12. Агіографічні писання Нестора
Біографічні дані. Житія св. Бориса та Гліба й Теодосія маємо також від ченця Печерського монастиря Нестора. Він родився не раніше 1057 р. Зараз по смерті Теодосія прийшов до монастиря, ігуменом якого був Степан, що прийняв Нестора, постриг його й вивів на диякона. При урочистім відкритті мощів Теодосія 1091 р. був одною з головних дієвих осіб. На великий авторитет Нестора серед печерської братії вказувало б оповідання Києво-Печерського Патерика про* вигнання чорта з Никити затворника. Житіє Нестора перший раз читаємо в друкованім Печерськім Патерику з 1661 р. Незважаючи на те, що це оповідання многословне й бідне змістом, увійшло воно в „Четьї-Ми-неї“ Тупталенка. Перше видання служби Нестерові походить з 1763 р.
Писання, Нестора. Нестор написав „Читання (Чтеніе) про життя й погублення блаженних страстотерпців Бориса та Гліба й Житіє Теодосія“. Нестерове авторство не підлягає жодному сумніву. На обох писаннях зазначене ім’я автора: про його авторство свідчить зміст самих творів і вказівки в них приватного характеру. „Читання про Бориса та Гліба“ написане між 1081 і 1088 рр. На приналежність „Читання“ і „Житія“ одному авторові вказують ’ деякі літературні методи, численні поодинокі вислови й цілі фрази, спільні обом пам’яткам. Правдд, між Несторовим „Читанням“ і „Оповіданням про страждання Бориса та Гліба“, приписуваним монахові Якову, існує зв’язок в оповіданні про перші чуда обох мучеників, приходять одні й ті самі слова та вислови з невеличкими змінами, все ж Нестореве „Читання“ написане незалежно від другого пам’ятника нашої давньої літератури.
Під історично-літературним оглядом „Читання про Бориса та Гліба“ стоїть далеко нижче^від „Житія Теодосія“; в „Читанні“ є більше таких подробиць, які не мають безпосереднього зв’язку з темою, більше безбарвності й шаблоновості в характеристиках, замітне погірдливе ставлення до власних імен і хронології, помітна недостача історично-побутового змісту. Одначе ці недостачі можна пояснити авторською недосвідченістю у початкових) письменника, а далі тим, що тема в „Житії Теодосія“ була цікавіша для Нестора та ближча його серцк}. Це „Житіє“ написав Нестор в часі ігуменства Никона до часу відкриття Тесдосієвих мощів у 1091 р., бо пра це нема згадки в „Житії“. Воно відзначається добрими літературними прикметами, гарною мовою та зручним і місцями цікавим оповіданням. Тому „Житіє Теодосія“ і користувалфся величезною популярністю, чого не можна сказати іїро „Читання про Бориса та Гліба“.
„Читання про Бориса та Гліба“. Нестерове „Читання про Бориса та Гліба“ — це перше справжнє житіє на українському грунті, бо Оповідання, приписуване монахові Якову, розповідає тільки про вбивство Бориса та Гліба. Читання про Бориса та Гліба розпадається на дві частини: на властиве оповідання про життя та вбивство Бориса й Гліба та на оповідання про їх чуда.
На вступі Нестор просить Бога дати йому розум і сповідається з своєї грубості й нерозуму. Далі за візантійськими .зразками житій святих він оповідає історію рятунку людського роду від сотворения світу, а дійшовши до часу прийняття християнства на Україні, задержується коротко на Володимирі та хрещенні України й переходить до самого оповідання. Тут віддаляється від візантійського зразка й не оповідає про народження Бориса та Гліба, а починає просто від їх дитинства мабуть тому, що по народженні Борис і Гліб належали до поганства. Недостачу фактичних даних Нестор заступає балаканням про їх побожність, про вчитування в божественні книги, житія і мучення святих. Історичні дані про вбивство Бориса та Гліба Нестор переповідає так, що в його оповіданні/як і взагалі в житіях святих, вони втрачають своє історичне значення.
В оповіданні про вбивство він різниться в деталях від „Оповідання про терпіння Бориса та Гліба“, приписуваного монахові Якову. Та уступаючи останньому щодо історичної вірності, „Читання про Бориса та Гліба“ Нестора перевищує його як зразок житія.
„Житіє Теодосія". Що стосується Житія Теодосія, при писанні його Нестор користувався , як одним з джерел перекладеним Житієм Сави Освяченого пера Кирила Скито-польського. Крім того, є спільні риси Житія з рядом інших візантійських пам’яток житійного письменства, з писаннями Палладія, Атанасія Олександрійського, Василія Амосійського, Івана Мосха та ін. Усе ж ці спільні риси не псують загального враження самостійності „Житія Теодосія“ й оригінальності в його викінченні. Це свідчить про великий літературний хист Нестора як письменника-реаліста. Під цим оглядом праця Нестора дуже вдало відрізняється від пізнішої нашої агіографії, в якій факти ігнорувалися або приносилися в жертву виславленого святого. На реалізм письменницького
характеру Нестора вказує недостача формальної похвали з ліричним характером змісту її викладу, що пізніше творило необхідну складову частину житія. Все-таки Нестор не вільний від ідеалізації в малюванні життя Теодосія, через що деколи попадає в протирічності.
Літературна вартість Несторового „Житія Теодосія“, з одного боку, й сама особистість Теодосія — з другого, помогли Житію зайти з часом в сербську літературу при
допомозі болгарської. Там воно попало в Пролог сербської редакції не пізніше ніж на початку XV ст., правдоподібно делеко раніше, й зазнало великих скорочень у фактах і тексті.
З дальшою літературною діяльністю Нестора зустрінемося при обговоренні наїйих давніх літописів.