, смушковий тип і розмір завитків; у сірих каракульських — клас, смушковий тип і відтінок кольору смушка; у сірих сокіль- ських — клас і відтінок кольору шкурки. Клас у всіх чистопоро­дних смушкових овець мітять вищипами на правому вусі: в елі­ти роблять один вищип на верхньому і один — на нижньою краї,

І класу — один вищип на нижньому краї, II класу — два вищи­пи на нижньому краї, брак — на кінчику вуха. Розмір завитків смушка чорних ягнят мітять так: дрібний — одним вищипом на верхньому краї лівого вуха, крупний — одним вищипом на ни­жньому і середній — вищипом («стрілкою») на кінці лівого вуха. За такою самою схемою мітять на лівому вусі відтінки кольору смушка сірих ягнят: світло-сірий — вищипами на верхньому краї вуха, темно-сірий — вищипами на нижньому краї вуха, се­редньо-сірий — вищипами («вилкою») на краї вуха. Голубе за­барвлення позначають додатковим вищипом на нижньому краї лівого вуха, а сріблясте — на верхньому. Смушковий тип кара­кульських ягнят мітять так:жакетний і кавказький залишають без вищипів (у разі потреби відмінність деталізують за системою ознак ягнят II класу), плоский — два вищипи на верхньому краї правого, а ребристий — два вищипи на верхньому краї лівого вуха.

Бонітування шубних романівських овець. Клас тварин під час бонітування визначають переважно за шубними якостя­ми овчин, хоч ураховують комплекс показників продуктивності. Неперевершені шубні якості романівських овець пов’язані з уні­кальними цінними особливостями вовнового покриву тварин цієї породи: перерослість пуху над остю за довжиною, наявність завитків пуху на зовнішньому кінці косиці, оптимальне кількіс­не співвідношення ості й пуху у вовновому покриві тварин, го­лубий з відтінками колір розгорнутої вовни за рахунок поєднан­ня чорного забарвлення ості та білого пуху, значна відмінність та доцільні абсолютні показники товщини ості й пуху, відносно велика густота вовни, топографічна вирівняність овчин за шуб­ними властивостями вовнового покриву. Друга надзвичайно цінна особливість тварин цієї породи, що опосередковано визна­чає їхній клас, — це велика багатоплідність (удвічі більша, ніж у звичайних неспеціалізованих за цією ознакою порід овець), висока молочність. Важливими позитивними якостями при ви­значенні класу шубних овець шляхом бонітування є такі: висока жива маса; пропорційна будова тіла; відсутність морфологічних, екстер’єрних недоліків; нормально розвинений скелет і широка постава ніг. Комплексне поєднання позитивних характеристик продуктивності забезпечує високий клас і відповідне селекційне призначення тварин.

Радикально спеціалізовані романівські вівці мають також не­гативні характеристики різних видів продуктивності, які знижу­ють клас і можуть повністю позбавити тварину селекційної цінно­сті (брак). Це стосується всього комплексу бонітувальних ознак, але вирішальне значення мають шубні властивості вовнового по­криву овець. Негативні характеристики: відсутність перерослості пуху над остю за довжиною, значне перевищення довжини пуху над остю, відсутність завитків пуху та штопороподібна завитість уздовж усієї косиці, дуже широке і дуже вузьке кількісне співвід­ношення волокон ості й пуху, дуже темне і дуже світле забарв­лення вовни при розгортанні руна і зовні, наявність чорного пуху і білої ості та строкатості забарвлення на тулубі, занадто тонка або товста ость та недостатня відмінність за товщиною волокон між остю і пухом, топографічна невирівняність шубних власти­востей вовни, наявність перехідного волосу, недостатня густота вовни, дуже товста і рихла шкіра, наявність нетипових змін шуб­них характеристик романівських овець залежно від зв’язку зі статтю і віком тварин.

Календарні і вікові строки бонітуванні овець встановлено на основі онтогенетичних закономірностей формування шубної про­дуктивності тварин та виробничої системи селекції і технології романівського вівчарства. Здійснюють попереднє, основне і додат­кове бонітування. Попередньо оцінюють: ягнят у 3-тижневому віці (можливе продовження терміну до 1 — 2 тижнів), молодняк при відлученні від маток (3,5 — 4 міс) та у віці 5 — 6 міс. Основне бонітування проводять у віці тварин 8 — 9 міс (восени), а додатко­ве — через рік (18 — 20 міс). Високоякісних тварин провідних се­лекційних підрозділів переглядають щороку (барани-плідники, вівцематки унікального рангу та племінного ядра в цілому).

