3. Виникнення церковно-слов’янської літератури
Зародження слов'янської літератури. Візантійський вплив доходив на Україну не тільки бgзпocepeдньoi але ще в більшій мірі посередньо — через Південну Слов'янщину. У слов'ян з'явилося християнство в ІХ і Хст., себто тоді, коли різниця між обома типами християнства, східним і західним, стала така велика, що близьким видався їх повний розрив. Найперше з’явилося християнство на тих землях, де стикалися західний — латинський і східний — грецький світи, в першій мірі у західних слов’ян: мора-в’ян, чехів і предків сьогоднішніх словенців.
Слов’янська писемність і література зародилася шляхом боротьби за слов'ян між Візантією і західними католиками. Її підвалиною стала епохальна дїяльнсть геніальних братів Кирила й Мефодія. Їх обох вислала Візантія з проповіддю християнства до Моравії й Панонії, князі яких звернулися в тій справі з проханням до Царгорода 862 р. Моравія й Панонія об’єднали слов’янські племена на території сьогоднішньої Чехо-Словацької Республіки й далі аж до берегів долішнього Дунаю, де межували болгари, і Вони вибороли собі незалежність від німців і в зближенні до Візантії шукали опори проти політичних і германізаційних зазіхань, з якими виступали проти них колишні німецькі васали.
Походження і освіта Кирила й Мефодія. В намірах Моравії й Панонії відіграла велику роль болгарська мова, зрозуміла для західних слов’ян, бо різниця між їх мовами й болгарською була тоді не така велика, як тепер. Болгари жили також в Македонії аж по Солунь з його мішаним болгарським і грецьким населенням, що знало ці обидві мови. Звідсіль і зрозуміле знання болгарської мови у синів високого урядника в Солуні Лева: Кирила (світське ім’я Костянтин, 827-869) і старшого від нього Мефодія. Останній одержав домашню освіту та вступив на військову службу. По кільканадцятьох літах покинув її й постригся в ченці в однім з грецьких монастирів у Малій Азії. Молодший уже в дитинстві звернув на себе увагу своїми великими здібностями. Задля них дістався до придворної шкапи в Царгороді, де вчився разом з царевичем Михайлом. Саме тоді утворився під проводом знаменитого ученого Фотія гурток освічених людей в Царгороді, що студіювали твори отців церкви та грецьких і римських письменників. Під провід Фотія дістався і Кирило, що дуже пильно віддався літературним, філософічним і математичним студіям. Хоч мав відкриту перед собою блискучу кар’єру, все ж не пішов цим шляхом; високий ідеал християнства, справжній порив до апостольства велів йому висв’ятитися на священика й стати бібліотекарем при церкві св. Софії, а пізніше вступити до монастиря. На вперті прохання приятелів покинув його й вернув до Царгорода, де став учителем філософії; тому й одержав у потомків назву Філософа. В Царгороді взяв участь у суперечках з іконоборцями й магометяна-ми. Потім 'відбув подорож до Малої Азії,- де познайомився і з магометанством і з перекладами Св. Письма та богослужебних книг на сірійську мову.
Салунські брати на сьогоднішній українській етнографічній території. Близько 858 р. приїхало до Царгорода посольство від хозарів з проханням прислати їм ученого богослова. Цісар Михайло III і патріарх Фотій вислали туди обох солунських братів. В дорозі задержався Кирило в Корсуні, недалеко від Севастополя, і студіював єврейську мову. Панонські житія солунських братів оповідають, що Кирило найшов там Євангеліє і Псалтир, писані „руськими буквами“, та стрінув людину, що говорила „руською мовою". Кирило почав з ним розмову й досить швидко присвоїв собі „руську мову“. Потім зайнявся її граматичним дослідом, порівнюючи її букви, самозвуки та співзвуки з своєю мовою, і швидко почав читаіти „руською мовою“ та пояснювати прочитане.
Більшість учених бачить в особі „руської людини", яку Кирило зустрів у Корсуні, варяга або гота. Припустити доволі розвинену письменність в українців, тим більше в інших східних слов’ян, перед впровадженням християнства не дозволяє те, що не маємо її сліду до кінця X ст., коли у нас з’явилася кирилиця. Все ж ця вістка догоджувала національній амбіції. В Палеї маємо ще такий додаток до цієї вістки : „1 хай буде відомо всім народам і всім людям, що руська мова ні звідки не прийняла цієї святої віри, й руське письмо ніким не показане, тільки самим Богом Вседержителем... 1 руське письмо явилося Богом дане в Корсуні русинові, а від нього навчився філософ Костянтин. Той же муж русин був благовірний, постом і чеснотою приєднався до чистої віри, і він один з руської МОВИ ЗВИВСЯ насамперед християнином, і не відомо нікому, звідкіля це“. Такий висновок зробив українець зі слів панонського житія. Не підозрівав, що ці слова житія могли з’явитися просто на доказ філологічного таланту Кирила, як-* що взагалі ці слова не є пізніша вставка на українському чи східнослов ’ янськом у грунті.
