5. Мова церковно-слов’янської літератури й письмо
Що таке церковно-слов'янська мова? Інакше стояла справа з болгарською мовою. Вона була зрозуміла для українців і різниця між нею й тодішньою українською мо-
вою була далеко менша, ніж тепер. Солунські брати переклали святі книги на ту мову, котру знали. А вони знали саме солунський говір болгарської мови. їх слідами пішли й їх учні. В самій Болгарії в міру того як вздовж і вшир Болгарії поширювалася болгарська культура, ця мова зазнала змін; ще більшими були ці зміни на сербському або східно-слов’янському грунті.
Вплив живої мови на церковно-слов'янську. Під пером українських переписчиків вдиралися в церковно-слов'янські пам'ятники риси української мови. Бачачи в церковно-слов’янськім тексті, наприклад, слово рАка з старо-болгарським носовим самозвуком о, український переписчик мимоволі під вплив'ом своєї вимови робив помилку проти старо-болгарської орфографії й писав замість А — своє у (рука). Так бачимо, що церковно-
слов’янська мова переймала на Україні відразу елементи живої української мови й рівночасно тратила все, що було чуже для українського вуха, а її вимова пристосувалася до живої місцевої вимови. З поширенням писемності, з появою українських оригінальних творів украінсіький елемент в церковно - сов'янських пам'ятках скріпився, Так принесена на Україну чужа мова поволі українщилася в своїй фонетиці, хоч як пильнувало духовенство заховати незмінним характер перейнятої для потреб церкви чужої мови. Вплив народної фонетики на книжну мову бачимо вже в найдавніших українських пам’ятках, наприклад в Збірниках Святослава з 1073 й 1076 рр., де змішуються букви: Ь і и, и з ы, в і у та де після шиплячих співзвуків виступає о замість е (жона, чояовЪка).
Східно-слов'янський тип церковнослов'янської мови. Різниці болгарського типу церковно-слов’янсько! мови від східно-слов’янського типу такі. На місці носових звуків болгарського типу так званого великого юса й малого юса (а) виступили в східно-слов’янськім типі чисті самозвуки: у, ю, я, а (рЛчка-рука, гада^ — гадаю, ржса-ряса). Глухі ъ і ь вимовлялися в болгарськім типі як & й коротко стиснене е\ в східно-слов’янськім типі вони перейшли на кінці слів у прості знаки, що означали твердість або м’якість попереднього співзвука, а в середині ь перейшло во, ь в е (сьнь — сонь, дьнь — день). Замість ра, ла> рЬу лЬ в болгарськім типі маємо в східно-слов’янськім типі оро, оло, ере, еле. (браздна — борозд на, клась — колось, брЬза — береза, жлЪза — железа). Це так званий перший повноголос для відрізнення від другого повноголосу, який полягає в тім, що складам рь, ль, рь, ль в болгарськім типі відповідали в східно-слов’янськім склади: ор, ол, ер, ел (брьзо — борзо, бльгаринь — болгаринь, зрьцало — зерцало, срьдьцевЪдьць .— сердьцевЪдець). Замість к на початку слова в болгарськім типі пррйшло о в східно-слов’янськім типі (к динь — одинъ, к лень — олень). Перед / мягчилося д, в болгарськім типі в жд, в східно-слов’янськім в ж; г перед / давало в болгарськім типі иіт (щ)У в східно-слов’янськім ч (вижд/¥ч — вижу, свЪшта — свЪча). Болгарська мова різнилася від східно-слов’янських і багатшим засобом декліна-
дійних і кон’югаційних форм, а крім того відмінною складнею, яка підпала під сильний грецький вплив.
Український тип церковно-слов'янської мови. Але й на східнослов'янськім грунті церковно-слов’янська мова не була однакова на всій території східного слов’янства. Відразу, як тільки почали тут поставати свіжі списки, з готових перекладів, продерлися в не! на Україні характеристичні* прикмети українсько! мови, у великоросів їх мови, а дещо пізніше в білорусів прикмети білоруської мови. Українські пам’ятки церковно-слов'янської мови ХІ-ХУ ст. відрізняються тим, що тут маємо змішування букв Ь і и (въ вЪри — в Збірнику Святослава з 1073 р.), змішування и з ы (неправьди — тамже), змішування в і у (оучиненъ і вьчинень — в Збірнику Святослава з 1076 р.), нахил до усилювання пня 3ьл в зол
(золоба — там же), заміну звука е в о по "шиплячих і у перед твердим складом (чоловіка — в Збірнику Святослава з 1073 р.),
нахил твердого р до пом'якшення і м'якого р до ствердіння (Навьходо-носорю, цару); крім того маємо жч замість жд, о замість і, тобі, собЬ замість тебЬ, себі, ю9 я, є по ж, ч, ш, щ, закінчення 1 відм. мн.
іменників на -ове, окінчення приказового способу на -Ъмъ, -Ьте зам.
-имь, -ите, закінчення 1 ос. мн. на -мо й таке інше.
Український тип церковно-слов'янської мови зберігся в таких найдавніших пам'ятках: двох Збірниках Святослава з 1073 й 1076 рр., в 13 словах Григорія Богослова кінця XI або початку XII ст., в Галицькім Євангелії з 1144 р., в Кристинопільськім Апостолі XII—XIII ст., в Галицькім Євангелії 1283 р. поповича Евсевія в Галицькім Євангелії з 1266—1301 рр., в Холмськім Євангелії з XIII—XIV ст., в Пандектах
Антіоха з 1307 р., в Бучацькім Євангелії XIV ст., в Луцькім Євангелії XIV ст., в Путенськім Євангелії XIV ст. й багатьох інших наших пам’ятках, тим численніших, чим вони пізніші.
Письмо. З болгарською літературою прийшла на Україну й тут загально прийнялася та слов'янська азбука, кот|» дістала назву кирилиці.*Для випадкових цілей ужи-валіГ, правда, і глаголицю; головно служила вона в ролі криптографії — тайнопису. Найдавніша форма кирилиці на українському і взагалі східно-слов’янському грунті є уставне письмо. Його характеристичною рисою є квадратовність, себто кожну букву, рапйсану таким уставним письмом, можна обвести квадратом. З огляду на дорогий матеріал та зростання потреби в книжках букви цьогр письма почали витягатися догори та звужуватися з боків. Так постало пізнє уставне письмо. Від XIV ст. датується нова доба письма, так зване півуставне письмо, менше довершене, з буквами над рядками та з титлами. В змаганні до щораз більшої швидкості виробився в ХУ-ХУІ ст. скоропис. В попередніх стадіях розвитку кириличного письма кожна буква писалася окремо. В скорописі букви заокруглюються, щоб було легше писати, зближуються і сплітаються, бо писар, щоб виграти час, не відриває пера від паперу й пише букву за буквою. Опісля через світське (гражданське) письмо, орієнтоване на західно-європейське, доходимо до теперішнього скоропйсу.
Окраси рукописів. Наші предки дуже дбали про красу своїх рукописів і прикрашували їх вставками, розмальованими початковими буквами (ініціалами) и мініатюрами. Орнамент за-ставок з бігом часу змінився. В звіринім орнаменті сплітаються фантастичні звірята й птахи, геометричний орнамент перейняли ми від греків, а в XVI ст. з’являється рослинний орнамент під західним, головно італійським впливом.