Попереднє оцінювання ягнят до місячного віку передбачає остаточне за продуктивними особливостями бракування за нега­тивними для породи морфологічними та екстер’єрними вадами: наявністю білих, рудих і бурих плям у вовновому покриві; знач­не поширення білих допустимих відмітин з голови, ніг і хвоста на прилеглі частини тулуба, де біла строкатість недопустима, істотна недорозвиненість тварин, наявність крипторхізму та ін­ших фізичних вад. При відлученні від маток ягнят оцінюють за живою масою і загальним розвитком, враховують тип наро­дження (кількість ягнят у приплоді), переглядають недоліки вовнового покриву. Але трибальну рангову оцінку ягнят здійс­нюють тільки за даними загального розвитку і живою масою тварин. Найкращим ягнятами щодо цього виставляють один бал (ранг), середнім — два і гіршим — три бали. Результати оцінки використовують приформуванні технологічних і селекційних виробничих груп овець.

Попереднє бонітування молодняку у віці 5 — 6 міс ґрунтується на врахуванні живої маси і шубних якостей вовнового покриву тварин. Проводиться улітку перед стриженням поярку (першим стриженням молодняку) і забезпечує досягнення кількох селек­ційних цілей: відбір ремонтного молодняку для власного стада, оцінку племінних тварин, призначених для ранньої реалізації як товарна продукція, попереднє визначення категорії баранів- плідників за якістю нащадків. Практично овець оцінюють за сис­темою ознак основного бонітування. Проте враховують не всі озна­ки, а молодняк поділяють на групи за якістю шубної овчини, а не на класи за комплексом ознак. Хоча і групи оцінки за поярком іно­ді також називають класами навіть в офіційних нормативних до­кументах. Шубні властивості вовнового покриву молодняку в цьо­му віці визначають уже за нормативами державного стандарту. У віці 5 — 6 міс спостерігається повне (принципово можливе) посивін­ня вовнового покриву тварин (результат переростання пуху над остю) і вперше у віковому аспекті досягається можливістьтоварно­го визнання романівської овчини. До цього часу колір вовнового покриву змінюється від чорного у ягнят при народженні (ость за довжиною переважає пух) до сіро-голубого з відтінками, характер­ними для овець романівської породи.

Вікові особливості формування вовнового покриву позначають­ся на властивостях високоякісної шубної овчини і результатах попереднього бонітування молодняку за поярком. Проте часова нерівномірність закладання волосяних фолікулів та онтогене­тична специфіка їхніх функцій зумовлюють невирівняність за довжиною і тониною як у межах кожного типу вовнинок, так і між групами різних елементарних волокон. Крім того, значна пере- рослість пуху у поєднанні з невеликою товщиною ості може при­звести до звалювання волокон і знецінення через це шубних вла­стивостей вовнового покриву. Все пов’язано з віковими особливос­тями формування шубної продуктивності, але не з індивідуаль­ними спадковими задатками тварин. Тому основне бонітування романівських овець здійснюють восени у віці їх 8 — 9 міс після лі­тнього стриження поярку.

Під час остаточного бонітування враховують усі господарсько- корисні ознаки продуктивності романівських овець і поділяють тварин на три класи (еліта, І, II) і брак. До еліти належать кращі тварини порівняно з І класом, який є стандартом породи, до II класу — гірші, до браку — нетипові для романівської породи вівці.

Вимоги до І класу: типова для породи будова тіла без істотних недоліків і вад статей екстер’єру; нормальний розвиток тварин за розміром (у віці 8 — 9 міс жива маса баранців становить не менш як 34, ярок — 30 кг); колір вовнового покриву — сірий зовні і тем­но-сірий з голубим відтінком при розгортанні руна; кількісне співвідношення ості й пуху 1 : 4 — 1 : 10; довжини ості й пуху — відповідно 2,5 — 3,5 і 4 — 6 см; ость чорна, пух білий та світло- сірий; тонина ості й пуху — відповідно 60 — 90 і 20 — 27 мкм; чітко виражені зони ості й пуху; пуховий волос при переростанні над остю утворює на основній частині тулуба середні (6 — 12 мм), доб­ре виражені кільчасті завитки, добра оброслість черева; руно ви­рівняне за кількісним співвідношенням ості й пуху та довжиною ості; голова, ноги і хвіст мають короткий чорний покривний волос. Не допускається наявність перехідного волосу, білої ості, чорного пуху, сухого і шершавого волосу. Допускаються білі плями: на кінчику хвоста, на передніх ногах — нижче зап’ястка, на зад­ніх — нижче скакальних суглобів. Шубна овчина романівських овець І класу має відповідати нормативним вимогам першої гру­пи за державними стандартами.

