5. Справа літературної діяльності Клима Смолятича

Боротьба Клима Смолятича за автокефальність української церкви. З проповідників XII ст. помітніші Клим Смолятич і Кирило Турівський. Обидва вони пішли в напрямі, вказанім митрополитом Іларіоном. Родом „русин“, монах і схимник зарубського монастиря на Київщині, „книжник і філософ, якого давніше не бувало* в українській землі“, — як говорить літописець — Клим Смоля-тич був слабший талантом від Турівського й Іларіона. В назві Смолятич бачать одні учені походження з смоленської землі, та правдоподібніша думка Голубінського, що Смолятич це родове прізвище, а не означення крайового походження.

У липні 1147 р. Клим став київським митрополитом. Коли митрополит «Михайло II від’їхав до Царгорода і там помер, Ізяслав Мстиславич проти волі Климента запропонував його кандидатуру на митрополита. З дев’ятьох або десятьох тодішніх єпископів прибуло до Києва на собор, як оповідає Іпатський літопис, усього п’ятеро. З них найстарший по єпископській катедрі чернігівський єпископ сказав: „Я знаю, що єпископи, склавши з себе собор, мають право поставити митрополита“. Одначе новгородський і смоленський єпископи, з котрих один певне був греком, не погодилися з пропозицією чернігівського владики: „Нема того в законі, — говорили вони, — щоб єпископам ставити митрополита без патріарха, але патріарх ставить митрополита; а ми не поклонилися тобі, ні служили з тобою, бо ти не взяв благословення у святої Софії, ні від патріарха; коли поправищся і поблагословишся від патріарха, тоді тобі поклонимося; нас рукоположив митрополит Михайло,' тому не годиться нам служити без митрополита в святій Софії“. Щоб вийти з трудного положення, чернігівський єпископ ска.зав: „Я знаю, що ми можемо поставити митрополита; до того ж у нас є голова святого Климента: як греки ставлять (патріархів) рукою святого Івана, (так і ми поставимо митрополита)“. Це переконало більшість членів собору й 27 липня поставили Клима на митрополита „головою святого Климента“.

Цей вибір наробив багато шуму. З єпископів, що спротивилися виборові Клима на митрополита без згоди царго-родського патріарха, новгородський Нифонт лишився на все життя ворогом Клима. Тому, коли покровитель Нифонта князь Юрій Довгорукий заволодів 1149 р. Києвом, Клим з князем Ізяславом утік до Володимира на Волині, потім, повернувшись до Києва, другий раз мусив утікати звідти до Володимира й залишав Київ стільки разів, скільки ворожі йому князі заволодівали містом. Митрополичу катедру займав Клим з невеличкими перервами до 1154 р. Три рази царгородський патріарх посилав своїх кандидатів на митрополита на Украшу, останній раз в рік після того, як 1164 р. була спроба схилити патріарха до затвердження Клима на митрополичій катедрі. Та більше вже не судилося засісти на митрополичому престолі цьому завзятому борцеві за автокефальність української церкви.

Писання. Климові Смолятичу належить кілька відповідей в пам’ятці 1130—1151 рр., в так званім Питанні (Вопрошаніє) Кирика новгородському єпископові Нифон-тові — про різні казуїстичні випадки церковної практики. Одне з посланій Клима дало тему якомусь Атанасієві для переробки „Посланія“, написаного Климентом, митрополитом українським (руським) і адресованого Томі, пресвітерові смоленському. В науці Климове „Посланіє" в оригінальній формі невідоме досіль, тільки з додатками монаха Атанасія, що міг узяти з' „Посланія“ тільки те, до чого уважав за потрібне дати свої пояснення, і міг злучити в одну цілість Климову та свою творчість.

Історії цього посланія із згаданої переробки зрозуміти важко. Можна здогадуватися, що брат Ізяслава, котрий забажав мати Клима київським митрополитом, смоленський князь Ростислав Мстиславич вороже віднісся до Климента з причини способу його вибору на митрополита. Бажаючи виправдатися перед князем, Клим написав до нього по-сланіє, яке не дійшло до нас, а в цім посланію зобидив якогось священика Тому, близьку людину князеві Ростиславові. Зобиджений Тома написав з свого боку князеві посланіє, яке також не дійшло до нас, і в нім висловив докори митрополитові. Коли це посланіє стало відоме Климові, він написав посланіє до Томи, щоб збити його напади й докори. Останнє посланіє саме й збереглося в переробці монаха Атанасія.

Зміст „Лосланія“. „Посланіє,, ділиться на три частини, дві .перші з котрих належать, без сумніву, Климові,. а третя — це правдоподібно виклад монаха Атанасія. У своїм' “Посланію" Клим відповідає на докори Томи у справі своєї манери запускатися в символічні пояснювання.. Тома дорікав, що Клим хвалився своєю філософією й покликався навіть на Гомера, Арістотеля й Платона та що він дорікав учителеві Томи — якомусь Григорієві. На того Григорія Тома покликався як на признаний авторитет християнської побожності. На все те відповів Клим, що він прочитав письмо Томи перед багатьма слухачами й перед князем Ізяславом і пояснив їм причину невдоволення Томи. Коли Клим і писав „філософією“, то не Томі, а князеві. Також він не хотів образити .Томинового учителя Григорія, навпаки, уважає його праведним, преподобним і навіть святим; він хотів тільки сказати, що Тома зле вивчився у того Григорія і не зрозумів його. „Григорія я дуже шанував за його життя, — пише Клим,. — але він знав грамоту не докладно, тому й тебе не міг зробити досконалим грамотієм; а ось у мене тут у Києві так дійсно єсть гідні подиву грамотії...“. І Григорій і Тома невисоко стоять в освіті, а вища освіта конче потрібна для кожного пастиря, бо без неї не можна навчати вірних. Клим не шукав ні маєтку, ні слави. Увесь його маєток це чотири лікті землі для могили, на яку він глядить щоденно по сім разів, коли йде до церкви. Той, хто знає глибину людських сердець, один Бог знає, що Клим молився, щоб визволитися від влади, але це сталося, і Клим не може противитися божій волі. Що торкається філософії, Святе Письмо має багато місць, які треба пояснювати символічно. Це вимагає начитання в богословськім письменстві. В зв’язку з тим в другій частині „Посланія“ Клим дає пояснення висловів з притч Соломона й інших біблійних книг, а також пояснен-ня чудес Христа. Всі такі місця не мають значення без алегоричного викладу. Щодо того покликується на учених київських книжників, котрі далеко перевищають Тому та Григорій своєю освітою і присвоїли собі добре знання грецької мови. В протиставленні до київських книжників у Григорія й Томи обмежується до азбуки.

Ступінь оригінальності Слідом за Іларіоном пішов Клим, коли при своїх поясненнях зачіпав постійно таємничі прообрази нового завіту в старім. Для своїх пояснень Климент користувався викладами Никити Іраклійського на проповіді Григорія Богослова , „Шестодневом“ Івана Ексарха, „Богословієм“ Дамаскина, апокрифічним „Завітом патріарха Юди“ й Толкованиями Теодорита Кирського на Пятикнижжя. Це вказує на сильний вплив візантійської школи й малу оригінальність й самостійність Клима. Хоч він невільничо послуговувався символізмами, все ж глибоке почування любові до вірних і освіта не відірвали його від живої дійсності. Посланіє Клима показує, що напрям проповіді, котрий бачимо у Турівського, поволі ^готували різні письменники. Цей напрям народжувався під впливом різних умов, серед яких не останнє місце займає перекладне письменство питань і відповідей і його наслідування на українському грунті.