7.4. Забій ягнят на смушки, консервування і вичинювання шкурок

Смушки (каракуль) знімають із забитих ягнят віком 1 — 3 доби, для чого обладнують спеціальні пункти. Техніка забою яг­нят і зняття шкурок така: поздовжній розріз шкіри на середній лінії горла (5 — 7 см), переріз шийних кровоносних судин, знекров­лювання, вдування повітря під шкіру за допомогою компресорної установки, розріз від анального отвору по середній лінії черева до розрізу на горлі, потім розрізи по внутрішньому боці задніх і пе­редніх кінцівок — від ратиць до розрізу на череві й горлі. Зні­мають шкурку спочатку з тушки,потім — із кінцівок, хвоста й голови. Зняту шкурку очищають, консервують кухонною сіллю, через тиждень сушать, розправляють, чистять, складають у шта­белі для вилежування, після чого сортують і продають.

Технологія первинної обробки каракульських шкурок склада­ється з багатьох технологічних процесів (доставка ягнят на забій­ний пункт, забій, розтин, зняття, знежирення, консервування, сушіння, очищення, улежування, сортування і зберігання шку­рок). Усі процеси відбуваються один за одним у визначеній послі­довності, неправильне і недбале проведення хоча б одного з них призводить до погіршення якості каракулю, а іноді до його псу­вання. Тому дотримання і правильне проведення усіх процесів сприяє збереженню і поліпшенню якості каракулю.

Забій ягнят і зняття шкурок потрібно проводити централізо­вано із залученням кваліфікованих фахівців. Категорично забо­роняється проводити забій ягнят в отарах, тому що підвищується дефектність каракулю більш як утроє і погіршується його якість через неправильну і несвоєчасну первинну обробку шкурок.

Мертвонароджені, здохлі й абортовані ягнята часто перебува­ють в отарах тривалий час, іноді до двох діб, що спричинює появу теклості волосяного покриву, тому що процес розпаду починається зі зняття шкурки з ягняти.

Існуючі способи консервування парнії х шкурок каракулю яко­юсь мірою припиняють гнилісні процеси і теклість волосяного по­криву, але не запобігають їм.

Мертвонароджених і здохлих ягнят обробляють в отарах. Для цього готують розчин з водної емульсії креоліну і фенолу. Основ­ний його компонент — фенол (карболова кислота), що має влас­тивість псевдодублення (процес зворотний) і сприяє проникненню розчину у глибші шари шкірної тканини, запобігаючи тим самим процесу розпаду, а креолін містить нейтральні олії, що захища­ють поверхню шкурки від окиснення.

Розчин готують безпосередньо в отарах в емальованих або це­ментованих ємкостях з розрахунку 3 - 5 л води на 1 кг маси ягня­ти. На 1 л води витрачають 10 г креоліну і 2 - 3 г фенолу. Креолін ретельно змішують з водою, потім у цьому розчині розчиняють фенол. Труп ягняти має бути цілком зануреним у розчин. Трива­лість обробки кожної партії ягнят 50 - 60 хв. Подальшу обробку шкурок здійснюють відповідно до Інструкції з первинної обробки каракульських шкурок. У ягнят, оброблених зазначеним розчи­ном, початкові ознаки теклості волосу виявляються не раніше ніж через 4 доби після забою їх, а в необроблених ягнят такі ознаки можна виявити в перші 24 год. Обробка мертвонароджених, здох­лих і абортованих ягнят креоліново-фенольним розчином дає змогу у 10 - 12 разів скоротити дефектність шкурок. У процесі подальшої обробки шкурок вихід каракулю з дефектами звичайно не перевищує 0,3 % загальної партії.

Якість і товарні властивості каракульських шкурок значною мірою залежать від способів забою, зняття і подальшої обробки шкурок.