Кращі за І клас вівці належать до еліти. Це бездоганні за бу­довою тіла, екстер’єром і загальним розвитком та розміром тва­рини. Жива маса баранів — не менш як 38, ярок — 33 кг. Шубна овчина їх відповідає кращим варіантам першої групи. Висока до­сконалість шубних властивостей вовнового покриву виявляється у надзвичайній вирівняності руна за кількісним співвідношенням ості й пуху, відмінності їх за довжиною і тониною, загальним то­ном забарвлення розгорнутого і закритого руна, густої вовни, за ступенем чіткості й одноманітності кільчастих завитків середньо­го розміру на всіх частинах тулуба тварин. Елітні вівці мають відмінну оброслість черева рунною вовною.

До II класу належать романівські вівці з шубною овчиною дру­гої групи і типом конституції, який дещо відхиляється до щільно­го й рихлого типів. Співвідношення ості й пуху 1 : 11 — 1 : 15, на основних частинах тулуба пух переростає ость і утворює великі (12 мм і більше) кільчасті завитки. Вовна менш густа і гірше ви­рівняна за шубними якостями. Оброслість черева задовільна. Молодняк за живою масою відносно дрібний (маса баранців — не менш як 30 кг, ярок — 28 кг), без істотних недоліків і вад екс­тер’єру.

До браку відносять овець із такими недоліками, як наявність грубих прямих косиць на основних частинах тулуба, значна неви- рівняність руна за шубними властивостями вовнового покриву, наявність чорного пуху та білої тонкої ості навіть на другорядних частинах руна, наявність значної кількості перехідного волосу, дуже мала жива маса, дуже великарідкововновість та інші неба­жані ознаки, за якими бракують молодняк уже при попередньому бонітуванні.

Клас може бути уточнений за результатами додаткового боні­тування молодняку у віці 18 — 20 міс та щорічного огляду баранів- плідників й унікальної групи вівцематок. З віком краще виявля­ються індивідуальні спадкові особливості тварин за шубними властивостями, екстер’єром і розміром, багатоплідністю. Все це підвищує ефективність комплексного оцінювання овець для селе­кційних цілей.

Крім класу, при індивідуальному бонітуванні романівських овець оцінюють також кожну елементарну господарсько-корисну ознаку комплексного рівня продуктивності тварин. Ці ознаки у вигляді умовних позначень входять до бонітувального класу. По­передньо визначають і записують у журнал дані про тип наро­дження тварин (кількість ягнят в окоті). Одинців позначають «я-1», двійню — «я-2», трійню — «я-3», четверню — «я-4», п’ятірню і більше — «я-5». Потім уже під час бонітування оцінюють кожну ознаку.

Тип конституції визначають за комплексом ознак, особливо за шубними якостями вовни і за скелетом: С — міцний тип, СН — ніжний, СГ — грубий. Тварини з міцним (нормальним) типом є бажаними. Скелет у них дуже масивний, будова тіла гар­монійна без недоліків екстер’єру; шкіра нетовста, щільна й елас­тична; вовновий покрив складається із чорної короткої ості (3 — 3,5 см) і білого довгого (5 — 7 см) пуху у кількісному співвід­ношенні 1 : 4 — 1 : 10, які утворюють два чітких яруси. В косиці пух переростає ость і утворює середні за розміром (6 — 12 мм) кіль­часті завитки. Вовновий покрив зовні має сірий колір, а при роз­гортанні — голубий відтінок. Барани рогаті, матки комолі. У до­рослих баранів на холці і зверху на шиї спостерігається значна перерослість ості над пухом у вигляді чорної гривки, яка не пере­ходить за лопатки.

Грубий тип характеризується надто розвиненим скелетом, особливо голови і кінцівок; масивними рогами у баранів і наявні­стю рогатості у вівцематок; негармонійною будовою тіла за раху­нок підвищеного розвитку передньої третини тулуба; товстою, ри­хлою і нееластичною шкірою; вовновим покривом із вузьким кі­лькісним співвідношенням ості й пуху (менш як 1 : 4); в овець з переростанням ості над пухом майже на всіх частинах тулуба від­сутністю завитків, великою кількістю перехідного волосу, зовні темно-сірим кольором вовнового покриву, а в розгорнутому стані — темним або чорним, дуже великою гривою у баранів, яка часто поширюється за межі лопатки.

Ніжний тип овець має такі ознаки: недорозвинений тон­кий скелет; короткий і вузький тулуб, видовжена вузька голова, вузькі груди і зад, зближена постава ніг; дуже тонка рожева шкі­ра; мало ості у вовновому покриві, кількісне співвідношення ості й пуху 1 : 15 — 1 : 25; дуже тонка ость, штопороподібна завитість пуху вздовж косиці; вовна легко звалюється; овчина низької якос­ті; розгорнутий вовновий покрив має білий відтінок; у баранів слабко розвинені роги і зазвичай немає гриви.

