11. Від перекладного письменства до оригінального

„Моленіє“ Данила Заточника як найсильніший відгомін перекладного письменства. Перехідним кільцем від перекладного письменства до оригінального може послужити „Моленіє“ Данила Заточника. Це є низка вибраних з різних книжок роздумів і висловів з Святого Письма, головно з премудрості Соломона й Сираха, з різних збірників, зокрема з „Пчели“; доповнюють їх народні притчі та приповідки. Багате запозиченнями з збірників в роді „Пчели“, „Моленіє“ має характер цих збірників, висловлює такі ж погляди на життя, визначається таким же тоном повчання і напушистим стилем, недбалістю про якийсь тісніший зв’язок між поодинокими роздумами та гадками. Ось уривки з „Моленія“ для ілюстрації його характеру:

Наприклад, порівняння багача з бідаком: „Багата людина всюди знана й у чужій землі має приятелів, а бідний між своїми ходить невидимо. Коли багатий заговорить, усі замовкнуть, а слово його піднесуть під небеса; а заговорить убогий, всі крикнуть на нього й замкнуть йому уста: чия одіж багата, того й річ чесна“. Подібні вислови стрічаємо про людську долю: „Як олово гине, часто розварюване, так і людина приймає численні біди. Ніхто не може солі дзьобати, ні в журбі щось здумати; всяка бо людина хитрує і мудрує про чужу біду, про свою не може нічого здумати. Золото випробовується огнем, а людина напастями: пшениця бо, довго мелена, подає чистий хліб, а в журбі людина добуває досконалий розум. Хробаки з’їдають одіж, а людину журба; зажуреній людині кості засхнуть. Як хто заопікується людиною в журбі, немов студеною водою напоює її в жаркий день*⁴. Є тут також порівняння мудрості з дурнотою: „Коли посилаєш мудрого мужа, мало йому кажи; а посилаєш нерозумного, сам не лінуйся по нім іти. Очі бо мудрих бажають доброго, а нерозумного — бенкетного дому. Краще чути спір розумних, ніж наставления нерозумних. Докажи мудрому його провину, а він буде ще мудрішим. Не сій бо на борознах жита, ні мудрості в серці нерозумних: бо нерозумних ні орють, ні сіють, ні в комори збирають, тільки вони самі родяться. Як у дірявий міх воду лити, так нерозумного вчити; псам і свиням не потрібне золото та срібло, ні нерозумному мудрі слова; ні умерлого розсмішити, ні нерозумного навчити*⁴. Різкі сатиричні вислови зібрані про жіноцтво. „Не худобина між худобою коза, не звіря між звірятами Тжак, не риба між рибами рак, не пташка між пташками лилик, і не муж між мужами той, над котрим панує його жінка. Дивніше від дива, як хто візьме жінку зло! вдачі задля маєтку... Краще увести вола в свій дім, ніж узяти злу жінку: віл бо не говорить, ні зла не думає, а зла; жінка, коли її бі^ги, лютиться, коли їй дорікати, біситься, в багатстві гордиться, а в бідності інших осуджує. Що є зла жінка? Неустаюча пропасниця, бісова запроданиця. Що є зла жінка? Світова ворохобня, осліплення розуму, початок всяко! злоби, в церкві бісова митарка, оборонниця гріху, засідка на спасіння. Коли який муж' глядітиме на красу своє! жінки й на її ласкаві слова, а не випробує діл її, дай, Боже, йому слабувати на пропасницю... Хрест це голова церкві, а муж своїй жінці. Ви ж, жінки, стійте в церкві й моліться Богу та св. Богородиці; а хочете чого вчитися, вивчіться в домах у своїх мужів; а ви, мужі, по закону держіть своїх жінок, бо не швидко найти добрих жінок. Добра жінка вінок своєму чоловікові й безжурність; а зла жінка люта журба, недбалість про дім. Хробак бо дерево точить, а зла жінка губить дім свого чоловіка. Краще в дірявім човні по воді їздити, ніж злій жінці говорити таємниці: дірявий човен замочить одіж, а зла жінка все життя мужа свого запропащує. Краще камінь долотити, ніж учити злу жінку, або залізо варити: залізо звариш, а злої жінки не навчиш; зла бо жінка ні науки не слухає, ні бога не боїться, ні людей не соромиться, але все ганить і все осуджує. Що гірше від лева між четвероногими й що лютіше вщ гадюки між плазунами на землі? Від усього того гірша зла жінка. Нема на землі більшої від жіночої злоби: задля жінки прегарний Йосип був замкнений в тюрмі; задля жінки кинули пророка Данила в рів і льви йому лизали нош... Одному умерла зла жінка, а він почав по її смерти діти продавати. І сказали йому люди: Чому продаєш діти? А він відповів їм: Коли вони вдадуться в матір, то як підростуть, мене продадуть“.