Слов'янська азбука. Проповідь між хозарами (між гирлами Дону й Волги), була для обох братів практичною підготовкою до праці, яка ждала їх в Панонії й Моравії після їх повернення від хозарів до Рима. Слов’яни тих земель прийняли вже християнську віру від німецьких і італійських місіонерів. Тому богослужіння відбувалося у них на незрозумілій їм латинській мові. Для успішної пропаганди брати задумали дати ш християнське богослужіння і Св. Письмо слов’янською мовою. Думали, що мова західних слов’ян така ж, як і болгарська. Отже, постановили перекласти найважніші богослужебні тексти на ту ж мову.
Треба було передовсім створити слов’янську азбуку, що й довершив Кирило 863 р. Це була кирилиця. З тридцяти восьми букв цієї азбуки двадцять чотири запозичив Кирило з грецького уставного, так званого „літур-гічного“ письма, що його греки уживали тоді для богослужебних- книжок. З решти букв деякі нагадують східні азбуки, як, напр., букви ц, ч, ш, щ мають, без сумніву, зв’язок з буквами єврейської азбуки.
Частина учених думає, що Кирило винайшов не кирилицю, а * глаголицю; вона постала через перероблення грецького скоропису.
Переклад Святого Письма. Уложивши азбуку, Кирило почав перекладати те, що уважав найнеобхіднішим
для своєї мети, отже, головні молитви, ектені, богослужебне Євангеліє, Апостол й Паримійник. Ці переклади давали можність відправляти богослужіння слов’янською мовою. Крім того, брати переклали Псалтир і, може, дещо з церковних правил так званого Номоканона Івана Схоластика. Таким чином Кирило й Мефодій заклали основи під слов’янське письменство на тодішній болгарській, пізнішій церковно-слов’янській мові.
Діяльність" у Панонії й Моравії Обидва брати добре доповнювали один одного в спільній праці. З них Кирило був талановитіший і більше освічений, не тільки в теології, але й загально. Перейнятий високим ідеалізмом, Кирило щиро й гаряче віддався улюбленій праці, а Мефодій, менш талановитий і менше освічений, зате з більшим практичним досвідом,, ніж у брата, вмів переводити в діло те, що задумав Кирило.
Особисті прикмети проповідників, їх місіонерський досвід і слов’янське богослужіння — все те було запорукою добрих успіхів праці Кирила й Мефодія. Християнство швидко почало поширюватися в Панонії й Моравії. Занепокоївся цим Рим. Уважав, що, поширюючи свій вплив. на західних слов’ян, Візантія вдирається в ту сферу, котра належала під юрисдикцію Риму. На заклик папи вибрався Кирило з братом до Рима, щоб пояснити перед ний ті звинувачення, котрі посипалися на обох братів з боку місцевого католицького духовенства. Та коли брати були ще в дорозі до Рима, помер папа, що був противником Кирила та слов’янського богослужіння. Його наслідник подивився на справу іншими очима та признав слов’янське богослужіння.
Для дальшої праці вернувся до Моравії тільки Мефодій, іменований папою моравським архієпископом. Кирило помер у Римі, де його й поховали. Обставини теперішньої праці Мефодія стали дуже тяжкі. Рим швидко змінив своє становище й політику супроти Моравії. Правда, не переслідував Мефодія відкрито, але заохотив місцеве католицьке духовенство вести з ним безоглядну боротьбу. Мефодій просидів навіть кілька літ у в’язниці й, ослаблений боротьбою, помер 885 р. Обидвох їх православна церква признала святими.
Занепад східного християнства серед західних слов'ян. Призначений наслідником Мефодія морав’янин Горазд не був прийнятий і в рік по смерті Мефодія найближчі його учні, оточені вояками, мусили покинути Моравію .й Па-нонію. Більша частина з них дісталася через Білгород до Болгарії, де їх сердечно прийняв цар Борис-Михайло. Інші вирушили до Сербії й Хорватії. Таким чином рознесли вони справу святих солунських братів по всьому слов’янському полудні.
Пізніші учні Мефодія залишилися в Моравії та продовжували справу попередників аж до упадку Моравської держави під напором суСідів. Вони саме залишили собі літературні панонські житія солунських братів, основні джерела відомостей про життя і діяльність Кирила й Мефодія. їм приписують також уложення церковних служб ‘ Кирилові й Мефодієві на зразок подібних служб грецької церкви.
Довго велася боротьба за слов’янську мову в богослужінні. Близько 150 літ вона вдержалася в Моравії і Панонії, опісля в чеській Празі у вишеградськім замку почала „цвісти славна наука слов’янської мови“. Там одержав свою освіту св. Прокіп. По нім прихильники церковнослов’янської мови в богослужінні мусили опустити Чехію, їм завдячуємо двома оповіданнями про св. Вячеслава Чеського й переклад Бесід на Євангеліє папи Григорія Великого. Те, що написано церковно-слов'янською мовою в Моравії й Чехії, у великій частині перейшло до католиків хорватів й православних сербів та болгар.