Густоту вовни оцінюють за щільністю руна та лінією шкіри при розгортанні вовнового покриву: ММ — дуже густа, М+ — гус­та, М — задовільна, М рідка.

Довжину ості й пуху вимірюють лінійкою з точністю до 0,5 см і записують окремо або у вигляді дробу: в чисельнику — довжина ості, у знаменнику — довжина пуху. Звертають увагу на унікаль­ну особливість вовнового покриву романівських овець — на пере- рослість пуху над остю за довжиною волокон. У косиці має бути дві чіткі зони — остьова й пухова. Верхня зона косиці за достат­ньої перерослості пуху утворює кільчасті завитки, що також є особ­ливістю вовнового покриву романівських овець. В онтогенезі пе­реростання пуху над остю настає у віці 2 — 3 міс. Новонароджені ягнята чорні, ость у них має довжину 2 см, пух — 1 см. Після стриження овець довжина пуху більша за довжину ості лише че­рез 1 — 2 міс. Це враховують у системах оцінювання довжини ості й пуху як показник овчинної продуктивності романівських овець. Найбільшу довжину (3 — 4 і 6 — 8 см) вовнового покриву має молод­няк у віці 5 — 6 міс при першому стриженні поярку. На час осін­нього (другого) і основного бонітування молодняку у віці 8 — 9 міс довжина вовнового покриву (2,5 — 3,0 і 4 — 7 см) дещо зменшуєть­ся, але відповідає промисловим вимогам (2,5 — 3 і 5 — 7 см) до ви­сокоякісної меженної шубної овчини романівських овець. Трира­зове щорічне стриження дорослих тварин (середина березня, кі­нець червня, початок жовтня) позначається на довжині вовни. У модифікацію вносять відмінності природних та господарських умов по сезонах року. Пух інтенсивніше росте влітку і восени, а ость — узимку і навесні. Чим довша ость при перерослості пуху, тим більше повітря у вовні, тим гірші теплозахисні властивості руна. Все це треба враховувати в оцінці індивідуальної різнома­нітності дорослих овець за спадковими особливостями довжини вовнового покриву.

Велика довжина вовни (понад 7 — 8 см) у типових романівсь- ких овець є небажаною Це стосується як неполіпшеного, так і по- місного поголів’я, у якого збільшення довжини вовнового покриву досягають за рахунок не пуху, а значної кількості перехідного во­лосу і тонкої ості. Проте навіть за нормальних умов, коли пух пе­реростає ость, значна довжина пуху створює передумови для зва­лювання вовнового покриву овець. Перерослість пуху над остю має становити 2,5 — 4 см. У баранів-плідників, як вияв статевого диморфізму, спостерігається переважно помірна «грива» на холці

1 верхній частині шиї з перерослої за довжиною ості над пухом. Грива у баранів починає розвиватись у віці 7 — 8 міс. Площа її має збільшуватись поступово і у віці 9 — 10 міс не перевищувати

2 — 3 дм². Бажана наявність чіткої межі між гривою з перерослої ості і рештою вовнового покриву, де пух переважає над остю за довжиною волокон. У ярок і молодих маток пух повинен перерос­тати ость на всіх частинах тулуба. У старих вівцематок (віком

4 роки і більше) ость часто переростає пух на холці і боках. У ба- ранів-плідників у такому віці перерослість пуху над остю часто спостерігається тільки в середній і задній частинах тулуба, а вов­новий покрив передньої частини тіла в ділянках холки, шиї, ло­паток та боків має темний колір за рахунок значного переростан­ня ості над пухом. При додатковому бонітуванні дорослих тварин враховують специфіку вікових змін. Онтогенетична стабільність бажаної перерослості пуху над остю на всіх частинах тулуба тва- рин свідчить про спадкові задатки шубних властивостей вовново­го покриву романівських овець.

Тонину ості й пуху оцінюють окомірно на боці за лопаткою з точністю до 1 мкм. Враховують товщину більшості волокон. Щоб не було звалювання вовни і забезпечувалась нарядність романів- ських овчин, ость має бути товстою і перевищувати пух за тони­ною в 3 — 4 рази. Допустима тонина ості — у межах від 60 до 90 мкм. Якщо вона менша за 60 мкм, вовновий покрив втрачає пружність і звалюється. При тонині ості 90 мкм і більше він стає дуже грубим, а овчина — занадто важкою. Бажано, щоб ость у романівських овець мала тонину від 70 до 80, а пух — від 20 до 22 мкм.