Форма „Моленія“. Оці уривки вказують на їх візантійські джерела й на характер висловів „Моленія“. Вони зразкові. Звичайно . пробивається з них гірка усмішка, сумовитий гумор, що безперечно вказує на українського компілятора прототипу „Моленія“. Компілятор любить гру слів, а на адресу своїх ворогів підбирає ущипливі замітки й анекдоти. До во-рогів зачисляє і жінок, проти яких збирає всякі не-підхлібні вислови. Тодішнє візантійське письменство . мало багато таких писань, повних риторики й виставної ученості, наприклад такими писаннями були поеми Михайла Гліки з XII ст. та його сучасника Теодора Птохопродрома. Від таких письменників безумовно запозичена форма Мо-ленія та багацько із змісту. Що форма просьби в Моленії це тільки літературна форма, а не справжнє прохання, за цим промовляє не тільки сильний вплив візантійського письменства, але й дописка до Данилового „Моленія⁴⁴: „Ці слова писав я, Данило, на засланні на Білім Озері й запечатав у воску та пустив на озеро, й риба зловила його та пожерла, і зловив рибу рибалка, й принесли її до князя і він почав її пороти, й побачив князь це письмо та звелів визволити Данила від гіркого заслання⁴⁴.

Редакції „Моленія“. Всі тексти „Моленія⁴⁴ Данила Заточника мають той мотив, що Данило звертається до свого князя з проханням, аби він зглянувся над засланцем і його незавидною долею, вибачив йому й дозволив повернутися до рідного краю. Первісна форма „Моленія⁴⁴ не дійшла до наших часів. Найдавніші списки, які походять з XII ст., представляють не оригінал, а переробку, адресовану до Ярослава Володимировича, новгородською князя між 1182 і 1199 рр.

Автор прототипу „Моленія⁴⁴ був знайомий головно з книгами Святого Письма та Збірниками Святослава; автор переробки користувався літописом, „Пчелою⁴⁴, повістю про Акира премудрого, а може й Похвалою св. Теодосієві, Мудростями Менандра й Розумами Варнави, себто збірками золотих гадок. При переробці був дещо нарушений і первісний план компіляції; тут увійшов ряд висловів про дурноту й багатство, а припадкова згадка про женячку була понукою внести в „Моленіє⁴⁴ низку світських притч і висловів про злих жінок. Ці вислови пізніше перетворилися в цілий трактат про жінок, який зберегли нам списки XII ст. Що компілятор був членом княжої дружини, доказують це вислови, котрі свідчать про близькість автора до княжого двору.

Популярність висловів „Моленія⁴⁴ привернула увагу до його оригіналу, який з початку мав правдоподібно назву Слова, та слідом за переробкою, зверненою до Ярослава Володимировича, з’явилася нова переробка, звернена до Ярослава Володимировича. Новий автор, що вже не належав до класу дружинників, сильно змінив первісний план і доповнив „Моленіє⁴⁴ новими вставками, чи то збільшуючи запозичення з джерел, якими користувався попередній автор, чи притягаючи нові матеріали, як „Фізіолог⁴⁴ і невідомий пам’ятник сербського походження. Збільшив також запозичення з народної мудрості.

Але між першою і другою переробками є і поважні різниці. Попередній переробник збільшив напади на багатих, проте зберіг тон 'людини, яка перед тим бул'а близька до княжого двору, але з якоїсь причини, попала в неласку до князя. Він говорить, що велика сила людей славить князя по всіх краях, що князь багатий не золотом, а ве_: ликим числом вояків, що він є заступник сиріт і вдів, батько своїх слуг — дорадників. Новий переробник змалював • себе невольником князя, сином його невольниці, справжнім слугою, а не дорадником і дружинником. Він начитаний, хоч і не вчився у філософів і не бував в Афінах. Незадоволення дійсністю, бажання видістатися з невідрадного становища, гірка насмішка над людською гідністю, сміливий протест проти зневаги найніжніших і найблагородніших почувань людини, родинної любові й релігії — це основні теми нарікань Данила Заточника.

Зміст редакції „Моленія" XII ст. Редакція „Моленія“ з ХП ст. має заголовок: „Слово Данила Заточника“, яке написав своєму князеві Ярославові Володимировичеві. Ця редакція починається риторичним зворотом до мудрості, в стилі тих писань, котрі вплинули на стиль „Слова про похід Ігоря“. Опісля автор вказує на свій письменницький хист. Все Зк він боїться зневаги від князя. Яскравими барвами малює свою нужду, щоб викликати милосердя у князя. Він звертається до князя з проханням визволити його з теперішнього оплаканого положення і виславляє щедрість, багатство й • силу князя. „О пане мій, — пише він, — не глади на мою зверхність, але глянь у мою середину: бо я, пане, бідний одіжжю, але багатий розумом, літами я молодий, але в мене розум старий, і літаю я думкою, як орел по повітрі. Постав ти просте начиння під краплі мого язика й накапають до нього солодші від меду слова уст моїх“. Далі йдуть порівняння мудрих з дурними, характеристика злих жінок, яка закінчується проханням автора вибачити йому, бо як бджола з різних квітів, так і він, з багатьох книг збираючи солодкість словесну та змисл, зібрав тут немов хмара морські води“. Наприкінці автор звертається до Бога: „Господи, дай же князеві нашому силу Самсона, хоробрість Олександра, мудрість Соломона, хитрість Давида, й помножи, Господи, людей в його власті.“

Редакція XIII ст. містить великі зміни, нові вставки, зокрема виступи проти бояр, холопів і монахів.