Неправильний розріз черева і голови ягняти при забої і знятті шкурки з тушки ягняти призводять до зменшення корисної площі і погіршення зовнішнього вигляду каракульських шкурок. Не­зважаючи на це багато господарств проводять забій ягнят попе­речним розтином горла. У результаті виходять шкурки з вузькою і довгою шиєю, що призводить до втрати площі шийно-головної частини шкурки.

У лабораторії смушковедення НДІ «Асканія-Нова» уточнено оптимальні контури розрізу шийно-головної частини шкурки ка­ракулю, що дає змогу максимально збільшити площу шийно- головної частини шкурок і запобігти обриву її в наступних опера­ціях (рис. 7.2, 7.3).

Після зняття шкурки, щоб уникнути її мішкуватості, треба до­датково розрізати головки шкурок від кутів рота до очних отворів, надрізавши вушні раковини, витягти хрящі. У результаті ділянка шиї — голови набуває майже прямокутної форми, поліпшується товарний вигляд шкурок і збільшується площа шийно-головної частини вдвічі порівняно зі шкурками, знятими з ягняти раніше прийнятим способом розрізу.

Важливою ланкою в технологічному ланцюгу обробки караку­лю є його консервування. У нашій країні застосовується переваж­но сухосольовий спосіб консервування каракульських шкурок, оскільки більшість активних мікроорганізмів дуже чутлива до підвищення осмотичного тиску (10%-ва концентрація солі при­гнічує діяльність найбільш стійких форм бактерій), а також зумов­лює зневоднення тканин шкурки. Основні процеси консерву­вання парнії х шкурок — виділення вологи і насичення шкіряної тканини сіллю.

Узагальнення наукових даних з консервування шкіряної і пуш- но-хутрової сировини із застосуванням кухонної солі показало, що найбільш інтенсивне виділення вологи (93,4 %) зі шкурок під дією солі відбувається в перші 12 — 15 год після засолювання і припиня­ється через 84 — 96 год. Після цього віддача незначної вологи від­бувається за рахунок її вн- паровування з поверхні штабеля. Перші 2 — 3 год після засолювання відбува­ється інтенсивне насичення шкурки сіллю і незначне виділення вологи, яка ак­тивніше виділяється через 3 — 5 год після засолювання і через 6 — 8 год поступово сповільнюється. Виділення вологи з каракульських шкурок залежно від трива­лості засолювання показа­но на рис. 7.4.

Втрата вологи і наси­чення шкурок сіллю зале­жать від виду сировини. Так, шкурки товстоміздряних сортів, та­ких, наприклад, як кавказький товстий 1, ребристий товстий 1, жакет товстий, виділяють вологи більше і швидше насичуються сіллю, ніж шкурки тонкоміздряних. Це відбувається за рахунок пухкої будови тканини каракулю товстоміздряних сортів. За пух­кої шкіряної тканини сіль проникає усередину шкурки швидше, що сприяє інтенсивнішому виділенню вологи.

Оптимальні витрати солі на консервування будь-яких кара­кульських шкурок — не більш як 500 г на одну шкурку.

Після засолювання в шкурках залишається невелика частина вологи, яка поступово випаровується під час сушіння їх.

У парних шкурках вміст вологи становить близько 73 %, а в сухозасолених — 47 %.

Тридобове засолювання парнії х каракульських шкурок при витраті солі 500 г на одну шкурку забезпечує нормальне кон­сервування каракулю і за концентрацією солі в шкіряній тканині, і за вмістом вологи не відрізняється від шкурок, законсервованих способом діючої технології протягом 9 діб при витраті солі 100 г на шкурку.

Якість каракулю тридобового засолювання за товарними властивостями не відрізняється від каракулю дев’ятидобового засолювання і відповідає вимогам ДСТ до сухозасоленого ка­ракулю.

Впровадження у практику господарств 3 - 4-добового засо­лювання каракульських шкурок при витраті солі 600 г на шкурку дасть змогу зменшити майже вдвічі виробничі приміщення за­бійних пунктів, скоротити витрати солі, терміни первинної оброб­ки каракулю у господарствах.