Тонина волокон вовни змінюється залежно від статі овець і то­пографічних зон тулуба. У дорослих баранів-плідників ость і пух товщі, ніж у маток, а в молодняку — навпаки. Про збільшення їхньої товщини свідчить наявність перерослої чорної ості, гриви баранів-плідників та можливе зовнішнє потемніння руна овець в інших топографічних зонах. Найтовща ость на верхній передній частині тулуба і спині, а найтонша — на череві. Тонина пуху має меншу топографічну відмінність. У цілому при бонітуванні рома­нівських овець дещо більшу увагу звертають на товщину ості. Свого часу за традиційною системою бонітування тонину пуху враховували лише опосередковано, безпосередньо оцінювали ли­ше товщину ості. Практикували позначення літерами А (тонина 70 мкм), В (тонина від 70 до 85 мкм) і С (товще 85 мкм), які запи­сували біля показника кількісного співвідношення ості й пуху (наприклад, К-2С, К-юа, К-7в).

Кількісне співвідношення ості й пуху в романівських овець ко­ливається у широких межах. Його визначають окомірно за кольо­ром розгорнутого руна. На одну ость припадає від 2 до 25 волокон пуху. Дуже вузьке (до 1 : 4) і занадто широке (понад 1 : 10) спів­відношення кількості ості й пуху вважаються небажаними. Якщо ості мало (широке співвідношення), колір хутра стає білим, овчи­на швидко звалюється і втрачає естетичні та експлуатаційні па­раметри. За великої кількості ості (вузьке співвідношення) колір хутра стає чорним, вовновий покрив — грубим, втрачає бажані шубні якості, непомірно збільшується маса овчин. За нормально­го співвідношення (від 1 : 4 до 1 : 19) високоякісне хутро має світ­ло-сіре або темно-сіре забарвлення з голубим відтінком. У кращих варіантах за красою голубизни забарвлення кількісне співвідно­шення ості й пуху дещо зменшується (від 1 : 4 до 1: 7). Зони ості та пуху повинні мати чітку кольорову межу. Чорне забарвлення ості романівських овець має рецесивний характер до білого забарв­лення вовни інших порід. Визначене під час бонітування кількіс­не співвідношення ості й пуху (К) записують у журналі у вигляді умовних позначень (К-2...Кв) і оцінюють у балах: К-2 (до 1 : 4) — 2 бали, К—4 (1 : 4 - 1 : 5) — 4 бали, К-7 (1 : 6 - 1 : 8) — 5 балів, К-10 (1 : 9 - 1 : 10) — 3 бали, Кв (понад 1 : 10) — 1 бал. Для підвищен­ня ефективності оцінювання різноманітності овець за цією озна­кою у процесі бонітування використовують еталони овчин.

Розмір завитка. У типових романівських овець косиця вовно­вого покриву має дві чіткі зони: нижню — остьовий і верхню — пуховий яруси. Нижня частина косиці відносно пряма, верти­кально розміщена, дещо розширена догори. Тут повністю розмі­щена ость та нижні кінці пуху. При розкриванні руна колір вов­нового покриву (остьового ярусу) визначає кількісне співвідно­шення ості й пуху, яке враховують як самостійну селекційну ознаку. Верхня частина косиці представлена пухом, який утворює кільчастий завиток — одну із специфічних ознак романівської овчини. При бонітуванні овець вимірюють на боці за лопаткою з точністю до 1 мм зовнішній діаметр кільця як розмір завитка. Розрізняють завитки дрібні — до 6 мм, середні — від 6 до 12 мм і великі — понад 12 мм.

Розміри завитків відповідають тонині пуху. Дрібні завитки утворює пух 16 — 19 мкм завтовшки, середні — 20 — 23 мкм і ве­ликі — 24 — 26 мкм. Бажаними є середні за розміром завитки (6 - 12 мм). Крайні варіанти часто свідчать про гірші шубні влас­тивості вовнового покриву романівських овець. Дуже тонкий пух набуває поздовжньої штопороподібної звивистості і втрачає необ­хідну пружність для підтримання пучка волокон у формі кільчас­того завитка. Це є однією з причин того, що вовновий покрив мо­лодняку у віці 5 — 6 міс часто не утворює завитків або вони є нечіт­кими. Відносна грубість і підвищена пружність дуже товстого пу­ху теж перешкоджають формуванню кільчастих завитків вовно­вого покриву романівських овець. Бажаний розмір завитка формується за оптимальної відмінності ості й пуху за довжиною і тониною волокон. При переростанні ості над пухом і наявності перехідного волосу завитки не утворюються.

Наявність перехідного волосу в косицях вовнового покриву романівських овець визначають при бонітуванні за двома гра­даціями: перша (П) — наявність перехідного волосу (1 бал), дру­га (В) — відсутність перехідних волокон (2 бали). У типових ро- манівських овець не повинно бути перехідного волосу. Він свід­чить про грубий тип конституції тварин і помісний мало поліп­шений характер руна. Це майже прямі волокна тониною 35 — 50 мкм, а в середньому — близько 40 - 42 мкм. За тониною вони є проміжними між остю й пухом. Часто спостерігається нерівно­мірна товщина вздовж волокна — значне потовщення від основи (28 — 30 мкм) до верхівки волосу (60 — 65 мкм). Іноді крайні ва­ріанти перехідного волосу за тониною важко відрізнити від су­міжних ості й пуху. Товстий перехідний волос має чорний колір і нагадує тонку ость, яка також переростає товсту ость і тонкий пух за довжиною.

Тонкий перехідний волос за кольором і зовнішніми ознаками близький до товстого пуху. За комплексом прямих і побічних ознак можна визначити наявність перехідного волосу: волокна переростають за довжиною пух і ость в 1,5 раза і можуть досягати близько 14 см; немає кільчастих завитків, спостерігаються за­гальна грубість верхньої зони косиць, переважна топографічна локалізація волокон по боках тулуба. Статеві і вікові закономірні поширення перехідного волосу є такими: у ярок і маток він трап­ляється частіше, ніж у молодих і дорослих баранів; з віком збіль­шується частота і ступінь поширення перехідного волосу в рунах овець.

Вирівняність шубних якостей вовни у руні визначають зіста­вленням показників оцінювання вовнового покриву на боці, ло­патці і стегні за такими ознаками: довжиною ості й пуху, їх то­ниною; кількісним співвідношенням (кольором розкритого ру­на); зовнішнім завитком пуху; бажаним кольором закритого ру­на; відсутністю небажаних характеристик вовни (перерослості ості над пухом, наявності перехідного волосу, білої ості, чорного пуху, значної відмінності за густотою волокон). Різноманітність овець за вирівняністю шубних якостей вовнового покриву ви­значають за трьома градаціями: перша (ВВ) — руно вирівняне за довжиною, тониною і кількісним співвідношенням ості й пуху (3 бали); друга (НВ) — руно, не вирівняне за довжиною ості й пуху (2 бали); третя (ВН) — вовновий покрив, не вирівняний за співвідношенням ості й пуху (1 бал). Вирівняність за довжиною ості та пуху виявляється у рівномірності завитка по всьому тулу­бу. Розмір завитка залежить від товщини пуху, але між тониною і довжиною вовни існує тісна кореляція, особливо в межах одно­го руна. Вирівняність за співвідношенням ості та пуху виявля­ється в однотипності забарвлення розкритого руна у різних то­пографічних зонах. На лопатці допускається більш світла, а на стегні — більш темна кольорова насиченість забарвлення ниж­ньої зони руна.

Оброслість черева оцінюють як добру (ОД) — черево вкрите рунною вовною, кращі варіанти косиць мають завиток (3 бали); задовільну (ОЗ) — у вовновому покриві на череві переважає ость (2 бали); незадовільну (ОН) — на череві росте тільки покривний волос (1 бал).

Групу овчини визначають за вимогами державного стандарту: овчини першої групи оцінюють 2 балами, другої — одним. Це ос­новна комплексна оцінка товарної продукції романівських овець у процесі бонітування.

Живу масу ягнят враховують при народженні (з точністю до 0, 1 г), відлученні (з точністю до 1 г) та у віці 5 — 6 і 8 — 9 міс (з точ­ністю до 1 г). При основному бонітуванні фактичну живу масу молодняку зіставляють з нормативними показниками.

Клас установлюють за комплексом ознак шубної, відтворної і м’ясної продуктивності. Розрізняють такі класи: еліта (ЕЛ) — 5 балів, І — 4 бали, II — 3 бали, брак (БР) — 1 бал. Поділ овець на класи використовують для селекційних і технічних цілей.

Бонітування овець інших грубововних і напівгрубовов- них порід. Спеціалізація цих овець меншою мірою порівняно з каракульською і романівською породами ґрунтується на особливо­стях вовнового покриву тварин. Відмінність вовнового покриву цих овець виявляється у різному співвідношенні типів елементар­них волокон вовни, їх тонині, довжині та вирівняності руна за цими ознаками, а також у показниках густоти вовни та особливо­стях оброслості тварин. Коливання якісних і кількісних показни­ків вовнової продуктивності цих овець дуже широкі. У гісарських, наприклад, вовна майже непридатна для переробки, а сараджин- ські, таджинські, балбас та інші мають відмінну килимову вовну.

Широка практика розведення овець з неоднорідною вовною в експериментальних кліматичних і господарських умовах створи­ла можливості для дії природного відбору за особливостями руна. Виникло два типи рун за адаптивними особливостями. Пер­ший — в овець зони посушливих степів, напівстепів і пустель, де випадає мало опадів і низька вологість повітря, що зумовлює знач­не і небезпечне для здоров’я тварин коливання температури по сезонах року і навіть у денний та нічний час протягом доби. Адап­тивними особливостями руна за типового варіанта є: невелика довжина вовни, відносно значна кількість пуху та мертвого і су­хого волосу в косицях, низький вміст жиру і поту, слабка закри­тість руна, оскільки вовна відносно коротка, не дуже густа й ма- ложиропітна. Другий тип руна в овець гірських районів, перед­гір’я і низин, де випадає багато опадів, підвищена вологість і від­носно невисока температура навколишнього середовища. Адап­тивні особливості руна, що запобігають надмірному намоканню овець і тривалому утриманню вологи у вовновому покриві, — це велика довжина косиць, мала кількість пуху і дещо підвищений вміст перехідного волосу у вовні, невелика густота волокон, віднос­но високий вміст жиру і поту, добра закритість і обтічність руна завдяки великій довжині вовни.

У різних модифікаціях ці загальні особливості вовнового по­криву виявляються у кожній із сучасних культурних порід овець з неоднорідною вовною. Вівці з руном першого типу здебільшого належать до курдючних, мають велику живу масу і високу швид- костиглість. Вівці з вовновим покривом другого типу невеликі, жирнохвості або довгохудохвості, молочні, із посереднім показни­ком вовнової і м’ясної продуктивності, поєднують високу адаптив­ну здатність з комплексним розвитком багатьох господарсько- корисних ознак продуктивності. Усе це враховують у норматив­них розробках і системі бонітування овець.

В Україні розводять місцевих гірськокарпатських та українсь­ку гірськокарпатську породу овець з грубою вовною. Використову­ють в екстремальних природних і господарських умовах для одер­жання вовни, молока, м’яса і овчин. Залежно від цілей виробни­цтва здійснюють бонітування овець за такими ознаками: породна належність (УГК — українська гірськокарпатська), густота вовни (градації М—, М, М+ і ММ визначають за щільністю руна), дов­жина косиці і підшерстя (вимірюють окремо з точністю до 0,5 см і записують у вигляді дробу), тонина вовни (в сортах — вищий, І, II, III, IV), вирівняність вовни у руні (градації В—, В і В+ визна­чають за різницею тонини вовни на боці, лопатці, стегні), наяв­ність у руні мериносових (М) і сухих (С) волокон, закритість руна (градації З— і З визначають за наявністю поділу вздовж хребта — холка і спина), кількість (Ж—, Ж, Ж+) і колір (Ж, ЖБ, К) жи­ропоту, оброслість тулуба овець (у балах), скелет (СН, С, СГ), екс­тер’єр (у балах), жива маса, настриг немитої і чистої вовни.

Це переважно традиційні ознаки, які використовують у різних варіантах під час бонітування овець усіх виробничих напрямів продуктивності. Винятками є: закритість руна (у гірських овець), визначення тонини вовни в сортах і врахування наявності мерт­вого і сухого волосу (неоднорідна вовна). Аналогічно до гірськокар- патських бонітують і інших грубововних та напівгрубововних овець (курдючних, жирововнових). Це виявляється у тому, що то­нину і вирівняність руна за тониною оцінюють у сортах або кла­сах вовни, враховують тонину ості (тонка, середня, груба) і наяв­ність мертвого волосу, визначають і фіксують окремо довжину ості й пуху в косиці. Проте, на відміну від гірськокарпатських овець, додатково враховують: колір вовни (біла, світло-сіра, сіра, чорна, інша), рогатість (комолі, є зачатки рогів, рогаті), розмір і форму курдюка або жирного хвоста (великий, середній, малий, підтягну­тий, трохи спущений, дуже спущений), тип тварин (нормальний

H, з відхиленнями у бік м’ясності М або вовновості В).

Гірськокарпатських овець, як і овець виробничих напрямів,

поділяють за комплексною цінністю на такі класи: еліта, І, II і брак. Тварини еліти найкращі за особливостями вовнового по­криву і комплексним поєднанням господарсько-корисних ознак. Сорти вовни — І і II. Мінімальні показники за живою масою, на­стригом чистої вовни та довжиною ості й пуху: у баранів- плідників — відповідно 60 кг, 3 кг, 18 і 11 см; у вівцематок — 40,

I, 6, 16 і 10; у баранів віком 13 — 14 міс — 36, 1,7, 14 і 8 за 9-місячний період росту; у ярок віком 13 — 14 міс — 30, 1,2, 12 і 7 за 9-місячний період росту. Вівці І класу є типовими для породи за рівнем і характером продуктивності. Сорти вовни у них І і II. Мінімальні нормативні вимоги за відповідними ознаками по гру­пах овець: у баранів-плідників — жива маса 55 кг, настриг чистої вовни — 2,4 кг, довжина ості 17 і пуху 10 см; у вівцематок — від­повідно 36, 1,4, 15 і 9; у баранів 13 — 14-місячного віку — 33, 1,5, 13 і 7 за 9-місячний період росту; у ярок — 28, 1,1, 11 і 7 за 9-місячний період росту. Вівці II класу, що мають огрубілу вовну, наближаються до типу місцевих гірськокарпатських овець. Сюди належать вівці з недостатніми для І класу показниками живої маси і настригу вовни, яка може бути різних сортів. До браку від­носять низькогрубововних овець із значними вадами експозиції вовнового покриву, нетипові для породи, з однорідною вовною та низькими адаптивними здатностями. За класами та індивідуаль­ними особливостями тварин (за окремими ознаками бонітування) розробляють системи виробничого використання гірськокарпат- ських овець для селекційних цілей.

Отже, бонітування овець нерозривно поєднує теоретичні осно­ви і практичні методи селекції у вівчарстві. Теоретичну основу селекції становлять закономірності явищ спадковості, мінливості, відбору, підбору та структури і динаміки популяції овець. Прак­тичні методи включають технічні прийоми використання цих за­кономірностей для селекційних цілей у різних природно- господарських та організаційно-економічних умовах виробницт­ва. Це технічні прийоми обліку індивідуального походження і продуктивності тварин у процесі онтогенезу та зміни поколінь. Практичними методами селекції у вівчарстві є: індивідуальне мічення овець; ведення індивідуальних карток дорослих племін­них тварин; ведення журналів обліку індивідуального походжен­ня та продуктивності молодняку і журналів індивідуального від­творного використання дорослих тварин; облік результатів інди­відуального використання овець за часом виробничого процесу, онтогенезу та зміни поколінь. Усі ці дані використовують і безпо­середньо чи опосередковано оцінюють під час бонітування за його кінцевими результатами. Кваліфіковане бонітування кожної тва­рини ґрунтується на інтегрованому використанні концептуальних основ селекції в цілому.

Фенотипові продуктивні особливості тварин є результатом дії спадкових і паратипових факторів. За показниками індивідуаль­ної різноманітності овець виявляють спадкові особливості тварин, реалізовані за певних господарських умов протягом виробничого року. Закономірності спадковості і мінливості як компоненти тео­ретичних основ селекції виявляються при бонітуванні в конкрет­ній формі. Щоб правильно оцінити спадкові особливості овець, потрібно ґрунтовно розуміти генетико-популяційні закономірності формування індивідуальної різноманітності тварин за показни­ками продуктивності і здоров’я на фоні динаміки групової від­мінності умов вирощування від народження до бонітування. За несприятливих умов перевагу має відносний рівень продуктивно­сті тварин, за сприятливих — абсолютний. Під час бонітування здійснюють відбір овець для селекційних цілей. На практиці ви­значають напрям відбору, породні і заводські нормативні вимоги, переваги і недоліки продуктивності конкретного стада в структурі породи. Визначають також перспективи використання тварин для різних форм підбору в цілому та систему лінійного розведен­ня овець. Вже під час бонітування, коли називають батька кожної оціненої тварини, мають певне уявлення щодо оцінки баранів- плідників за продуктивністю нащадків, яке деталізують після бонітування і стриження овець на основі розрахунків та аналізу.

Ефективність технологічних прийомів селекції також виявля­ється в процесі бонітування. Індивідуальне оцінювання тварин передбачає контроль чіткості і правильності ідентифікації овець на основі індивідуального мічення татуюванням, вищипами, бир­ками, випалюванням номерів на рогах у баранів. При бонітуванні здійснюють записи індивідуальної продуктивності тварин. У разі потреби перевіряють записи щодо походження молодняку. Вияв­ляють усі позитивні моменти і недоліки в техніці ведення селек­ційної роботи у племінному стаді овець. Намічають шляхи вдос­коналення конкретних технічних прийомів племінної справи у вівчарстві.